Самостійне опрацювання № 7

Сунь Ятсен (1867—1925). Народився у селянській родині поблизу Макао. Ос­віту здобув у Гонолулу, де прийняв християнство. Вивчився на лікаря у Гонконгу.

1894 р. об'єднав у Лігу порятунку Китаю, а 1905 р. ще більш масову революційну організацію — Лігу загальної згоди сили, які виступали проти маньчжурської ди­настії. 1898 р. проголосив «три принципи» — націоналізм, демократія, соціалізм,— покладені в основу діяльності Гоміньдану і Сінхайської революції 1911—1913 pp. Революція застала його у США, повернувшись звідки, він був обраний револю­ційною асамблеєю у Нанкіні тимчасовим президентом Об'єднаних провінцій Китаю. Прагнучи консолідувати увесь Китай під єдиним керівництвом, відмовив­ся від цієї посади на користь Юань Шикая. З 1922 р. активно співробітничав з СРСР та компартією Китаю.

Ганді Мохандас Карамчавд (1869-1948). Народився в Індії, вивчав право у Лон­доні, мав адвокатську практику у Бомбеї. У 1893-1914 pp. перебував у Південній Африці, де організував масовий рух пасивного опору серед індійського населення за рівні права. 1914р. повернувся на батьківщину. За організацію масових кампаній громадянської непокори англійській владі його неодноразово заарештовували колоніальні власті (1922, 1930, 1933, 1942). Протягом 40-х років вів інтенсивні переговори з віце-королями про надання Індії незалежності, спираючись на під­тримку найширших верств населення. По здобутті Індією незалежності (15 серп­ня 1947 p.) M. Ганді, якого чимало з його послідовників вважали великомучеником (Махатмою), загинув 30 січня 1948 р. від руки індуїста-фанатика.

Ататюрк (Мустафа Кемаль) (1880-1938). Перший президент (1923-1938) Ту­реччини, лідер антисултанської революції. Народився в Салоніках у родині дріб­ного торговця. Закінчив у Стамбулі Академію генерального штабу. Служив у ту­рецькій армії в Сирії й Македонії, відзначився в боях у Лівії. Очолив штаб «армії дії», яка придушила заколот Абдул-Гаміда II. Під час балканських воєн (1912—1913), а також у роки Першої світової війни брав участь у боях на Балканах, у Сирії, Галліополі, Дарданелльській операції, проти вірменських та курдських націо­налістів. У1916 р. одержав чин генерала та звання паші. Особливо відзначився під час боїв з грецькими військами у районі Смірни (1920—1922). Очолив турецьку національну революцію. 23 квітня 1920 р. утворив тимчасовий уряд. Домігся усу­нення султана від влади (листопад 1922 р.) і скасування халіфату (березень 1924 p.). Проголосив утворення Турецької республіки (жовтень 1923 р.). У своїй боротьбі проти планів держав Антанти дезінтегрувати Туреччину й обмежити її територію Анатолійським півостровом і утворити незалежну Вірменську державу спирався на підтримку більшовицького російського уряду. За його допомогою придушив національно-визвольний рух нетурецьких народів, домігся розчленування Вірменії. Встановив у країні авторитарний режим, але прагнув перетворити Туреччину з іс­ламської клерикально-монархічної країни на цивілізовану європейську державу: запровадив латинську абетку, дбав про освіту, промисловість

Ма́о Цзеду́н (1893— 1976) — китайський політичний лідер і теоретик маоїзму. Засновник Китайської комуністичної партії (ККП) у 1921, незабаром став її лідером.Організував Великій похід 1934–1935 і вів визвольну війну 1937–1949, що завершилася встановленням Народної республіки і комуністичним правлінням у Китаї.Очолював партію й уряд країни до смерті. Його вплив зменшився після ряду економічних невдач (1958–1960 «Великий стрибок»), але знову став домінуючим в роки Культурної революції 1961–1969. Адаптував комунізм до китайських умов, що відображено в Маленькій червоній книзі.

Чан Кайши (31 жовтня 1887 — 5 квітня 1975) — військовий і політичний діяч Китаю, що очолив Гоміньдан 1925 року після смерті Сунь Ятсена; президент Китайської Республіки, маршал і генералісимус.