5.2 Адміністративний розподіл

Одиницями вищої ланки в адміністративно-територіальному поділі України є Автономна Республіка Крим та 24 області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська.

Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. АР Крим має значну самостійність у вирішенні місцевих питань, має власну Конституцію (затверджену 23 грудня 1998 р. Верховною Радою України), вищі представницький (Верховна Рада Автономної Республіки Крим) та виконавчий (Рада міністрів Автономної Республіки Крим) органи.

Крім того, до областей прирівнюються два міста із спеціальним статусом - Київ (як столиця країни) і Севастополь (як місце перебування військово-морських флотів України і Росії).

Середню ланку в адміністративно-територіальному поділі України складають райони і міста обласного (а в АР Крим - республіканського) значення.

7

Найбільшими містами України є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Запоріжжя, Львів.

Найнижчою ланкою адміністративно-територіальної системи є міста районного значення, селища міського типу та села.

Всього в Україні нараховується 490 районів, 446 міст, 907 селищ міського типу та 10196 сіл.

Найбільші міста (Київ, більшість обласних центрів, Севастополь, Кривий Ріг, Маріуполь та ін.) поділяються також на міські райони.

Кожна з адміністративно-територіальних одиниць має свої органи управління з тими чи іншими повноваженнями.

Згідно зі ст. 132 Конституції України, територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій.

6. Економіко-географічна характеристика

Економіко-географічне положення (ЕГП) — це положення певного економіко-географічного об’єкта щодо інших об’єктів, які мають для нього господарське значення (транспортних шляхів, державних кордонів, населених пунктів, джерел сировини та енергії). Увів це поняття в науку М. М. Баранський.

Україна — держава Центрально-Східної Європи, яка лежить між 45° і 53° пн. ш. Її площа становить— 603,7 тис. км², населення — 46,83 млн. чол. (на 01.04.2006 р.).

Площа України не змінювалася з 1954 року, а з 1991 p., після проголошення її незалежності, відбулося уточнення на місцевості державного кордону України із країнами СНД (Росією, Молдовою, Білоруссю).

6.1 Особливості формування економіки

8

За часи перебування у складі СРСР економіка країни розвивалася в умовах командно-бюрократичної системи. Виходячи із загальносоюзних інтересів, радянська влада нехтувала національними особливостями країни. Тому Україна поступово перетворювалася головним чином на сировинну республіку і загальносоюзну житницю. За тих умов вихід України з налагодженої системи господарських зв`язків СРСР болюче позначилось на стані її промисловості. Економічні реформи в Україні почалися з лібералізації цін, тобто встановлення вільних цін згідно з попитом на товари. Водночас почалося роздержавлення внутрішньої торгівлі, приватизація підприємств, реформування банківської системи, заміна старих управлінських структур тощо. Перший етап реформування економіки дався країні дуже нелегко. Обсяги промислового виробництва знизилися на 40,4%, а сільськогосподарського – на 32,5%. До того ж вироблена продукція не витримувала конкуренції з зарубіжними виробниками.

З 1994 року почалася друга спроба провести зміни в економіці. Для неї було характерне прискорення приватизації, досягнення певної фінансової стабілізації, створення ринкової фінансової стабілізації, створення ринкових механізмів і установ.

У країні була створена власна валюта – гривня, проведена грошова реформа. Реформування економіки привело до певних якісних зрушень . Переломним став 2000 рік, коли валовий внутрішній продукт (ВВП) зріс на 6%. Ця тенденція збереглася і в наступні роки.