Українські землі в першій половині XIX ст.

Початок національного відродження

1. Наддніпрянська та Західна України у складі Російської та Австрійської імперій.

2. Культурно-просвітницька діяльність української інтелігенції наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст.

3. Декабристи та їх послідовники в Україні.

4. Діяльність «Руської трійці» та Кирило-Мефодіївського братства. Тарас Шевченко.

Ключові терміни й поняття: громадська організація, декабристи, культурно-просвітницька діяльність, масони, національна ідея.

Наддніпрянська та Західна України у складі Російської

та Австрійської імперій

Втрата Україною незалежності в другій половині XVIII ст. згубно позначилася на долі українського народу. Опинившись у складі Австрійської та Російської імперій українці на довгі десятиліття потрапили в залежність від волі іноземної влади. Як не дивно, але такий стан речей спонукав українство до потягу боротьби за власне етнічне самозбереження та національне відродження.

Події другої половини XVIII ст. призвели до доленосних змін в українській історії. Ліквідація Гетьманщини (1764), Запорозької Січи (1775) позбавили Україну залишків суверенітету, а російсько-турецькі війни 1768-1774, 1787 – 1791 рр., другий та третій розділи Речі Посполитої (1793, 1795) спричинили перехід українських земель до складу Австрійської та Російської імперій. З моменту втрати Україною незалежності розпочався черговий етап її історії який отримав назву «Період перебування у складі імперій», 1764 – 1917 рр.

Більша частина українських земель (Лівобережна, Правобережна Україна, Крим та Волинь) були приєднанні до Росії. Ці території ділились на 9 губерній: Харківська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Подільська, Волинська. Катеринославська, Херсонська. Таврійська, під керівництвом губернаторів яких призначав особисто сам цар. Назва Гетьманщина, вийшла з ужитку, натомість ці території отримали назву Малоросія або південно-західна Росія.

 ДОВІДКА

МАЛОРОСІЯ – складне і суперечливе політико-географічне поняття, яке в різні часи мало різні значення: від визначення меж Київської єпархії, до територіальних володінь Російської імперії в межах Північного Лівобережжя, Малоросійської губернії, або більшості північних (на противагу південним, які утворювали Новоросію) українських губерній Росії. В більш широкому значенні з кін. XIX – початку XX ст. термін Малоросія асоціювався з територією південно-західної частини володінь династії Романових

Всі (крім Волині) західноукраїнські землі опинились у складі Австрійської (з 1867 р. Австро-Угорської) імперії. Галичина, Буковина (до 1848), Закарпаття, а також деякі польські території були об’єднані в так зване «Королівство Галичини та Лодомерії», яке являло собою окремий коронний край з центром у м. Львів. Королівство керувалося імперськими чиновниками, котрі за національною приналежністю були австрійцями або поляками, які презирливо ставились до українців.

І австрійська і російська влада протягом всього періоду панування на українських землях здійснювала жорстку колонізаторську політику, головною метою якої було знищення національної самобутності українського народу з перспективою перетворення його у «справжніх австрійців», чи «справжніх росіян». Разом з новою владою на Україні відродився національний гніт (в усіх його проявах) про який вона вже майже повність забула.