В. П. Фекета

КУРС ЛЕКЦІЙ

З ФІЗІОЛОГІЇ

людини

В. П. Фекета

КУРС ЛЕКЦІЙ З ФІЗІОЛОГІЇ

Ужгород Видавництво «Ґражда» 2006

людини

ББК 74.262.88+28.07(4УКР) Ф 31

УДК 591.1

Фекета В. П.

Ф 31

Курс лекцій з нормальної фізіології. - Ужгород: Гражда, 2006. - 296 с.: іл.

ІБВМ 966-7112-43-8

Навчальний посібник написано у відповідності із Програмою з фізіології для студентів 2-го курсу медичних вузів. Він охоплює біль­шість розділів основного курсу цього предмета та ряд аспектів клі­нічної фізіології. Методологічною основою посібника є теорія функці­ональних систем П. К. Анохіна. При розгляді матеріалу акцент зроб­лено на фізіології вегетативних систем організму та механізмів їх ре­гуляції. Посібник розрахований на студентів-медиків, науковців, практичних лікарів.

Рецензенти:

професор І.М.Туряниця доцент А.В.Обливач

Редакція авторська Художньо-технічна редакція Яни Зикової Виготовлення тиражу Володимира Яремчука

Підписано до друку 09.10. 2006.

Формат 70х108/в. Гарнітура Bookman Old Style.

Папір офсетний. Друк офсетний. Облік.-вид. арк. 12,4.

Замовлення № 60. Наклад 500 прим.

МПП “Ґражда”

Свідоцтво про державну реєстрацію видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції. Серія Зт№ 22 88000, м. Ужгород, вул. Волошина, 8, т./факс (0322) 61-52-76

© Фекета В.П., 2006 © МПП “Гражда”, 2006

5

ЗМІСТ

Передмова

людини 1

ЗМІСТ 6

ПЕРЕДМОВА 8

ВСТУП 6

РОЗДІЛ 9

1. Мембранний потенціал і його походження 9

2. Фізіологія нервів і синапсів 19

РОЗДІЛ 33

1. Загальні закономірності діяльності ЦНС 35

2. Сенсорні функції ЦНС 50

3. Роль ЦНС в регуляції рухових функцій 61

4. Фізіологія вегетативної нервової системи 75

РОЗДІЛ 90

фізіологія аналізаторів 90

РОЗДІЛ 130

фізіологія ендокринної системи 130

РОЗДІЛ 114

фізіологія 114

внутрішнього середовища 114

б 142

7 171

РОЗДІЛ 266

фізіологія 266

нервової 266

Фізіологія дихання

людини 1

ЗМІСТ 6

ПЕРЕДМОВА 8

ВСТУП 6

РОЗДІЛ 9

1. Мембранний потенціал і його походження 9

2. Фізіологія нервів і синапсів 19

РОЗДІЛ 33

1. Загальні закономірності діяльності цнс 35

2. Сенсорні функції ЦНС 50

3. Роль ЦНС в регуляції рухових функцій 61

4. Фізіологія вегетативної нервової системи 75

РОЗДІЛ 90

фізіологія аналізаторів 90

РОЗДІЛ 130

фізіологія ендокринної системи 130

РОЗДІЛ 114

фізіологія 114

внутрішнього середовища 114

б 142

7 171

РОЗДІЛ 266

фізіологія 266

нервової 266

1. Динамічний стереотип та його сутність ДОДАТКИ

ПЕРЕДМОВА

Курс лекцій написано у відповідності із Програмою з фізіології, реко­мендованою Міністерством охорони здоров'я України для студентів 2-го курсу медичних вузів. Автор поставив собі за мету в лаконічній формі ви­класти основні положення курсу фізіології, які відповідають сучасному стану розвитку фізіологічної науки. Методологічною основою курсу є тео­рія функціональних систем М.Анохіна, тому більшість тем розглянуто з точки зору підтримання найбільш важливих фізіологічних констант. В своїй роботі автор намагався відійти від теорії “нервізму”, яка тривалий час була панівною в поясненні механізмів регуляції функцій організму й іг­норувала регуляторну роль гормональних, тканинних та генетичних факторів. Розплатою за це були неправильні уявлення про патогенез за­хворювань. Зокрема, за останні роки відбулися кардинальні зміни у погля­дах на регуляцію шлункової секреції, артеріального тиску, імунної реак­тивності організму. Все це сприяє появі науково-обгрунтованих теорій патогенезу захворювань, виробленню адекватних методів їх діагностики, лікування та профілактики.

В даній роботі автор не претендував на грунтовний і систематич­ний виклад всіх розділів курсу фізіології. Пріоритет віддавався тим розді­лам, які мають більше клінічне значення. Основна увага зверталася на методи дослідження функцій організму, що лежать в основі функціональ­ної діагностики. Автор з вдячністю прийме будь-які конструктивні кри­тичні зауваження, які сприятимуть покращенню посібника.

ВСТУП

Фізіологія людини - наука, яка вивчає функції здорового організму людини та механізми регуляції цих функцій.

Функція - це сукупність взаємозв’язаних фізіологічних процесів, які спрямовані на досягнення певного корисного для організму результату.

Фізіологічний процес - послідовність фізіологічних явищ, які при­водять до реалізації функції. В основі фізіологічних процесів лежать кон­кретні фізіологічні механізми

Механізм - це спосіб реалізації фізіологічного процесу.

Регуляція функції - пристосування даної функції до потреб орга­нізму в конкретних умовах життєдіяльності. Як правило, вона досягається за рахунок координуючого впливу центральної нервової та ендокринної систем.

Норма - статистична характеристика показників життєдіяльності, яка характеризує оптимальний стан організму. Це може бути або середня величина показника або певний діапазон його відхилень. Нормативні па­раметри фізіологічних функцій та процесів отримують в результаті ста­тистичної оцінки показників при обстеженні великих однорідних груп здорових людей.

Вивчення фізіологічних закономірностей грунтується на інформації про макро- та мікроскопічну структуру органів і тканин, на знанні біохі­мічних та фізіологічних процесів живого організму. Фізіологія синтезує фактичні дані таких наук, як анатомія, біохімія, біофізика, гістологія, мо­лекулярна біологія, об’єднуючи їх в єдину систему знань про організм лю­дини.

Фізіологія вивчає функції на різних рівнях організації живої матерії - субклітинному, клітинному, органному, системному. У відповідності з цим, виділяють такі розділи фізіології, як фізіологія клітинних мембран, клітинна фізіологія, органна фізіологія, фізіологія функціональних систем та інші. Багато з них виділились у самостійні наукові напрями. Найбільшу цінність для формування клінічного мислення лікаря має фізіологія функ­ціональних систем, основоположником якої по праву вважається росій­ський фізіолог П.К.Анохін. Під функціональною системою розуміють вибіркове об’єднання різних анатомічних органів, структур та тканин з

метою забезпечення певного корисного результату. Системний підхід до вивчення функцій має ряд переваг перед традиційним анатомічним під­ходом. Він формує синтетичне розуміння закономірностей функціонуван­ня цілісного організму, орієнтує лікаря на виявлення різноманітних взає­мозв’язків між елементами функціональної системи та встановлення їх­ньої взаємної підпорядкованості.

Головним фактором, який об’єднує органи в функціональну систему, є корисний пристосувальний для системи і організму в цілому ре­зультат. Такими корисними пристосувальними результатами, довкола яких формуються функціональні системи, є, в першу чергу, показники внутрішнього середовища організму (концентрація глюкози, напруга кис­ню і вуглекислого газу, температура, рН крові, рівень осмотичного та кро­в’яного тиску і т.д.). Окремі корисні пристосувальні результати різних функціональних систем організму забезпечують в своїй сукупності нор­мальне протікання метаболізму в організмі і пристосування до оточуючого середовища. В кожну функціональну систему об’єднуються різні органи і системи незалежно від їх анатомічної та гістологічної спільності. Так, на­приклад, в функціональну систему, яка забезпечує оптимальну для мета­болізму напругу дихальних газів крові, включаються органи дихання, сер­це, апарат кровообігу, кров, органи виділення, ЦНС, залози внутрішньої секреції і т.д. В функціональну систему, яка забезпечує оптимальний рі­вень температури тіла, включаються легені, нирки, потові залози, шлунко­во-кишковий тракт, нервова система і залози внутрішньої секреції. Таким же чином інші функціональні системи вибірково об’єднують різні органи з метою досягнення певного корисного для організму пристосувального ре­зультату. Звертає на себе увагу той факт, що нервові та ендокринні структури є обов’язковими елементами кожної функціональної системи.

П.К.Анохін висунув положення про те, що кожна функціональна система організму працює за принципом саморегуляції з постійною ін­формацією про стан її корисного пристосувального результату. Принцип саморегуляції полягає в тому, що будь-яке відхилення корисного присто­сувального результату функціональної системи від оптимального для мета­болізму рівня на основі зворотних зв’язків негайно мобілізує різні механіз­ми цієї системи для повернення цього результату до попереднього рівня. Так, якщо в крові різко змінюється концентрація глюкози або температу­ра тіла, то згідно принципу саморегуляції негайно включається ланцюг фі­зіологічних процесів, які відновлюють оптимальний рівень глюкози чи температури тіла. Можна вважати, що гомеостаз цілісного організму дося­гається координованою діяльністю різних функціональних систем.

За П.К.Анохіним, кожна функціональна система включає наступні універсальні для всіх функціональних систем вузлові компоненти:

• корисний пристосувальний результат, як основна системоутво­рююча ланка функціональної системи;

• рецептори результату;

• зворотну аферентацію, яка йде від рецепторів результату в цент­ральні регуляторні структури;

• центральну архітектуру, яка є вибірковим об’єднанням нервових центрів різних рівнів;

• виконавчі механізми, що включають соматичні, вегетативні, ендо­кринні регуляторні механізми та цілеспрямовані поведінкові реакції.

Мал. і. Блок-схема функціональної системи

Основними завданнями медицини є діагностика, лікування та профілактика захворювань. Вирішення кожного із цих завдань вимагає від лікаря міцних знань з фізіології. Так, діагностика неможлива без знан­ня нормальних параметрів функцій організму, бо вона ґрунтується на ви­явленні відхилень фізіологічних показників від норми. Грамотне лікуван­ня захворювань вимагає розуміння механізмів регуляції фізіологічних процесів, бо тільки в цьому випадку можна цілеспрямовано впливати на них з допомогою медикаментозних та немедикаментозних засобів. Знан­ня функції різних структур організму, процесів, що лежать в основі цих функцій, та їх конкретних механізмів необхідно для того щоб розробити науково-обгрунтовані методи їх корекції та методи профілактики пору­шень. Тому нормальна фізіологія є теоретичною базою медицини.

РОЗДІЛ

1

фізіологія

збудливих

тканин