Модуль 2. Правова охорона основних інститутів права інтелектуальної власності.

Лекція 2.1

Тема:	Авторське право та суміжні права.
Мета:	Ознайомлення студентів з відповідним теоретичним та нормативним матеріалом, а також з основними положеннями щодо поняття авторського права та суміжних прав. Визначити об’єкти та суб’єкти авторського права. Визначити основні способи захисту авторського права. Проаналізувати та засвоїти особисті майнові та немайнові права авторів.
Методи:	метод проблемного викладу, евристичний метод (організація активного пошуку рішення висунутих на лекції пізнавальних завдань під керівництвом лектора), пасивні комунікативні методи (студент фіксує зміст лекції, протоколює дії лектора) та активні комунікативні методи.
Дидактичні засоби навчання:	Навчальні посібники: 1) Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність : підручник / Віктор Дмитрович Базилевич. – К. : «Знання», 2006. – 432 с. 2) Дроб’язко В. С. Право інтелектуальної власності : навчальний посібник / В. С. Дроб’язко, Р. В. Дроб’язко. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 512 с. 2. Умовно-графічні дидактичні засоби: таблиці та схеми. Конспекти лекції.
Інформаційні питання лекції:	1.Поняття авторського права та його суб’єкти. 2.Об’єкти авторського права. 3.Особисті майнові та особисті немайнові права авторів. 4.Особливості формування та реалізації суміжних прав.

Література:

1. Конституція України 1996 р.

2. Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. - № 20. Ст. 249.

3. Цивільний кодекс України – К.: Атіка, 2003.

4. Господарський кодекс – К.: Атіка, 2003.

5. Закон України про авторське право і суміжні права” 1993р. в редакції 2001 р.

6. Конвенция, учреждающая Всемирную организацию интеллектуальной собственности. Подписана в Стокгольме 14.06.67 г. // Законодательство СССР по изобретательству. – М, 1983. – Т.3.

7. Авторське право і суміжні права законодавство та судова практика. К.: Юринком Інтер., 2003.

8. Цивільне право України у 2 кн. \ Авт. колект. під керівн. Дзери О.В. – К.: Юринком Інтер, 2002.

9. Цивільне право України : Підручник \ Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003.

10. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах \ За заг. ред. Я.С. Шевченко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003 р.

Структура лекційного заняття

1. Організаційна частина (привітання, перевірка присутніх).

2. Повідомлення теми лекції, мети та основних завдань заняття.

3. Актуалізація опорних знань студентів.

4. Мотивація навчальної діяльності студентів.

5. Розгляд основних інформаційних питань лекції.

Питання 1.Поняття авторського права та його суб’єкти.

Індустрія авторського права і суміжних з ним прав (програмного забезпечення, кінематографу, відео-, звукозапису, видавничої справи тощо) займає важливе місце у секторальній структурі інформаційного суспільства. У США в 1991 р. її частка становила 325 млрд. дол. доданої вартості (приблизно 5,5 % ВВП), а її зарубіжний продажі принесли в скарбницю цієї країни майже 36,2 млрд. дол., що переви­щило експортну виручку більшості провідних галузей економіки країни.

Авторське право — економіко-правовий інститут, що регулює особисті немайнові та майнові права авторів та їх правонаступників щодо створення і використання творів науки, літератури та мистецтва.

Термін "авторське право" аналізується у сучасній на­уковій літературі у двох взаємопов'язаних аспектах:

1)як сукупність правових норм, що регулюють відно­сини з приводу створення та використання творів науки, літератури і мистецтва;

2)як сукупність особистих майнових та немайнових прав, що належать автору у зв'язку зі створенням кон­кретного літературного, наукового чи мистецького твору.

Авторське право виникло у XVII ст. Першим в історії люд­ства законом про авторське право став Статут королеви Анни, прийнятий у 1709 р. в Англії, який передбачав закріплення за автором твору виключного права на його публікацію протягом 14 років з дати першої публікації. Водночас дозволялася пере­дача права за винагороду книгопродавцю. Закон також передбачав продовження терміну охорони твору ще на 14 років після закінчення першого терміну за життя автора. Відносно книг, що вже були опубліковані встановлювався єдиний термін охорони — 21 рік. При цьому висувалася вимога реєстрації опублікованих творів у центрі книговидавництва та депонування їх копій для використання університетами і бібліотеками.

З часом системи авторського права були сформовані й в інших країнах. Однак національні системи охорони авторських прав не надавали можливості отримання охорони цих прав за кордоном. Міжнародний період розвитку системи авторського права розпочався з підписання у 1886 р. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка передбачала охорону прав автора в силу самого факту створення твору і не вимагала таких формальностей, як реєстрація, депонування, сплата мита тощо.

У 1952 р. в Женеві була прийнята Всесвітня конвенція про авторське право, спрямована на створення міжнародно-правового інституту регулювання відносин у цій сфері для широкого кола держав, у тому числі тих, які не приєдналися до Бернської конвенції. Україна приєдналася до Бернської конвенції у 1995 р. (Закон України від 31 травня 1995 р. № 189/ 95-ВР). На сьогодні законодавство України щодо авторського права і суміжних прав включає норми гл. 26 Цивільного кодексу України, законів України "Про авторське право і суміжні права", "Про телебачення і радіомовлення", "Про видавничу справу" тощо.

На відміну від права промислової власності авторське право має такі специфічні ознаки:

1) поширюється на твори науки, літератури, мистецтва, які є результатом особливих форм творчої людської активності;

2) виникає незалежно від призначення, способу, форми вираження, художніх достоїнств, наукової цінності, літературних, наукових та мистецьких творів;

3) має змішану природу, включаючи до свого складу права власності, що належать до категорії майнових прав,і права особистості, що належать до категорії немайнових прав;

4) виникає безпосередньо з моменту вираження твору в певній об'єктивній формі, доступній для сприйняття іншими людьми; для здійснення авторського права не потрібні реєстрація та спеціальне оформлення твору;

5) є законодавчо закріпленим виключним правом творця оголосити себе автором твору; відтворювати, розповсюджувати, оприлюднювати його певними способами, засобами; дозволяти іншим особам використовувати твір тим чи іншим способом;

6) не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт, у якому виражено твір (папір, плівку, дискету тощо); суб'єкти авторського права і права власності на матеріальний носій твору можуть не збігатися, оскільки власник речі може не мати авторських прав на твір, матеріалізований у цій речі; відтак передача права власності або права володіння на матеріальний об'єкт сама по собі не спричиняє передачі авторських прав на твір, матеріалізований у цьому об'єкті;

7) у процесі купівлі-продажу об'єктів авторського права передається обмежена частина пучка правомочностей, оскільки існуюча система відносин власності щодо об'єктів авторського права заснована на прагненні виробників забезпечити рідкісність своїх благ (наприклад, ліцензійна угода щодо програмного забезпечення, як правило, забороняє передачу програмного продукту іншим особам, зміну програм, отримання доходу шляхом їх розповсюдження тощо);

8) на відміну від права власності на матеріальні об'єк­ти, що має фактично необмежений (абсолютний) характер, власність на об'єкти авторського права зазнає певних обмежень, пов'язаних з обсягом правомочностей та терміном їх дії.

Інститут авторського права характеризується наступними принципами:

• свобода творчості (вільний вибір теми, сюжету, жанру, форми втілення твору, самостійне вирішення питання щодо його оприлюднення);

• невідчужуваність особистих немайнових прав автора (права авторства, права на ім'я, на захист репутації);

• свобода авторського договору (відсутність жорсткої регламентації відносин автора з користувачами, вільне волевиявлення сторін);

• поєднання особистих інтересів автора та суспільних інтересів (визначення розумних меж права автора на використання власного твору з метою забезпечення умов доступу всіх членів суспільства до загальнолюдської інтелектуальної скарбниці).

В теорії права інтелектуальної власності суб’єктів авторського права поділяються на дві групи:

1. Первинні суб’єкти авторського права, до яких відносяться:

1. творці, які володіють усім комплексом виключних майнових та особистих немайнових прав на об’єкти авторського права (автори, співавтори);

2. автори так званих похідних творів (перекладів, обробок, анотацій, рефератів, резюме, оглядів, аранжировок тощо) та збірників (енциклопедій, антологій, баз даних), якщо здійснені переробка та відбір є результатом творчої інтелектуальної діяльності.

2. Інші суб’єкти авторського права, які отримали це право за договором або в результаті інших подій (успадкування, виконання службового доручення, ліквідації підприємства тощо).

Автор (співавтор) - особа, працею якої створено науковий, літературний чи мистецький твір. Автором визначається особа, зазначена як автор на оригіналі чи копії твору. Це є презумпцією авторства. Усі інші особи, що претендують на авторство, повинні наводити необхідні докази для відновлення своїх прав. Авторів, які створили складений твір називають укладачами, авторів перекладів — перекладачами.

Оскільки твори літератури, науки і мистецтва можуть створюватись як однією, так і кількома особами, інститут авторського права передбачає співавторство, важливи­ми вимогами якого є:

— спільна творча праця;

— єдність форми та змісту твору або поєднання різних форм з єдиним змістом;

— добровільна участь кожного зі співавторів;

— обов'язковий творчий внесок кожного учасника колективу на будь-якій зі стадії створення твору.

При цьому твір може бути цілісним, нероздільним (нероздільне співавторство) або складатись із окремих самостійних частин (роздільне співавторство).

Укладачі (автори складених творів) — особи, яким належить авторське право на здійснені ними в процесі творчої діяльності підбір або розташування матеріалів у збірниках. До складених творів належать газети, журнали, бюлетені, збірки наукових праць, енциклопедії, антології тощо.

Специфіка авторських прав укладачів пов'язана з такими умовами:

— необхідністю дотримання авторських прав творців тих творів, які включені у збірку;

— володіння особистими немайновими правами стосується тих елементів твору, які є результатом їх власної творчої праці;

— неможливістю перешкодити іншим особам здійснити самостійний підбір та розташування тих самих еле­ментів складеного твору.

Перекладачі та автори похідних творів — автори перекладів та творів, які є творчою переробкою вже існуючих творів без заподіяння шкоди охороні останніх (анотацій, адаптацій, обробок фольклору тощо).

Водночас необхідно враховувати, що авторське право перекладача:

— поширюється не на оригінал (твір, що перекладаєть­ся ), а на створений переклад;

— не перешкоджає іншим особам здійснювати власні переклади;

— виникає навіть за умови відсутності згоди автора оригіналу на переклад, переробку, однак не може бути реалізовано шляхом укладення договору на використання.

Спадкоємці та правонаступники авторів. Згідно з існуючим законодавством у випадку смерті автора твору, його майнові права переходять до його спадкоємців на термін 50 років після смерті автора. Правонаступниками авторів є юридичні особи, які на основі договору отримують певні правомочності, наприклад, право на опублікуван­ня, постановку твору тощо.

Роботодавці — особи, яким належить виключне право на використання твору, створеного у порядку службового доручення, якщо у договорі з автором не передбачається інше. Незважаючи на те, що роботодавець має право при використанні службового твору вказувати своє ім'я або вимагати такої вказівки, особисті немайнові права зберігаються за автором цього твору.

Суб'єктами авторського права можуть бути неповнолітні та недієздатні особи. Авторське право за цих умов здійсню­ють від їхнього імені батьки або опікуни.