Визвольне повстання1702—1704 pp. На Правобережній Україні.

У 1699 р. припинилася війна між Польщею й Туреччиною. Був укладений Карловицький мирний договір. Оскільки потреба в козацьких військах відпала, польський сейм у червні 1699 р. прийняв рішення знищити «козаків у Брацлавському та Київському воєводствах». На основі цього рішення коронний гетьман Яблоновський у 1700 р. надіслав для ліквідації козацтва військові загони. Проте козаки розгромили їх [7].

У червні 1702 р. на Поділлі почалося повстання козаків і селян. Повстанці стали громити шляхетські маєтки. Незабаром у повстання включилися селяни, міщани й козаки Волині, Брацлавщини та Київщини. Загальне керівництв повстанням здійснював Семен Палій. У жовтні 1702 р. повстанські загони визволили Немирів, Бердичів, 10 листопада змусили капітулювати польську залогу в Білій Церкві. Були взяті Бар, Меджибіж, Київщина, Брацлавщина, значна частина Поділля і Волині опинилася в руках повстанців.

На початок 1703 р. польському урядові вдалося зібрати 15-тисячне військо, яке під командуванням польного гетьмана Синявського вступило на Поділля, а потім на Брацлавщину. Скориставшись перевагою сил, шляхетські війська руйнували міста й села, жорстоко розправлялися з повстанцями й мирним населенням. Вони стратили близько 10 тис. чол. Тяжко поранений козацький полковник Андрій Абазин потрапив у полон і був посаджений на палю. Близько 70 тис. селян, запідозреним в участі в повстанні, відрізали ліве вухо [2].

Але на Київщині, де в Білій Церкві й Фастові розташувалися загони Палія, в Корсуні — Захара Іскри, в Богуславі — Самуся, повстання продовжувалися.

Палій неодноразово звертався до царського уряду з проханням прийняти Правобережжя під свою владу. Але оскільки Польща була союзником Росії у війні з Швецією, Петро І наказував не вести боротьби проти Польщі, а воювати проти шведів. Гетьман Мазепа, очевидно, був незадоволений великою популярністю Палія в народі, у своїх листах обвинувачував його в зносинах з польськими шляхтичами й шведами, тобто у зраді.

За царським указом, у травні і704 р. лівобережне козацьке військо переправилось на правий берег Дніпра, щоб допомогти польському королеві Августу II у боротьбі проти шведів та їх прихильників — Станіслава Лещинського, магнатів і шляхтичів. До нього негайно приєдналися правобережні козацькі полки. Але Мазепа, ввівши в оману царя й діставши його дозвіл на арешт Палія, 31 липня 1704 р. у таборі лівобережного козацького війська під Бердичевом ув'язнив Палія, обвинувативши у зраді Росії. Майже рік Палій мучився в батуринській в'язниці, після чого в 1705 р. був відправлений до Москви, а звідти до Сибіру, в Тобольськ.

Зайнявши головні центри правобережного козацтва — Фастів, Білу Церкву, Корсунь, Богуслав, Немирів та ін. своїми військами, Мазепа став допомагати магнатам і шляхтичам придушувати народні повстання на Правобережжі. Наймані полки сердюків і компанійців разом з шляхтичами жорстоко розправлялися з повстанцями [8].

Більша частина Правобережжя — Київщина, Волинь, а також Східна Галичина були зайняті козацькими військами під командуванням Мазепи і російськими полками. Правобережна Україна, отже, фактично була возз'єднана з Лівобережною. Польський уряд неодноразово звертався до Петра І з проханням повернути Польщі Правобережжя, але цар відтягував виведення військ, посилаючись на воєнні умови і необхідність захисту правобережних земель від вторгнення шведів.