МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ»

Факультет технології високомолекулярних сполук

Кафедра історії та українознавства

РЕФЕРАТ

НАРОДНІ РУХИ ТА ПОВСТАННЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У XVIII СТОЛІТТІ

Виконав: студент групи 3-МВПВ(т)-15

Литко Владислав Ігорович

Перевірив: Борисов Владислав Леонідович

Дніпропетровськ, 2015

ЗМІСТ

1. Народні рухи на українських землях у XVIII ст………………......3

2. Селянські повстання на Лівобережжі і Слобожанщині ................13

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...18

1. Народні рухи на українських землях у XVIII ст.

Антифеодальна боротьба на Лівобережжі і Слобожанщині.

Посилення феодально-кріпосницької експлуатації і гноблення з боку української старшини, монастирів, багатого купецтва, російського царизму, дворян і чиновників зумовлювали наростання незадоволення і рішучого протесту селян, рядових козаків, міської бідноти.

Форми народного протесту були різноманітними. Багато селян намагалися уникнути виплати податків і виконання повинностей на власників та покріпачення, перейшовши в козацтво. Старшина всіляко перешкоджала самовільному вступу селян до козацтва. У цьому їй допомагав царський уряд. За указом Петра І 1723 р. козаками залишилися лише здавна записані в козацькі компути, інші мали бути посполитими [4].

Зубожілі селяни, щоб позбутися загальних податків і повинностей, переходили в підсусідки до старшини, духівництва, заможних козаків або навіть багатих селян. Це . зменшувало доходи військового скарбу, що втрачав платників податків, і гетьманський уряд універсалом 1701 р. зобов'язав підсусідків, які продовжували вести своє господарство, повністю виконувати всі повинності.

Чимало посполитих і навіть рядових козаків, щоб хоч на недовгий час поліпшити своє становище, переходили жити на слободи, які засновували старшини на пустищах. Але заселяти слободи дозволялося тільки зайшлими людьми, і гетьманські універсали 1721 р. заборонили перехід місцевих селян на слободи.

Протестуючи проти наростаючого феодального гніту, великі маси селян, рядових козаків та міської бідноти переселялися і втікали в південні степи, на Запоріжжя, а також на Правобережну Наддніпрянщину, яка, за умовами«Вічного миру» 1686 p., була нейтральною смугою між Росією і Польщею, зокрема на Фастівщину, де Палій організовував правобережне козацтво. Гетьмани й царський уряд боролися проти цих переселень і втеч, але припинити їх не могли.

Однією з форм протесту селян проти гноблення була відмова від сплати податків і виконання повинностей, а також захоплення в старшини і монастирів земель, випасів, * сінокосів, худоби та іншого майна, потрава посівів тощо [9].

Але поряд з цими формами антифеодального протесту селяни та рядові козаки піднімали й відкриті повстання. Найбільшим у цей час було народне повстання 1707—1708 pp., яке розгорнулося значною мірою під впливом повстання донських козаків і російських селян під проводом Кіндрата Булавіна.

Участь українських козаків і селян у повстанні. Під проводом к. Булавіна. Повстання1707—1708 рр.

Царський уряд на початку XVIII ст. посилював кріпосницький гніт по всій країні. Він вів наступ і на права й вільності козацтва, зокрема донського, прагнув ліквідувати його самоврядування, став вимагати видачі з Дону селян-утікачів, добивався усунення козацької бідноти з козацьких військ.

Це викликало незадоволення селянства Росії й донського козацтва, що привело до повстання, яке почалося 9 жовтня 1707 р. на р. Айдарі нападом двох сотень козаків на чолі з К. Булавіним на каральний загін царських військ князя Ю. Долгорукого. Цей загін повстанці розгромили. Повстання охопило станиці верхнього Дону й поширилося на Середнє Поволжя та Південно-Східну Україну [5].

На початку 1708 р. Булавін прибув у Кодак, а потім у Запорізьку Січ. До Булавіна всупереч волі старшин приєдналося багато запорізької сіроми й українських селян-утікачів. Навесні 1708 р. повстання продовжувалося. Між Запоріжжям і Доном діяли загони С. Драного, М. Голого, С. Безпалого, І. Некрасова та інших отаманів чисельністю близько 9 тис. чол. Незабаром повстання охопило Дон і 43 повіти Росії. Зокрема, воно поширилося на значну частину Слобідської України й Запоріжжя. Царський уряд кинув великі війська проти повстанців. Цим військам допомагали також лівобережна й слобідська козацька старшина. На початку липня 1708 р. біля м. Тора (тепер Слов'янськ) загони Драного і Безпалого були розбиті.

Незабаром під Азовом зазнали поразки й основні сили булавінців. Загинув і Булавін [1].

Одночасно з булавінським повстанням розгортали боротьбу й народні маси Лівобережжя. У другій половині 1708 р. проти старшини піднялися селяни й рядові козаки Лубенського, Полтавського, Гадяцького, Миргородського, Прилуцького, Переяславського, а потім і інших полків. Особливо великими, по 800—1000 чол., були загони Перебийноса й Молодця.

Велике народне повстання під проводом Булавіна, в якому спільно з російськими селянами та козаками вели активну боротьбу українські козаки й селяни та трудящі інших національностей, завдало серйозного удару феодально-кріпосницькій системі. У ході цього, як і інших антифеодальних рухів, народні маси, і передусім селяни, поступово переконувалися в необхідності більш рішучого натиску на поміщиків, усвідомлювали важливість спільних дій трудящих різних національностей.