4. Зміст лекційного матеріалу Анатомія органу слуху

Темою “Анатомо-фізіологічні особливості вуха. Методи обстеження вуха. Хвороби зовнішнього вуха” розпочинається цикл лекцій по клінічній отіатрії, яка включає різні хвороби вуха.

Найбільша частка в структурі отоларингологічної захворюваності припадає на хвороби глотки (43-31% серед міського і сільського населення відповідно), хвороби вуха (21-22%), хвороби носа і біляносових пазух.

Захворювання органу слуху мають величезну соціальну значимість. Втрата слуху, розмови, рівноваги, вимучуючий шум у вухах надзвичайно важко відбивається на працездатності людини, її моральному стані. Дитина, втративши слух змалку, звичайно не може навчитися говорити і виростає глухонімою. Це порушує нормальне спілкування з людьми.

Існують яскраві приклади дуже важких переживань людей, які хворіли глухотою, мали шум у вухах, вестибулярні розлади.

Великий композитор Людвіг ван Бетховен з 27-річного віку хворів на прогресуючу приглухуватість. В кінці життя композитор не чув навіть гучних звуків оркестру. Із-за важкої недуги Бетховен зробився дуже вразливим, дратівливим, замкнутим, відмовився від виступів як піаніст і збирався покінчити житття самогубством. Потрібна була залізна сила волі, щоб не тільки не зробити цього, але бувши зовсім глухим створити повну оптимізму дев’яту симфонію - “симфонію радості”, яку справедливо вважають вершиною симфонічної творчості композитора.

Знаменитий іспанський художник Франціско Хосе де Гойя став поступово втрачати слух в 25-річному віці. Глухота відбилася на його творчості і яскраві полотна, насичені світлом і сонцем змінилися полотнами з трагедійними сюжетами, страхітливими образами.

Дуже важливі переживання людей, котрі мають сильний шум у вухах, який не дає їм спати, заважає творчій діяльності, часто доводить до відчаю. В одному із опортів графічної серії “Капрічос” Гойя дуже виразно показав страх цього стану: затиснувши вуха, різко згорбившись, людина хоче втікти від страхітливих слухових відчуттів, які переслідують її у вигляді зображених на картині страховищ.

Вестибулярні розлади нерідко бувають настільки виражені, що хворі, будучи тривало непрацездатними, стають інвадідами ІІІ і навіть ІІ групи.

Людське вухо складає одне з таємничих ланок в безконечному ланцюгу пізнання всього живого. Наука, яка вивчає його, має назву “оториноларингологія”. Отос - означає вухо. Воно і відкриває кожному з нас кришталеві двері в чудовий світ звуків.

Який же тонким повинно бути вухо, щоб почути діалог комах, розгадати щебетання пташок. Або вловити фантастичну музику соків і їх руху по величезних стовбурах дерев. Або зрозуміти душі жінок, про яких Шопен розповів в своїх ноктюрнах.

Отже, на сьогоднішній лекції ми розглянемо будову вуха, механізм звукопроведення.

Орган слуху розміщується на боковій поверхні і в товщі скроневої ділянки і складаеться з трьох анатомічних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Зовнішнє вухо складається з вушної раковини і зовнішнього слухового ходу. В нормі висота вушної раковини для людей європейської раси дорівнює довжині спинки носа. Відхилення від такого стандарту можуть розцінюватися як макро- або мікроотія, яка вимагає (особливо макроотія) хірургічної корекції. Межею між зовнішнім і середнім вухом є барабанна перетинка; таким чином, зовнішня частина барабанної перетинки входить в склад зовнішнього вуха, а внутрішня - в склад середнього вуха. Основою вушної раковини (auriculus) є тонкий гіаліновий хрящ, покритий тонкою шкірою. Елементами вушної раковини є закрутка, вушна мочка, козлик, протизакрутка, протикозлик.

Зовнішній слуховий хід покритий тонкою шкірою з сальними і сірчаними залозами. Довжина слухового ходу 3,5 см. Складається він з двох відділів - хрящового, який є продовженням хряща вушної раковини, і кісткового (проходить в товщі скроневої кістки). Барабанна перетинка є першим елементом звукопровідного апарату середнього вуха. Вона складаеться з трьох шарів: з боку слухового ходу її покриває тонкий шар епідермісу, в центрі розміщується сполучнотканинна (фіброзна) мембрана, яка складається з циркулярних і радіальних пучків волокон; з боку середнього вуха барабанна перетинка покрита слизовою оболонкою. В барабанній перетинці розрізняють дві частини- натягнуту і ненатягнуту (та яка коливається). При огляді барабанної перетинки при допомозі лобного рефлектора і вушної лійки в нормі на ній можна розрізнити такі опізнавальні знаки: в верхніх відділах трошки дозаду від середньої лінії є виступ - молоточковий виступ, в центрі барабанна перетинка втягнута ( прирощена до кінця довгого відростка молотка - це місце називається пупком барабанної перетинки). Вниз і допереду від пупка чітко видно блискучий сектор - світловий конус. При багатьох патологічних станах зовнішнього і середнього вуха ці анатомічні орієнтири значно порушуються. Вушна раковина є рудиментарним органом, але і в людини вона грає роль в диференціюванні джерела звуку; фігурна форма слухового ходу захищає барабанну перетинку і середнє вухо від механічних і акустичних травм. Середнє вухо складається з внутрішньої поверхні барабанної перетинки, барабанної порожнини, яка з’єднується з глоткою слуховою трубою, безпосередньо прилягаючи до неї ззаду антрума і групою клітин які з’єднуються між собою і розміщені в сосковидному отворі. Барабанна порожнина - це неправильної форми куб, в якому зовнішня стінка утворена барабанною перетинкою, верхня - межує з середньою черепною ямкою, нижня - з цибулиною яремної вени (і капсулою суглоба нижньої щелепи). На задній стінці барабанної порожнини, в верхніх її відділах є отвір, який з’єднується з антрумом. Медіальна стінка барабанної порожнини є межею між середнім і внутрішнім вухом. Ця стінка має складний рельеф, на ній є: ямочка вікна присінка, в якій розміщена підніжна пластинка стремінця і ніша круглого вікна, в глибині якого є сполучнотканинна мембрана, яка відділяє середнє вухо від внутрішнього. Між цими вікнами видно підвищення (промонторіум), яке є виступом основного закрутка (внутрішнього вуха). В барабанній порожнині, між барабанною перетинкою і нішею овального вікна, розміщується ланцюг слухових кісточок, зв’язаних між собою суглобами: молоточок, наковальня, стремено. Молоточок складається з головки, шийки і ручки; ручка вростає в барабанну перетинку, а головка з’єднується суглобом з тілом наковальні. В неї є також довгий відросток, який в свою чергу суглобом з’єднаний з головкою стремена. Крім того, в барабанній порожнині є два м’язи - м’яз, який натягує барабанну перетинку і стремінний м’яз. Назначення цих м’язів - регулювати амплітуду руху слухових кісточок. Таким чином, звукова хвиля, проходячи через зовнішній слуховий хід, викликає коливання барабанної перетинки, які потім передаються на молоточок і ланцюг слухових кісточок і викликають коливання підніжної пластинки стремена і рідини внутрішнього вуха.

Слухова - (євстахієва) труба (tuba auditiya) - це канал довжиною 3,5 см який з’єднує барабанну порожнину з носоглоткою. Має два відділи: кістковий і перетинчасто-хрящевий. Стінки слухової труби розсуваються тільки при ковтанні, що забезпечує вентиляцію порожнини середнього вуха. Труба є також дренажем при ексудативному або гнійному запаленні середнього вуха. Слухові кісточки розміщуються в найвищих відділах барабанної порожнини, в надбарабанному просторі, який дозаду переходить в велику комірку сосковидного відростка - печеру (антрум). До печери примикають повітроносні кісткові комірки - пневматична система скроневої кістки. В залежності від об’єму і поширеності цих комірок розрізняють три типи будови скроневої кістки: пневматичний, діплоетичний (коли кісткова тканина складається з губчастої клітковини і дрібних комірок) і склеротичний, коли кістка складається з компактної тканини.

Внутрішне вухо (лабіринт) локалізується в товщині скроневої кістки і розділяється на три основних відділи: присінок, завитка і напівколові канали. Зовнішня стінка всього лабіринту складається з щільної компактної кістки, в якій є два отвори, які ведуть в середнє вухо: кругле і овальне вікно. В середині кісткової капсули, в рідині, яка називається перилімфою, розміщується перетинчастий лабіринт, в якому знаходяться рецептори слухового і вестибулярного апаратів. Присінок лабіринта складаеться з двох мішочків, в яких розміщений отолітовий апарат - частина вестибулярного аналізатора. Три напівколові канали - передній, задній і латеральний - відкриваються в присінок. В кожному з каналів є потовщена частина - ампула, в якій розміщуються рецептори вестибулярного нерва. Вестибулярний аналізатор разом з мозочком і іншими системами головного мозку регулюють м’язовий тонус, рівновагу і орієнтування тіла в просторі. Завитка являє собою кістковий спіральний канал в 2,5 оберти, основа якого розміщується під латеральною стінкою барабанної порожнини. В середині завитка є кісткова спіральна пластинка, на якій, як на драбині, розміщується спіральний канал завитка (завитковий хід). В середині спіральний канал завитка заповнений рідиною - ендолімфою; на основній мембрані, яка є продовженням спіральної пластинки, знаходяться слуховий аналізатор - спіральний орган (кортіїв). В цьому органі відбувається перетворення механічної енергії, звукових коливань, які передаються по ендолімфі, в енергію нервового імпульсу, який по слуховому нерву передається в мозок і сприймається нами як звук. Слуховий і вестибулярний нерви сполучаються у внутрішньому вусі в один стовбур.

ФІЗІОЛОГІЯ ВУХА

Вухо є одним з органів чуття, з допомогою яких людина спілкується з зовнішнім світом.

Вухо виконує дві функції: 1) слухову; 2) орієнтування в просторі і збереження рівноваги тіла.

Слухова функція полягає в проведенні звуків через зовнішнє і середнє вухо, або м’які тканини і кістки черепа, і з сприйняття звуків рецептором слухового аналізатора - кортієвим органом, який розміщений у внутрішньому вусі. Зовнішнє і середнє вухо відноситься до звукопровідного апарату, а внутрішнє вухо, точніше кортіїв орган,- до звуосприймаючого апарату. Слухова функція вуха в повному об’ємі забезпечуеться нормальним станом звукосприймаючого і звукопровідного апаратів. Кінцевий аналіз і синтез звукових подразників здійснюється в корі скроневої долі головного мозку, де проходить перетворення нервового збудження в відчуття звуку. Людина сприймає звуки зовнішнього середовища з частотою коливань від 16 до 20 000 в секунду.

Вестибулярна функція. Визначення положення тіла і окремих його частин в просторі є результатом спільної роботи багатьох рецеторів. Крім зору, вони закладені в шкірі, в м’язах, а також в суглобах і сухожиллях. У визначенні положення тіла, а також в підтриманні рівноваги при спокої і русі велику роль відіграє вестибулярний апарат, закладений в присінку і напівколових каналах. При захворюванні вестибулярного апарату хворі не можуть стояти і сидіти, в них з’являється запаморочення, нудота, блювання.