3. Суть працездатності людини та її залежність від режимів праці і відпочинку

Важливою соціальною і фізіологічною особливістю людини є її працездатність – можливість виконання конкретної роботи протягом встановленого часу з певним рівнем ефективності. Тобто, працездатність є величиною не постійною та змінною під впливом ряду факторів і умов виробництва.

Дослідження стану фізіологічних функцій людини та динаміки працездатності за виробничими показниками в процесі роботи виявили певну закономірність їх взаємозалежності на протязі робочої зміни. Протягом зміни в динаміці працездатності виділяється декілька фаз. Розглянемо їх:

• доробочий стан або фаза мобілізації енергетичних ресурсів перед виконанням роботи (перехідний період між станом спокою і робочим станом);

• фаза входження в роботу або стадія зростаючої працездатності (характеризується переходом на більш високий рівень працездатності. В цей час проходить адаптація організму до умов виробництва, поступово зменшується вплив побічних факторів, людина входить в певний ритм і темп роботи. Тривалість фази може бути від декількох хвилин до 1,5 години. В цей час органи людини налаштовуються на автоматизм рухів, координацію дій, людина входить в темп і ритм роботи. Для скорочення цієї фази потрібна раціональна організація робочого місця і його обслуговування. Рекомендується невеличка гімнастика та функціональна музика, що підвищує настрій і активізує фізіологічні функції працівника до оптимального робочого рівня. Значний вплив на прискорення фази входження в роботу має досвід, тренованість, емоційний стан і ставлення людини до праці, постійність роботи. Встановлено, якщо працівник часто змінює види роботи, тривалість фази входження зростає в 2 рази. Це потрібно враховувати при організації процесів і режимів праці);

• фаза стійкості або стійкого стану працездатності (характеризується найвищою для конкретного працівника продуктивністю праці. На цій фазі встановлюється оптимальний режим роботи організму, для неї характерні високі виробничі показники при оптимальному рівні напруження, її тривалість становить 2-3 години при короткотривалих переходах 5-10 % робочого часу у першій половині робочого дня і залежить від ступеня важкості роботи, характеру м’язових навантажень, стану, віку працівника та його особистісних якостей);

• фаза розвитку втоми (характеризується зниженням виробничих показників при наростанні втоми, що посилюється відчуттям голоду. Починається через 3-4 години після початку роботи починається).

Примітка: зазначені фази працездатності повторюються і в другій половині робочого дня, проте вони мають певні особливості. Так, фаза входження в роботу за тривалістю коротша, а рівень працездатності на фазі стійкого стану нижчий, ніж в першій половині робочої зміни. Стадія розвитку втоми починається раніше, а працездатність більш прогресивно зменшується. У деяких випадках наприкінці робочої зміни можливе підвищення працездатності людини внаслідок емоційних факторів.

Після закінчення роботи наступає період відновлення стану фізіологічних функцій людини та її працездатності. Тривалість періоду може бути різною залежно від важкості роботи, величини напруги, стану працівника, його віку. Це обумовлено тим, що організм людини не однаково реагує на фізичне і нервове навантаження протягом дня.

Більш сприятливими є ранні години роботи та період після нічного відпочинку. У вечірній, особливо нічний час, фізіологічні процеси уповільнюються, тому оптимальним є двозмінний режим роботи. При неможливості перервати технологічний процес (трьохзмінний режим) тривалість нічних змін має бути меншою, ніж денних, а перерви на обід і відпочинок мають бути більш триваліші та регламентованіші.

Примітка: працездатність протягом доби характеризується такою динамікою:

• приблизно з 6-ї години ранку і протягом 6 годин працездатність підвищується, досягаючи максимуму в 10-12 годин дня;

• з 12-ї до 15-ї години працездатність поступово знижується до рівня, нижчого за вихідний;

• з 16-ї до 18-ї години трудова активність зростає до рівня, який значно вищий за вихідний, але не перевищує максимальну працездатність;

• з 18-ї до 22-ї години рівень активності знижується до вихідного;

• при роботі в нічну зміну працездатність з 22-ї до 3-ї години продовжує різко знижуватись;

• з 3-ї години працездатність поступово зростає, досягаючи о шостій годині вихідного рівня.

Працездатність змінюється і протягом тижня (є входження в роботу, стійка працездатність та її зниження. Найбільш продуктивними днями тижня є вівторок, середа і четвер, днями розвитку втоми - п’ятниця та субота).

На основі аналізу динаміки зміни працездатності встановлюється таке:

• короткі додаткові перерви в момент, що передує зниженню працездатності через втому;

• проводиться поділ виробничого процесу на операції;

• регулювання завантаження конвеєру тощо.

Знання про коливання працездатності є основою для розробки графіків змінності, початку роботи, тривалості обідньої перерви, регламентованих перерв на відпочинок. Науково-обґрунтовані режими праці та відпочинку повинні сприяти такому:

• швидкому входженню в роботу;

• щоб період стійкого стану роботи займав максимум робочої зміни, а фаза розвитку втоми припадала на кінець зміни.

Отже, режими праці та відпочинку мають формуватись таким чином, щоб забезпечити нормальних хід технологічного процесу, ефективне використання виробничих фондів, забезпечення здоров'я працівників. В цілому динаміка працездатності є узагальнюючим показником і характеризує стан умов виробництва, режимів праці та відпочинку.