Проблеми та перспективи розвитку послуг у сфері депозитарної діяльності

Виходячи з аналізу стану Національної депозитарної системи України, головні проблеми її розвитку можна поділити на наступні групи:

Системні проблеми

Низька якість роботи системи обліку прав власності та роботи біржових ринків, організаційну та технологічну неузгодженість діяльності учасників НДСУ, а виділення обігу державних цінних паперів в окремий сегмент ринку гальмує завершення формування НДСУ відповідно до світових тенденцій розвитку депозитарних систем.

Т

Відсутність єдиного інформаційного простору НДСУ знижує прозорість ринку та його привабливість для потенційних іноземних та вітчизняних інвесторів.

ехнологічна відокремленість складових НДСУ є суттєвою проблемою як для інвесторів та професійних учасників ринку, так і з точки зору інтересів держави. Розмивання цілісності єдиної Національної депозитарної системи України відбувається шляхом установлення різноманітних особливостей щодо обліку окремих видів цінних паперів. Паралельне існування окремих систем депозитарного обліку державних та корпоративних цінних паперів подвоює організаційні, технологічні та грошові витрати, збільшує ризики збоїв роботи НДСУ, суттєво збільшує вартість обслуговування емітентів, професійних учасників ринку, оскільки змушує їх штучно утримувати різні бек-офіси, та власників цінних паперів.

Існуюча система державного регулювання НДСУ та її законодавче забезпечення потребують вдосконалення. Потребує врегулювання проблема правового статусу та управління Національним депозитарієм.

Проблеми функціонування системи обліку прав власності

В Україні створено систему обліку цінних паперів яка поєднує два підходи, що технологічно не узгоджені: перший реалізується реєстраторами, другий – зберігачами. Реєстри власників документарних цінних паперів і облікові реєстри власників бездокументарних цінних паперів, виконуючи одну й ту ж функцію, розмежовані і використовують принципово різні системи обліку. Монопольне право реєстратора на облік прав за цінними паперами та технологічні недоліки реєстраторської діяльності, відсутність системи централізованого архівування даних призводять до випадків використання реєстраторів для фальсифікації та дублювання реєстрів, внесення до них несанкціонованих змін, блокування проведення загальних зборів акціонерів тощо. Здебільшого це зумовлено концептуальною вадою щодо діяльності реєстраторів, які залежні від емітентів, оскільки вони, на відміну від зберігачів, обслуговують обіг цінних паперів на підставі договору з емітентом, а не з інвестором що є власником цінного паперу.

Проблеми системи укладання та виконання угод з цінними паперами

Недосконалість розрахунково-клірингового обслуговування операцій з цінними паперами певним чином зумовлена недоліками системи організованої торгівлі цінними паперами.

На початок 2004 року в Україні зареєстровано 8 фондових бірж та 2 торгово-інформаційні системи. У 2003 році загальний обсяг торгів на фондовому ринку України становив 122,1 млрд. грн., у тому числі обсяг торгів на організованому ринку –3,6 млрд. грн., тобто лише 4,9% від загального обсягу. При цьому питома вага біржового ринку становить лише 2% обсягу угод, укладених на організованому ринку. Таким чином, потужності бірж на ринку корпоративних цінних паперів практично не використовуються.

Н

Не використовується в Україні загальноприйняте у світовій практиці хеджування ризиків на товарних ринках на основі застосування похідних цінних паперів (деривативів).

а даний час в Україні відсутня функціонуюча технологія розрахунково-клірингового депозитарію. Слід врахувати, що загальноприйнятою у світі системою врегулювання розрахунків за угодами з цінними паперами є принцип „поставка проти платежу” з гарантуванням здійснення грошових розрахунків. Визначена національним законодавством система виконання укладених на організованих ринках угод з цінними паперами із здійсненням попередньої перереєстрації прав власності на цінні папери з подальшим грошовим врегулюванням не виконується. Ця ситуація є прямим наслідком недосконалості Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, згідно якого організатори торгівлі (біржі та торговельно-інформаційні системи) не мають статусу прямих учасників Національної депозитарної системи, що породжує неузгодженість їх взаємодії.

Проблеми захисту інформації в системах обліку Національної депозитарної системи України

Існуюча система законодавства та технології, що застосовуються учасниками НДСУ, не забезпечують належного захисту інформації щодо власників цінних паперів та належних їм цінних паперів. Такий стан сприяє р

Якщо інформація в системі депозитарного обліку захищена на рівні закону, то надійного законодавчого запровадження режиму конфіденційності щодо особових рахунків зареєстрованих осіб у системі реєстру власників іменних цінних паперів не існує.

озголошенню інформації з реєстрів власників іменних цінних паперів фактично без загрози покарання за ці дії.

Ситуація, що склалася, вимагає створення національної комплексної програми технічного захисту інформації щодо цінних паперів, яка включала б законодавчу і нормативну базу виготовлення на українських підприємствах та обіг на фондовому ринку України цінних паперів у документарній формі з урахуванням міжнародних вимог, а також технічного захисту конфіденційної та комерційної інформації про електронний обіг цінних паперів на ринку цінних паперів України.

Проблеми встановлення міжнародних міждепозитарних зв’язків

Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" передбачено, у тому числі, встановлення кореспондентських відносин Національним депозитарієм України з іноземними депозитарними установами. Активний розвиток міжнародних міждепозитарних зв’язків суттєво ускладнено внаслідок обмеження депозитарних функцій НДУ.

Як наслідок всіх вище перерахованих проблем, існуюча Національна депозитарна система сформувалася, як вже зазначалося вище, з двох майже автономних і паралельно існуючих облікових систем – системи реєстраторів, що обслуговує документарні іменні цінні папери, та системи зберігачів й депозитарію, яка реалізує принципи і технології депозитарного обліку бездокументарних та знерухомлених цінних паперів.

З

Національний депозитарій України до цього часу так і не розпочав повноцінної діяльності як центральний депозитарій країни відповідно до норм чинного законодавства.

акон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, який визначив правові засади обігу цінних паперів у НДСУ, децентралізував визначену Концепцією модель функціонування та розвитку Національної депозитарної системи.

Так, функції з обслуговування обігу державних цінних паперів вилучено з компетенції Національного депозитарію та передано Національному банку України, чим порушено цілісність ринку та штучно виведено реальний рух найбільших за обсягом доходу та контрольованих державою фінансових активів у відокремлений сегмент ринку. Ця система обслуговування державних цінних паперів суперечить світовій практиці, яка передбачає обслуговування всіх цінних паперів в єдиній централізованій депозитарній системі для зниження системних ризиків та забезпечення цілісної системи державного нагляду та контролю на ринку цінних паперів.

Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” визначає, що створення та утримання Національної депозитарної системи до моменту її переходу на самофінансування, а також здійснення заходів щодо створення Національного депозитарію України має забезпечувати держава, передбачаючи на це відповідні кошти.

Протягом 1998 – 2002 років у Державному бюджеті України передбачалися асигнування на створення Національної депозитарної системи та системи моніторингу фондового ринку за рахунок бюджетних коштів на загальну суму 17 850,0 тис. гривень. Однак фактично тільки у 2003 році створено прецедент бюджетного фінансування розвитку Національної депозитарної системи.

Спричинена такими обставинами незадовільна якість роботи НДСУ щодо обліку та обслуговування корпоративних прав стала одним чинників несприятливого інвестиційного клімату в Україні.

Р

Шляхи розвитку Національної депозитарної системи України сформульовані в Державній програмі розвитку Національної депозитарної системи України на 2004 – 2010 роки.

озбудова Національної депозитарної системи є необхідною умовою подальшого розвитку фондового ринку в Україні. Облік цінних паперів має здійснюватися всіма депозитарними установами відповідно до єдиних правил та технологічних процедур, що відповідають міжнародним стандартам.

Н

Ризики ринку цінних паперів мають хеджуватися через фінансові деривативи (ф’ючерси та опціони на цінні папери, процентні ставки, фондові індекси тощо), облік та розрахунки за якими мають бути прерогатива Національної депозитарної системи України.

аціональна депозитарна система повинна забезпечити захист прав власників цінних паперів шляхом зниження ризиків у процесі обігу цінних паперів, чіткого регулювання системи розподілу ризиків, пов’язаних із здійсненням угод. Функціонально діюча система виконання угод щодо цінних паперів та реєстрації прав на цінні папери має запобігати шахрайству та іншим зловживанням.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 6

ЛЕКЦІЯ 6. МІСЦЕ СФЕРИ ДОПОМІЖНИХ ТА СУПУТНІХ ПОСЛУГ В СТРУКТУРІ РИНКІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

1. Послуги з антикризового управління

2. Послуги аудиторських фірм

3. Послуги з оцінки майна

4. Ринок консалтингових послуг

Послуги з антикризового управління

Базові терміни та поняття

А

Антикризове управління - спеціальна комплексна система управління, націлена на оперативне виявлення ознак кризи та створення відповідних умов для їх своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності суб'єкта підприємницької діяльності, недопущення банкрутства та запобігання його виникненню в майбутньому.

нтикризові послуги - послуги у формі представницьких послуг, експертиз, консультацій, підготовки необхідних документів тощо з питань проведення антикризового управління, порушення, провадження та припинення справи про банкрутство, діагностики кризового стану та загрози банкрутства, проведення санаційного аудиту, формування антикризової програми, розроблення та оцінювання антикризових заходів та інших видів економіко-правового забезпечення виведення підприємства з кризового стану.

Б

Санація – система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів та капіталу і (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

анкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Принципи та методи надання консалтингових послуг. Правовідносини при наданні послуг

Основні принципи антикризового управління

Ф

Антикризове управління - це система подолання кризових явищ, яка складається з ряду підсистем відповідно до функціональних сфер підприємства: антикризовий операційний менеджмент; антикризове фінансове управління; антикризовий маркетинг; антикризове управління персоналом; антикризове організаційне управління.

ункції антикризового управління:

1) Ціле визначення;

2) Планування;

3) Організація;

4) Мотивація;

5) Контроль.

Принципи антикризового управління об'єднуються у дві великі групи - системні та специфічні (див. рис. 15.1).

Рис. 1.1. Система принципів антикризового управління

Методологічним положенням антикризового управління є:

• Специфічність та особливість антикризового управління окремим підприємством;

• Системний підхід в антикризовому управлінні;

• Обмеження та вимоги антикризового управління;

• Врахування фактору часу в антикризовому управлінні;

• Стратегічність антикризового управління.

Рис. 5.2. Концептуальна модель процесу антикризового управління підприємством

Антикризове управління базується на використанні усього потенціалу засобів і методів сучасного менеджменту з урахуванням ресурсних і часових обмежень антикризового процесу. Основними етапами (складовими) процесу антикризового управління є діагностика кризи розвитку суб'єкта підприємницької діяльності.

Характеристика основних послуг з антикризового управління

Розроблення та здійснення системи послуг з антикризового управління виконують: фінансові та економічні служби підприємства; представники потенційного санатора або інвестора; незалежні аудиторські або консалтингові фірми.

Санація підприємств. Проведення санації підприємств є головною і найбільш ефективною послугою в системі антикризового управління.

Санація може відбуватися шляхом злиття підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Новий Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розрізняє поняття "санація" та "досудова санація".

Д

Реорганізація — це повна або часткова заміна власників копоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідація окремих структурних підрозділів або створення на базі одного підприємства кількох, наслідком чого є передача або прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступником.

осудова санація – система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних власником, інвестором з метою запобігти його ліквідації, вдавшись до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство.

До основних заходів санації належать:

• фінансово-економічні;

• організаційно-правові;

• виробничо-технічні;

• соціальні;

Реорганізація. Основні причини реорганізації :

• розширення або згортання діяльності підприємства, його розмірів;

• необхідність фінансової санації;

• необхідність зміни повноти відповідальності власників за зобов'язаннями підприємства;

• диверсифікація діяльності;

• податкові мотиви;

• необхідність збільшення власного капіталу.

За формальними ознаками розрізняють такі три напрями реорганізації:

1. спрямована на укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання);

2. спрямована на подрібнення підприємства (поділ, виділення);

3. без змін розмірів підприємства (перетворення).

Рис.3. Напрями та види реорганізації