Договірний режим майна подружжя

Майнові правовідносини дружини та чоловіка можуть бути врегульовані договорами між ними. Законодавство передбачає низку договорів, які можуть укладатися між подружжям для врегулювання майнових відносин:

• шлюбний договір – в якому подружжя встановлює правовий режим майна, яке належить їм на праві власності або належатиме у майбутньому, та визначають інші права та обов’язки майнового характеру;

• договір про порядок користування майном, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності (ст. 66 СК України);

• договір про обсяг прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності (ст. 63 СК України);

• договір про надання утримання дружині, чоловікові (ст. 78 СК України);

• договір про припинення права на утримання взамін на набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати (ст. 89 СК України) – укладається після розірвання шлюбу.

Шлюбний договір

Поняття та сторони шлюбного договору

Шлюбний договір є самостійним і основним видом подружніх договорів, що входять до структури договірного режиму майна подружжя. Шлюбний договір вважається різновидом цивільно-правового договору, тому до нього застосовуються усі правила, які поширюються на цивільні договори.

Шлюбний договір – правочин подружжя або наречених про встановлення майнових прав та обов’язків, пов’язаних з укладенням шлюбу, його існуванням чи припиненням.

Шлюбний договір характеризується такими юридичними особливостями:

• в ньому повинна виражатися воля сторін, спрямована на установлення майбутнього порядку майнових правовідносин подружжя;

• волевиявлення в ньому здійснюється у письмовій нотаріальній формі;

• він спрямований на встановлення, зміну чи припинення майнових прав та обов’язків (сторони набувають майно у спільне користування, одержують результати робіт, обмінюються речами, дарують, зобов’язуються утримувати тощо).

За структурою шлюбний договір може бути:

а) унітарним – включати один пункт;

б) змішаним – містити елементи різних договірних зобов’язань;

в) комплексним – включати низку самостійних зобов’язань; наприклад, положення про дарування, купівлю-продаж, міну, найм, поділ майна, визначення часток, утримання тощо (такий варіант на практиці є найбільш поширеним);

Суб’єктами шлюбного договору є: наречені – особи, котрі подали заяву про реєстрацію шлюбу або дружина та чоловік (шлюб між якими зареєстровано).

На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна засвідчена нотаріусом письмова згода її батьків або піклувальника (ч. 2 ст. 92 СК України). Шлюбний договір нерозривно пов’язаний з особистістю учасника, він не може укладатися через представника, в ньому не допускається зміна сторін, права та обов’язки за ним не можуть передаватися іншим особам.

Як правочин шлюбний договір характеризується такими рисами:

• є двостороннім і консенсуальним;

• може бути оплатним та безоплатним (при цьому еквівалентність не є обов’язковою; він не характеризується абсолютною рівністю майнових цінностей, які надаються кожною із сторін);

• може бути строковим або безстроковим: наприклад, правовий режим майна може діяти упродовж 5 років після укладення шлюбу, або почне діяти через 5 років; або батькам дружини (чоловіка) надається право проживати у помешканні подружжя протягом 5 (3, 10) років, після розірвання шлюбу чоловік утримуватиме дружину протягом 3 років тощо;

• шлюбний договір спрямований у майбутнє; він має містити хоча б одне положення, що розраховане на застосування у майбутньому (у шлюбі, під час його розірвання чи після його припинення);

• шлюбний договір спрямовано на здійснення у майбутньому, тому сторони не можуть у момент його укладення передбачити усіх деталей своїх майбутніх відносин;

• відрізняється великим ступенем непередбачуваності його подальшої долі;

• деякі права та обов’язки, які передбачені у шлюбному договорі, можуть так ніколи й не виникнути в майбутньому;

• об’єктом у шлюбному договорі може виступати майно, яке буде (а можливо й не буде) придбане подружжям у майбутньому.

Шлюбний договір може включати окремі складові, які конструюються за принципом умовних правочинів, наприклад: «якщо (подружжя придбає авто), то (воно належатиме на праві особистої приватної власності чоловікові); якщо (шлюб не буде розірвано протягом 10 років ), то (частка дружини у спільному майні збільшиться на 1/10); якщо (у подружжя народиться дитина), то (частка дружини у спільному майні збільшиться на 1/5» і т.п. (ст. 94 - 95 СК України).

Вимоги до шлюбного договору закріплено в СК України: він укладається у письмовій формі і посвідчується нотаріально. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу; якщо його укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

Шлюбним договором регулюються виключно майнові відносини між дружиною, чоловіком, визначаються тільки майнові права та обов’язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків (ч.1,2 ст. 93 СК України).

Шлюбний договір не може регулювати особистих немайнових відносин подружжя, а також особистих немайнових відносин між ними та дітьми. Такий договір не повинен зменшувати обсяг прав дитини, які встановлені сімейним законодавством, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

У шлюбному договорі може бути визначено:

– майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу;

– правовий режим майна, яке набувається за час шлюбу; у т.ч. сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 СК України і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них;

– порядок можливого поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу;

– будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства;

– порядок користування житловим приміщенням, яке належить одному з подружжя, якщо у зв’язку з укладенням шлюбу інший із подружжя вселяється в нього;

– порядок звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, на випадок розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї;

– порядок проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, чи власністю їхніх родичів;

– положення про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на певних умовах, визначених самим договором, а також можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Шлюбний договір може бути змінено подружжям за взаємною згодою; угода про зміну шлюбного договору потребує нотаріального посвідчення.

Шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений на вимогу одного з подружжя, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення (ст. 100 СК України).

Подружжя має право за взаємною згодою відмовитися від шлюбного договору. Права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього.

5