2. Основні типи операційних пріоритетів. Види операційних стратегій

Шлях до успіху операційної стратегії включає:

- точне визначення всіх можливих варіантів пріоритетів;

- встановлення наслідків вибору кожного з варіантів;

- визначення компромісів, на які доведеться йти при виборі того або іншого варіанта.

Відповідно до досліджень У. Скіннера й Т. Хілла розрізняють такі типи операційних пріоритетів:

1. витрати виробництва;

2. якість і надійність продукції;

3. строк виконання замовлення;

4. надійність поставок;

5. здатність реагувати на зміну попиту;

6. гнучкість і швидкість освоєння нової продукції;

7. інші критерії, що залежать від виду продукції.

Виробникам, що володіють значними потужностями, була запропонована концепція У. Скіннера "завод у заводі", відповідно до якої виробництво розбивалося на окремі технологічні лінії і для кожної з них розроблялася окрема операційна стратегія.

Також виділяють пріоритети, обумовлені місцем на ринку. Для їхнього опису було запропоновано терміни: "переможці замовлення" і "кваліфікатори замовлення". "Переможці замовлення" – це критерій, що виділяє продукцію (послуги) одної фірми серед продукції інших фірм. "Кваліфікатори замовлення" – критерій, за допомогою якого визначається значимість кожного виду продукції фірми як можливого кандидата для продажів. Протягом часу ці пріоритети можуть змінюватися.

Види операційної стратегії:

1. Стратегія переслідування;

2. Стратегія згладжування;

3. Стратегія субпідряду;

4. Комбінована стратегія.

С тратегія переслідування. Використовується компаніями, які працюють за індивідуальними замовленнями. Компанії не прогнозують, а лише реагують на попит, немає необхідності мати надлишок матеріалів, тому стратегія дає великий потік оборотних коштів, дозволяє легко розрахувати рентабельність підприємства, однак її недоліком може стати час реагування на попит (рис. 2).

Рис. 2. Реакція операційної системи на попит відповідно до стратегії переслідування

Стратегія згладжування. Відповідно до цієї стратегії, незалежно від того, який попит, підприємство налаштоване втримувати обсяги виробництва й запаси на одному рівні. Недоліком є те, що в момент збільшення попиту, підприємство не може його задовольнити й, навпаки, у момент мінімального попиту підприємство несе додаткові витрати на зберігання надлишку продукції. Перевагою є простота планування обсягів виробництва (рис. 3).

Рис. 3. Реакція операційної системи на попит відповідно до стратегії згладжування

Стратегія субпідряду. Використовується компаніями, які орієнтовані на зберігання мінімального рівня матеріалів, напівфабрикатів, для того, щоб бути здатним задовольняти мінімальний попит. При значному збільшенні попиту субпідрядникам делегується функція виробництва напівфабрикату. Стратегія може підтримувати відразу кілька пріоритетів: мінімальні витрати за рахунок скорочення витрат зі зберігання сировини й готової продукції, гнучкість і швидкість освоєння нових послуг. Недоліком є велика залежність від субпідрядника (при низькій якості напівфабрикату під маркою підприємства буде реалізовуватися низькоякісний продукт) (рис. 4).

Комбінована стратегія. Ця стратегія може використовувати методи вище перерахованих стратегій. Будується на тому, що підприємство намагається прогнозувати свій попит, як наслідок - є й незначний надлишок продукту, і незадоволений попит (рис. 5). Ця стратегія є універсальною.

Рис. 4. Реакція операційної системи на попит відповідно до стратегії субпідряду

Рис. 5. Реакція операційної системи на попит відповідно до комбінованої стратегії