3. Матеріально-технічне забезпечення

Система матеріально-технічного обслуговування підприємства включає:

- організацію й планування ремонту устаткування;

- організацію і планування енергетичного, транспортно-складського й тарного господарства;

- організацію і планування виробничо-підготовчого й господарського обслуговування підприємства.

Ремонтне обслуговування. У процесі роботи устаткування зношується, тобто погіршуються його техніко-економічні показники. Для їхнього відновлення здійснюється ремонт.

Ремонт - це виробничий процес з відновлення рівня техніко-економічних показників до початкових або близьких до них рівнів.

Система планово-попереджальних ремонтів (ППР) - це сукупність взаємозалежних засобів, документації і виконавців, необхідних для підтримки устаткування в працездатному стані, відновлення його продуктивності й інших характеристик. Вона передбачає:

- установлення змісту робіт з техобслуговування й ремонту для устаткування;

- розробку й впровадження системи норм і нормативів, що визначають періодичність, тривалість і трудомісткість обслуговування й ремонту;

- впровадження прогресивних методів ремонту;

- планування ремонтних робіт і контроль за їх проведенням.

До планових видів ремонтного обслуговування відносяться: техобслуговування, поточний, середній та капітальний ремонт.

Техобслуговування – це комплекс робіт з підтримки працездатності устаткування в процесі його експлуатації. Планове техобслуговування здійснюється за розробленим планом. Поточний ремонт – передбачає часткове розбирання, складання й налагодження устаткування, заміну зношених деталей. Середній ремонт здійснюється з метою відновлення працездатності устаткування й часткового відновлення ресурсів окремих деталей і вузлів. Такий ремонт передбачає розбирання, заміну частини деталей, ремонт апаратури, випробування устаткування. Капітальний ремонт – повне детальне розбирання всіх вузлів і деталей, ремонт теплоізоляції, налагодження, випробування.

До позапланових ремонтів відносяться аварійні й відбудовні (усунення наслідків ушкодження в результаті стихійних лих, простоїв).

Нормативна база системи ППР включає: тривалість ремонтного циклу і його структуру, тривалість міжремонтного й міжоглядового періоду, строки виконання ремонтних робіт, нормативи планових простоїв устаткування в ремонті, нормативи витрат праці на ремонт, норми витрати матеріалів і запчастин.

Під ремонтним циклом розуміють проміжок часу між уведенням нового обладнання в експлуатацію і його першим капремонтом або двома капремонтами. Його тривалість зазвичай визначається в роках.

Під структурою ремонтного циклу розуміють склад і послідовність виконання ремонтів і техобслуговування протягом одного ремонтного циклу.

Міжремонтний період - це час між двома черговими ремонтами.

t межр=Трц/(Кс+Кп+1),

(5.1)

де Трц – тривалість ремонтного циклу, діб;

Кс, Кп – кількість середніх та поточних ремонтів відповідно.

Міжоглядовий період - проміжок часу між двома черговими оглядами або оглядом і будь-яким видом ремонтного обслуговування.

t межогл = Трц/(Кс+Кп+К то+1),

(5.2)

де К то– кількість техоглядів.

Кількість ремонтів визначається:

- середніх:

Кс = (Трц/t ср)-1,

(5.3)

де t ср- проміжок часу між двома середніми ремонтами.

- поточних:

Кп = (Трц/t пр)-(Кс+1),

(5.4)

де t пр- проміжок часу між двома поточними ремонтами.

- техоглядів:

К то = (Трц/t то)-(Кс+Кп+1),

(5.5)

де t то- проміжок часу між двома оглядами.

Для виміру трудомісткості ремонтних робіт використовуються специфічні одиниці: одиниця ремонтної складності й категорія ремонтної складності.

За одиницю ремонтної складності прийнята трудомісткість капремонту одиниці устаткування, найбільш специфічного для даної галузі, рівна 35 людино-годин. Категорія ремонтної складності показує, у скільки разів трудомісткість капремонту даного виду устаткування перевищує трудомісткість еталона.

Для визначення чисельності ремонтного персоналу використовують показник трудомісткості ремонтних робіт.

Трудомісткість окремих видів ремонту в ремонтному циклі за видами устаткування визначається:

Р=Рп*Кп*Rп,

(5.6)

де Рп - трудомісткість ремонту, людино-днів;

Кп- кількість ремонтів даного виду у ремонтному циклі,

Rп - категорія ремонтної складності устаткування п.

Для визначення загальної трудомісткості ремонтного обслуговування трудомісткість окремих видів ремонту й техобслуговування підсумовується з урахуванням кількості встаткування.

Чисельність ремонтного персоналу визначається:

Чр = Р заг/(Феф 1 роб.*Квн),

(5.7)

де Р заг – загальна трудомісткість ремонтних робіт, людино-днів;

Феф 1 роб.- ефективний фонд робочого часу одного працівника, діб;

Квн – коефіцієнт виконання норм.

Знаючи процентне співвідношення верстатних, слюсарних, інших робіт можна визначити кількість робітників. Знаючи кількість ремонтів, визначають необхідну потребу в запчастинах і матеріалах.

Енергетичне господарство Призначення енергетичного господарства підприємства — надійне й безперебійне задоволення в повному обсязі потреб виробничих підрозділів підприємства в енергії необхідних параметрів з мінімальними витратами.

Основні завдання енергетичного господарства підприємства:

- визначення потреби підприємства в енергоресурсах, а також найбільш економічних способів її покриття;

- організація стійкого енергопостачання підприємства і його підрозділів;

- раціональна організація експлуатації, техобслуговування й ремонту енергетичного устаткування на підприємстві;

- проведення заходів, спрямованих на скорочення енергоспоживання, зниження енергоємності.

Функціонально в складі енергетичного господарства підприємства виділяються підсистеми: генеруюча, передавальна й розподільна, споживаюча.

Енергопостачання може бути організоване в трьох формах: внутрішнє, зовнішнє й комбіноване. Необхідною умовою правильного планування енергопостачання є складання паливно-енергетичного балансу, що визначає потребу підприємства в енергоресурсах і джерела її покриття.

Транспортне господарство. Призначення транспортного господарства підприємства — повне задоволення потреб його підрозділів у вантажоперевезеннях при максимальному використанні транспортних засобів і мінімальної собівартості транспортних операцій. Перевезення, навантаження-розвантаження й експедирування вантажів є основними функціями транспортного господарства підприємства. Для раціональної організації перевезень і розрахунку потреби в транспортних засобах потрібно визначити вантажообіг підприємства, вантажні потоки й номенклатуру перевезених вантажів.

Вантажообіг — кількість вантажів (у тоннах), переміщуваних на підприємстві за певний період часу. Вантажопотік — кількість вантажів, переміщуваних у певному напрямку між окремими пунктами навантаження й вивантаження в межах підприємства за той же період. Вантажообіг підприємства дорівнює сумі всіх його вантажопотоків. На основі даних про обсяг вантажів (у тоннах), переміщуваних на певні відстані (у кілометрах), визначається обсяг транспортної роботи (у тонно-кілометрах).

Перевезення вантажів може здійснюватися за разовими і постійними маршрутами, можливо їх комбіноване використання. Постійні маршрути можуть бути маятниковими й кільцевими. Маятникові маршрути встановлюються при обслуговуванні двох пунктів; вони можуть бути однобічними, коли транспортні засоби рухаються в один кінець із вантажем, а в іншій - без вантажу, двосторонніми, коли вантажі транспортуються в обох напрямках. Кільцеві маршрути встановлюються при обслуговуванні ряду пунктів, пов'язаних послідовною передачею вантажів від одного пункту до іншого.

Складське господарство. Основне призначення складу — концентрація запасів, їх зберігання, забезпечення безперебійного й ритмічного постачання споживачам відповідно до замовлень.

Класифікація складів підприємства проводиться за рядом ознак: вид об'єктів зберігання, рівень потреб, що обслуговуються, ступінь оснащеності складу. Залежно від виду об'єктів зберігання розрізняють склади: матеріальні, напівфабрикатів, готової продукції, інструментів, устаткування й запасних частин, тощо. Залежно від рівня потреб, що обслуговуються, склади бувають загальнозаводські й цехові. Загальнозаводські склади — це постачальницькі (матеріальні склади, склади покупних напівфабрикатів), виробничі (міжцехові склади заготівель, напівфабрикатів), збутові, інструментальні, склади устаткування й запасних частин і господарські склади. Цехові склади — це склади матеріалів і заготовок, інструмента й проміжні склади (для зберігання міжцехових заділів). Залежно від ступеня оснащеності склади підрозділяються на відкриті, напіввідкриті й закриті. При організації складу постають завдання декількох рівнів: обґрунтування доцільності, розміщення складу, архітектурно-будівельне рішення, оснащення складу, організація складського процесу.

Площа складу поділяється на: вантажну або корисну, оперативну площу, конструктивну площу та службову площу.