Тема 6. Управління поточним функціонуванням операційної системи

1. Планування виробництва

2. Оперативне управління виробництвом

3. Матеріально-технічне забезпечення

4. Управління запасами

Ключові слова: план, оперативно-календарне планування, методи оперативно-календарного планування, система матеріально-технічного обслуговування, ремонт, система планово-попереджальних ремонтів, техобслуговування, поточний ремонт, середній ремонт, капітальний ремонт, структура ремонтного циклу, одиниця ремонтної складності, категорія ремонтної складності, вантажообіг, вантажопотік, оперативне управління виробництвом, диспетчирування, система «точно в строк», система управління запасами

1. Планування виробництва

Планування — одна зі складових процесу управління. Його провідна роль у прийнятті управлінських рішень полягає у тому, що в ході планування встановлюються цілі й розподіляються ресурси операційної системи. Планування повинне здійснюватися безупинно в силу двох причин:

• потенційної можливості досягнення цілей і необхідності встановлення нових;

• у силу невизначеності майбутнього.

План — це сукупність конкретних завдань, що визначають основні параметри, необхідні для управління підприємством або його підрозділом для досягнення встановлених цілей.

Планування виробництва передбачає розгляд довгострокових, середньострокових і короткострокових завдань, розв'язуваних на різних рівнях управління.

У довгострокових планах вирішуються питання розміщення й нарощування виробничих потужностей, планування інвестицій, вибору продукції й способів (процесів) її виробництва на основі аналізу досягнень науково-технічного прогресу й тенденцій зміни ринкового попиту. Середньострокове планування починається з пошуку шляхів раціонального використання виробничих потужностей на строк понад півроку з урахуванням можливих коливань попиту. Короткострокові плани повинні відповідати довгостроковій стратегії менеджменту й розроблятися в рамках виділених раніше для цих цілей ресурсів підприємства. За цей план також відповідають операційні менеджери, як правило, рівня управління цехів і ділянок, які дезагрегують середньостроковий план в оперативні плани-графіки виробництва. Завдання оперативно-виробничого планування, розв'язувані в короткостроковому періоді, включають питання завантаження встаткування, послідовності запуску виробів в обробку, пропускної здатності виробничих підрозділів і «розшивки вузьких місць», диспетчирування й ін.

Одним з видів планування є оперативно-календарне. Під оперативно календарним плануванням розуміють складання план-графіків на окремі, порівняно невеликі періоди часу (квартал, місяць, декада) і організацію роботи на основі цих графіків.

Головним завданням оперативно-календарного планування є: досягнення роботи за графіком, тобто ритмічної роботи, що дозволяє повніше використовувати робочу силу й устаткування, вчасно виконувати замовлення споживача.

Методи оперативно-календарного планування. В оперативному плануванні застосовують кілька груп методів:

- економіко-статистичні методи - використовуються при наявності значного інформаційного потоку, звичайно використовуються на невеликих підприємствах. Переваги методів: легкість застосування, відсутній суб'єктивізм. Недолік методів: не враховують нові фактори, здатні вплинути на результат у майбутньому.

Приклади методів, що входять у дану групу: кореляційно-регресійний аналіз, метод ковзної середньої, експонентного згладжування.

- експертні методи. Дана група методів припускає планування показників на основі результатів експертної оцінки фахівців з даних питань. Переваги методів: ураховують ті фактори, які не мали ваги в попередніх періодах; планування може бути здійснене навіть при мінімальному інформаційному потоці. Недоліки методів: плановий показник піддається суб'єктивізму, складність застосування.

- балансовий метод. Сутність цього методу полягає в складанні балансу між різними факторами. Перевага методу: система розглядається як рівноважна, відповідно досягається оптимальний її стан. Недолік методу - складність використання: чим більше взаємозалежних показників, тим складніше збалансувати систему.

- пофакторний метод. Цей метод пов'язує величину планового показника з величинами вихідних показників-факторів. Перевага методу: отримана планова величина є достатньо точним плановим показником. Недолік методу: складність використання.