1.8. Піч для спалювання трупів

Всі трупи хутрових звірів, незалежно від причини загибелі, підлягають спалюванню. Їх спалюють у печах конструкції (Леонтьєва) простої конструкції і може бути виготовлена будь-якою механічною майстернею в умовах звірогосподарства. Каркасом для такої печі може бути металева бочка ємкістю 200 л: Дно бочки видаляють (вирізають), верх її теж вирізають, але залишають зовнішній край круга ( пристінкове поле) шириною 3‑5 см для того, щоб можна було поставити кришку з витяжною трубою. Таку бочку встановлюють на металевий піддон (противень), кришку з трубою прикріплюють (приварюють) до бочки на шарніри, щоб при завантажуванні трупів її можна було вільно відкинути.

У стінці бочки, біля її основи, вирізають отвір (15 x 15 см) для вводу форсунки з екраном. Над отвором, на стінку з внутрішньої сторони бочки, приварюють опори для кріплення колосника. Нижня частина бочки (менша), під колосником, служить топкою, а верхня (більша), над колосником, служить завантажувальною камерою і камерою для спалювання.

Пальним для такої печі є солярка. Подавати пальне можна із спеціального бачка, забезпечивши тиск 2‑3 атм, або з "Автомакса" через шланг. При встановленні бачка на висоті 1,5‑2 м солярка може поступати самопливом. Шланг приєднують до форсунки через металевий перехідник довжиною 50‑60 см. Проте кращим методом знищення трупів, є їх переробка на ветеринарно-санітарних заводах, при цьому додатково можна одержати ряд матеріалів: м'ясо- кісткове борошно, технічний жир та ін.

1.9. Гноєсховище

Гній є сприятливим середовищем для зберігання мікроорганізмів, яєць та личинок гельмінтів. В гною, за сприятливих умов, довший час зберігають свою життєздатність збудники хвороб Ауєскі (60 діб), чуми (140 діб), парвовірусного ентериту собак та вірусного ентериту норок (роки), пастерельозу (72 діб), сальмонельозу (170 діб) і багатьох інших захворювань. Через те він може бути одним із основних факторів передачі збудників при деяких інфекційних та інвазійних хворобах тварин.

Способи прибирання гною визначаються системою утримання хутрових звірів, на даний час вони залишаються найменше механізованими і частіше проводяться вручну. Для вивезення гною на гноєсховище використовують легкі трактори. Вивозять гній 2‑3 рази на рік.

Гноєсховище розташовують не ближче 200 м від ближнього населеного пункту і території ферми з підвітряної сторони домінуючих вітрів. Будують його нижче водозабірних споруд та виробничої території ферми, дотримуючись при цьому всіх заходів по охороні довкілля. Гній закладають на глибину (0,5 м) площадку з твердою водонепроникною основою (дном) у бурти висотою до 2 і шириною до 3,5 м при їх довільній довжині. Територія гноєсховища огороджується парканом висотою 1,5‑2 м, обсаджується деревами.

Для зберігання гною використовують два основних методи: зберігання без доступу повітря (анаеробний) та зберігання з недостатнім доступом повітря (аеробно-анаеробний).

Основою анаеробного методу зберігання є щільне вкладання і утрамбовування гною в буртах. При такому зберіганні гній довший час може залишатись резервуаром хвороботворних мікроорганізмів, але бути більш цінним щодо поживності для ґрунту.

При другому способі зберігання, аеробно-анаеробному, гній складають у бурти не щільно (пухко) і не втрамбовують, при цьому на протязі 5‑7 діб за участі аеробних бактерій проходить бродіння і підвищення температури гною до 70‑80 °С. Розвиток біотермічних процесів забезпечує стерилізацію гною від патогенних організмів, гельмінтів та їх яєць. Такий спосіб знезараження інфікованого гною є найбільш доцільним. У гноєсховищах інфікований гній повинен пролежати не менше одного року, за умови, що він не містить спороутворюючих бактерій та мікобактерій туберкульозу. Гній, контамінований мікобактеріями туберкульозу, повинен проходити біотермічне знезараження в гноєсховищі не менше 2 років.