§ 3. Праця людини як необхідний елемент виробництва
Праця є виключною властивістю людини, що опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між нею самою і природою.
Праця - свідома, доцільна діяльність людини, витрати її розумової та фізичної енергії, спрямовані на створення життєвих благ, необхідних для задоволення власних потреб і потреб суспільства, надання послуг, організацію функціонування виробництва й суспільства та управління ними; особлива форма взаємодії між людиною і природою, обміну діяльністю та її результатами між людьми.
Суть життєдіяльності організмів рослинного і тваринного світу - постійний процес обміну між ними і довкіллям. Для тваринного світу взагалі та людини зокрема особливістю такого обміну є те, що він опосередкований певною діяльністю. Природа (земля, її надра, водні ресурси, атмосферні процеси, рослинний і тваринний світ) створює передумови і визначає працю як основний, постійний, незамінний спосіб виробництва матеріальних благ і формування духовних умов існування та розвитку людини і суспільства. Природа заклала і такі властивості самої людини, які, з одного боку, є сукупністю фізичних і духовних здібностей до праці, а з іншого - змушують її постійно здійснювати процес праці, залучають людину до трудової діяльності (цю роль виконують потреби людини).
Праця утворює єдине соціальне джерело життєвих благ людини, які здатні ці потреби задовольнити. Таким чином, основною функцією праці є виробництво засобів виробництва і предметів споживання, необхідних для функціонування і розвитку суспільства та окремих індивідів.
Весь процес історичного розвитку суспільства підтверджує, що праця є основою його життя, адаптації людини до природи, створення самої людини (розвитку її фізичних, інтелектуальних, організаторських, професійних здібностей, моральних, естетичних якостей тощо). Впливаючи за допомогою праці на природу і змінюючи її, людина змінює й саму себе: розвиває свої здібності до праці, збагачує знання, розширює можливості їх використання.
З урахуванням вимог виробництва товарів і принципу суперечності праця має двоїстий характер: вона є працею конкретною й абстрактною. Результатом витрат праці, що здійснюється у певній доцільній формі (конкретної праці) є споживча вартість та перенесення частини вартості засобів виробництва на новостворений продукт. Праця, виражена у витратах м’язової, нервової та розумової енергії людини (абстрактна праця) за товарного виробництва створює вартість. Якщо розглядати товар як органічну єдність споживчої вартості й вартості (а отже, й відповідних видів праці), то у створенні вартості товару беруть участь і абстрактна, і конкретна праця (остання формує корисний ефект споживчих вартостей). Сам продукт праці стає товаром, вартість якого визначається кількістю втіленої в ньому суспільно необхідної праці, що складається з витрат живої та уречевленої праці (остання переноситься конкретною працею) за її відтворення.
Водночас працю слід розглядати як найскладнішу форму зайнятості та комбінації багатьох видів робіт, як основну сферу життя людей порівняно з відпочинком, навчанням та іншими формами занять.
Праця - не лише процес, завдяки якому виробляються традиційні життєві блага, а й засіб створення нових, раніше не відомих засобів виробництва, предметів споживання. Праця науковців,
конструкторів, винахідників, раціоналізаторів є джерелом наукового, технічного, технологічного розвитку, вдосконалення організаційних соціально-економічних умов виробництва і господарювання.
Термін “праця” являє собою загальне поняття, яке включає якісні структурні елементи: вид праці, складність праці, співвідношення в ній механічних і творчих, фізичних і розумових процесів, тяжкість праці. Ці різні за суттю елементи праці, формують відповідні особливі якісні ознаки в робочій силі, виготовленій продукції.
Так, вид праці визначає необхідність у відповідній професії, складність праці - у кваліфікації, творчість праці - у схильності до творчості, тяжкість праці - у певних фізичних здібностях. Види праці або певна їх комбінація, реалізуються у відповідних видах продукції. Кваліфікація позначається на якості продукції, творчість - на її новизні.
Праця має і кількісне вираження. У взаємодії між людиною і природою, з одного боку, знаходиться людина з її природними біолого-фізіологічними та психологічними властивостями, розумовими і фізичними здібностями, знаннями і навичками до праці, а з іншого - природа, її речовинний, матеріальний світ, форми і властивості, які людина покликана видозмінювати у процесі праці. Для цього вона приводить у рух свої природні сили і затрачає фізичну та нервову енергію. Щодо енергетичного обміну життя людини є неперервним процесом нагромадження і затрат енергії. Праця - важлива форма затрат енергетичних ресурсів, фізичної, розумової, нервової енергії людини. Порція праці - певна її кількість, що є величною, похідною від тривалості робочого дня, інтенсивності, тяжкості, нервового навантаження.
Праця - процес, що може існувати лише в часі, і робочий час є основною кількісною формою відображення цього процесу. Добова порція праці, помножена на кількість робочих днів на рік, відпрацьованих років, дає уявлення про обсяг праці впродовж усього життя людини.
Кількість, вид праці, її складність, творчість, результат - широка первинна основа формування різних елементів соціально-економічної системи суспільства, однак слід брати до уваги участь окремих членів суспільства в економічних відносинах. Людина завдяки здатності надати своєю працею у певній формі послугу іншим членам суспільства вступає з ними в економічні відносини. Таким чином, праця є найзагальнішим способом “входження” людей у ділові, економічні, моральні взаємини з суспільством, колективами, окремими особами.
Послуга у формі праці - основа отримання доходу у формі заробітної плати, тому взаємозв’язок між працею і потребами є підґрунтям формування соціально-економічних систем організації праці і задоволення потреб людей. Ці системи різняться суттю, принципами, формами, однак спільною їх рисою є залежність між потребами і працею як природна передумова організації суспільної праці, формування соціально-економічних умов праці, виробництва, життя і розвитку.
Праця є найважливішим фактором виробництва матеріальних благ, надання послуг і передумовою формування соціальної структури суспільства. Об’єктивно існує суспільний поділ праці. Щодо виробництва й надання послуг праця являє собою сукупність взаємопов’язаних, але різнорідних трудових функцій та операцій. Саме завдяки співіснуванню великої кількості видів і підвидів праці можливе виготовлення широкого асортименту засобів виробництва і предметів споживання.
Водночас формується і певна структура робочих місць, представлених певним співвідношенням виду, складності, творчості, тяжкості, значущості. Робочі місця висувають певні вимоги до знань, навичок, умінь, здібностей людей. Відповідно до цих вимог формується структура робочої сили. Таким чином, відмінності у праці визначають диференціацію працівників залежно від професійної належності, кваліфікації, співвідношення в їхніх здібностях знань і вмінь, фізичних навичок і теоретичної підготовки. Це зумовлює диференціацію працівників залежно від рівня отримуваної заробітної плати, а отже, й рівня їх добробуту, освітнього та культурно-технічного рівнів.
Вплив праці, її складових на людину, її біологічні, фізіологічні, моральні процеси, характер і настрій досить суперечливі. Кількість праці (тривалість робочого дня в часі, помножена на показник її інтенсивності) виражається у витратах певної маси фізичної, розумової, нервової енергії та у певних межах сприятливо, а в надмірних - негативно впливає на організм людини. Участь у праці, особливо фізичній, позитивно позначається на фізичному розвитку і стані центральної нервової системи людини.
Праця крім матеріальних благ, приносить людині моральне задоволення, формує і підтримує почуття людської гідності, задоволення життям. Однак тяжка, емоційно неприємна праця, а також праця у несприятливих, шкідливих для організму умовах негативно впливає на фізичний стан людини, спричиняючи нервові перевантаження, професійні захворювання, передчасну втрату працездатності.
Поєднання вимог праці і природних здібностей людей, їхніх прагнень виявляється у позитивному ставленні до роботи, високій ефективності праці, у поглибленні знань і вдосконаленні вмінь. Кількісні
Гпоказники праці, значущість і внутрішнє співвідношення якісних її складових, результативність праці постійнозмінюються. Так, у недалекому минулому ручна фізична праця відігравала основну роль у виробництві. Продуктивність праці була низькою, робочі дні - тривалими. Згодом становище змінилося. Взаємодія між людиною і природою опосередковується знаряддями праці, які постійно вдосконалюються і застосовуються в усе ширших масштабах. Знаряддя праці значною мірою визначають характер такої взаємодії, зміст праці, співвідношення її складових.
Із застосуванням найпростіших знарядь праці основними компонентами трудової діяльності є фізичні, механічні процеси, вміння за обмеженої ролі знань.
Дещо іншим стає зміст праці за машинного способу виробництва: операції з обробки предметів праці виконує машина. Вирішальна роль належить не фізичним зусиллям, а вмінню і знанням.
Із застосуванням автоматизованих засобів виробництва, нових прогресивних технологій працівник став виконувати функції та операції, що потребують глибоких технічних знань. Ефективність праці зросла такою мірою, що з’явилася можливість скорочення застосування робочої сили у виробництві та розширення діяльності у сфері науки, охорони здоров’я, освіти, культури, де визначальна роль належить розумовій праці.
Таким чином, технічна оснащеність виробництва визначає три види праці (рис. 1.4): ручну, механізовану й автоматизовану. При ручній праці використовують річні інструменти (виконання ручного складання виробів, ремонт і налагодження устаткування тощо). Механізована праця грунтується на застосуванні машин з ручним керуванням (верстатні роботи, керування транспортними та вантажопідйомними засобами). Автоматизована праця пов’язана головним чином із спостереженням і контролем за роботою машин-автоматів, їх налагодженням, попередженням і усуненням збоїв у роботі.
Виконання людиною функцій праці на виробництві значною мірою залежить від стану її працездатності.
Працездатність - здатність людини виконувати трудові операції, брати участь у трудовій діяльності. Вона залежить від загального стану здоров’я, рівня загальноосвітньої та професійної підготовки, характеру життєвих цілей, організації та умов праці, морально-психологічного клімату в трудовому колективі, стосунків у сім’ї, житлово-побутових умов та інших факторів. Ті з них, що безпосередньо впливають на особистість та її психологічний стан - називають психологічними факторами; ті, що безпосередньо впливають на організм і фізичний стан людини - фізіологічними.
- т»? Виділяють три фази працездатності протягом робочого дня: 1) входження в режим; 2) стійка працездатність; 3) поява і наростання втоми (зниження працездатності). Вони повторюються двічі: до перерви на обід і після неї. Однак у другій половині робочого дня перші дві фази (зокрема, фаза стійкої працездатності) є коротшими, а рівень працездатності нижчий, ніж у першій половині робочого дня.
Працездатність змінюється не лише протягом робочого дня, а й у інші періоди. Наприклад, у наступні 2-3 дні після вихідних працездатність і продуктивність праці поступово підвищуються, в середині робочого тижня сягають найвищого рівня, а відтак знижуються аналогічно і протягом довших періодів - місяця та року. Причиною цьому є накопичення втоми. Для її зняття й забезпечення високого рівня працездатності необхідне правильне чергування часу роботи й часу відпочинку.
Середній рівень працездатності людини залежить, по-перше, від того, в якій фазі зміни працездатності й накопичення втоми надається відпочинок; по-друге, від його тривалості; по-третє, від порядку чергування перерв і періодичності їх надання. Система чергування періодів роботи й періодів перерв між ними являє собою режим праці та відпочинку. Розрізняють внутрішньозмінний, тижневий, місячний і річний режими праці та відпочинку. Для стійкого високого рівня працездатності необхідне постійне вдосконалення цієї системи.
Технічний прогрес у виробництві змінює характер праці, поліпшує її якість. Технічна реконструкція виробництва сприяє переходу від працемістких до наукомістких процесів у виробничій діяльності. Відбувається інтелектуалізація праці. В автоматизованому секторі промисловості створюються робочі місця з високим рівнем складності праці, інтеграції низки виробничих функцій. Значно змінюється зміст понять “кваліфікація”, “освіченість”, їх визначає не лише сума конкретних знань, а й методологічна та методична підготовка, комп’ютерна грамотність, певний рівень організаційної, технологічної та інформаційної культури. Водночас формується й вищий рівень загальної культури: культура спілкування, естетичне виховання, широка інтелектуальна діяльність, духовна культура людини.
В умовах становлення соціально-ринкової економіки напрямами поліпшення якості праці є:
плюралізм власності, ліквідація її деперсоніфікації, подолання відчуження праці від власності, демократизація управління;
удосконалення мотивації трудової діяльності (підвищення матеріальної заінтересованості в результатах праці, формування морально-психологічних стимулів високоякісної праці та створення нової системи трудової зайнятості);
наукова організація праці (впровадження таких нових форм, як бригадна форма, гнучкі зміни, ротація робіт тощо).
ПЕРЕВІР СЕБЕ
У чому полягає прояв праці людини?
Що примушує людину постійно здійснювати процес праці?
Що створює праця людини?
Чим визначається наявність різних видів праці?
Які види праці визначає технічна оснащеність виробництва?
У чому полягає кількісне вираження праці?
Що впливає на працездатність людини?
Як впливає технічний прогрес у виробництві на характер праці?