Тема 1виробництво як основа забезпечення життєвих потреб людини
§ 1. Загальні відомості про виробництво
Виробництво - це процес взаємодії між людьми, їх вплив на природні речовини і сили природи, риси і здібності людини, результатом чого стає створення матеріальних і духовних благ та послуг, необхідних для існування і розвитку суспільства.
Таким чином, поняття про виробництво включає в себе діяльність по створенню матеріальних і духовних благ, що в сукупності створює умови існування людини і суспільства. Ця діяльність завжди є економічно доцільною, вона спрямована на покращення умов життя людини.
Поняття виробництва використовують також для позначення окремих галузей промисловості, наприклад - виробництво машин, виробництво засобів зв'язку тощо.
Термін “виробництво” є досить поширеним, його походження пов'язане з розвитком суспільства і має давню історію. Визначення поняття виробництва в різні історичні проміжки часу відповідало економічним поглядам тогочасного суспільства, поступово видозмінювалося і трансформувалося разом з його розвитком.
Виробництво є необхідною умовою життя людини, відображаючи в своєму розвитку всю історію людства. Воно характеризує специфіку активної взаємодії людини з природою, у процесі якої відбувається активне перетворення природи людиною з метою створення необхідних матеріальних умов для свого існування. На відміну від тварин, котрі задовольняють свої потреби лише за допомогою того, що дає їм природа, людина створює все, що їй потрібно для життя - їжу, одяг, ліки, житло, предмети побуту, транспортні засоби і т. ін. Таким чином виробництво є необхідною умовою життя людини, воно виступає основою всієї історії людства.
Процес виробництва як доцільна діяльність людей, спрямована на пристосування до людських потреб речовини природи шляхом зміни її властивостей виступає споконвічною природньою умовою людського життя. У виробництві люди впливають також один на одного, поєднуючись певним чином для спільної діяльності. Тільки за посередництва суспільних зв’язків і відношень між людьми існує їхній вплив на природу, внаслідок чого і має місце виробництво.
\Основна мета виробництва - перетворення всіх задіяних у ньому факторів (робочої сили, природних ресурсів і капіталу) у товари і послуги, готові для споживання.
4 Робоча сила - виробничі витрати м’язової та інтелектуальної діяльності людей, зайнятих на виробництві.
+ Природні ресурси - це все, що можна використати у виробництві в натуральному вигляді (наприклад, корисні копалини, вугілля і нафта, вода і повітря, каміння і деревина тощо).
4- Капітал - поєднує в собі всі виробничі ресурси, що входять в матеріалізовану та інтелектуальну працю: машини, інструменти, інфраструктуру, нематеріальні активи (комп’ютерні програми, “ноу-хау” тощо).
У структурі виробництва окремими його елементами є техніка, технологія, економіка, організація й управління виробництвом.
Процес виробництва передбачає взаємодію між людьми, їх вплив на наявні у їх розпорядженні природні ресурси й формування рис і здібностей людини, необхідних для створення матеріальних і духовних благ та послуг.
Виробництво матеріальних благ у певній суспільно-економічній формації (тобто за феодалізму, капіталізму тощо) має свої специфічні особливості, характеризується різними знаряддями праці тощо. Водночас йому властиві деякі спільні риси. Так, у межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою. Суб’єктом взаємодії є людство, об’єктом - природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. На виготовлення продукції вартістю 1 долар людство витрачає в середньому 1 тону природних ресурсів.
Відповідно до існуючого розподілу праці народногосподарський комплекс України поділяють на дві великі сфери: виробничу (сферу матеріального виробництва) і невиробничу (нематеріального виробництва). У межах кожної з цих сфер виділяють галузі народного господарства (рис. !. І).
Галузь народного господарства - сукупність підприємств, установ і організацій, які виробляють однорідну продукцію або послуги і різняться характером виконуваних функцій.
Поділ народного господарства на галузі - наслідок складного історичного процесу суспільного поділу праці, на початку якого існувало лише дві галузі - землеробство і скотарство. З розвитком продуктивних сил і технічного прогресу та поділу праці відбулося формування великої кількості галузей.
Сфера матеріального виробництва виробляє і доводить до споживачів матеріальні блага в їх матеріально-речовій формі. До цієї сфери відносять усі види діяльності, пов’язані зі створенням матеріальних благ у вигляді продуктів, транспортування, зберігання, сортування, пакування та здійснення інших функцій, в яких ркалізується продовження виробничого циклу у сфері споживання.
Сфера матеріального виробництва включає промисловість, сільське господарство, лісове господарство, будівництво, вантажний транспорт і зв’язок по обслуговуванню виробництва, матеріально-технічне забезпечення, торгівля та громадське харчування, заготівля і збут.
Промисловість постачає всім виробничим галузям засоби виробництва і насамперед знаряддя праці; добуває корисні копалини, переробляє різноманітну сировину, виготовляє промислові й продовольчі товари.
Сільське господарство забезпечує промисловість різноманітною сировиною, а населення - продуктами харчування. Воно включає рослинництво (рільництво, овочівництво, плодівництво, кормовиробництво та багато іншого) і тваринництво (скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, рибальство тощо).
Будівництво забезпечує зведення та реконструкцію виробничих будівель і споруд, житлових будинків, громадських будівель, об’єктів культурно-побутового призначення, транспортних мереж і багато-багато іншого. Розрізняють будівництво цивільне, промислове, сільськогосподарське, транспортне, меліоративне та інше.
Транспорт забезпечує безперебійне і своєчасне задоволення потреб виробництва і населення держави у різноманітних перевезеннях. Види транспорту різноманітні: автомобільний, залізничний, повітряний, водний (річковий і морський).
Зв'язок забезпечує передавання інформації як для виробничих потреб, так і надає послуги населенню (пошта, телефон, телеграф тощо).
Невиробнича сфера виробляє послуги. Вона включає види діяльності, в процесі яких матеріальні блага не виробляються. У процесі виробництва послуг трудова діяльність безпосередньо задовільняє культурно-побутові та соціальні потреби людей або суспільства і не служить для добування або обробки речовин природи.
До невиробничої сфери відносять медицину, соціальне забезпечення, освіту, культуру, науку, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, пасажирський транспорт і зв’язок для потреб населення, органи управління, кредитування і страхування. Діяльність цієї сфери збагачує результати суспільної праці, забезпечує життєво необхідні потреби населення держави, сприяє підвищенню життєвого рівня людей.
Поділ виробничої діяльності на дві сфери слід вважати умовним - він склався історично. Причиною цьому було існуюче тривалий час в суспільстві протиставляння виробництва матеріальних речей і надання послуг. Проте будь-яка суспільно корисна праця (чи то виготовлення якоїсь речі, чи надання медичної, транспортної або інформаційної послуги і т.ін.) повинна вважатися виробничою.
Із зростанням продуктивності праці в більшості розвинутих країн світу впродовж останніх двох з половиною століть частка матеріального виробництва скорочувалася і стала значно меншою, ніж сфера нематеріального виробництва. Зокрема, в сільському господарстві у середині XVII століття було зайнято до 80% населення, наприкінці XX століття - менше 10%, а в окремих країнах світу - 2-5%. Скорочення сфери матеріального виробництва також зумовлене дією закону зростання нематеріальних (соціальних і духовних) потреб, внаслідок чого ця сфера у розвинутих країнах світу становить лише до 20%, в Україні - приблизно 70%.
Провідне місце в сучасному матеріальному виробництві належить промисловості, яка визначає розвиток всього народного господарства країни. Промисловість об’єднує в собі сукупність окремих галузей.
Галузь промисловості - це сукупність споріднених підприємств, які характеризуються єдністю економічного призначення виготовленої продукції, однорідністю споживаної сировини, спільністю процесів і технічної бази, особливим професійним складом кадрів і технологічних специфічними умовами праці. Спільним для всіх підприємств певної галузі є виробництво однотипної продукції.
До найважливіших галузей промисловості належать: електроенергетика, паливна промисловість, чорна металургія, кольорова металургія, хімічна і нафтохімічна промисловості, машинобудування і металообробка, лісова, деревообробна і целюлозна промисловості, промисловість будівельних матеріалів, легка промисловість, харчова промисловість, мікробіологічна, комбікормова промисловості, електроніка, приладобудування, медична промисловість, поліграфічна промисловість тощо.
За характером дії на предмет праці промисловість поділяється на добувну і обробну. Перша займається видобуванням корисних копалин та інших речовин, які дає людині природа (руда, вугілля, деревина, нафта тощо), друга - переробляє сирі матеріали на готові продукти.
За економічним призначенням продукції що виготовляється промисловість поділяється на дві групи: А і Б. Промисловість групи А - це головним чином виробництво засобів виробництва; вона включає галузі, де виготовляють елементи як основних (машини, механізми, апарати, споруди тощо), так і обігових фондів (сировина, матеріали, паливо, енергія). Група Б включає легку і харчову промисловість, котрі виготовляють головним чином предмети народного споживання.
Всі галузі народного господарства України, в тому числі і промислові, тісно пов’язані і взаємодіють між собою. Галузева структура виробничої діяльності постійно змінюється і вдосконалюється. Проявом цього є поява нових галузей, поєднання вже існуючих. Прикладом останнього слід вважати формування міжгалузевих виробиичо-теріторіальних комплексів, які являють собою сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених галузей матеріального виробництва на конкретній території.
Виробничо-територіальний комплекс (ВТК) - форма просторової організації продуктивних сил суспільства, що якнайповніше відповідає завданням їх розвитку в умовах науково-технічного прогресу.
Економічна єдність ВТК створюється виробничими зв’язками підприємств, використанням загальнорайонних природних та економічних ресурсів і умов, а також загальною схемою розселення населення.
За ступенем охоплення території ВТК поділяють на глобальні (народногосподарський комплекс держави), регіональні (територіально-господарський комплекс певного регіону) і локачьні (економічний вузол). Своєрідними блоками ВТК є територіальні галузеві й міжгалузеві комплекси.
Конкретні ВТК - це переважно наслідок складної взаємодії як внутрішніх (щодо меж виробничого комплексу) джерел розвитку (місцевих природних і трудових ресурсів, нагромаджених фондів промисловості, сільського господарства і транспорту), так і зовнішньо-територіальних відносин (міжрайонні зв’язки) з мобільних елементів виробництва. Кожний із таксономічних1 рівнів ВТК має свою систему організації виробничо-територіальних зв’язків, ступінь замкнутості.
Важливий параметр ВТК - характер територіальної організації основних елементів його структури, передусім промислових вузлів і компактних груп сільськогосподарських підприємств, а також споруд виробничої інфраструктури, які їх об’єднують. Промислові та агропромислові комбінати, що їх утворюють підприємства і які взаємодіють за виробничо-технологічним принципом, комплекси переробних і обробних підприємств, що використовують або спільну сировинну базу, або єдине джерело робочої сили, або працюють на одного споживача, є локальними функціональними елементами ВТК. Територіальне зосередження їх може мати концентрований або дисперсійний характер.
У районах з високою концентрацією цінних природних ресурсів активно формуються ВТК загальнодержавного значення: на території Північно-Східного району - нафтохімічні комплекси (Кременчук, Суми); агропромислові комплекси, бази будівельної індустрії, машинобудування (Харків, Полтава); система внутріпромислових і магістральних нафтопромислів і газопроводів. У Східному і Придніпровському районах - вугільно-металургійний і машинобудівний комплекси, різноманітні підприємства (об’єднання) хімічної індустрії, агропромисловий комплекс, будівельна індустрія, транспортні системи. В Південному районі - транспортний комплекс (морський і річковий, залізничний і автомобільний, трубопровідний), система портів і портового господарства, машинобудування, агропромисловий комплекс та ін. У Західному районі - хімічний комплекс (Новий Роздол, Калуш, Стебник, Львів, Дрогобич, Червоноград, Новояворівськ); лісопромисловий та агропромисловий комплекси, рекреаційний комплекс, будівельний комплекс і машинобудування. Це найбільший в Україні район видобутку і переробки сірки, виробництва мінеральних добрив тощо. У межах цих економічних районів та наявних у них ВТК існують численні економічні агломерації, вузли й кущі - внутрірайонні таксономічні одиниці, що мають свої особливості розвитку й функціонування. Крім суто територіальної
організації, для всіх комплексів та їх таксономічних підрозділів характерна і виробничо-функціональна структура.
Елементами ВТК є конкретні галузеві, внутрігалузеві й міжгалузеві виробничі комплекси, народногосподарські комплекси. За конкретними функціями їх об’єднують у дві основні групи. Перша - комплекси, що мають виробничий характер, друга - комплекси, що мають соціальний характер.
Окремо виділяють комплекси, які мають допоміжний і обслуговуючий характер. Типово економічними або виробничо-територіальними комплексами є: агропромисловий, лісовиробничий, металургійний, машинобудівний, хімічно-індустріальний, паливно-енергетичний, будівельно- індустріальний, транспортний, водогосподарський, еколого-економічний. Промисловість, сільське й лісове господарство належать до основних галузей народного господарства, решта - до допоміжних і обслуговуючих.
До комплексів, що мають соціальний характер, відносять: науковий, культурно-освітній, соціально-побутовий, державно-адміністративний.
У свою чергу, міжгалузеві комплекси поділяють на галузеві та внутрігалузеві. Але це не означає, що всі міжгалузеві комплекси повинні бути в складі районних чи внутрірайонних комплексів або навіть у народногосподарському комплексі України.
Конкретні комплекси в одних випадках містять більше елементів, в інших - менше. Все залежить від природних умов і ресурсів та ефективності їх використання й застосування, історичних особливостей розвитку конкретної території, потреб господарства сусідніх економічних районів і України загалом.
ПЕРЕВІР СЕБЕ
Що являє собою виробництво?
У чому полягає процес виробництва?
У чому полягає призначення виробництва?
Яку роль відіграє виробництво в житті людини?
Що забезпечує сфера матеріального виробництва?
Яке призначення в суспільстві має сфера нематеріального виробництва?
Що визначає галузеву структуру сучасного виробництва?
Що являє собою галузь промисловості?
Як класифікують галузі промисловості?
Що являє собою виробничо-територіальний комплекс?