Лекція 2. Символізм як мистецький напрям та культурне явище

План

1. Витворення символізму як специфічного мистецького напряму в Європі

а) загальна харакетристика напряму

б) Поль Верлен

в) Артур Рембо

2. Символізм в російській культурі «Срібного віку»

1. Символізм (франц. symbolisme) – напрям в європейській художній культурі кінця XIX – початку XX ст., що виник як реакція на панування в гуманітарній сфері норм «розсудливості» та раціоналізму (у філософії, естетиці – позитивізму, в мистецтві – натуралізму), символізм передусім оформився у французькій літературі кінця 1860-70-і рр.., пізніше набув поширення в Бельгії, Німеччині, Австрії, Норвегії, Росії.

Виникнення терміну пов'язано з суперечкою. Співробітник "Temps" П. Бурді в 1885 р. звинуватив французького поета-символіста Поля Верлена (1844 - 1896), лідера французьких символістів Стефана Малларме (1842 - 1898) та їх послідовників в "декадентстві". Жан Мореас не погодився з таким звинуваченням і назвав їх поетами "символічними" (symboliques) (див. Іванов. 1995. С. 145). Стаття Жана Мореаса "Маніфест символізму", надрукована в літературному додатку до "Фігаро" (18 вересня 1886 р.), багато що визначила в історії становлення і розвитку символізму. Навіть сам термін (назва цього напряму) був вперше запропонований у цій статті.

Назва "символізм" прищепилася. Теоретик символізму Гюстав Кан формулює творчий принцип цього напрямку: пропускати природу крізь призму темпераменту.

Шарль Бодлер запропонував формулу символізму: жах і екстаз. Поль Верлен дав своє дещо іронічне визначення нового художнього напряму: символізм – це сукупність людей, які повірили, що в слові "символ" є сенс.

Символісти гостро відчували ворожість навколишнього середовища, боялися соціальної і духовної кризи, відчували безсилля перед грубим, жорстоким світом і його законами і тому прагнули втекти від дійсності в інший, потойбічний світ або в глибини душевного, внутрішнього життя. Для символістів закономірності суспільного життя залишаються незбагненними, тому вони говорили про непізнаваність світу, отже, суть творчості для них – у не висловлюваному, надчуттєвому. Символісти виходили з того, що справжня реальність недоступна розуму і осягається лише інтуїтивно-екстатичним засобом, який вбачається в містиці. Звертаючись насамперед не до розуму, а до почуттів, до емоцій, до інтуїції, вони бажали проникнути у сферу підсвідомого, осягнути таємниці світобудови. Для символістів інтуїція, підсвідомість були важливіші за розум та логіку. Цю сферу підсвідомого, таємницю світу, тобто містичний зміст, вони оголошували головним предметом нового мистецтва.

Основним засобом вираження містичного змісту стає символ. Інакше кажучи, художній образ в мистецтві став моделлю, знаком нової дійсності. Символ був покликаний допомогти проникнути в суть прихованих явищ. Символ пов'язував земне буття зі світом трансцендентним (недоступним свідомості), з глибинами духу і душі, з вічним, був формою залучення до Таємниці. На відміну від реалістів, що оперували типовими образами, в яких узагальнення носить об'єктивний характер, символ фіксував вкрай суб'єктивне ставлення художника до світу. Символ розширював зміст, значення звичайного слова, логічного визначення та поняття, і це вело до розширення художньої вразливості – наявності у працях швидкоплинних, важковловимих деталей, вражень, натяків.

Філософсько-естетичні принципи символізму мають за джерела творчість Шопенгауера з його вселенським песимізмом, відчаєм, безсиллям розуму, поглядом на «світ як обитель страждання», Гартмана, який вважав основою сущого абсолютно несвідоме духовне начало – світову волю. Ніцше, який бачив причину занепаду культури у духовній та фізичній деградації сучасної людини, яка перетворилася на посередність, стадо.

У середовищі символістів склався неписаний "кодекс творчості", що з'єднав релігійно-філософське і художнє мислення, який спонукав художників звертатися до вічних, надтимчасових проблем. Тому частими темами їхніх картин були теми життя і смерті, гріха, любові і страждання, очікування, хаосу і космосу, добра і зла, прекрасного і потворного.

Загалом символізм був дуже неоднорідним і суперечливим явищем. Не володіючи власною яскраво вираженою стилістикою, він був швидше "ідейним" рухом, що вабив різних за манерою майстрів.