6. Норвезька мова
Її історія своєрідна. Періодизація:
давньонорвезька (до 1525 г.)
новонорвезька (після 1525 г.)
У IX ст. створилася норвезька народнiсть.. Норвезька мова стає писемною, хоч i не має єдиного зразка (найдавніші рукописи - закони, релігійні тексти). Область розповсюдження: на півострові Скандинавія, в Ісландії, на Фарерських островах.
Пiзнiше умови для розвитку нацiональної норвезької мови складаються несприятливо. З кiнця XIVст. Норвегiя потрапила в економичну й полiтичну залежнiсть вiд Данiї i втратила державну незалежнiсть. З 1397 р. до 1814 країна входить до складу Датського королівства. У результаті з 15 в. датська мова витісняє норвезьку з усіх офіційних сфер і стає мовою адміністрації, церкви, судочинства, а пiсля Реформацiї як мова церкви i школи. Пiсля введення книгодрукування й поширення датських книг датська мова стає загальною книжною мовою i замiнює норвезьку в усiх сферах писемностi. Норвезька мова iснує лише в розмовнiй формi як ряд територiальних дiалектiв, не зафiксованих писемною традицiєю.
На початку XIX ст. виявляється потреба в уснiй нацiональнiй мовнiй нормi, починається боротьба за усунення розриву мiж писемною й народно-розмовною мовами. Ця боротьба розвивається в рамках загальної боротьби за нацiональне самоутвердження. Особливо мiцнiшає цей рух пiсля того, як Норвегiя в 1814 р. вiддiлилася вiд Данiї.
Починається створення власної нацiональної писемної й усної мови. Але в Норвегiї жодна мiсцева говiрка не піднялась на рiвень спiльнонацiональної мови. Єдиною мовою, яка на той час могла бути покладеною в основу писемної нацiональної мови, була датська. Оскiлькi цi мови дуже близькі (розходження iснують головним чином у фонетицi), то залишення датської мови в лiтературному вжитку не викликало будь-якого опору.
З часом у Норвегiї склалися двi лiтературнi мови - рiксмол (“державна мова”) або букмол (“книжна мова”), і лансмол (“народна мова”), або нюнорск (“новонорвезька мова”). Це не окремi мови, а два рiзновиди лiтературної норми, процес вироблення якої ще не закiнчився. Рiксмол має бiльш книжну традицiю, вiн становить спробу створити нацiональну усну й писемну норму на основi мiшаних мiських говiрок, спробу покласти край розходженням мiж писемною й усною народною мовами. Лансмол (нюнорск) - це лiтературна мовна норма, що створюється на основi синтезу всiх мiсцевих дiалектiв.
Зараз букмол i нюнорск офiцiйно вважаються рiвноправними, кожна громада має право сама вирiшувати, яку з цих мов обрати для шкiльного навчання.
Останнiм часом робляться спроби об’єднати обидвi лiтературнi мови в одну - так званий самнорск. Проте позицiї букмолу досить сильнi, i зрештою вiн переважає в дiлових стосунках, у науцi, в пресi, в художнiй лiтературi.
7. Iсландська мова
Державна мова Iсландiї (225 тис.чол.). Iсландiю заселяли вихiдцi з захiдної Норвегiї, тому в основi iсландської мови лежать захiднонорвезькi дiалекти. Найдавнiшi зразки iсландської мови збереглися в пам’ятках народної творчостi - пiснях “Едди”, поезiї скальдiв та прозових сагах. Десь з кiнця XI-початку XII ст. в iсландськiй мовi вживається латинський алфавiт.
З середини XVI ст. починається перiод новоiсландської мови. В 1540р. видано першу друковану книгу iсландською мовою (переклад Нового Завiту). Орфографiя в загальних рисах лишилася такою ж, якою була в XIII-XIV ст. Фонетичнi змiни у правописi майже не вiдбитi.
У XVIII ст. в Iсландiї був активним пуристичний рух, наслiдком якого постала лiтературна мова, очищена вiд датських та iнших запозичень. В сучаснiй мовi лексичний склад поповнюється головним чином за допомогою власних засобiв словотвору.
Сучасна писемна лiтературна мова Iсландiї дуже мало вiдрiзняється вiд загальнонародної розмовної мови. Дiалектнi вiдмiнностi в країнi дуже незначнi. Морфологiя й досi багата флективними формами.