4.5. Слухова адаптація.

Пониження слухової чутливості, що розвивається у процесі тривалої дії звуку великої інтенсивності або після його припинення, називають слуховою адаптацією. Вона зумовлена змінами як у периферійних, так і центральних відділах слухового аналізатора. Вухо, адаптоване до тиші, володіє нижчим порогом слухової чутливості.

При тривалій дії звуків великої інтенсивності (гучна музика, робота в галасливих місцях і шумних цехах) поріг слухової чутливості підвищується.

4.6. Просторовий слух.

Здатність людини і тварини локалізувати джерело звуку в просторі називається просторовим слухом. Слухова орієнтація здійснюється двома шляхами: визначенням місцеположення найзвучнішого об'єкту (первинна локалізація) і за допомогою ехолокації, тобто сприйняттям відбитих від різних об'єктів звукових хвиль. Ехолокація допомагає орієнтуватися у просторі деяким тваринам (дельфінам, кажанам

Просторове сприйняття звуку можливе за наявності бінаурального слуху, тобто здатності визначити місцезнаходження джерела звуку одночасно правим і лівим вухом.

4.7. Межі чутності, гострота слуху.

Людське вухо розрізняє звуки по висоті або частоті звукових коливань від 16 до 20000 Гц, по гучності (силі звукових коливань, його амплітуді) і по тембру (забарвленню звуку). Частоти вище 20000 Гц називаються ультразвуковими, а нижче 16 Гц - інфразвуковими. Для мови, яка добре сприймається людським вухом, характерний діапазон від 200 до 3000 Гц - це мовна зона. З віком чутливість до високих частот знижується (стареча туговухість). Частота звуку визначає абсолютний поріг чутності або мінімальну силу чутного звуку. У діапазоні 1000 -4000 Гц слух людини максимально чутливий. Звуки вище 16 000 - 20 000 Гц викликають неприємні відчуття тиску та болю у вусі. Це верхня межа чутності.

Одиницею гучності звуку є Бел. У практиці зазвичай використовують у якості одиниці гучності дециБел (дБ), тобто 0,1 Бела. Максимальний поріг гучності, що викликає больові відчуття, рівний 130-140 дБ. Визначається поріг чутності за допомогою методу аудіометрії.

5. Вестибулярний аналізатор

5.1. Будова і функції вестибулярного апарату.

Вестибулярний аналізатор сприймає інформацію про положення, лінійне та кутове переміщення тіла та голови.

Периферійний відділ (вестибулярний апарат) знаходиться у кістковому лабіринті піраміди скроневої кістки та складається з трьох півкруглих каналів і присінку.

Півколові канали розташовані у трьох взаємно перпендикулярних площинах: На одному кінці кожного каналу є колбоподібне розширення - ампула. Присінок складається з двох відділів: мішечка та маточки. Мішечок, маточка та півколові канали складаються з тонких перетинок, які створюють замкнуті трубки, - це перетинковий лабіринт, усередині якого знаходиться ендолімфа, пов'язана з ендолімфою равлика. Між перетинковим і кістковим лабіринтами, в які поміщені равлик і вестибулярний апарат, знаходиться перилімфа.

У кожному мішечку є невеликі піднесення - макули (плями), в яких знаходиться отолітовий апарат - скупчення рецепторних клітин, які покриті желеподібною масою, що складається з мукополісахаридів. Завдяки наявності в ній кристалів кальцію вона отримала назву отолітової мембрани. У півкруглих каналах желеподібна маса не містить отолітів і називається купулою.

Всі вестибулорецептори діляться на два типи: клітини першого типу мають колбоподібну форму, другого типу - циліндрову. На своїй вільній поверхні клітини мають волоски, з них тонкі називаються стереоциліямі, а один товстий і довгий знаходиться на периферії пучка і називається кіноцилієм. При зміні положення голови та тіла у просторі відбувається переміщення желеподібної маси, яка відхиляє занурені в неї вії. Їх переміщення служить адекватним стимулом для збудження рецепторів. Зсув волосків убік кіноцилію викликає збудливий ефект, у протилежний - гальмівний.

Отолітовий апарат присінку сприймає прямолінійний рух, прискорення або уповільнення, нахили голови і тіла убік, а також вібрацію та хитавицю. Подразником рецепторного апарату півкруглих каналів є обертальні рухи навколо своєї осі, їх кутове прискорення.