4.2. Механізм передачі звукових коливань.

Звукові коливання, через систему слухових кісточок середнього вуха, приводять до коливальних рухів мембрани овального вікна, яка, прогинаючись, викликає хвилеподібні переміщення перилімфи у вестибулярній і барабанній драбинах. Коливання перилімфи доходять до круглого вікна і приводять до зсуву його мембрани по напряму до середнього вуха. Рухи перилімфи верхньою та нижньою драбинами (каналами) передаються на вестибулярну мембрану, а потім на порожнину середнього каналу, приводячи в рух ендолімфу та базальну мембрану. Унаслідок зсувів останньої волоски рецепторних клітин контактують з текторіальною мембраною і деформуються. В результаті енергія звукових коливань перетворюється в електричний розряд (нервовий імпульс) волоскових клітин.

Крім повітряної провідності існує і кісткова (кістками черепа). Відчуття звуку виникає і тоді, коли вібруючий предмет, наприклад камертон, прикладають до сосковидного відростка скроневої кістки, тоді звукові коливання розповсюджуються безпосередньо через череп. Визначення кісткової провідності звуку дозволяє виявити патологію внутрішнього вуха.

4.3. Провідні шляхи та центри слухового аналізатора.

Нервовий імпульс виникає у волоскових клітинах, передається біполярним нервовим клітинам, розташованим у спіральному ганглії равлика (перший нейрон). Центральні відростки клітин спірального ганглія утворюють слуховий, або кохлеарний, нерв (VIII пари черепномозкових нервів). Слуховий нерв проходить у довгастий мозок і закінчується на клітинах кохлеарних ядер (другий нейрон). Нервові волокна від кохлеарних ядер у складі бічної петлі доходять до верхньої оливи (третій нейрон). Одна частина волокон латеральної петлі досягає середнього мозку - ядер нижніх горбів чотирьохгорбкового тіла, інша - медіального колінчастого тіла зорових горбів, де відбувається перемикання та знаходиться четвертий нейрон. Далі волокна закінчуються у корі верхньої частини скроневої частки великого мозку, тобто в центральній частині слухового аналізатора. Слухова кора приймає участь у переробці звукової інформації у процесі диференціювання звуків, вона відповідає за бінауральний слух.

4.4. Механізм сприйняття звуків різної частоти.

Існують дві теорії сприйняття звуків. Згідно резонансної теорії слуху Г.Д.Гельмгольца (1885 р.), базилярна мембрана складається з окремих волокон (струн резонатора), налаштованих на звуки певної частоти. Так, звуки високої частоти сприймаються короткими волокнами базилярної мембрани розташованими ближче до основи равлика, низької частоти - довгими волокнами вершини равлика.

Теорія місця заснована на різній здатності волоскових клітин, розташованих у різних місцях базилярної мембрани, сприймати звуки різної частоти. Пошкодження окремих ділянок базилярної мембрани з волосковими клітинами приводить до підвищення порогу сприйняття звуків певної частоти.