Туристичні екскурсії.

Екскурсія являє собою цілеспрямований, наочний процес пізнання оточуючого, середовища. Цей процес будується з використанням заздалегідь відібраних об'єктів, які знаходяться в природних умовах, і відбувається під керівництвом кваліфікованого спеціаліста-екскурсовода у відповідності до заздалегідь визначеної тематики.

Екскурсія покликана задовольнити духовні, естетичні, інформаційні потреби людини, реалізовуючи пізнавальну функцію туризму: розширення кругозору, організації культурного дозвілля, відпочинку, спілкування. Екскурсії сприяють поширенню наукових знань і є важливим засобом патріотичного виховання, вивчення історії країни або місцевості, героїчного минулого її народу, традицій, розвитку культури та мистецтва. Екскурсії як ефективна форма навчання використовуються в педагогічному процесі. їх педагогічними завданнями є побудова екскурсії на основі максимальної активності і самостійної розумової діяльності екскурсантів, формування у них навичок самостійного спостереження і аналізу візуальної інформації та зорових вражень. Таким чином, екскурсії виконують освітню і виховну функції.

Кожна екскурсія має свої особливості в методиці проведення і організації обслуговування. Ознаки екскурсії свідчать, як про її подібність іншим формам культурно-виховної роботи (лекції, конференції), так і про відмінності від них:

1. Тривалість у часі проведення (від академічної години до доби);

2. Наявність екскурсантів, їх активна діяльність (спостереження, вивчення, дослідження об'єктів);

3. Кваліфікований керівник-спеціаліст (екскурсовод);

4. Наочність, зорове сприйняття об'єктів;

5. Переміщення за заздалегідь визначеним маршрутом;

6. Цілеспрямованість огляду (тема).

Окрім таких загальних для всіх екскурсій ознак, у кожного виду екскурсій

є свої специфічні ознаки.

Інструментом реалізації екскурсійного обслуговування є екскурсійний метод — один з методів надання знань аудиторії, в основі якого лежить принцип наочності, обов'язкового поєднання двох елементів екскурсії — показу та розповіді, і активної взаємодії таких учасників процесу екскурсійного обслуговування, як екскурсовод, об'єкт та екскурсант. Засобом дослідження об'єкта екскурсантами під керівництвом екскурсовода є екскурсійний аналіз: історичний, природничонауковий, мистецтвознавчий, архітектурний, літературний, виробничо-економічний.

В практично-прагматичному сенсі екскурсія передбачає відвідування об'єктів і місцевостей, ознайомлення за допомогою екскурсовода з визначними пам'ятками і явищами в розвитку певного міста або регіону. Заздалегідь вибрані явища і об'єкти (об'єкти показу), які вивчаються на місці їх розташування, - матеріальна основа екскурсій.

Класифікація екскурсійних об'єктів проводиться за такими видами:

А) пам'ятки - історичні, археологічні, мистецтва, документальні;

Б) об'єкти природи - ліси, гаї, річки, заповідники, заказники, національні парки, урочища, ландшафтні комплекси;

В) змістом - однопланові, багатопланові;

Г) функціональним призначенням - основні, додаткові, супутні;

Д) ступенем збереженості ~ повністю збережені, перебудовані, реконструйовані.

Реалізацію завдань екскурсійного обслуговування, з одного боку, забезпечують властивості екскурсійних об'єктів: пізнавальна цінність, відомість (популярність), незвичайність (екзотичність), виразність, збереженість, місце розташування, типовість (специфічність для даної місцевості), унікальність, аграктивність. З іншого боку, - змістовне наповнення пояснювального тексту (тексту екскурсії) і ефективність методичних прийомів проведення екскурсій, які мають задовольняти вимогам повноти і достовірності інформації, культурно-пізнавальної значимості, досконалості і довершеності композиції і виконання, естетичного задоволення. Особливе значення має дохідливість (доступність) та доказовість інформації, що надається, та застосування диференційного підходу до слухачів. Технологічними інструментами, які дозволяють забезпечити реалізацію відповідних потреб і вимог до екскурсійного обслуговування є:

1) логічні прийоми : аналіз, порівняння, синтез, абстрагування, узагальнення;

2) прийоми показу - попередній огляд, панорамний показ, візуальний аналіз,' реконструкція, локалізація подій;

3) розповідь - екскурсійна довідка, опис, характеристика об'єкта, пояснення, репортаж, коментування, цитування, літературний монтаж.

Показ та розповідь є основою методики проведення екскурсій - сукупності прийомів, які є основою роботи екскурсовода під час надання екскурсійних послуг. Вона включає загальну і спеціальні методики. Загальна методика проведення екскурсій охоплює систему методичних прийомів показу і розповіді, незалежних від теми, складу групи та інших факторів. Спеціальна — конкретизує методичні прийоми стосовно особливостей певного екскурсійного маршруту.

Сучасні методики екскурсійного обслуговування головну роль відводять показу — спостереженню, огляду об'єкта під керівництвом екскурсовода, при якому екскурсант не тільки бачить об'єкт, але й розрізняє в ньому окремі частини, бере участь в їх аналізі. Основою показу є три елементи: безпосереднє спостереження об'єкта, ознайомлення з експонатами «портфеля екскурсовода», зорова реконструкція для відтворення зовнішнього вигляду втраченого об'єкту, картини минулих подій, поведінки людей, про яких розповідає екскурсовод.

Показ в екскурсії — не цілеспрямований, послідовний процес ознайомлення екскурсантів з об'єктами, що розкривають тему екскурсії. Використання цього прийому під час екскурсії має бути послідовним та логічним.

Розповідь екскурсовода — невід'ємна частина екскурсії, хоча по відношенню до показу вона виконує вторинну роль. Адже надання екскурсоводом інформації про об'єкт не може підміняти самостійну, активну, аналітичну роботу екскурсантів, перетворювати екскурсію в лекцію. Під час розповіді екскурсовод має зацікавити і активізувати екскурсантів. Для цього в практиці екскурсійного обслуговування широко використовуються ілюстрації, наочні матеріали, активізуючі запитання. Особливості використання прийомів розповіді при забезпеченні екскурсійного обслуговування залежать від швидкості руху групи (ритму), підпорядкованості розповіді показу (вторинність), необхідності використання візуальних доказів.

Співвідношення показу та розповіді неоднакове в різних екскурсіях і залежить від теми екскурсії, наявності та характеру об'єктів показу, виду екскурсії та складу групи. їх дозування в часі зумовлює посилення ефективності і якості екскурсійного обслуговування. Практика доводить, що час показу - нормативний розрахунковий час, який виділяється на показ під час екскурсії, повинен займати не менше 2/3 всього екскурсійного часу і оптимально розподілятися за структурними складовими екскурсії: вступом, основною і заключною частинами.

Вступна частина екскурсії, як правило, складається з двох частин: організаційної (знайомство з аудиторією, інструктаж екскурсантів щодо правил поведінки, безпеки на маршруті тощо) та інформаційної (коротке повідомлення про тему, маршрут, його протяжність, тривалість, час і місце закінчення екскурсії). Основна частина будується на поєднанні показу конкретних екскурсійних об'єктів та розповіді про них, які підпорядковуються обраній темі. Досвід свідчить, що найбільш якісно розкрити основну тему дозволяє виділення від 5 до 12 окремих підтем.

1) висновки за темою екскурсії, які закріплюють її мету та

2) інформація про інші екскурсії, які можуть поглибити дану тему.

Розташування і співвідношення підтем, основних питань, вступу і заключної частини формують композицію екскурсії, основи якої визначаються в процесі проектування екскурсії. Етапи підбору і формування тексту і змісту екскурсії включають:

1) попередню роботу - підбір матеріалів, їх вивчення, відбір об'єктів, які стануть основою екскурсії;

2) розробку екскурсії: складання екскурсійного маршруту, обробку фактичного матеріалу; роботу над змістом екскурсії, її основною частиною (підтеми і основні питання кожної з них); підготовку контрольного тексту екскурсії; роботу над методикою проведення екскурсії; вибір найбільш ефективних методичних прийомів показу і розповіді та кращих точок, ракурсів огляду об'єктів показу; підготовка методичної розробки екскурсії, технологічної карти і схеми маршруту (для транспортної екскурсії), "портфеля екскурсовода".

Співвідношення цих двох стадій при розробках інноваційного екскурсійного продукту майже завжди співпадають.

Пошук оптимальних поєднань методів і прийомів екскурсійного обслуговування, визначення структури, композиції екскурсії і проектування екскурсійних послуг зумовлюються класифікацією екскурсій: за змістом, складом учасників, місцем проведення, засобом пересування, формою проведення, кількістю учасників.

До групи, класифікованої з критерієм змісту, належать дві підгрупи екскурсій - оглядові (багатопланові) та тематичні.

Оглядові екскурсії — багатотемні, тобто розкривають різні аспекти життя міста тощо. Об'єкти показу різняться за формою та змістом (пам'ятки історії та культури, будинки, природні об'єкти, місця знаменних подій тощо). В цих екскурсіях поєднується історичний та сучасний матеріал. Хронологічні рамки оглядової екскурсії - час існування міста з дня його заснування до сьогодення. Відмінність оглядової екскурсії від тематичної простежується у змісті, глибині розкриття матеріалу; накладає відбиток на вступ та висновки, логічні переходи (підпорядковані, тотожні, протилежні, співвідносні тощо).

Тематична екскурсія присвячується одній темі. Тематичні екскурсії поділяються на ряд груп: історичні, істерико-революційні, воєнно-історичні, виробничі, природознавчі, мистецтвознавчі, літературні і архітектурно-містобудівні. Кожна з зазначених груп має відповідні підгрупи.

Так, за змістом історичні екскурсії поділяються на підгрупи: історико-краєзнавчі, археологічні і етнографічні. В екскурсіях на історико-революційні теми виділяють підгрупи, присвячені видатним революційним діячам, певним періодам боротьби. Воєнно-історичні екскурсії поділяються на екскурсії по пам'ятним місцям, де проходили бої; по місцям, пов'язаним з подвигами народних героїв; екскурсії до музеїв.

Виробничі екскурсії поділяються на історичні, виробничо-економічні, виробничо-технічні. Екскурсії на природознавчі теми поділяють на геологічні, географічні, гідрологічні, біологічні, ландшафтні.

В групі мистецтвознавчих екскурсій виділяють: театральні, історико-музичні, екскурсії до музеїв, на виставки, по місцям життя та діяльності майстрів мистецтва.

Літературні екскурсії доцільно групувати наступним чином:

- літературпо-біографічпі — по місцям, що зберігають пам'ять про життя та творчість певного письменника;

історико-літературні — розкривають певні періоди розвитку літератури;

- літературно-краєзнавчі — присвячені вивченню природного або культурного комплексу за допомогою літературних творів;

- літературні екскурсії на природу — побудовані на літературному матеріалі, художньо описаних природних об'єктах.

Щодо екскурсій на архітектурно-містобудівну тематику існує наступна класифікація:

♦ екскурсії, пов'язані з показом пам'яток архітектури певного періоду;

♦ екскурсії, що дають уявлення про творчість одного архітектора;

♦ екскурсії, що знайомлять з плануванням та забудовою міст за генеральними планами.

Тематичні екскурсії певного виду рідко існують ізольовано одна від одної.

За складом учасників розрізняють екскурсії для дорослої аудиторії і для дітей; для місцевого населення та для туристів; для міського та сільського населення; для організованих груп та для поодиноких відвідувачів. За місцем проведення розрізняють екскурсії міські, позаміські, виробничі, музейні, комплексні.

Міські екскурсії передбачають показ усього міста або його частини. Вони бувають оглядовими та тематичними. Позаміська екскурсія організовується за межі міста, при цьому рекомендується, щоб відстань до кінцевого пункту слідування не перевищувала 100 км. Такі екскурсії також поділяються на оглядові та тематичні.

Місцем проведення виробничих екскурсій є підприємство.

Значні масштаби варіативності обслуговування характеризують екскурсії до музеїв: історичних, мистецтвознавчих, технічних, природничих, краєзнавчих, меморіальних тощо.

Особливо складними з точки зору змісту екскурсійного обслуговування є комплексні екскурсії, які поєднують міські та музейні екскурсії. Вони складаються з двох частин - оглядової та тематичної екскурсії під час відвідання музею, виставки. Обидві частини пов'язані однією загальною темою.

За засобом пересування екскурсії бувають пішохідними та транспортними.

Транспортні — в основному автобусні екскурсії, але бувають і тролейбусні, теплохідні, залізничні тощо.

Пішохідні екскурсії більш насичені, оскільки надають можливість глибше вивчити об'єкти, але вони охоплюють меншу територію. Протяжність таких екскурсій не перевищує 5-6 км в місті, 10-12 км за містом.

Транспортні екскурсії мають свої особливості — аналіз екскурсійних об'єктів здійснюється на зупинках з виходом із транспортного засобу, а також під час його руху.

За формою проведення розрізняють: екскурсії-масовки, екскурсії-прогулянки, бесіди, концерти, уроки, консультації тощо.

Екскурсія-масовка передбачає велику кількість учасників (10-30 автобусів). Крім екскурсії передбачається проведення мітингів, зокрема, на місці пам'ятних подій, зустрічей з їх учасниками.

Екскурсія-прогулянка поєднує загальноосвітні елементи та елементи відпочинку (частіше за все, це — природознавчі екскурсії) .

В екскурсії бесіді перевага надається розповіді (музейні екскурсії, відвідання виставок, підприємств). Закінчується така екскурсія обговоренням ЇЇ змісту.

Екскурсія-концерт проводиться в межах позаміських екскурсій, в процесі слідування до об'єкта показу.

Екскурсія-урок являє собою форму навчання або підвищення кваліфікації екскурсоводів.

Пробна екскурсія є заключним етапом індивідуальної роботи по підготовці до проведення екскурсії.

Кожна екскурсія має свою тему - основу, на якій будується показ та розповідь. Тема пов'язана з об'єктами, адже вона ґрунтується на тому матеріалі, який повідомляється екскурсантам при показі цих об'єктів. Вона обумовлює зміст розповіді. Умовою якісного екскурсійного обслуговування, розкриття теми екскурсії є вірний підбір об'єктів. З великої кількості об'єктів відбираються найцікавіші, найбільш інформативні. Враховується їх виховне значення та художня цінність, ступінь збереження. Відбір об'єктів проводиться за наступними критеріями: пізнавальна цінність, відомість (популярність), незвичайність (екзотичність), неповторність, виразність, ступінь збереження, місцезнаходження. Для оглядової екскурсії рекомендується 15-20 об'єктів, для тематичної — 8-10. На кожний об'єкт складається паспорт - картка.

Сукупність об'єктів та явищ, які включаються до екскурсії, формує маршрут. Він може бути побудований за хронологічним, тематичним або тематико-хронологічним принципом і в просторовому аспекті визначає оптимальний шлях руху екскурсантів (екскурсійної групи) і задовольняє вимогам логічної послідовності об'єктів екскурсійного показу і атрактивності загального сприйняття.

Атрактивність — це імперативний акцент екскурсійного обслуговування — важливе відношення суб'єкта до ресурсу, яке визначає індивідуальну або групову привабливість місцевості (місця), природного ландшафту, міста, селища, культурно-історичної пам'ятки, країни, взагалі будь-якого природного тіла, явища або артефакту, які виступають предметами оцінки з боку екскурсантів (споживачів екскурсійної послуги). Дане відношення є інтегральним. Воно враховує інші властивості екскурсійних об'єктів - екзотичність, комфортність, виразність, унікальність, типовість і т.п. і максимально визначає рівень естетичної оцінки ресурса та його вибірковість.

Сприйняття, як цілісне відображення предметів, ситуацій, подій, яке виникає при дії фізичних подразників, є однією з важливих характеристик екскурсії, оскільки представляє її комплексну оцінку з урахуванням індивідуального досвіду особистого відпочинку, рекреаційних очікувань, моди, комплексної ціни на обслуговування.

Психологи стверджують, що 93% сприйняття ґрунтується на візуальних відчуттях. Суспільна психологія останнім часом акцентує увагу на їх екологізації, що має виключно важливе значення для екскурсійної діяльності в контексті аналізу механізмів сприйняття людиною естетичності ландшафтів. Так, ландшафт сприймається як незвичайний, якщо його композиція і глибока перспектива чітко виражені. Досвід свідчить, що візуальний прояв контрастності не повинен бути дуже сильним — ця властивість саме в малих дозах підкреслює необхідність природного комплексу. В цілому, сприйняття естетичності ландшафтного комплексу залежить від його екологічного стану. Саме тому, особливо корисними при визначенні перспектив розвитку пізнавально-рекреаційного типу природокористування, виборі естетично цінних ландшафтів, вирішення завдань екскурсійної маршрутизації і проведенні системи природоохоронних заходів є, так звані, ментальні карти, які в останні роки набули значного поширення.

Сприйняття пов'язане з мисленням, пам'яттю, увагою і спрямовується мотивацією. Спеціальні дослідження, які ґрунтуються на визнанні пріоритету «принципу діяльності», пояснюють мотивацією не тільки вибір, але й поведінку людей під час подорожі, екскурсії. А це означає і той досвід, який розвивають рекреаційно-туристичні потреби та їх задоволення, в тому числі в процесі екскурсійного обслуговування.

Літні табори відпочинку та їх значення для оздоровлення, виховання етичних норм спілкування.

За умов реформування української держави, становлення ринкових відносин значна кількість громадян нашої держави стала потребувати соціальної допомоги та захисту. Несприятливі наслідки соціально-економічних процесів, що відбуваються в суспільстві позначаються на дітях, підлітках і знаходять відображення у молодіжній субкультурі, що виявляється у негативному ставленні до світу дорослих.

Національна доктрина розвитку освіти в Україні засвідчила, що в галузі виховання і навчання відбуваються суттєві зміни. Ці зміни зумовлюють необхідність посилення уваги до проблеми соціалізації учнівської молоді, залучення її до національної культури, опанування нею нового стилю життя в сучасному громадянському суспільстві.

Аналіз освітянської практики стверджує актуальність проблеми соціально-педагогічного впливу на діяльність існуючих дитячих організацій та об'єднань, адже в загальноосвітніх закладах суттєво відстає від часу, а іноді відсутня систематична науково та методично обґрунтована робота щодо розвитку у дітей навичок соціальної активності, а саме: навичок участі в органах самоврядування, громадських зборах, культурних акціях тощо.

Турбота про оздоровлення дітей є одним з основних показників ставлення держави до проблем підростаючого покоління. Так, уперше у вітчизняній освіті Національна доктрина ставить проблему збереження здоров'я дітей. Разом з тим, стан справ у цій сфері викликає занепокоєння. Все це зумовлено негативними факторами соціально-економічного, екологічного та психологічного характеру.

Залишається високим рівень інвалідності серед дітей, що є одним з найбільш несприятливих явищ у комплексі характеристик стану здоров'я та соціального благополуччя населення (у 1999 році група таких дітей складала 6997 осіб, у 2002 році - 6623 особи).

Не вдається уникнути тенденції до зростання кількості дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування ( протягом останніх 5-ти років щорічно кількість таких дітей зростає на 18-20 %).

Конвенцією ООН про права дитини, ратифікованою Верховною Радою України проголошено, що діти мають не тільки особливі потреби, а й громадські, політичні, соціальні, культурні та економічні права. Одним з найважливіших стратегічних завдань нашої держави в забезпеченні соціального захисту дитинства є реалізація їх права на оздоровлення та відпочинок.

На жаль, сьогодні процес залучення до роботи у багатьох оздоровчих закладах проходить спонтанно, на основі суб'єктивного сприйняття осіб, офіційні направлення майже відсутні. В основному люди працюють в період власної відпустки не за інтересами, а через матеріальні проблеми. Все це в свою чергу, знижує ефективність виховної роботи в умовах оздоровчого закладу.

Дитячі оздоровчі заклади з цілодобовим перебуванням дітей заслуговувають на увагу та серйозну підтримку з боку держави завдяки їх потенційним можливостям щодо виховання дітей, але в останні роки різко скоротилася їх мережа. Причинами такого явища стали :

• складна економічна ситуація в Україні спонукала «збіднілі» підприємства до закриття відомчих оздоровчих закладів;

• низька заробітна платня та важкі умови праці сприяли процесу постійної плинності основної маси педагогічних та керівних кадрів дитячих позаміських оздоровчих закладів, а це в свою чергу, призвело до зниження загального рівня їх компетентності, професійного рівня фахівців, що не дозволяло ефективно перебудувати зміст та форми виховної діяльності у цих закладах;

• наслідки аварії на ЧАЕС, що призвело до закриття оздоровчих закладів, в яких було виявлено підвищений рівень радіаційного забруднення відповідно до встановлених на той час норм.

У переломні моменти історії суспільства на передній план поряд з іншими проблемами висувається і проблема цінності людської особистості. Особливої актуальності набуває формування творчої особистості, виховання молодої людини як громадянина на основі оволодіння загальнолюдськими цінностями, нормами демократичної культури.

Беручи участь у житті дитячих оздоровчих закладів та інших самодіяльних організацій, діти вчаться самостійно приймати рішення, бути активними громадянами України.

При визначенні мети виховної роботи в дитячому оздоровчому закладі слід враховувати реалії переходу української держави до ринкових відносин. З розширенням впливу на дітей та підлітків засобів масової інформації зросла потреба у формуванні навичок вибіркового підходу, розвитку критичного мислення, вироблення захисного механізму до тих засобів масової інформації, які культивують агресивність, порнографію, насилля.

Тому соціально-педагогічна робота в дитячому оздоровчому закладі повинна бути підпорядкована розвитку особистих зусиль, особистої відповідальності кожного вихованця за здійснення своєї мети, за свої вчинки, за свій успіх у житті. Мета соціально-педагогічної роботи - формування конкурентно спроможної особистості із постійною потребою самореалізації та вдосконалення, почуттям відповідальності та соціальної активності.

Тривалий час, вітчизняна система табірного відпочинку та оздоровлення була в занепаді. Майже відсутні були педагогічні видання з роботи в таборі, від радянської системи піонертаборів відмовилися. А нову не створили.

Сучасна система оздоровчих таборів багато чого почерпнула з педагогіки радянських таборів.

Тільки на початку 21 століття почали з'являтися педагогічні та методичні видання щодо роботи в дитячому оздоровчому таборі, різноманітні збірники ігор, сценаріїв, свят.

Не маючи досвіду роботи з організації дитячого відпочинку дуже важко зрозуміти специфіку роботи в умовах літнього оздоровчого табору. Незважаючи на це, певні знання можна отримати з відповідної літератури, тим більше, що зараз випускаються різні видання, практичні посібники з виховної роботи в таборі. Так, наприклад, книга з серії «Школа радості» Титкової Т.В. «Настольная книга вожатого в детском оздоровительном лагере». В цьому виданні автор-педагог, який має великий досвід роботи в таборах, - розкриває специфіку занять з дітьми на заміському відпочинку. Відповідає на різні питання - як зробити дозвілля різноманітним, а відпочинок - повноцінним, як можна плідно взаємодіяти з дітьми, їхніми батьками, а також персоналом табору, як навчитися швидко приймати вірні рішення. Книга містить велику кількість різноманітних ігор, конкурсів.

Переглядаючи літературу, можна побачити книжки з соціально-педагогічною спрямованістю. Це підручники за редакцією професора Капської А.Й. «Технології соціально-педагогічної роботи», «Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи», а також «Соціальна педагогіка». В них можна зустріти опис форм та методів роботи в таборі, основні вимоги до соціального працівника - вихователя оздоровчого табору.

Значну увагу роботи в таборі приділяють такі видання як «Педагогика в пионерском лагере» Газмана О.С. та Матвєєва В.Ф. Автори розповідають про досвід роботи всеросійського оздоровчого табору «Орльонок».

В деяких періодичних виданнях, таких як «Рідна школа», «Практична психологія та соціальна робота», «Позакласний час» та «Последний звонок» пропонується використання різноманітних ігор, конкурсів, проведення сценаріїв, спортивно-туристичних змагань. Деякі журнали пропонують ознайомитися з досвідом сучасних таборів та різних самодіяльних дитячих організацій. Зростання соціальної ролі особистості, актуальність тенденції гуманізації та демократизації суспільства зумовлюють необхідність використання надбань соціально-педагогічної науки в практиці дитячих оздоровчих таборів. Цю сторону роботи висвітлює видання УДЦССМ «Діяльність центрів ССМ по літньому оздоровленню дітей та молоді».

Достатньо широко розповідає про діяльність дитячих таборів «Методика роботи в літньому таборі» Коваленко Є.І. та «Організація літнього відпочинку дітей і молоді» видавництва «Альма-матер».

.

Якщо узагальнити зміст наведеної літератури, то можна побачити вимоги щодо підготовки соціальних працівників до роботи в літньому таборі. Вони можуть мати такий вигляд:

• усвідомлення соціальними педагогами сутності та специфіки роботи дитячих організацій в сучасних умовах;

• ознайомлення соціальних педагогів з психолого-педагогічними основами роботи з тимчасовим дитячим колективом;

• засвоєння основ організації оздоровчо-виховного процесу в умовах табору;

• оволодіння системою колективного планування роботи дитячого колективу;

• ознайомлення з системою самоврядування в житті тимчасового колективу;

• організація гри та спортивно-оздоровчої роботи в умовах табору;

• оволодіння методикою проведення тематичного дня-свята в роботі оздоровчого закладу.

Нормативно-правова база роботи дитячих оздоровчих закладів.

Кожен другий громадянин України хоча б раз відпочивав у таборі. Сучасні діти, як їх батьки в свій час , мають можливість відпочити у різноманітних таборах. Незважаючи на те, що останні змінили свою назву - тепер вони не піонерські , а оздоровчі, - але зміст залишився колишнім - урізноманітнити дозвілля дітей, зробити їх життя веселим, цікавим та водночас змістовним, а також дати можливість дитині набратися сил та зміцнити перед наступним напруженим навчальним роком.

Дитячий оздоровчий заклад (заміський, профільний, праці та відпочинку, санаторного типу, з денним перебуванням тощо) є позашкільним оздоровчо-виховним закладом. Створюється з метою реалізації права кожної дитини на повноцінний відпочинок та оздоровлення, зміцнення здоров'я, задоволення інтересів і духовних запитів відповідно до індивідуальних потреб дітей шкільного віку.

Дитячий оздоровчий заклад може бути сезонним або цілорічної дії, розміщуватись у стаціонарних або орендованих приміщеннях ( на базі пансіонатів, будинків відпочинку, санаторіїв-профілакторіїв, спортивних і туристських установ, навчальних закладів тощо). Терміни оздоровлення й відпочинку дітей визначаються засновниками з урахуванням місцевих природнокліматичних умов та при узгодженні з відповідними органами виконавчої влади.

Засновниками дитячого оздоровчого закладу можуть бути центральні та місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності й підпорядкування, їх об'єднання, громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності. Дитячий оздоровчий заклад здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та власного статуту. У статуті визначаються назва, мета і напрями діяльності, органи керівництва і контролю, джерела фінансування та утворення майна.

Прийняття дітей до дитячого оздоровчого закладу здійснюється на підставі оздоровчої путівки або заяви батьків ( опікунів, піклувальників), довідки про стан здоров'я дитини, профілактичні щеплення та епідемічний стан середовища, в якому проживає дитина. З урахуванням вікових особливостей та інтересів дітей створюються загони та групи, наповнюваність яких не повинна перевищувати: для дітей 6-9 років - 25 чол., 10-14 років - 30 чол., старших 14 років - 35 чол.

Під час організації профільних туристично-краєзнавчих дитячих заходів чисельність дітей у загоні визначається «Правилами проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю України», затвердженими наказом Міністерства освіти України № 96 від 6 квітня 1999 року та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 20 травня 1999 р.

Дитячий оздоровчий заклад працює за календарним планом роботи, затвердженим директором, організовує та здійснює різноманітні масові заходи. Тривалість занять у гуртках, секціях, клубах встановлюється з урахуванням психофізіологічного розвитку дітей різних вікових категорій: від 6-7 років - 35 хвилин, старших 8 років - 45 хвилин.

Всі види діяльності дітей в таборі, пов'язані з фізичними навантаженнями, рухливою активністю узгоджуються з головним лікарем.

Режим дня повинен бути диференційований в залежності від віку дітей. Рекомендований режим дня:

8.00 - Під'йом

8.10 - Ранкова гімнастика

8.30 - Водні процедури

8.50 - Ранковий збір, лінійка

9.00 – Сніданок

9.30 - Робота гуртків, суспільна праця

11.00 - Оздоровчо-гігієнічні процедури, навчання плаванню

12.30 - Вільний час, заняття на вибір

13.30 – Обід

14.30 - Тиха година

16.00 – Підвечірок

16.30 - Заняття в гуртках, загальнотаборні заходи

18.30 - Вільний час, заняття на вибір

19.00 – Вечеря

20.00 - Загальні заходи, вогнища

21.00 - Відбій для дітей 7-9 років

22.00 - Відбій для дітей 10-16 років.

Зміст, форми і методи роботи визначаються статутом закладу з безумовним дотриманням потреб соціалізації дитини, громадянина України, з обов'язковим урахуванням специфіки національних і культурних, історичних традицій, загальнолюдських духовних надбань і цінностей.

Метою регіональних програм є створення умов для якісного відпочинку та оздоровлення дітей. Основні завдання програми:

• збільшення кількості дітей, охоплених організованими формами відпочинку та оздоровлення;

• удосконалення мережі дитячих оздоровчих закладів;

• поліпшення матеріально-технічного, науково-методичного забезпечення діяльності дитячих оздоровчих закладів;

• створення сприятливих умов для реалізації соціально-педагогічних, медико-оздоровчих інноваційних проектів відпочинку та оздоровлення дітей;

• зміцнення кадрового потенціалу та підвищення престижу праці в дитячих оздоровчих закладах;

• підвищення престижу вітчизняної системи відпочинку та оздоровлення дітей.

Щодо дитячих оздоровчих закладів, які діють в різні періоди і які функціонують за різним терміном, то вони просто не спроможні охопити потрібну кількість бажаючих, що призводить до збільшення бездоглядності дітей, особливо під час літніх канікул.

Сьогодні, в умовах розбудови Української державності й розвитку демократичного суспільства, значне місце посідає створення умов для рівноправних стосунків між педагогічними працівниками і дітьми, між дітьми всіх вікових груп.

Виховна робота влітку є складовою всього виховного процесу, спрямованого на національно-культурне відродження, і вона передбачає:

• демократизацію та гуманізацію всіх заходів;

• пріоритет загальнолюдських духовних цінностей;

• органічний зв'язок з національною історією, культурою, традиціями;

• реалізацію інтересів, запитів, індивідуальних здібностей дітей;

• активний діяльнісний підхід до виховного процесу;

• використання елементів ігрової діяльності.

Оздоровчий період дає прекрасну можливість для виховання у дітей та підлітків бережливого ставлення до природи, розвитку й удосконалення екологічних знань та навичок, хисту до природоохоронної роботи. Все, що знаходиться навколо табору, може стати зоною дитячої турботи.

Літо дає простір для фізкультурно-спортивної, оздоровчої і туристичної роботи. Спартакіади, спортивні свята, міжтаборні змагання, походи допоможуть організаторам спортивної і туристичної роботи загартувати дітей та підлітків. виявити серед них перспективних спортсменів, зробити життя школярів більш різноманітним та динамічним.

Для оперативного вирішення поточних питань, організації оздоровчої та виховної роботи на загальних зборах дітей і працівників може бути обраний орган самоврядування, який працюватиме у взаємодії із засновниками, адміністрацією закладу, батьками.

Відповідно до чинного законодавства в оздоровчому закладі можуть діяти осередки дитячих і молодіжних організацій.

Кількість працівників та кадрові посади визначаються «Типовими штатними нормативами оздоровчих таборів (комплексів) для дітей, підлітків та учнівської молоді з цілодобовим перебуванням». При визначенні загальної кількості кожного структурного підрозділу табору перш за все керуються необхідністю забезпечення повної безпеки життя і здоров'я дітей та дотримання норм чинного законодавства.

Кількість вихователів (вожатих) встановлюється з розрахунку 2-3 одиниці на кожен загін. На кожні 2-3 загони встановлюється посада підмінного вихователя та посада помічника вихователя.

При наявності у таборі туристського клубу може встановлюватись посада інструктора з туризму.

Кількість педагогічних працівників встановлюється залежно від кількості дітей на зміну:

При наявності пляжу встановлюється посада інструктора з фізкультури і спорту на кожні 150 дітей.

Кількість керівників гуртків встановлюється з розрахунку одна одиниця на кожні 4 групи. Кількість акомпаніаторів встановлюється з урахуванням кількості гуртків, що потребують музичного супроводу, а також часу, який витрачається на супровід ранкової гімнастики, підготовку й проведення культурно-масових та спортивних заходів.

При наявності книжкового фонду встановлюється посада бібліотекаря.

Вимоги, що висуваються до тих, хто бажає працювати в таборі залежать від специфіки або типу того чи іншого табору. Проте є деякі загальні вимоги. Педагогічні працівники повинні бути здатними до:

• роботи з дітьми - зацікавити та розважити їх. Це визначається їх кваліфікацією у певній галузі, посада вихователя, вожатого займається за конкурсом;

• вміння налагоджувати дружні стосунки з іншими. Цю вимогу можна пояснити надзвичайною увагою, що приділяється так званому «духу» табору. Цей «дух» створює імідж табору та робить його неповторним та конкурентно спроможним;

• керівництва й нагляду за дітьми.

Поряд з загальними вимогами існують й певні специфічні:

• спроможність вивчити, що подобається, а що - ні, кожній окремій дитині з якою працюють;

• здатність до розкриття конфлікту в певній групі дітей та прийняття на себе відповідальності за його можливе вирішення;

• здатність до налагодження й розвитку взаємодії між колективом вихователів та колективом дітей;

• спроможність забезпечити роботу групи таким чином аби вона сприяла індивідуальному розвитку кожної дитини;

• спроможність забезпечити обговорення й вирішення особистих та групових проблем;

• здатність керувати групою дітей, що живе в одній кімнаті та окремими дітьми у всіх випадках.

На посаду вожатого приймається особа, яка на момент працевлаштування досягла 18 років та має педагогічну освіту або проходить навчання в педагогічному закладі на старших курсах.

Вожатий несе особисту відповідальність за збереження життя та здоров'я вихованців свого загону.

Обов'язки вожатого:

повинен знати кількість дітей свого загону, їх індивідуальні особливості, здібності та можливості;

дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог, правил внутрішнього трудового розпорядку, режимних моментів;

застосовувати теоретичні педагогічні знання в практичній діяльності;

організовувати цікаву та змістовну роботу в загоні, не забуваючи про дитяче самоврядування;

захищати дітей від будь-яких форм фізичного або психічного насилля, попереджувати вживання алкоголю, психотропних речовин.

Вожатий в своїй роботі керується перспективним планом роботи, планом роботи на зміну. Разом з дітьми проводить збори, екскурсії походи, загонові конкурси, залучає дітей до спортивних секцій, гуртків.

На посаду вихователя приймається особа, яка має вищу або середню спеціальну освіту, з досвідом практичної роботи. В своїй роботі керується наказами, інструкціями, постановами, програмами та іншими нормативно-правовими документами, що регламентують проведення виховної роботи.

Вихователь працюючи в таборі, повинен знати як проводити виховну роботу в загоні; як складати плани роботи, графіки чергувань; правила з охорони праці, техніки безпеки та правила внутрішнього розпорядку.

Вихователь має певні обов'язки:

повсякденно планує, організовує роботу з формування всебічно розвиненої особистості;

створює оптимальні умови для фізичного та розумового розвитку вихованців;

обирає ефективні форми й методи виховної роботи;

впроваджує систему педагогічного впливу, що базується на педагогіці співробітництва, національній культурі.

Центральною ланкою організації виховного процесу є чітке планування, засноване на завданнях, що ставляться перед педагогічним колективом в залежності від контингенту дітей, які знаходяться на оздоровленні.

Планування виховної роботи в таборі вимагає послідовності, системності та наступності. Починаючи планування вихователі вивчають державні документи з питань виховання підростаючого покоління, знайомляться з інструктивними матеріалами відповідних організацій, з публікаціями в пресі про організацію літнього відпочинку дітей та молоді. Велике значення має врахування визначних дат, свят, що припадають на цей період, подій, що відбуватимуться в країні й за кордоном, календаря літніх пам'ятних дат, традицій табору, місцевих умов й можливостей, вікових особливостей дітей.

Планування виховної роботи буде ефективним, якщо вихователь дотримуватиметься певних методичних вимог:

забезпечувати на практиці єдність мети і завдань, змісту і форми виховної роботи;

враховувати своєрідність роботи загонів і дружини;

підтримувати ініціативу та соціальну активність дитини.

Календарний план складається кожну зміну з урахуванням завдань, що зазначені в перспективному плані, і пропозицій загонів. Перш ніж розпочати планування, педагог-організатор повинен на оргзборах ознайомити його учасників з перспективним планом на сезон, традиціями табору. Після обговорення пропозицій рада табору складає календарний план й визначає відповідальних за підготовку й проведення тієї чи іншої справи. На зміну доцільно планувати не більш як 4-5 загальнотабірних заходів.

Календарний план має 3 розділи:

загальнотабірні заходи;

робота з проведення заходів в загонах;

оздоровлення.

Педагогічний колектив табору разом з органами самоврядування має право на вибір та впровадження форм, методів виховної діяльності, поділу табору на структурні одиниці як за віковими особливостями, так й за інтересами, може прийняти свій статут, забезпечити різні форми самоврядування.

У додатках до плану подається розклад фізкультурних занять, робочих гуртків, клубів, секцій, фіксуються дні чергування загонів. На основі цього плану складається план-сітка на кожну зміну.

Календарний план роботи загону складається дітьми разом з вихователем на одну зміну. На зборах загону голова ради доводить до відома дітей проект плану. Вони можуть вносити доповнення, виправлення. З усіма змінами план роботи затверджується шляхом відкритого голосування. На цих зборах обирають відповідальних за виконання кожного заходу. Важливо, щоб при розподілі роботи ніхто не залишився без завдання, доручення. Кількість запланованих заходів має бути посильною для виконання.

На основі затвердженого плану складають календарний план-сітка загону, який зазвичай вивішують у «загоновому куточку».

Підготовка до табірних і загонових справ, режимні моменти, заходи, що проводяться повсякденно (купання, прогулянки, екскурсії) фіксуються у планах роботи на день. Такий вид планування отримав назву - «путівка дня». Складають в двох варіантах (на випадок несприятливої погоди) та містить такі частини: дата, час проведення, справи загону на день (докладно), відповідальні за виконання.

Календарний план табору і загону можуть коригуватися.

На основі щоденних планів кожного загону педагог-організатор разом зі старшим вихователем складають зведений план на наступний день.

Позакласна робота як одна із форм організації дозвілля учнів та студентів.

Важлива роль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час. Таку роботу називають позакласною.

Завдання позакласної роботи -- закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.

Її зміст визначається загальним змістом виховання учнівської молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Позакласна робота будується на розглянутих раніше принципах виховання, проте вона має і свої специфічні принципи:

Добровільний характер участі в ній. Сприяє тому, що учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес.

Суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав потребам розбудови української держави, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва.

Розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній діяльності слід ураховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу.

Розвиток винахідливості, дитячої технічної, юнатської та художньої творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру: створення нових приладів, удосконалення наявних; приділення особливої уваги творчому підходу до справи тощо.

Зв'язок з навчальною роботою. Позакласна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках. Так, знання з фізики можуть бути поглиблені й розширені на тематичному вечорі, а з літератури -- під час обговорення кінофільму чи спектаклю за літературним твором.

Використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу потребує широкого використання пізнавальних ігор, ігор з комп'ютерами, демонстрування цікавих дослідів та ін.

Умови здійснення виховної роботи

1. Регулярне забезпечення позашкільних закладів науково-методичною літературою на рівні Академії педагогічних наук. Створення періодичних видань з проблем навчально-виховної роботи в ЕНЦ (СЮН).

2. Глибоке вивчення і практичне застосування прогресивних систем виховання.

3. Впровадження і поширення нових творчих методик виховної роботи в позашкільних закладах.

4. Прийняття програмних документів взаємодії позашкільних закладів з сім'єю, школою, з відповідними НДІ, виробництвами та установами з питань навчально-виховної діяльності.

5. Введення в структуру позашкільних закладів посад: педагог-вихователь, психолог-консультант.

6. Розробка перспективної програми оновлення та поповнення змісту методичного оформлення кабінетів, лабораторій, музеїв. Зміцнення матеріально-технічної бази позашкільних закладів.

7. Розробка системи перепідготовки спеціалістів позашкільного виховання, підвищення рівня їхньої професійної і психологічної компетентності.

8. Приділення особливої уваги національному вихованню, формуванню особистості на принципах соціального престижу інтелектуальності, освіченості та інтелігентності.

9. Поєднання екологічного виховання з народознавчим та трудовим, відображення цього принципу у відповідних програмах, планах.

10. Вивчення та використання творчих надбань відомих педагогів: К.Д. Ушинського, С.Ф. Русової, В.О. Сухомлинського.

11. Поєднання зусиль у плані трудового виховання з елементами технічної оснащеності, дитячими центрами технічної творчості, а в плані екологічного -- з елементами вивчення географії регіонів, екскурсійно-туристичними центрами.

Завдання та основні види організації позакласної роботи.

 Позакласна виховна робота – це організація педагогом різних видів діяльності школярів у позанавчальний час, які забезпечують необхідні умови для соціалізації особистості дитини.

Позашкільною роботою називають освітньо-виховну діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Специфіка позакласної виховної роботи проявляється на рівні наступних завдань:

1. Формування у дитини позитивної Я-концепції, яка характеризується трьома факторами: а) впевненістю у доброзичливому ставленні до неї інших дітей; б) переконаністю в успішному оволодінні нею тим чи іншим видам діяльності; в) почуттям особистої значущості. Позитивна Я-концепція характеризує позитивне ставлення дитини до самої себе і об’єктивність її самооцінки.

2. Формування у дітей навичок співпраці, колективної взаємодії. Повністю позитивна Я-концепція формується тільки в колективній взаємодії.

3. Формування у дітей потреби у продуктивній діяльності через безпосереднє знайомство з різними видами діяльності.

4. Формування морального емоційного, вольового компонентів світогляду дітей.

5. Розвиток пізнавального інтересу.

 Перераховані завдання визначають основні напрямки позакласної роботи в досягненні її основної мети і мають характер загальних положень.

Функції позакласної виховної роботи.

Мета і завдання позакласної виховної роботи надають специфічного характеру функціям цілісного педагогічного процесу – навчальній, виховній і розвивальній.

Навчальна функція позакласної роботи, наприклад, не має такого пріоритету, як в навчальній діяльності. У позакласній роботі вона виконує роль допоміжної для більш ефективної реалізації виховної і розвивальної функції.

Навчальна функція позакласної роботи зосереджується у навчанні дітей певним навичкам поведінки, колективного життя, навичок спілкування і ін.

Розвивальна функція міститься в розвитку психічних процесів школяра, а також в розвитку індивідуальних здібностей школяра.

Зміст позакласної роботи – це адаптований соціальний досвід емоційно пережиті і реалізовані у власному досвіді дитини різноманітні аспекти людського життя: наука, мистецтво, література, техніка, взаємодія між людьми, мораль і ін. Специфіка змісту виховної позакласної роботи характеризується:

– по-перше привалюванням емоційного аспекту над інформаційним;

– по-друге, у змісті позакласної роботи визначальне значення має практична сторона знань, тобто зміст позакласної роботи спрямовано на вдосконалення найрізноманітніших умінь і навичок.

Форми організації позакласної виховної роботи. Характеристика окремих форм.

Форми виховної роботи – це ці умови, в яких реалізується її зміст.

Форм позакласної роботи величезна кількість. Це розмаїття створює труднощі у їх класифікації, тому єдиної класифікації немає. Запропоновані класифікації: а) за об’єктом впливу (індивідуальні, масові, групові); б) за напрямками виховання (естетичні, фізичні, моральні, розумові, трудові, екологічні, економічні).

У індивідуальній позакласній виховній роботі загальна мета – забезпечення педагогічних умов для повноцінного розвитку особистості – досягається через формування у дитини позитивної Я-концепції і розвиток різноманітних якостей особистості, індивідуального потенціалу.

До індивідуальних форм виховної роботи належать: читання художньої літератури, колекціонування, філателія, нумізматика, гра на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо.

До масових форм виховної роботи належать:

Тематичні вечори, вечори питань і відповідей, конференції, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляд, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.

Ефективною формою організації масової позакласної роботи є колективна творча справа (КТС), технологія якої була розроблена ленінградським вченим доктором педагогічних наук К.Т. Івановим.

Технологія КТС стає особливо актуальною в умовах демократичної школи, оскільки побудована на гуманістичних основах: на взаємодії школярів в малих групах. Вона включає в себе 4 основних етапи.

На першому етапі перед дітьми ставлять загальну мету, для дослідження якої їх розбивають на групи (від 3 до 7-9 чоловік). Кожна група пропонує свій варіант, проект досягнення цієї мети. На цьому етапі відбувається об’єднання дітей на основі загальної мети діяльності і створення умов для мотивації цієї діяльності у кожної дитини.

На другому етапі в ході обговорення всіх варіантів для здійснення вибирається один чи створюється зведений. Після цього вибирається рада справи з представників кожної групи. Це орган колективного управління, який здійснює розподіл функцій, обов’язків між всіма учасниками справи. Діти вчаться розуміти точку зору інших, домовляються.

На третьому етапі рада справи здійснює підготовку і проведення накресленого проекту через розподіл доручень між групами, контроль за їх діями з метою надання необхідної допомоги.

Кожна група вносить свій самостійний внесок в реалізацію загального проекту, На цьому етапі діти здобувають досвід колективної діяльності, вчаться розуміти один одного, надавати допомогу і ін.

На четвертому етапі відбувається обговорення проведеної справи з точки зору досягнень і недоліків. Кожна група аналізує свої дії, висловлюючи пропозиції на майбутнє.

КТС здійснює різносторонній вплив на кожну дитину, збагачує її особистий досвід.

Детальніше з технологією КТС можна познайомитися в книзі І.П. Іванова. “Энциклопедия творческих дел» (М., 1989).

Групові форми виховної роботи: гуртки, екскурсії, походи, класні години та ін.

Технологія організації позакласної виховної роботи включає: моделювання, практичне виховання і аналіз діяльності. Вчитель повинен привчати себе працювати за таким алгоритмом.

Результати моделювання відображають в конспекті загальнокласного виховного заняття, який має таку структуру:

1. Назва.

2. Мета, завдання.

3. Обладнання.

4. Форма проведення.

5. Хід.

У позакласній та позашкільній виховній роботі використовується розмаїття методів: розповіді, бесіди, лекції, диспути, дискусії і ін.

До заключних заходів відносять: вечори, свята, ранки-зустрічі, літературні вікторини, конференції, випуск стінної газети, робота з пресою, радіо- і телепередачами.

Читацька конференція -- важливий засіб пропаганди Художньої та науково-популярної літератури серед учнів, який допомагає їм глибше зрозуміти зміст та поетику твору, прищеплює літературно-естетичні смаки.

Конференції проводять на матеріалі одного або кількох творів однієї теми, творчості письменника, з окремої літературної або наукової проблеми. Залежно від типу конференцій та індивідуальних особливостей читацького колективу визначають структуру її проведення. У 5-7 класах вона наближається до бесіди, під час якої учні висловлюють своє ставлення до конкретного твору, читають напам'ять уривки з нього, ставлять інсценівки або переглядають діафільм, кінофільм. У старших класах учні виступають з доповідями, повідомленнями, в яких розмірковують про моральні риси, якості та вчинки персонажів, аналізують художні особливості творів.

Тематичні вечори, вечори запитань і відповідей присвячують різноманітним аспектам внутрішнього і міжнародного політичного життя, науки, техніки, культури, спорту, явищ природи тощо. На таких вечорах виступають запрошені гості, демонструють кінофільми та ін. У їх підготовці й проведенні беруть участь самі учні.

Ранки-зустрічі, літературні вікторини. Практикують у роботі з молодшими школярами.

Зустрічі з відомими людьми краю влаштовують переважно для середнього та старшого шкільного віку.

Показниками ефективності масових форм позашкільної діяльності здебільшого вважають кількісне охоплення, активність самих учнів.

Політичні інформації поділяють на оглядові й тематичні. Оглядові політінформації -- короткі популярні повідомлення про найважливіші події, які хвилюють світ. Тематичні політінформації присвячуються розкриттю одного або кількох питань, органічно пов'язаних між собою. У процесі політичного інформування учнів важливо забезпечити новизну, своєчасність, оптимальний для них обсяг, якість інформації (достовірність, надійність, повнота), а також селективність їх засвоєння.

Аналізуючи ефективність політінформації, доцільно з'ясувати актуальність теми, рівень підготовленості учнів-політінформаторів, зацікавленість та активність слухачів. Учитель має звернути увагу на доступність інформації, використовувані учнями джерела, уміння узагальнювати, робити висновки. Поза його увагою не може бути й політична спрямованість інформації. Дуже важлива під час політінформації позиція й активність учителя.

Година класного керівника -- дієвий засіб формування у школярів наукового світогляду і моральної поведінки. Тематику таких годин розробляє класний керівник з урахуванням особливостей колективу учнів, їх проводять у формі етичної бесіди, лекції, диспуту, усного журналу, зустрічі з цікавими людьми, обговорення книг та ін. Годину класного керівника наприкінці кожного місяця доцільно присвятити підведенню підсумків навчально-виховної роботи класу.

Орієнтовна структура і зміст години класного керівника:

1. Підготовчий етап. Передбачає повідомлення учням теми, основних її питань для попереднього обдумування; доручення окремим із них самостійно підібрати матеріал, залучення учнів до читання літературних творів, статей, журналів, газет, перегляду кінофільмів, спектаклів, телепередач, добору ілюстративних матеріалів, репродукцій картин, портретів, плакатів, виготовлення таблиць, схем; проведення анкетного опитування. Вся ця робота стисло фіксується в конспекті.

2. Зміст години класного керівника:

а) вступна частина -- повідомляється тема, мотивується її актуальність і необхідність, вказуються основні питання, визначаються завдання, які треба вирішити, учнів у загальних рисах вводять у суть теми. Вступ розрахований на 3-7 хв.;

б) основна частина -- всебічно висвітлюють суть теми, ґрунтовно розкривають головні її питання, пояснюють зміст невідомих понять, наводять приклади, які б спонукали учнів до гуманних вчинків, пробуджували позитивні почуття і викликали осудливе ставлення до негативних дій. На цьому етапі переглядаються і аналізуються кіно- і діафільми, репродукції творів видатних художників, обговорюються прочитані твори, книги, журнальні чи газетні статті, прослуховуються фонозаписи, виступають запрошені, учні класу. Для виступів запрошених осіб, перегляду й аналізу кіно- та діафільмів, картин художників, обговорення книги, статті, дається лише план. Основна частина триває до 35 хв.;

в) підсумкова частина -- короткі висновки й узагальнення на основі матеріалу, що розглядався, стислий аналіз виступів, а за потреби -- їх доповнення чи уточнення, підсумки сказаного, спонукання учнів до формування в собі позитивних якостей, про які йшлося, завдання для самостійної роботи над собою, рекомендування певної літератури для самостійного читання;

г) підсумкове слово класного керівника (5-7 хв.). Класний керівник має подбати, щоб учні не були пасивними слухачами і спостерігачами, а брали активну участь у проведенні цього заходу.

Тему класної години доцільно дати учням заздалегідь, а також розподілити необхідну літературу, підготувати питання, які їх цікавлять, зібрати місцевий матеріал (цифри, факти, спогади тощо).

Різноманітні форми та методи роботи з періодичною пресою передбачають, зокрема, колективне читання й обговорення чергового номера газети, огляд газет з певної теми, використання їх матеріалів на політінформаціях тощо. Передусім необхідно дізнатись, які газети передплачують учні, як вони їх читають, з ким і як обговорюють прочитане, що цікавить їх найбільше.

Можна запланувати обговорення з учнями окремих матеріалів з газет, виготовлення альбомів з газетних вирізок, ознайомлення школярів з роботою місцевої друкарні й редакції та ін. Вчителеві самому слід регулярно читати газети, добираючи матеріал для читання й обговорення на політичні, моральні, спортивні та інші теми. Підібрані статті доцільно поділити на такі, що призначені для читання вголос, для самостійного читання і для переказу. Можна дати учням завдання: навчитися правильно, грамотно читати конкретну статтю і переказувати її зміст. Розподіляючи матеріал для читання, враховують уподобання учнів.

Щоб привчити їх грамотно читати періодичну пресу, варто запропонувати таку пам'ятку: 1. Читати газету щодня. 2. Обов'язково читати статті, які висвітлюють найактуальніші питання сьогодення. 3. Переглядати заголовки всіх статей, що допоможе зосередитися на цінному матеріалі. 4. Потрібну статтю читати уважніше, визначаючи в ній головне. 5. Звертати увагу на незрозумілі слова, з'ясовувати за допомогою словника їх зміст. 6. Читаючи газету, на політичній карті знайти місця, про які йдеться в ній. 7. Прочитане обговорювати на політінформаціях, а також із товаришами.

Випуск стінної газети -- загальношкільної, класної, предметного гуртка, сатиричної та інших, до якого слід залучати якомога більше учнів через створення редакційних колегій, кореспондентської мережі. Така діяльність сприяє розвитку спостережливості, вміння аналізувати, визначати власну позицію щодо фактів і явищ життя.

Кожен черговий випуск газети повинен мати нове оформлення (крім заголовка). Вивішувати газету доцільно в спеціально відведеному місці в школі, щоб вона інформувала про стан справ у класі учнів школи.

Необхідно дбати також про культуру мови, стиль викладу.

Радіо- і телепередачі, художні фільми мають важливе значення у виховній роботі. Крім передач Українського радіо, важливо слухати місцеве радіомовлення, а також радіоцентри шкіл. У школах практикують спеціальні радіопередачі про всі аспекти її життя і тих, хто так чи інакше відзначився останнім часом. Шкільне радіо транслює репортажі з засідань учнівського комітету, комісії дисципліни і порядку, іншу інформацію. Радіопередачі виховної тематики слухають безпосередньо під час їх транслювання або в магнітофонному запису. Учням пропонують визначити, чим керувався у своїй поведінці герой радіопостановки, чи правильно поводився з погляду моралі та права, в разі потреби коментують окремі місця передачі. Нерідко класні керівники рекомендують учням прослухати певну радіопередачу, а згодом у бесіді на класній годині використовують цей матеріал. При цьому важливо вчасно прокоментувати інформацію.

Без перебільшень, першою школою сучасного школяра стали телеекран і кіно. Дані соціологічних досліджень свідчать, що дві третини вільного часу він віддає кінематографу, проводячи протягом року перед екраном телевізора і в кінотеатрі стільки ж часу, скільки й у стінах школи. Враховуючи вікові особливості дітей, у молодших школярів за допомогою перегляду фільмів-казок і мультиплікаційних фільмів формують уявлення про «добро» і «зло», відповідне ставлення до них.

З учнями середніх класів переглядають і обговорюють кінофільми на морально-правові теми. Підлітків захоплюють сильні й горді герої пригодницьких фільмів. Під час обговорення таких фільмів учні усвідомлюють, за що борються, проти чого виступають їх герої. Старшокласники з інтересом переглядають фільми детективного жанру. Обговорення їх дає змогу вчителеві акцентувати увагу на різних правопорушеннях і злочинах, на необхідності боротьби з ними.

Учитель покликаний допомогти учням глибоко і критично сприймати побачене на екрані, правильно оцінювати події, явища, героїв, що сприяє виробленню правильних уявлень про норми і правила поведінки. Проте нерідко учні дивляться і кінопродукцію, адресовану дорослим, і не завжди можуть правильно зорієнтуватися в її змісті, часто захоплюються саме тим, що критикує автор, скептично ставляться до морально-правових норм поведінки, які пропагує фільм. Якщо до того ж врахувати, що неповнолітні надто захоплюються пригодницькими детективними фільмами, то стає зрозумілим їх намагання наслідувати в своїх діях і вчинках героїв цих фільмів. Тому педагоги повинні цікавитися, до яких кінофільмів вони виявляють інтерес, і відповідно коригувати цю роботу.

Під час обговорення кінофільму створюються сприятливі умови для відвертої розмови, з'ясування позиції кожного учня. Педагог має можливість привернути їх увагу до проблем соціально-правового характеру, формувати почуття поваги до закону, непримиренність до правопорушень тощо.

Нові форми виховної роботи

З кожним роком виникають нові форми виховної роботи. Серед них:

1. «Чарівний стілець»

2. Презентація світу

3. Соціодрама

4. Відкрита кафедра

5. П’ять хвилин з мистецтвом

6. Захист проекту (проект-мрія)

7. Корзина грецьких горіхів

8. Театр-експронт

9. Час тихого читання

10. Дискусійні качелі

11. Вільна розмова

12. Смішинка (цікавинка)

13. Конверт дружніх питань

14. Випускний ринг

15. Розкидання думок

16. Калейдоскоп

17. Маски

18. Філософський стіл

19. Запрошення до чаю

20. Сократівська бесіда

21. Дерево, посаджене тобою

22. Пори року

23. Динозавр

24. Погляд

25. Білка в колесі

26. П’ять хвилин до….

27. Дубляж

28. Хочу і «потрібно»

29. «Я знайшов на дорозі….»

Детальніше можна дізнатися у статті Щуркова Н.Е. //Воспитание школьников. – 1993. – № 6; 1994. – № 1-6; 1995. – № 1-5; Щуркова Н.Е Собрание пестрых дел. – М., 1995.

 

Гурток як форма організації дозвілля. Завдання та принципи організації гурткової роботи (добровільність, дотримання правил, підбір членів гуртка за віком)

Гуртки - це творчі об`єднання за інтересами.

Гурткова робота в школі стає дедалі популярнішою, складаючи невід'ємну частину освітнього процесу. У гуртковій роботі й досі зберігається певна невпорядкованість, а подеколи й спонтанність. Часом гурткові заняття копіюють суто навчальні за змістом і методикою проведення; або педагоги ототожнюють їх з індивідуальною роботою. Подекуди гуртки запроваджують як обов'язкову форму роботи з дітьми, незважаючи на відсутність належних умов і реальної потреби, а отже, гурткові заняття проводяться формально, не досягаючи розвивально-виховної мети.

Невизначеність основних засад організації гурткової роботи призводить до певних непорозумінь між керівними інстанціями та педагогічними колективами дошкільних навчальних закладів.

Гурток є самостійною додатковою організаційною формою освітнього процесу. Його мета - задовольняти потребу й цікавість дитини до певного виду діяльності, розвивати її природні задатки, загальні та спеціальні здібності, активізувати дитячу творчість, своєчасно виявляти обдарованість.

Заклади гурткової роботи

Палаци та будинки дитячої творчості організовують - гуртки (наукові, технічні, мистецькі, спортивні тощо), творчі колективи художньої самодіяльності (хори, оркестри, ансамблі пісні й танцю, театральні колективи та ін.), клуби любителів природи.

Центри і станції юних техніків проводять серед школярів роботу в галузі техніки, організовуючи гуртки радіотехнічні, авіамодельні, фотолюбителів, телемеханіки та інші. Центри і станції юних натуралістів мають на меті виховання в учнів любові й інтересу до природи, формування у них умінь і навичок дослідницької роботи. Працюють гуртки юних городників, тваринників, садоводів, механізаторів сільського господарства та ін.

Центри та станції юних туристів організовують подорожі школярів за межі постійного проживання для відпочинку і вивчення рідного краю та інших країн. Подорожі можуть бути пішохідними, лижними, автомобільними, авіаційними, велосипедними, водними, залізничними, комбінованими.

Дитячі спортивні школи готують на базі всебічного фізичного розвитку кваліфікованих спортсменів. У таких школах працюють секції з окремих видів спорту, а в них -- навчальні групи за статтю, віком і ступенем спортивної підготовки учнів.

Дитячі залізниці сприяють розширенню технічного кругозору та розвитку технічної творчості учнів, допомагають в організації професійної орієнтації.

Дитячі бібліотеки надають практичну допомогу школярам у засвоєнні ними знань з основ наук, сприяють розвитку читацьких інтересів, вихованню читацької культури, любові до книги.

Групові форми виховної роботи зосереджують учнів на діяльності гуртків, секцій, клубів, студій та ін.

Творчі об'єднання класифікують за трьома рівнями:

Початковий -- творчі об'єднання загальнорозвиваючого спрямування, що сприяють виявленню творчих здібностей дітей, розвитку їх інтересу до творчої діяльності.

Основний -- творчі об'єднання, які розвивають стійкі інтереси дітей та учнівської молоді, дають їм додаткову освіту, задовольняють потреби у професійній орієнтації.

Вищий -- творчі об'єднання за інтересами для юних талантів, обдарованих дітей та юнацтва.

Відповідно до рівня класифікації визначають мету і перспективи діяльності творчого об'єднання, його чисельний склад, кількість годин для опанування програми тощо.

ЗАВДАННЯ ТА ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ГУРТКОВОЇ РОБОТИ

До керівництва гуртковою роботою доцільно залучати батьків, інших дорослих членів родин, які на громадських засадах можуть брати участь у проведенні деяких гурткових занять.

Керівник гуртка, керуючись робочою програмою, складає перспективний та календарний плани гурткової діяльності.

Організовуючи гуртки, бажано уникати надмірних навантажень на дитину. Тривалість гурткових занять має відповідати вікові дітей і не перевищувати встановлених норм для навчальних занять.

З учнями 1-4 класів у школах доцільно організовувати гуртки до 19 години. Є предметні, технічні, художні, спортивні та інші види гуртків.

Важлива роль у позакласній роботі належить гурткам художньої самодіяльності. Виховна цінність участі учнів у їх роботі полягає в тому, що мистецтво естетично розвиває їх, пробуджує почуття відповідальності, колективне переживання успіхів і невдач. Учні мають змогу виявити свою творчість. Учасники художньої самодіяльності краще розуміють і відчувають красу мистецтва і природи, людських стосунків, більше тягнуться до книги. Ретельно слід підходити до репертуару художньої самодіяльності.

Предметні гуртки. Їх створюють з різних навчальних предметів (математичні, фізичні, хімічні, літературні та ін.). Щоб зацікавити учнів їх діяльністю, гурткам нерідко дають інтригуючі назви. Члени предметних гуртків беруть участь у масових виховних заходах, тематичних вечорах, конкурсах, олімпіадах, тижнях і місячниках знань, випускають стіннівки та радіогазети, альманахи. Це сприяє поглибленню знань і підвищує інтерес до навчальних предметів. Технічні гуртки допомагають учням оволодіти певними видами практичної діяльності, набути професійних знань та навичок. Важливо, щоб діяльність технічних гуртків мала суспільне спрямування. Наприклад, члени радіогуртка, крім вивчення радіоапаратури, можуть готувати радіопередачі в школі.

Предметні, технічні й спортивні гуртки є позаурочними організаційними формами навчання, їх завдання -- поглиблення набутих на уроках знань, розвиток інтересів і здібностей дітей. Організовуючи роботу гуртків, педагог не повинен забувати про моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання школярів; має дбати про високу організованість і дисципліну під час занять; залучати до роботи гуртків якомога більше дітей; забезпечувати активність і самостійність учнів під час занять.

У позашкільному закладі еколого-натуралістичної спрямованості основні дитячі об'єднання, гуртки, клуби працюють за програмами відповідного профілю, які відрізняються від шкільних предметних програм своєю лабільністью. Їх тематика розкривається переважно в практичній роботі, екскурсіях, спостереженнях та дослідництві. Залежно від умов, інтересів та здібностей дітей теми занять змінюються або доповнюються новими підтемами, питаннями.

Досвідчені керівники гуртків розробляють власні авторські програми або за традиційним профілем, або зовсім нового дитячого гурткового об'єднання. В основу клубних об'єднань школярів покладено кілька профільних програм.

Наприклад, клуб «Юні друзі природи» може об'єднувати дітей не лише з гуртків,, що працюють під цією . назвою, а й юних зоологів, ентомологів, акваріумістів, лісівників, зелених та голубих патрулів, які працюють за відповідними програмами. А до клубу «Юних фермерів» можуть входити гуртки (секції) овочівників, рослинників, садоводів, кролівників, птаховодів.

Складаючи робочий план, керівник клубу враховує також Положення про клуб, керується інструктивно-методичними матеріалами з гурткової та клубної роботи.

Невичерпним джерелом досвіду навчально-виховної роботи для керівників учнівських об'єднань шкіл і позашкільних закладів є регулярні зустрічі на семінарах, семінарах-практикумах, які щороку проводяться на базі УДЕНЦ або в регіонах на базі кращих обласних, районних, міських станцій юннатів, ЕНЦ. А ще обмін методичними розробками та описами власного досвіду, підготовленими в областях.

Так, цікаві цифри, факти, задачі, конфліктні ситуації, фенологічні і економічні оповідання-загадки підготували Рівненський державний педагогічний інститут і Рівненська обласна станція юних натуралістів у збірці «Методичні рекомендації». Використовують самі і пропонують колегам зібраний по зернах цінний матеріал українського народного календаря керівники гуртків і методисти Чернігівської обласної станції юннатів.

Десятки книжок, журналів, методичних розробок в арсеналі підготовки для занять мають сьогодні керівники гуртків, клубів, учнівських об'єднань, їх досвід, творче використання літератури і програм забезпечують успішне Навчання і виховання в позашкільних дитячих об'єднаннях, сприяють виявленню та реалізації здібностей гуртківців, що завжди позначається на виборі ними професії.

Навчально-виховний процес у позашкільному закладі еколого-натуралістичного профілю базується на певних загальних основах. Розглянемо їх.

Екологія і природоохоронна діяльність. Кожний позашкільний заклад в своїй діяльності в центр уваги ставить екологічні проблеми, проведення конкретних природоохоронних заходів, організацію кінолекторіїв, масових екологічних вечорів, ранків, природоохоронних трудових десантів, операцій, виставок. Завдяки цьому в учнів формуються екологічна свідомість, екологічне мислення, на конкретних прикладах і фактах в природоохоронних заходах вони отримують розуміння необхідності дотримуватись законів природи.

Форми екологічного виховання в позашкільних закладах -- гурткова і клубна робота.

Через профільні гуртки юних екологів, юних друзів природи повно і конкретно висвітлюються основні екологічні проблеми, роз'яснюються і вирішуються практично найважливіші природоохоронні питання.

У гуртках біологічних, сільськогосподарських профілів питання екології і охорони природи узагальнено подаються окремими темами, крім того, до тем, що відповідають профілю гуртка, при необхідності додаються конкретні запитання.

У гуртках юних квітоводів, аранжувальників, флористів, мистецько-народознавчих профілів, екологія, природа та її охорона представляються, як правило, в естетичному плані, як джерело краси, натхнення, як своєрідна майстерня. Тут екологічне виховання тісно поєднується з культурно-естетичним, народознавчим вихованням.

Виробнича і громадська діяльність. Трудове виховання пронизує всі учнівські об'єднання еколого-натуралістичних центрів, станцій юних натуралістів. Ґрунтується воно на залученні гуртківців до постійних і тривалих контактів з громадськістю, трудовими колективами, вченими наукових закладів і відбувається у процесі посильної соціальне значущої та добродійної діяльності.

Якщо в екологічно-природоохоронних гуртках трудова діяльність переважно характеризується як суспільна або пошуково-наукова, то в гуртках с/г циклу вона має виробничу спрямованість з елементами екологічної та суспільної, а в біологічних гуртках -- наукову спрямованість.

Формування у гуртківців трудових навичок, умінь, вироблення при цьому професійної грамотності, активності здійснюється і в гуртковій, і в масовій діяльності.

Виробнича і громадська діяльність школярів ґрунтується на сучасних досягненнях науки, з урахуванням потреб державотворення, розвитку економіки та приватного господарювання. Виховання хліборобської культури поєднується з народознавчими виховними традиціями, зокрема, на основі народного аграрного календаря, де осмислювалися і фіксувалися взаємозв'язки людини з природою, навколишнім середовищем.

Дослідництво і науковість мислення. Система гурткової і клубної роботи позашкільного дитячого закладу передбачає спілкування з НДІ, вузами, використання їх лабораторій, дослідних станцій, участь учених в проведенні занять, науково-практичних конференцій, експедицій, екскурсій, розробка методистами ЕНЦ (СЮН) спільно з науковцями тематики та методики дослідів, методичних рекомендацій, завдань, інструктивних порад.

Залучення гуртківців середнього та старшого віку до дослідницької роботи -- найбільш ефективний засіб навчання і виховання, формування наукового мислення.

Старшокласники-гуртківці, члени МАН знаходять своє самовираження у спілкуванні з професіональними науковцями. Позашкільні заклади створюють всі умови для задоволення інтересів талановитих юннатів: проводять на своїй базі не лише заняття гуртків, клубів різних профілів, а й відповідних секцій МАН, літніх та заочних шкіл.

Під час науково-практичних-конференцій, засідань секцій МАН старшокласники роблять перші спроби захистити свої наукові праці, реферати, дискутують при підведенні підсумків дослідів, тематичних та комплексних екологічних експедицій.

Велике виховне значення має спілкування юних дослідників між собою під час проведення занять, засідань, виступів на лекторіях, кінолекторіях перед своїми ровесниками і молодшими гуртківцями.

Загальнолюдська культура, культура України і національні народні традиції. На заняттях гуртків має чітко, регулярно, але не нав'язливо простежуватись низка аспектів, які висвітлюють загальнолюдську культуру, і система виховних моментів, що зумовлюють формування у гуртківців духовності, самобутнього ідейно-морального, емоційно-естетичного, художньо-творчого потенціалу.

В гуртках сільськогосподарських профілів на прикладах традицій українського народу має формуватись хліборобська культура, яка в Україні завжди була на найвищому рівні. Доносячи гуртківцям зміст народного календаря, керівник гуртка представляє його, як джерело глибокого осмислення економічних, екологічних, моральних і естетичних проблем, не нав'язуючи при цьому ні релігійних, ні атеїстичних поглядів та переконань.

У гуртках еколого-природоохоронних профілів народознавчі виховні традиції використовуються під час проведення екологічних екскурсій, експедицій. Керівник гуртка додає до відповідних тем занять приклади з найдавніших філософських уявлень, фольклорних етнографічних традицій, які свідчать, що саме з глибин народної філософської думки випливають ідеї гуманного ставлення до природи, її багатств, в яких людина представлена у нерозривному взаємозв'язку з природою.

Об'єднуючись у позашкільних закладах в трудові кооперативи, фермерські господарства, школярі виховують в собі почуття господаря рідної землі, країни.. Керівники гуртків вчать вихованців програмувати і прогнозувати власну і колективну діяльність, її результати, допомагають оволодівати умінням самостійно розв'язувати життєво важливі проблеми.

Гуртківці ознайомлюються з історією, культурою України, оволодівають певним видом народних мистецтв, ремесел, вчаться культури спілкування, одержують національно-патріотичний, громадянський гарт.

Естетичне сприйняття світу і створення краси. На базі позашкільних закладів еколого-натуралістичного спрямування заявляють про себе все нові нетрадиційні дитячі об'єднання (гуртки, клуби), які несуть велике естетичне навантаження, викликають позитивні емоції, сприяють виявленню в дітей художніх здібностей.

Вчаться естетично сприймати світ і створювати красу своїми руками юні флористи, члени гуртків народних ремесел, фітодизайну, квітникарів-аранжувальників і своїми роботами залучають до такого сприйняття світу своїх ровесників, які працюють в гуртках інших профілів.

Через масову роботу (організацію виставок тематичних букетів, композицій, малюнків про природу) виявляють свої естетичні здібності члени інших гуртків еколого-натуралістичного центру, СЮН. Естетичне виховання здійснюється і в процесі підготовки та проведення вечорів, ранків до свята квітів, дня урожаю, свята зимуючих птахів, дня зустрічі птахів, учасниками яких можуть бути всі гуртківці.

Формування і розвиток навичок здорового способу життя. Висвітлення елементарних норм поводження в природі, на вулиці, дотримання санітарно-гігієнічних правил, техніки безпеки під час екскурсій, експедицій, трудових десантів, практичних робіт -- невід'ємна складова виховання.

Враховуючи тяжкий екологічний стан на переважній частині території України після Чорнобильського лиха, позашкільні дитячі заклади використовують в роботі з дітьми запропоновані Інститутом психології АПН України науково-програмно-методичні матеріали, що увійшли до книги «Розвиток творчої особистості в умовах екологічної кризи». Значну увагу в ній приділено формуванню і розвитку в дітей та підлітків навичок здорового способу життя. Зокрема в ній вміщено програму гуртка національного кулінарного мистецтва та оздоровчого харчування для старшокласників, правила оздоровчого та очищувального харчування для дітей, які проживають на радіаційне забруднених територіях, тощо.

Особливості організації виховання в позашкільному закладі еколого-натуралістичної спрямованості

У роботі закладів передбачається співдружність із сім'ями гуртківців з метою виявлення інтересів дітей та забезпечення індивідуального підходу до виховання, сприяння дальшому розвитку захопленості, вплив на дитину, яка охоче працює на дослідних ділянках, доглядає зелені насадження ЕНЦ, а вдома, на дачі, не допомагає батькам, пошкоджує рослини.

Є також необхідність взаємодії позашкільних центрів і шкіл у плані навчання і виховання за програмами еколого-натуралістичної спрямованості. При цьому взаємодопомога між вчителями біології, хімії, географії, а в конкретних вихованих питаннях -- класним керівником і керівником гуртка, клубу здійснюється, як правило, без наукових рекомендацій І не завжди грунтується на взаєморозумінні, взаємоповазі, піклуванні про розвиток вихованців. Керівник гуртка домовляється з класним керівником про педагогічну доцільність надавати слово для виступів окремим гуртківцям на виховних зборах класу з питань екології, охорони природи. Класний керівник інформує про суспільне корисну роботу гуртківців, а керівник гуртка допомагає гуртківцям підготувати цікаві повідомлення, реферати до уроків або текстових сценаріїв до позакласних заходів (дня птахів, свята квітів тощо).

Спільно із школою позашкільний заклад виявляє здібних, талановитих учнів, визначає для них індивідуальні завдання, орієнтує у виборі професії.

Найбільш ефективним засобом виховного впливу є спілкування з природою: тематичні екскурсії, створення зелених зон відпочинку, виявлення та усунення джерел забруднення річок, озер. Такі заходи сприяють формуванню в гуртківців екологічної культури, підвищують їх загальнокультурний рівень, а використання природного компоненту в діяльності гуртків аранжування, художньої вишивки, флористики, лозоплетіння розвиває художні здібності, формує національну духовність.

Народознавче виховання може успішно поєднуватись із трудовими, професійним вихованням з елементами підприємництва, господарювання на базі навчально-дослідної ділянки, музеїв хліба, народознавства, з с/г виробництвами, НДІ аграрного профілю, кооперативними та фермерськими господарствами.

Перспективна профільність ЕНЦ (СЮН) могла б значно зрости за рахунок організації таких дитячих об'єднань, як гуртки «Конструювання малогабаритних с/г машин та нових знарядь праці», «Відновлення та вдосконалення технічних засобів переробки хліборобської продукції з використанням води та вітру», «Механізація технології закритого грунту» та ін., їх взаємодії з дитячими закладами технічної творчості.

Виховання цивілізованого господаря неможливе без освоєння належної технічної оснащеності, комп'ютеризації, ефективних технологій вирощування с/г рослин у відкритому і закритому ґрунті, без оволодіння методами застосування наукових рекомендацій. Досягнення технічного прогресу (вітчизняного і зарубіжного) в галузях біології, екології, с/г, мають опановуватися на базі позашкільного закладу.