Тема 6. Аналіз ефективності використання капіталу

6.1. Аналіз достатності власних ресурсів та доцільності одержання кредитів

Прийняття рішення про формування приросту активів за рахунок кредитів здійснюється за умови одержання ефективності. Ефективність передбачає, що сума кредиту повертається підприємству в строк менший, ніж можлива нормативна величина терміну використання активів, одержаних за рахунок залучених фінансових ресурсів.

Приймаючи рішення щодо одержання кредитів для здійснення господарської діяльності, позичальники повинні визначитися про:

- мету одержання кредиту;

- суму коштів, яку вони можуть залучити та їх вартість;

- строки, на які кошти будуть одержані;

- вартість об’єктів кредитування;

- суму чистого прибутку, на який вони можуть розраховувати, вклавши кошти в об’єкти кредитування;

- можливі вигоди і прибутки від альтернативного використання коштів кредиту;

- ризики, пов’язані з об’єктом кредитування;

- ліквідність об’єкта кредитування, тобто швидкість і спроможність його переформування у грошові кошти.

Об’єктами оцінки щодо використання кредитів можуть бути основні засоби і нематеріальні активи та елементи їх поліпшення, а також приріст залишків виробничих запасів для забезпечення збільшення обсягів діяльності.

Для внутрішніх суб’єктів фінансового аналізу найважливішим завданням є обґрунтування та вибір найефективнішого напряму використання кредитів.

На початковому етапі аналізується доцільність вкладення кредитів у реальні об’єкти. Після того, як вибір зроблено і почалася експлуатація об’єкта кредитування, необхідно виявити можливі відхилення від запланованого сценарію та обґрунтувати коригуючі управлінські рішення. При повному поверненні кредиту та після завершення експлуатації об’єкта кредитування необхідно проаналізувати фактичну ефективність кредиту та виявити причини відхилень від очікуваних результатів. Матеріали такого аналізу допоможуть підприємству в майбутньому адекватно оцінювати свої можливості та приймати обґрунтовані управлінські рішення.

Головний критерій оцінки доцільності одержання кредитів — рівень окупності, тобто швидкість повернення позичальнику вкладених коштів через грошові потоки, що їх генерує об’єкт кредитування. Від одержаних в кредит об’єктів основних засобів і нематеріальних активів позичальнику надходять доходи протягом періоду їх експлуатації у формі чистих прибутків і амортизаційних відрахувань. Для прийняття управлінських рішень щодо одержання кредитів здійснюють розрахунок показників: строк окупності і ефективність кредитів.

Строк окупності кредитів (СОК) — період часу, необхідний для повернення одержаних коштів, може бути визначений за формулою:

де ПВК — повна вартість кредиту, включаючи оплату за користування; ЧПК — середньорічний чистий прибуток від використання об’єкта кредитування; АОК — середньорічні амортизаційні відрахування за об’єктом кредитування.

Критерій доцільності одержання кредиту визначається тим, що розрахований строк його окупності буде меншим від часу, який на підприємстві вважають економічно виправданим (СОЕ).

Якщо чистий прибуток від використання об’єктів кредитування та їх амортизація будуть мати нерівномірні величини за роками, для оцінки доцільності одержання кредиту використовують формулу:

де ЧПК_i— чистий прибуток, одержаний від об’єкта кредитування в і-му році; АОК_i — амортизаційні відрахування в i-му році; і — економічно виправданий час, за який доцільно окупити кредит.

При цьому, період окупності об’єкта кредитування обчислюють прямим розрахунком кількості років, протягом яких суму кредиту буде погашено відповідними надходженнями.

Наприклад. Підприємство збирається одержати кредит на суму 100 тис. грн., з оплатою за користування— 60 тис. грн., для придбання і введення в експлуатацію об’єкта основних засобів. Середньорічний чистий прибуток від використання об’єкта основних засобів передбачається в сумі 30 тис. грн., а амортизаційні відрахування — 10 тис. грн. в розрахунку за рік. Підприємство вважає, що одержання кредиту буде виправданим, якщо повна його вартість окупиться за 5 років.

Строк окупності кредиту, одержаного для створення об’єкта основних засобів, буде становити:

Відповідь з розрахунку є очевидною: строк окупності кредиту дорівнює 4 роки, що менше економічно виправданого строку окупності (п’ять років), тому одержання кредиту для створення нового об’єкта основних засобів є доцільним.

Сутність оцінки ефективності кредитів за способом середньої прибутковості (рентабельності) вартості створених активів полягає у визначенні відношення між чистим прибутком, одержаним від використання об’єкта кредитування, і сумою кредиту.

Як правило, ці розрахунки здійснюють за двома варіантами щодо відношення середньорічного чистого прибутку із повною сумою вартості кредиту (ПАК) та (або) з врахуванням ліквідаційної вартості об’єкта кредитування і його щорічної амортизації та залишкової вартості (ПЗК). Тому для розрахунку прибутковості кредиту, виходячи із вартості створених активів, можна використовувати формули:

де ЧПК_е — чистий прибуток, що буде одержаний від об’єкта кредитування за весь період експлуатації; ПЕК — період експлуатації об’єкта кредитування.

Наведемо приклад. Повна вартість кредиту 160 тис. грн. Період експлуатації об’єкта кредитування 5 років, сума чистого прибутку за весь час його експлуатації 150 тис. грн.

Отже кожна гривня повної вартості кредиту щорічно буде формувати підприємству 18,75 коп. чистого прибутку, а з врахуванням ліквідаційної вартості об’єкта кредитування і щорічного відшкодування його вартості через амортизаційні відрахування — 37,50 коп.

Оцінка ефективності кредитів за фактичними результатами діяльності об’єктів кредитування (аналіз в динаміці) здійснюється з використанням дисконтування так способами:

- суми чистої теперішньої вартості;

- внутрішньої прибутковості (рентабельності);

- прибутковості (рентабельності) об’єкта кредитування.

У разі використання способу суми чистої теперішньої вартості, необхідні рішення щодо оцінки одержаного кредиту приймаються на основі порівняння абсолютних величин теперішньої вартості і вихідних грошових потоків, які були наслідком кредитування. Сума чистої теперішньої вартості (ЧТВ) — це різниця між величиною чистих і цільових грошових потоків (ЧЦП), що надходять у процесі експлуатації об’єкта кредитування (чистого прибутку (ЧП) і амортизації (А), як цільової суми коштів) дисконтованих за прийнятою ставкою дохідності (ПСД), та сумою повної вартості кредиту (ПВК):

де ЧЦП_і — чистий грошовий потік в і-му році; Т — кількість років експлуатації об’єкта кредитування; ЧЦП = ЧП + А.

Якщо керуватися критерієм прибутковості, оцінка щодо ефективності одержаного кредиту може бути здійснена, якщо сума чистої теперішньої вартості є не менше нуля (ЧТВ > 0). Якщо підприємство мало кілька варіантів щодо об’єктів кредитування, то слід спинитися на тому, який забезпечував найвище значення суми чистої теперішньої вартості.

Приклад. Підприємству необхідно проаналізувати ефективність одержаного кредиту повною вартістю 160 тис. грн., за яким були одержані чисті і цільові грошові потоки (ЧП + А) протягом 4 років, а саме: 1-й рік— 50 тис. грн..; 2-й рік— 60 тис. грн.; 3-й рік — 80 тис. грн.; 4-й рік — 40 тис. грн.

Середня ставка дохідності з урахуванням індексу інфляції 20 %.

Розрахунок.

Висновок. Кредит доцільно визнати ефективним, оскільки сума чистої теперішньої вартості від експлуатації об’єкта кредитування становила 9,0 тис. грн. Слід підкреслити, що результати таких розрахунків без застосування дисконтування суттєво відрізняються від простого порівняння чистих грошових потоків з повною вартістю кредиту, де чиста вартість створена об’єктом кредитування становить 265 тис. грн. (50+75+80+60-160), а кредит під визначений об’єкт є досить привабливий.

Сума чистої теперішньої вартості показує реальну майбутню величину приросту активів за рахунок власного капіталу у разі використання кредиту.

Під внутрішньою прибутковістю (рентабельністю) об’єкта кредитування розуміють значення коефіцієнта дисконтування, за якого сума чистої теперішньої вартості дорівнюватиме нулю. За економічним змістом величина цього показника є точкою беззбитковості при експлуатації об’єкта кредитування. Для розрахунку внутрішньої прибутковості (рентабельності) можна використовувати наступне рівняння:

Ліва частина рівняння — величина вартості кредиту, а права — вартість чистих і цільових доходів за період використання об’єкта кредитування. Коефіцієнт, при якому обидві частини рівняння будуть рівні, називається внутрішньою прибутковістю.

Цю величину можна трактувати і як максимальну ставку відсотка, під яку підприємство може взяти кредит.

Приклад. Підприємство планує одержати кредит на суму 100 тис. грн. з оплатою за користування протягом 4 років 60 тис. грн. для придбання і введення в експлуатацію об’єкта основних засобів. У кінці четвертого року експлуатації об’єкта основних

засобів підприємство має намір одержати — 190 тис. грн. чистого і цільового грошового доходу. Потрібно визначити, яка внутрішня прибутковість необхідна для того, щоб дисконтований грошовий дохід за 4 роки дорівнював повній вартості кредиту і під який процент підприємство може взяти кредит.

Точка беззбитковості експлуатації об’єкта кредитування буде визначена величиною внутрішньої прибутковості:

Максимальна величина процента, під який підприємство може взяти кредит, буде становити:

Правило прийняття рішень щодо одержання кредитів за цим методом формулюється таким чином: перевага повинна віддаватися тому об’єкту кредитування, де підприємство має можливість платити максимальний відсоток за кредит.

Аналіз доцільності одержання кредиту можна здійснити за допомогою визначення рівня прибутковості (рентабельності) об’єкта кредитування (ПОК), розрахованого як відношення суми чистої теперішньої вартості до повної вартості кредиту:

Приклад. Сума чистої теперішньої вартості від експлуатації об’єкта кредитування 20 тис. грн. при повній вартості кредиту 160 тис. грн.

За економічним змістом рентабельність є величиною прибутку, одержаного на кожну гривню вартості кредиту, тобто 12,5 коп. Цей показник може використовуватись як для оцінки об’єкта кредитування, так і для вибору щодо окремих об’єктів кредитування.

На підприємстві розробляється підсистема показників для проведення аналізу та оцінки достатності власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві. Критерієм такої оцінки виступає показник «коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства». Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.

Коефіцієнт самофінансування розраховується за формулою:

Кс = (Вк + Зк + Пк) / Рі, (1.1)

де Кс – коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства;

Вк – власні фінансові ресурси (чистий прибуток, амортизація, кошти засновників, безповоротна допомога, бюджетні асигнування);

Зк – залучені кошти (кредиторська заборгованість, кошти від фінансової участі);

Пк – позикові кошти (кредити банків, фінансова допомога на зворотній основі);

Рі – інвестиційні ресурси (Вк + Зк + Пк).

Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства за рахунок внутрішніх джерел характеризує рівень власних фінансових ресурсів у загальному обсязі фінансових ресурсів (забезпеченість власними фінансовими ресурсами), які формуються з врахуванням можливостей суб'єкта господарювання залучати в оборот ресурси, прирівняні до власних. Тобто таких ресурсів, що можуть використовуватись підприємством впродовж довшого часу, на безоплатній і безповоротній основах. Визначення такого показника здійснюється за формулою:

Ксв = (П + А + Бд) / (П+А + Кз + Фу), (1.2)

де Ксв – коефіцієнт самофінансування за рахунок внутрішніх джерел;

П – прибуток, який направляється у фонд нагромаджен­ня, грн.;

А – амортизаційні відрахування, грн.;

Бд – безповоротна допомога;

Кз – кредиторська заборгованість;

Фу – кошти від фінансової участі.

Коефіцієнт самофінансування за рахунок позикових ресурсів характеризує їх рівень у загальному обсязі інвестиційних ресурсів. Цей показник може бути розрахований таким чином:

Ксп = Пк / Рі, (1.3)

де Ксп – коефіцієнт самофінансування за рахунок позикових коштів;

Пк – позикові кошти;

Рі – інвестиційні ресурси.

Серед наведених вище показників, які характеризують реальну забезпеченість ресурсами, здійснення підприємством господарської та інвестиційної діяльності, головним варто вважати коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

Важливим у самофінансуванні є встановлення норми спрямованих фінансових ресурсів на розширення підприємства.

Для характеристики самофінансування підприємств використовують частку самофінансування в ціні продукції – відношення показника валового самофінансування підприємства до його товарообігу:

Чс = Дсф / Опт, (1.4)

де Чс – частка самофінансування в ціні продукції;

Дсф – джерела самофінансування;

Опт – обсяг продажу продукції в оптових цінах.