9.3. Визначення показників економічної оцінки земель

Урожайність є вихідним показником економічної оцінки земель. За даними урожайності можна визначити відповідні числові співвідношення і забезпечити порівняльну оцінку якості земель. Склад сільськогосподарських культур, відібраних для економічної оцінки земель, повинен бути характерним для території земельно-оціночного району. В обов'язковий перелік вносяться сільськогосподарські культури, які мають важливе виробниче і товарне значення, і в першу чергу, основні зернові і зернобобові культури, кукурудза, рис, цукровий буряк, картопля, льон, соняшник, бавовник, основні кормові культури. Урожайність як показник оцінки земель має велике практичне значення для вирішення багатьох питань сільськогосподарського виробництва. Однак урожай сільськогосподарських культур відображає якість землі тільки при рівновеликих затратах на його одержання.

Складність економічної оцінки земель за урожайністю сільськогосподарських культур полягає в тому, що урожайність окремої культури не може дати повних відомостей про якість землі. При великій різноманітності сільськогосподарських культур, у господарствах оцінка земель за урожайністю здійснюється переведенням неоднорідної продукції у кормові

одиниці, що пов'язано з певними умовностями. Найбільш точним показником порівняння урожайності різних сільськогосподарських культур може бути її вартісне вираження шлях визначення вартості валової продукції і диференціальні доходу.

Для економічної оцінки земель вихід валової продукції на землях різної якості необхідно пов'язувати із витратами виробництва. Треба мати на увазі, що тільки кількість продукції, віднесена рівновеликих виробничих затрат, або розміри рівновеликих затрат на виробництво одиниці продукції відображають якість землі Різниця в якості земель визначається ефективністю рівновеликих затрат, вкладених у землю неоднакової якості.

Валовий продукт при досягнутому рівні інтенсивності землеробства та сумарні витрати на його одержання відображають рівень виробництва й абсолютну родючість земель. Різниця у і продукції, виробленої на різних за якістю землях при рівновеликих затратах, є результатом різниці у продуктивності землеробської праці та відображає відмінності в якості земель.

Встановлені розміри валової продукції і затрат кладуть в основу розрахунків інших економічних показників оцінки землі. Основна складність визначення валової продукції та її порівняння з витратами полягає в тому, що діючі ціни багатьох видів продукції значно відхиляються від їх вартості. Визначення вал продукції різних культур через зернові та кормові одиниці та не забезпечує необхідного взаємозв'язку з витратами.

Тому для оцінки земель застосовують розрахункові кадастрові ціни, що базуються на суспільно необхідних затратах у гірших умовах виробництва. При цьому виходять з передумови, що на кожному етапі розвитку виробничих сил існує певна межа витрат на одержання додаткової продукції, при перевищенні якої, враховуючи народногосподарські інтереси, недоцільно експлуатувати даний вид природного ресурсу. Ці затрати прийнято називати замикальними, регулювальними цінами оптимального плану, подвійними оцінками, кадастровими цінами. Таким чиї замикальними цінами є гранично допустимі суспільно виправ затрати на збільшення виробництва основних сільськогосподарських продуктів при даному рівні розвитку виробничих сил, виходячи з потреб матеріально-технічних можливостей суспільства.

Кадастрові ціни повинні відображати розміри суспільно необхідних затрат, які складаються на гірших використовуваних у сільськогосподарському виробництві землях при середньому рівні господарювання. Різниця між кадастровими цінами та індиві­дуальними приведеними затратами на одержання одиниці продук­ції при експлуатації оцінюваного природного ресурсу представ­ляє собою диференціальну ренту.

В основу обчислення кадастрових цін покладена вартість продукції, яка визначається суспільно необхідними, економічно обумовленими затратами у гірших умовах виробництва. Це затрати у гірших ґрунтово-кліматичних зонах масового сільсько­господарського виробництва, де при середньому рівні інтен­сивності ведення сільського господарства, фондоозброєності праці та кваліфікації працівників виробляється стільки ж додаткового продукту з розрахунку на одну людино-годину живої праці, скільки загалом у матеріальному виробництві країни при такому ж рівні фондоозброєності праці.

Кадастрові ціни складаються з двох частин:

а) собівартості одиниці продукції у гіршій зоні (групі госпо­дарств, групі регіонів), де вироблюваний додатковий продукт з розрахунку на людино-годину затрачуваної живої праці дорівнює середній нормі додаткового продукту в матеріальному вироб­ництві країни в цілому з врахуванням рівня фондоозброєності використовуваної праці порівняно із середнім рівнем;

б) звичайного (безрентного) додаткового продукту, який припадає на одиницю даного продукту з розрахунку на людино-годину живої праці, затраченого у цій гіршій зоні сільсько­господарського виробництва.

Кадастрові ціни – єдині для всієї країни. Оцінка земель, обчислена за кадастровими цінами, забезпечує порівнянність якості земель у межах сільськогосподарського підприємства, між підприємствами у межах району, між районами, областями, регіонами країни.

Враховуючи, що головним видом рослинницької продукції є зерно, граничний суспільно необхідний рівень витрат вста­новлюється за гіршими умовами виробництва зернових культур. Для проведення економічної оцінки земель у 1987 - 1988 pp. кадастрові ціни на зерно встановлені за собівартістю його товарного виробництва у північній групі областей Нечорноземної зони РРФСР (Вологодська, Новгородська, Псковська, Калінінська, Костромська, Ярославська, Кіровська, Пермська області виробляють щорічно понад 10 млн. т зерна при сер собівартості 18,5 крб./ц (1984 - 1985 pp.) і реалізують близько 2,5 млн. т зерна. Розмір безрентного додаткового продукту дорівнює 35 % собівартості зерна. Таким чином, кадастрова ціна о, центнера зерна (у середньому без рису) становить 18,5 + 0,35 = =25,0крб./ц.

Вартісна відповідність цін за видами продукції забезпечується тим, що вони встановлюються за співвідношенням їх сере собівартості до середньої собівартості зерна у країні в ці Якщо прийняти середню собівартість зерна в СРСР за оди то при собівартості центнера цукрового буряка, що становила в середньому в країні 0,37 одиниці, і кадастровій ціні на зерна крб./ц, кадастрова ціна на цукровий буряк (фабричний) буде 25 х 0,37 = 9,25крб./ц.ц.

Сьогодні кадастрові ціни вимагають уточнення відповів територіальних і економічних умов господарювання, які cклалися на території України.

Аналогічно розраховують ціни на інші види рослинні продукції. Вартість валової продукції (ВП) визначається за культурами, з урахуванням площі посіву, врожайності, кадастрової ціни за формулою:

ВП = Р_і У_і С_і

де Р_і - площа посіву окремих культур;

У_і - урожайність культур,

С - кадастрова ціна.

Продуктивність землі у вигляді урожайності і вартості в продукції характеризує абсолютний рівень економічної родючості ґрунту при рівноцінних затратах на одиницю площі. Оцінка земель за їх продуктивністю забезпечує одержання коефіціенту приросту продукції на одиницю додаткових затрат на різ якістю землях. Результати такої оцінки використовували плануванні урожайності, визначенні обсягів виробництва розподілі сільськогосподарської продукції.

Урожайність і вартість валової продукції свідчить про досягнутий рівень виробництва, який залежить від якості земель

інтенсивності землеробства. У зв'язку з цим порівняння якості земель за цим показником необхідно вести з врахуванням рівня виробничих затрат.

Окупність затрат як показник економічної оцінки є відносним вираженням рівня родючості ґрунту за однакових економічних умов господарювання. Тому для оцінки земель необхідно порівнювати показники окупності затрат і на різноякісних землях при порівнянному рівні інтенсивності землеробства. Окупність затрат (ОЗ) визначається як співвідношення показників і затрат на конкретних групах ґрунтів за формулою:

(39)

де ВП - вартість валової продукції у кадастрових цінах; 3 - затрати минулої уречевленої і живої праці у грошовому вираженні.

Показники окупності затрат при певних рівнях інтенсивності землеробства зумовлюють нормативи рентабельності вироб­ництва. Оцінку земель за окупністю затрат можна використати при обґрунтуванні розміщення сільськогосподарських культур, удосконаленні закупівельних цін на сільськогосподарську про­дукцію, прогнозуванні урожайності та валових зборів продукції землеробства.

Окупність затрат характеризує продуктивність землеробської праці. На відміну від показників родючості земель, окупність затрат характеризує відмінності в якості земель при різних затратах, але в однакових регіональних умовах і при одному способі їх використання. Тому навіть у межах одного земельно-оціночного району окупність затрат на богарних землях не можна порівнювати з окупністю затрат на зрошуваних або осушених землях. Показник окупності затрат у межах одного земельно-оціночного району завжди вищий на відносно кращих землях і нижчий на гірших.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва на кращих і гірших землях найбільш яскраво проявляється у чистому доході, який визначається як різниця між вартістю валової продукції і витратами виробництва на її одержання. Диференціальний дохід (ДД) вважається найбільш інтегральним

узагальнюючим показником оцінки земель, що відображає відмін­ності у виході продукції на різноякісних землях. Він, є доходом, що являє собою додаткову частину чистого доходу, який створю­ється більш продуктивною працею на землях кращої якості при гірших умовах виробництва і визначається за формулою:

ДД = ВП – 3 – ЧДн (40)

де ВП - вартість валової продукції;

З – затрати;

ЧДн - необхідний додатковий продукт (нормальний чистий дохід).

Необхідний додатковий продукт як при загальній, так і при частковій оцінці земель дорівнює 0,15 вартості сукупних основних (Ф ) і оборотних (Фоб) виробничих фондів і розраховується за всією сукупністю господарств земельно-оціночного району за виразом:

ЧД_н =0,15 (Фосн + Фоб) (41)

Диференціальний дохід є матеріальною основою диферен­ціальної ренти І і II. Він виражає загальне значення економічної ефективності використання земель з одночасним врахуванням їх якості та рівня інтенсивності землеробства. Тому показник диференціального доходу є порівнянним на всіх землях, у будь-яких умовах виробництва. Він створюється на основі додаткового продукту землеробства на кращих і середніх землях порівняно з гіршими у результаті більш високої продуктивності землеробської праці.

Диференціальний дохід є кількісною характеристикою відносної родючості земель, яка виражається розмірами економії суспільних затрат на оцінюваних землях порівняно з менш родючими землями. Додатне значення диференціального доходу характе­ризує середні і кращі землі, а від'ємне - найгірші землі, на яких окупність затрат у землеробстві нижча вихідного рівня. Диферен­ціальний дохід є основою для вирівнювання економічних умов господарювання й удосконалення госпрозрахункових відносин сільськогосподар-ських підприємств з державою. Економія суспільних затрат у вигляді диференціального доходу розгля­дається як загальний критерій оптимальності у планових розрахунках щодо використання земель.

Залежно від джерел створення диференціальний дохід підрозді­ляється на додатковий продукт І (ДП_І), який характеризує різницю в ефективності родючості ґрунту при середніх витратах виробництва, і додатковий продукт II (ДП_ІІ), який створюється на різних землях за рахунок додаткових затрат понад середній рівень. Такий поділ додаткового продукту необхідний внаслідок відмінностей у рівнях інтенсивності використання земель у різних господарствах.

(42)

Порівнюючи розміри валового продукту з одиниці площі у господарствах і районах, всю валову продукцію на відносно родючих та інтенсивно використовуваних землях підрозділяємо на основний продукт (ОП), додатковий продукт І (ДП_І) і додатковий продукт II (ДП_ІІ):

ВП=ОП+ ДП_І +ДПІІ

Основний продукт складається із середніх для даних земель розмірів витрат виробництва і нормального чистого доходу при коефіцієнті окупності, встановленому для відносно гірших земель. Він визначається множенням розмірів фактичних затрат (Зф) на вихідний рівень їх окупності (ОЗ_в), прийнятої як верхня межа виробництва продукції рослинництва з гектара відносно гірших земель:

(43)

ОП = З_ф × ОЗ_в

При економічній оцінці земель у 1987 - 1988 pp. вихідний рівень окупності затрат дорівнював 1,35. Отже:

ОП=1,35 3ф (44)

Враховуючи, що диференціальний дохід дорівнює різниці між валовим продуктом і основним продуктом, можна записати:

ДД = ВП-1,35 3ф (45)

Додатковий продукт І одержують у результаті більш продук­тивної праці на кращих землях порівняно з гіршими при однакових вихідних розмірах затрат. Його визначають множенням вихідних затрат на різницю між фактичним і вихідним значенням коефі­цієнта окупності затрат:

ДПІ = Зв (ОЗф-ОЗв) (46)

Додатковий продукт II одержують за рахунок додаткових затрат на одиницю площі. Його знаходять множенням різниці фактичного і вихідного рівнів затрат на різницю між фактичні і вихідним значенням коефіцієнта окупності затрат:

ДПІІ=(Зф-Зв)(ОЗф-ОЗв) (47)

Розмір диференціального доходу залежить від рівня інтенсивності землеробства. Тому доцільно визначити питомої вагу диференціального доходу в складі валової продукції (d), я є більш стабільною величиною порівняно з диференціальні доходом:

d = ДД : ВП (48)

Питому вагу диференціального доходу у валовій продукі можна також визначити за розміром окупності затрат за форм лою:

(49)