Облік та зберігання

Відповідно до вимог наказу Міністра оборони 1983 р. № 285 “Об основных санитарных правилах работы с радиоактивными веществами и другими источниками ионизирующих излучений...” та директиви начальника Головного штабу Збройних Сил України 1992 р. № ДГШ-128 “Про організацію забезпечення радіаційної безпеки у військах” визначені основні вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки особового складу військової частини (підприємства) під час проведення робіт з радіоактивними речовинами та іншими джерелами ДІВ.

Кожна військова частина, що експлуатує (зберігає) ДІВ, повинна мати санітарний паспорт на ДІВ, який оформлюється медичною службою округу (виду ЗС України) та є дозволом на право зберігання ДІВ і проведення з ними робіт.

Командири військових частин повинні забезпечити такі умови зберігання ДІВ, при яких виключені їх можливі втрати та безконтрольне використання. Втрата ДІВ вважається правопору-шенням згідно Кримінального кодексу України. Всі джерела ДІВ враховуються в журналі прибутку-видатку. Військові дозиметричні прилади, які мають контрольні джерела випромінювання, підлягають обліку за спеціальною формою. Спеціальна комісія не рідше одного разу в півріччя проводить контроль дотримання правил обліку, зберігання та використання ДІВ.

Видача радіоактивних речовин із місць зберігання проводиться тільки за письмовим дозволом командира військової частини або його заступника. Витрати радіоактивних речовин фіксуються актами відповідальних осіб.

Джерела, які не використовуються в роботі, зберігаються в сховищах, в яких загальна кількість радіоактивних речовин не повинна перевищувати значення, вказаного у санітарному паспорті. Крім того, повинна бути інструкція по забезпеченню радіаційної безпеки, в якій подається характеристика ДІВ, вказується порядок проведення робіт, обліку, зберігання та видачі ДІВ, збору та видалення радіоактивних відходів, заходи особистої профілактики, радіаційного контролю тощо.

У частинах, де проводяться роботи з ДІВ, повинен здійснюватись радіаційний контроль, основними положеннями якого є:

• контроль за потужністю дози ІВ;

• індивідуальний контроль опромінювання особового складу;

• контроль за рівнем забруднення території і обладнання;

• контроль за збиранням, видаленням і знешкодженням радіоактивних відходів;

• контроль за рівнем забруднення радіоактивними речовинами транспортних засобів та об’єктів зовнішнього середовища за межами військової частини тощо.

Організація робіт з дів

У військах можуть проводитися роботи з закритими і відкритими ДІВ.

Закриті ДІВ знаходяться, в основному, в приладах та устаткуваннях. Пристрій, у якому знаходиться радіоактивне джерело, повинен бути стійким до механічних, хімічних, температурних та інших впливів. При роботі із закритими ДІВ:

• забороняється доторкатися до джерел руками;

• слід використовувати різного роду маніпулятори, дистанційні інструменти, а також захисні екрани;

• робоча частина повинна розміщуватись в окремому приміщенні, а пульт управління установкою – в суміжному приміщенні (приклад – медичний рентген-кабінет);

• приміщення повинні бути обладнані системами блокування і сигналізації про перевищення заданої потужності випромінювача;

• встановлюються спеціальні вимоги до вентиляції, водопостачання, опалення і каналізації приміщення.

Радіоактивні речовини у відкритому вигляді як потенційні джерела внутрішнього опромінення поділяються на чотири групи радіаційної безпеки (А, Б, В, Г). Всі роботи з відкритими ДІВ поділяють на три класи, які визначають вимоги до розміщення, обладнання приміщень і проведення робіт. Клас роботи встановлю-ється в залежності від групи радіаційної безпеки ДІВ і його активності на робочому місці (1 клас – більше 10⁷ мкКі; 3 клас – до 10⁴ мкКі). Приміщення для робіт 1 класу повинні мати санітарний перепускник.

Комплекс захисних заходів при роботі з відкритими ДІВ повинен забезпечувати захист особового складу від внутрішнього і зовнішнього опромінення, попереджувати забруднення повітря та поверхні робочих приміщень, а також зовнішніх об’єктів (повітря, ґрунти, воду тощо).

Будови і територія об’єктів з відкритими ДІВ повинні бути розділені на дві зони: зону суворого режиму і зону вільного режиму.

Приміщення повинні бути обладнані вентиляційними пристроями, системами очищення повітря, мати водопровід, гаряче водопостачання та каналізацію. За необхідністю система каналізації повинна передбачати дезактивацію стічних вод.

ДІВ, непридатні для подальшого використання, а також обладнання, інструменти та інші предмети за умов неможливості зниження рівня випромінювання до допустимого, вважаються радіоактивними відходами. Необхідно суворо дотримуватись правил збору, видалення і знезараження твердих і рідких радіоактивних відходів.

Тверді відходи вважаються радіоактивними, якщо питома активність їх більша 2х10^-6 Кі/кг для бета-активних речовин, більше 1х10^-7 г–екв.радія/кг для гама-активних речовин. Рідкі – якщо вміст радіоактивних речовин у них перевищує допустимі концентрації радіонуклідів, встановлені для води.

У господарсько-побутову каналізацію дозволяється скид радіоактивних стічних вод з концентрацією, яка не перевищує допустимі концентрації радіонуклідів у воді, більше, ніж у 10 разів.

Транспортування радіоактивних відходів слід здійснювати на спеціально обладнаному транспорті, який використовується винятково для цього.

Радіоактивні відходи (у тому числі ДІВ, які непридатні для подальшого використання) повинні здаватися згідно виданих нарядів військовим частинам (підприємствам) для наступного захоронення відповідно до чинного законодавства України.

Контрольні запитання

1. Основні види та джерела ІВ.

2. Біологічна дія ІВ (її відмінність від дії ЕМВ).

3. Зовнішнє та внутрішнє опромінення (визначення, основні відмінності).

4. Система вимірювань ІВ.

5. Нормування доз і часу роботи з джерелами ІВ.

6. Захисні екрани від негативної дії ІВ.

7. Індивідуальні засоби захисту особового складу при роботі з джерелами ІВ.

8. Колективний захист від негативної дії ІВ (укриття, сані-тарно-захисні зони).

9. Облік та зберігання ДІВ у військовій частині.

10. Організація робіт з відкритими (закритими) ДІВ.