Контрольні запитання

1. Причини зменшення земельного фонду України.

2. Що таке ерозія ґрунтів? Види ерозії.

3. Проблема хімізації та токсифікації ґрунтів.

4. Основні види та джерела забруднення земель у військах.

5. Що таке гранично допустима концентрація шкідливих речовин у ґрунті? Принципи нормування ГДК.

6. Основні заходи охорони земель у військах.

7. Санітарна охорона земель території військових частин.

8. Рекультивація земель (визначення, основні напрямки).

9. Причини зменшення лісового фонду України.

10. Основні принципи ведення господарства у військових лісгоспах (лісництвах).

11. Основні заходи охорони лісових ресурсів у військових лісгоспах (лісництвах).

3. Екологічні особливості експлуатації втза та екологічне забезпечення військової частини зв’язку

3.1. Екологічна характеристика умов життєдіяльності особового складу при роботі з втза

Особовий склад, який працює з технікою зв’язку в стаціонарних та автономних (польових) умовах, піддається різноманітним негативним впливам. Ці впливи особливо відчутні під час роботи особового складу в рухомих об’єктах військової техніки зв’язку і автоматизації (ВТЗА). Отже, є необхідним детально розглянути умови життєдіяльності особового складу в рухомих об’єктах ВТЗА, дати їм екологічну оцінку.

Мікроклімат та газовий склад повітря в рухомих об’єктах втза

Діяльність особового складу в об’єктах ВТЗА пов’язана із специфічними особливостями:

• розташуванням техніки зв’язку в кузовах автомобілів, що не виключає можливості роботи при включеному двигуні автомобіля або силовому агрегаті;

• обладнанням усіх транспортних засобів опалювачами, бензиновими або дизельними установками електроживлення;

• малою кількістю вільної площі на одну людину.

Слід додати, що всі ці особливості тісно пов’язані з вимогами герметичності рухомих об’єктів ВТЗА. Під дією цих та інших факторів відбувається зміна мікроклімату та газового складу повітря об’єктів ВТЗА.

Мікроклімат апаратних, станцій ВТЗА визначається температурою повітря, температурою поверхні стін, швидкістю руху повітря та його вологістю.

Температура повітря, а також стін апаратних підлягає різким коливанням у зв’язку із недосконалою теплоізоляцією металевого корпусу апаратних. Зимою в них холодно, літом – жарко (до 50 ^оС). Збільшення потужностей станцій веде до зростання кількості агрегатів, котрі, у свою чергу, є джерелами тепла.

Висока температура в апаратних (станціях) знижує праце-здатність людини, особливо розумову, впливає на роботу органолептичного апарату людини.

Вважається, що температура поверхні стін не повинна відрізнятися від температури повітря більш, чим на 2–3 ^оС. Опти-мальною температурою вважається 18–20 ^оС, гранично допустимою – 16...27 ^оС.

Для зниження температури необхідно екранувати всі поверхні агрегатів, що нагріваються, та теплоізолювати апаратні (КУНГи). В якості теплоізолятору між стінками апаратних (станцій) розміщують пінопласт, теплоізолюючу вату, створюють повітряний прошарок.

Важливу роль у профілактиці перегрівання відіграє раціональний одяг. Він повинен відповідати метеорологічним умовам, в яких працюють спеціалісти.

В профілактиці перегрівання велике значення має раціональна вентиляція, так як рух повітря сприяє віддачі тепла. При температурі 18–20 ^оС оптимальна швидкість повітря повинна бути 0,4–0,5 м/с, при гранично допустимій мінімальній – 0,1 та максимальній – 1 м/с (протяги).

На стан мікроклімату об’єктів ВТЗА впливає не тільки температура та швидкість руху повітря, а ще його вологість. В обмеженому об’ємі ВТЗА завжди є умови для підвищення вологості повітря за рахунок випаровування поту та водяних парів, які знаходяться у видихнутому повітрі. Коливання відносної вологи на ВТЗА допустимі в границях 30–70 %, при оптимальних – 40–60 %.

Об’єкти ВТЗА повинні бути оснащені достатньо потужними фільтровентиляційними установками (ФВУ). Тепло, яке виділяють блоки, повинно витягуватись вентиляцією. Для підтримання оптимального мікроклімату всередині робочого об’єму потрібно обладнати апаратні установками кондиціювання повітря.

Раціональна вентиляція необхідна також для підтримання оптимального газового складу повітря в апаратних (станціях) ВТЗА. Останні можуть забруднюватися оксидами азоту, озоном, продуктами розкладу палива і мастил, фтором, формальдегідом, окисом вуглецю.

Окиси азоту та озон утворюються в результаті роботи електроіскрових установок. При тривалій дії вони можуть стати причиною хронічного запалення верхніх дихальних шляхів.

Формальдегід утворюється в результаті нагрівання ізоляційних та конструктивних матеріалів (текстоліту, гетинаксу та ін.), які виготовляються на основі фенольно-формальдегідних смол.

Крім того, в повітрі апаратних ВТЗА може бути підвищений вміст вуглекислого газу, який є продуктом життєдіяльності особового складу.

Продукти неповного спалення пального частіше всього потрапляють в апаратні (станції) в результаті підсосу вентиляторами викидів силових агрегатів та двигунів внутрішнього згоряння автомобілів – відпрацьованих газів, що складаються з окису сірки, азоту, вуглецю, сажі, вуглеводних. Найнебезпечнішим з них є окис вуглецю (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Вміст окису вуглецю та димність відпрацьованих газів автомобілів (система живлення)

Діагностичні параметри	Марка автомобіля
	ГАЗ-69	УАЗ-469	ГАЗ-66	ЗИЛ-130	ЗИЛ-131	УРАЛ-375Д	КрАЗ-255Б
Вміст окису вуглецю у відпрацьованих газах, %	2	2	2	2,5	2,5	2,5	–
На мінімальній частоті обертання колінчастого валу на холостому ходу	0,6	0,6	0,6	1	1	1	–
При 2000 об/хв холостого ходу	2,5	2,5	2,5	2,8	2,8	2,8	–
Димність відпрацьованих газів	–	–	–	–	–	–	40–50

Питання оцінки негативного впливу шкідливих речовин (у тому числі окису вуглецю) на стан здоров’я особового складу базується на існуванні гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин.

З метою дотримання норм ГДК шкідливих речовин на об’єктах ВТЗА повинні проводитися заміри викидів відпрацьованих газів автомобілів і установок електроживлення спеціальними приладами, а головне, визначатися вміст окису вуглецю у тих об’єктах, де особовий склад безпосередньо залучений до роботи з апаратурою зв’язку.

Окис вуглецю (СО) – один із самих розповсюджених хімічних викидів у атмосферне повітря. Він є продуктом неповного спалювання пального двигунів внутрішнього згоряння автомобілів та установок електроживлення ВТЗА. Це легкий газ, який досить швидко засвоюється організмом людини та розсіюється в атмосфері (додаток 9).

Окис вуглецю порушує оксидаційні процеси в організмі людини, тобто вступає в реакцію з гемоглобіном крові, заміщуючи у ньому кисень, що може викликати приступи коронарної недостатності, стенокардії та інфаркт міокарду. Він також вступає у взаємодію з дихальними ферментами, порушує вуглеводний і фосфорний обмін. Отруєння проявляється у порушенні зору через вплив на світлову чутливість зорових аналізаторів, нервової системи внаслідок порушення психомоторних реакцій, появі головного болю через порушення біопотенціалів головного мозку, а також у загальній депресії, зниженні працездатності через швидку втомлюваність.

Проблема забезпечення оптимального мікроклімату та газового складу повітря в об’єктах ВТЗА, на сьогоднішній день, є досить гострою і серйозною. Технічний стан автомобільної техніки, що використовується у польових умовах, досить часто не відповідає встановленим нормам. Контроль за токсичністю вихлопних газів автомобільної та спеціальної транспортної техніки організований слабо внаслідок недостатньо організованої системи контролю. За таких умов техніка досить часто працює із значним перевищенням встановлених норм викидів забруднюючих речовин, особливо окису вуглецю. Все це негативно впливає на особовий склад і навколишнє природне середовище у цілому. Виходом в цій ситуації є впровадження конструкторських, експлуатаційних та організаційних нововведень, а також удосконалення системи контролю за викидами забруднюючих речовин, що дозволило би суттєво покращити ситуацію.

Конструкторські нововведення повинні передбачати удосконалення автомобільної та спеціальної транспортної техніки, силових агрегатів тощо – конструкції їхніх кузовів, двигунів, застосування нових видів палива.

Експлуатаційні нововведення полягають у оптимізації часу роботи двигунів; експлуатації справних, добре відрегульованих моторів. Крім того, для боротьби із забрудненням повітря повинна застосовуватися справна вентиляція.

Важливим організаційним заходом є контроль за викидами шкідливих речовин в атмосферне повітря. Контроль повинен бути комплексним, а не обмежуватися спостереженням за однією забруднюючою речовиною.

Виконання всіх цих заходів дозволить стовідсотково контролювати ситуацію, дозволить швидко виявити найбільш небезпечні джерела атмосферного забруднення та прийняти швидкі, а, головне, ефективні рішення щодо розв’язання проблеми.

Шум та вібрація в об’єктах ВТЗА

В об’єктах ВТЗА шум є одним з “агресивних” видів техногенного впливу, причому його питома вага серед техногенних факторів, які негативно впливають на особовий склад, неухильно зростає. Особовий склад має справу з шумними автомобілями, спеціальними транспортними машинами, механізмами та пристроями, особливо в польових умовах, під час навчань.

Шум – це звук з неперіодичними коливаннями, який містить велику кількість простих тонів різноманітної висоти та сили. Граничною межею шуму встановлені 70 децибел, що відповідає шуму у друкарському бюро (додаток 4).

Людина може чути тільки ті коливання, частота яких складає від 16 до 16000 коливань у секунду (Гц). Коливання до 16 Гц називають інфразвуком, вище 16000 Гц – ультразвуком. Звукові коливання називають звуком. Звук давить на вухо людини, утворюючи звуковий тиск. Відносно більш чутливе вухо людини до звуків 800–6000 Гц і особливо 3000–4000 Гц.

Звуковий тиск – різниця між значеннями повного та середнього тиску, який спостерігається у середовищі при відсутності звукового поля. Вимірюють його у ньютонах на 1 м² (Н/м²) або у паскалях (Па). Швидкість звуку у повітрі при температурі 20 ^оС дорівнює 340 м/с.

Величина звукового тиску може змінюватися у широкому діапазоні від 2∙10⁴ до 2∙10^-5 Н/м². Відношення цих величин складає 10⁹, тому користатися абсолютними величинами незручно. Орган слуху людини відрізняє не різність, а кратність зміни абсолютних величин звукових тисків. Тому шум оцінюють не абсолютною величиною (звуковим тиском), а рівнем звукового тиску – відношенням такого тиску до одиничного (еталонного, прийнятого за одиницю порівняння).

За одиницю порівняння прийнятий граничний звуковий тиск , рівний 2∙10^-5 Н/м².

Замість шкали абсолютних значень користуються відносною логарифмічною шкалою децибелів. Рівень звукового тиску позначають буквою L

, (3.1)

де Р – створюваний звуковий тиск;

Р₀ – граничний.

Співвідношення підібрано так, що кожному подвоєнню звукового тиску відповідає зміна рівню звукового тиску на 6 дБ.

Логарифмічні одиниці рівнів дають відносні, безрозмірні величини. Але після стандартизації граничного значення Р₀ відносні рівні перетворюються у абсолютні (табл. 3.2).

Таблиця 3.2