244

Зміст

Вступ......................................................................................... Стисла географічна характеристика України....................... 1. Основи та соціально-економічні аспекти екології... Основи загальної екології............................................. Проблеми екологізації національного розвитку і оборонної сфери України.............................................. Державна система моніторингу за станом довкілля.......................................................................... Основи економіки природокористування................... 2. Правові основи охорони довкілля та практичні аспекти екології................................................................ Система державного природоохоронного законодавства та відповідальність за екологічні правопорушення............................................................. Відшкодування збитків, заподіяних державі в результаті забруднення навколишнього природного середовища..................................................................... Екологічна експертиза................................................... Охорона атмосферного повітря.................................... Охорона та раціональне використання водних ресурсів........................................................................... Визначення якості води централізованого господарсько-питного водопостачання....................... Охорона земельних та лісових ресурсів...................... 3. Екологічні особливості експлуатації ВТЗА та екологічне забезпечення військової частини зв’язку............................................................................... Екологічна характеристика умов життєдіяльності особового складу при роботі з ВТЗА.......................... Електромагнітний вплив ВТЗА на особовий склад та навколишнє середовище.......................................... Отруйні речовини у навколишньому середовищі та захист від них................................................................. Основи радіаційної безпеки..........................................

5 8 10 10 19 31 39 48 48 58 69 78 95 110 119 134 134 150 164 178

Екологічне забезпечення військової діяльності: основні вимоги.............................................................. Охорона природного середовища в ході підготовки та проведення навчань військ...................................... Екологічне забезпечення під час експлуатації ВТЗА............................................................................... Планування та контроль за реалізацією заходів екологічної безпеки у військовій частині зв’язку............................................................................. Висновки ................................................................................. Додатки ................................................................................... Література................................................................................

191 193 198 203 206 207 237

Вступ

В наш час – час науково-технічного прогресу, коли людина, озброєна не списом і сапою, а досконалою технікою, досягла таких висот в освоєнні, підпорядкуванні та користуванні природою, слід вже зупинитися і згадати, що людина – теж невід’ємна складова природи. Змінюючи природу, людина разом з тим змінює середовище свого існування, причому все більше в сторону його погіршення. Серед негативних наслідків науково-технічного прогресу дедалі більшого розмаху як у світі в цілому, так і в Україні набуває забруднення атмосфери, водоймищ, деградація ґрунтового покриву, знищення запасів біологічних ресурсів, порушення стабільності екологічних систем та багато інших.

Зараз, поки не пізно, треба замислитися над тим, як зберегти природу, як зробити користування нею ефективним і раціональним, інакше кажучи, треба в усіх галузях людської діяльності вжити ефективних практичних заходів по запобіганню або зниженню негативного впливу на неї.

Практичним вирішенням питань оптимізації взаємин між людиною та навколишнім середовищем займається міждисци-плінарна наукова дисципліна екологія. Вона є науковою базою для здійснення професійної діяльності і співпраці географів, інженерів, біологів, математиків, медиків, метеорологів та картографів.

Окрім наукового, досить важливим є навчально-виховне значення екології. Набуття кожною людиною екологічних знань сприяє дбайливому ставленню до природи, її збереженню, зменшенню кількості і потужності ударів у відповідь з боку природи на бездумне ставлення людини до неї. Для цього у вищих навчальних закладах України (в т.ч. військових), сьогодні викладається навчальна дисципліна “Екологія”, головними завданнями якої є:

• вивчення теоретичних і соціально-економічних аспектів екології: основних принципів функціонування і розвитку біосфери, дослідження взаємовідносин між людиною і навколишнім середовищем;

• вивчення правових основ охорони довкілля: основних законодавчих актів України і нормативно-правових документів в галузі охорони навколишнього природного середовища, видів відповідальності за порушення природоохоронного законо­давства;

• прищеплення практичних навичок в організації контролю за екологічним становищем, а також захисту навколишнього середовища і людини від негативних впливів різного походження;

• формування екологічної культури і мислення, почуття особистої відповідальності за стан навколишнього середовища і здоров’я людини, переконаності в необхідності бережливого ставлення до природи, її багатств.

Навчальна дисципліна “Екологія” у вищих військово-технічних навчальних закладах України покликана розглянути:

• основні поняття екології військової діяльності як науки взаємодії військової людини і навколишнього середовища;

• основні завдання екологічного забезпечення Збройних Сил України (ЗСУ);

• основні закони та нормативно-правові акти України, накази і директиви Міністра оборони України, інших міністерств та відомств в галузі охорони навколишнього природного середовища;

• основні види, джерела забруднення та наслідки впливу експлуатації озброєння та військової техніки (для зв’язківців – техніки зв'язку і автоматизації) на особовий склад і навколишнє природне середовище.

Навчальна дисципліна “Екологія” у вищих військово-технічних навчальних закладах України покликана навчити:

• користуватись вимогами природоохоронного законодавства України, наказами та директивами Міністра оборони України у повсякденній діяльності;

• проводити екологічну експертизу військових (військово-промислових) об’єктів;

• здійснювати природоохоронні заходи у процесі повсякденної діяльності;

• використовувати методики відшкодування збитків від забруднення довкілля;

• практично реалізовувати заходи екологічного забезпечення у повсякденній діяльності;

• організовувати захист особового складу від впливу несприятливих природних і антропогенних факторів.

Зміст даного навчального посібнику тісно пов’язаний із специфічною військовою діяльністю людини. Ні для кого не секрет, що науково-технічне забезпечення військової діяльності ЗСУ повинно бути на як можна високому рівні, тому, що висока обороноздатність держави має вагоме значення.

Не обійшов стороною науково-технічний прогрес і такий рід ЗСУ, як війська зв’язку. Зараз технічне забезпечення військ зв’язку ЗСУ має досить високий рівень, який дозволяє підвищити якість управління військами як у стаціонарних, так і в польових умовах. Саме в польових умовах війська зв’язку безпосередньо взаємодіють з природою. На жаль, досить часто експлуатація військової техніки зв’язку і автоматизації (ВТЗА) в польових умовах має негативний техногенний вплив на особовий склад, який її обслуговує і на навколишнє природне середовище, у якому вона застосовується. Для того, щоб зменшити негативний вплив на особовий склад і природу, треба потурбуватися про екологічне забезпечення при експлуатації ВТЗА, інакше кажучи, забезпечити екологічні вимоги під час експлуатації ВТЗА.

В даному посібнику велику увагу приділено питанням впливу військової діяльності на довкілля, забезпечення екологічної безпеки особового складу при експлуатації ВТЗА та організації екологічної безпеки у військовій частині зв’язку.

При написанні посібника використані сучасні наукові досягнення в області екології, забезпечення екологічної безпеки людини і природи під час експлуатації складних технічних систем; рекомендації провідних вчених в даній області та результати досліджень, опубліковані у вітчизняній та зарубіжній літературі по екології.

Стисла географічна характеристика УкрАїни

Україна – держава у Східній Європі, з півдня омивається Чорним і Азовським морями.

Столиця держави – місто Київ,

територія – 603,7 тис. кв. км,

чисельність населення – 47,4 млн. чол. (на 01.10.2004 р.).

Протяжність: із заходу на схід – 1316 км,

з півночі на південь – 893 км,

довжина кордонів – 6500 км.

Крайні пункти: на півночі – с. Грем’яч (Чернігівська обл.),

на півдні – мис Сарич (Автономна Республіка Крим),

на заході – м. Чоп (Закарпатська обл.),

на сході – с. Червона Зірка (Луганська обл.).

Сусідні країни: Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова, Російська Федерація, Білорусь.

Клімат у межах Східноєвропейської рівнини (95 % площі), а також середньовисотних українських Карпат і Кримських гір (5 % площі) – в основному помірно континентальний, на південному узбережжі Криму має риси субтропічного середземноморського типу.

Найбільші річки (протяжність на території України, км):

Дніпро – 981, Південний Буг – 806, Дністер – 705, Сіверський Донець – 700, Горинь – 577, Десна – 575, Інгулець – 549, Псел – 520, Случ – 451, Стир – 424, Західний Буг – 401,

Оріль – 384, Тетерів – 365, Сула – 363, Інгул – 354, Рось – 346, Удай – 327, Вовча – 323, Самара – 320, Ворскла – 317, Хорол – 308.

Найбільші озера і лимани, кв. км:

озера Ялпуг – 149, Кугурлуй – 82, Кагул – 82-93, Сасик-Сиваш – 71,

лимани Дніпровсько-Бузький – 800, Утлюцький – 700, Дністровський – 360, Сасик-Кундук – 205, Молочний – 168, Тилігульський – 150–170.

Основні водосховища (площа водного дзеркала, кв. км):

Кременчуцьке – 2250, Каховське – 2155, Київське – 922, Канівське – 582, Дніпродзержинське – 567, Дніпровське – 410, Дністровське – 142, Печенізьке – 86,2, Ладижинське – 20,8.

Найбільші гірські вершини, м:

українські Карпати Говерла – 2061, Бребенескул – 2032, Петрос – 2020, Гутин Томнатик – 2016, Ребра – 2010, Піп-Іван – 1936,

Кримські гори Роман-Кош – 1545, Демір-Капу – 1540, Зейтін-Кош – 1534, Кемаль-Егерек – 1529, Еклізі-Бурун – 1527, Ангара-Бурун –1453.

1. Основи та соціально-економічні аспекти екологіЇ

1. Основи загальної екології

Визначення та структура сучасної екології

Слово “екологія” походить від грецьких слів oikos, що означає дім, помешкання, та logos – наука. Таким чином, екологія – це наука, що вивчає наше природне помешкання, всі організми, що його населяють, та функціональні процеси, що роблять цей “дім” придатним для життя. В буквальному сенсі екологія – це наука про організми в середовищі їх проживання. Особливу увагу вона приділяє сукупності та характеру зв’язків між людиною та оточуючим її середовищем.

Екологія набула практичного зацікавлення ще на зорі розвитку людства. Вже у той час кожний індивідуум для того, щоб вижити, повинен був мати певні знання про оточуюче його середовище, а саме про сили природи, наявність продуктів харчування тощо.

Подібно іншим галузям знань, екологія розвивалася безперервно, але нерівномірно. Дані екологічного характеру вміщуються у працях ряду давньоримських та давньогрецьких філософів (Гіппократа, Аристотеля тощо), але вперше термін екологія був введений у 1866 році німецьким вченим, біологом-дарвіністом Ернстом Геккелем. Так Геккель назвав науку, що вивчає організацію та функціонування надорганізмових біологічних систем різних рівнів: видів, популяцій, біоценозів (спільнот), екосистем (біогеоценозів) та біосфери.

Основи екології, як наукової дисципліни, можна знайти у працях Ламарка, Гумбольдта, Дарвіна. В розвиток цієї науки значний вклад внесли російські вчені С.І. Вавілов, В.М. Сукачов, А.С. Родіонов; сучасні українські вчені С.І. Дорогунцов, М.Д. Гродзинський. Особлива заслуга в розвитку екології належить В.І. Вернадському, який заснував вчення про біосферу, що стало основою сучасної екології.

Важливу роль у диференціації екологічної науки мав ІІІ Ботанічний конгрес, який відбувся у 1910 році у Брюсселі. На ньому було вирішено поділити екологію рослин на екологію особин (аутекологію) та екологію угруповань (синекологію). Цей поділ поширився також на екологію тварин та загальну екологію. У тридцяті роки сформувалася популяційна екологія – демекологія, яка вивчає структуру виду: біологічну, статеву, вікову, описує коливання чисельності різних видів і встановлює їхні причини. Отже, екологія, як біологічна наука, вивчає організацію життя рослин і тварин, взаємодію живих організмів з оточенням, умовами існування, способом життя.

Загальна екологія сформувалася в 60–70-ті роки ХХ століття на основі узагальнення та системного аналізу набутих знань про рівні організації живої матерії (екологи Дж. Кларк, Ю. Одум, М. Реймерс, І. Дедю та ін.).

Сучасна екологія інтенсивно вивчає взаємодію людини та біосфери, суспільного виробництва з навколишнім середо-вищем. Крім того, екологія займається дослідженням усіх типів екосистем. Наприклад, екологія рослин досліджує зв’язки рослинних організмів із середовищем; екологія тварин досліджує динаміку та організацію тваринного світу.

На сьогоднішній день, при узагальненні всіх наукових напрямків та течій універсальна екологія поділяється на два взаємопов’язаних напрямки: теоретичну і практичну (прикладну) (рис. 1.1).

Теоретична базується на вивченні і розробці екології живих організмів. Основу її складає біоекологія – материнський субстрат екологічної науки, до складу якої входять: екологія людини, екологія мікросвіту, екологія рослин, екологія тварин, експериментальна екологія, біоекомоніторинг.

Практична об’єднує три великих розділи:

геоекологія – вивчає геоекосистеми – територіальні одиниці, що контролюються людиною і являють собою ділянки ландшафтної сфери. Вона вирішує взаємопов’язані завдання оцінки проживання і різноманітної виробничої діяльності людини, а також прогнозування стійкості природи і її реакції на різні антропогенні дії. До її складу входить охорона атмосфери, охорона гідросфери, охорона геологічного середовища, охорона земельних ресурсів, ландшафтна екологія.

соціоекологія – вивчає соціоекосистеми – взаємодію природи та суспільства. Взаємозв’язок природних і соціальних чинників праці визначається формами власності, суспільним поділом праці, рівнем розвитку науки і техніки, які в сукупності зумовлюють історично конкретний спосіб матеріального

і духовного виробництва, характер освоєння та перетворення людиною природної і соціальної дійсності. До її складу входить: психоекологія, урбоекологія, екологія народонаселення, природоохоронне законодавство та міжнародне співробітництво по охороні біосфери.

техноекологія – вивчає техноекосистеми – створені внаслідок впливу на навколишнє середовище техногенних факторів: екологія енергетики, промисловості, транспорту, агроекологія, екологія військової діяльності

Основні екологічні поняття і терміни

Екологія, як галузь знань, має свій понятійний і термінологічний апарат. Без його розуміння важко або, навіть, неможливо всебічно розібратися у складних екологічних процесах, законах і принципах функціонування біосфери.

Екосистема – об’єкт вивчення в екології – єдиний природний комплекс, утворений за довгий період живими організмами і середовищем, в якому вони існують, і де всі компоненти тісно пов’язані обміном речовин та енергії. Цей термін запровадив англійській біолог А. Тенслі у 1935 році. За принципом побудови екосистема – універсальна моноцентрична, має дві складові (центр – господар, периферія – дім (середовище)), пов’язані між собою двосторонніми зв’язками. Іншими словами, у кожній екосистемі є два основних компоненти: живі організми, з однієї сторони, і фактори неживої природи – з іншої. Таку сукупність організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів) називають біоценозом або біотою (від лат. bio – життя) екосистеми. Шляхи взаємодії різних категорій організмів – це її біотична структура; неживі (хімічні та фізичні) фактори навколишнього середовища називають абіотичними.

За масштабами екосистеми поділяються на мікроекосистеми, мезоекосистеми і глобальні екосистеми (макроекосистеми).

У мікроекосистемах невеличкі, тимчасові біоценози перебувають у обмеженому просторі. До таких екосистем відносяться трухляві пеньки, мурашники тощо.

Найбільш поширеними серед екосистем є мезоекосистеми або біогеоценози, в яких біоценози займають однотипні ділянки земної поверхні з однаковими фізико-географічними умовами і межі яких, як правило, збігаються з межами відповідних фітоценозів.

Макроекосистеми охоплюють величезні території чи акваторії, що визначаються характерним для них макрокліматом і відповідають цілим природним зонам. Біоценози таких екосистем називаються біомами. До макроекосистем належать екосистеми тундри, тайги, степу, пустелі, саван листяних і мішаних лісів помірного поясу, субтропічного і тропічного лісів, а також морські екосистеми. Прикладом глобальної екосистеми є біосфера нашої планети.

Поряд з поняттям “екосистема” існує поняття “біогеоценоз” (запропоноване у 1942 р. видатним російським вченим В.М. Сукачовим) – об’єкт вивчення в біології – це історично сформований взаємозумовлений комплекс живих і неживих компонентів певної ділянки земної поверхні, які пов’язані між собою обміном речовин, енергії та інформації. До його складу входять два компонента (рис. 1.2):

• біотоп – однорідна ділянка землі, яка характеризується певною сукупністю факторів живої і неживої природи (кліматоп – атмосфера, едафотоп – грунт і ґрунтові води, літотоп – літогенна основа та інші);

• біоценоз – спільнота організмів (продуцентів, консумен-тів, редуцентів), що мешкають в межах одного біотопу (зооценоз, фітоценоз, мікробіоценоз).

Популяція – сукупність особин одного виду з однаковим генофондом, яка живе на спільній території протягом багатьох поколінь.

Вид (біологічний) – сукупність організмів із спорідненими морфологічними ознаками, які можуть схрещуватися між собою і мають спільний генофонд. Це основна структурна одиниця в системі живих організмів.

Гомеостаз – стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи (екосистеми), що підтримується регулярним відновленням її основних елементів і речовинно-енергетичного складу, а також постійним функціональним саморегулюванням компонентів.

Рис. 1.2. Схема будови біогеоценозу (екосистеми)

Навколишнє середовище (довкілля) – частина земної природи, з якою людське суспільство безпосередньо взаємодіє у своєму житті і виробничій діяльності. Воно містить у собі природне та техногенне (штучне) середовища, які в наш час тісно пов’язані між собою (рис 1.3).

Природне середовище – це все живе і неживе, що оточує організми, і з чим вони взаємодіють (повітряне, водне, ґрунтове та інше).

Антропогенне (техногенне) середовище – створене людиною у процесі свого розвитку:

• виробниче – це середовище, де людина здійснює свою виробничу діяльність (комплекс підприємств, організацій, установ, навчальних закладів, об’єктів транспорту, комунікацій та ін.);

• побутове – це середовище проживання людини, тобто сукупність житлових будов, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ.

Екологія особин (виду) – аутекологія – вивчає сукупність екологічних факторів, які діють на вид і відповідні реакції виду на цю дію. Під екологічними факторами слід розуміти елементи середовища, які впливають на існування і розвиток організмів, і на які живі істоти реагують реакціями пристосування (за межами здатності пристосування настає смерть).

Екологічні фактори за характером походження:

• абіотичні фактори (фактори неживої природи): кліматичні (тепло, світло, волога, тиск, радіоактивність повітря), едафічні (ґрунтові води, кислотність, отруйні речовини, механічні властивості ґрунту, лісова підстилка), орографічні (рельєф, нахил схилу, експозиція, висота над рівнем моря), геологічні (землетруси, виверження вулканів та інше );

• біотичні фактори (фактори живої природи, пов’язані із дією одних організмів на інші, включаючи всі взаємовідносини між ними): мутуалізм (при дії двох організмів без шкоди – запилення квіток комахами); коменсалізм (нахлібництво) – рибка-прилипайко; паразитизм (постійний, тимчасовий); хижацтво (одні організми вбивають інших і живляться ними); антибіоз (фітонциди, токсини); конкуренція (боротьба між представниками різних видів за їжу, повітря, воду, світло, життєвий простір; боротьба тим жорстокіша, чим більш споріднені і близькі за вимогами до умов середовища конкуруючі види організмів);

• антропогенні фактори: будівництво (міст, доріг, каналів, тунелів), видобування корисних копалин, розвиток промисловості та транспорту, рекреаційні (пожежі, ущільнення, пошкодження ґрунтів, знищення тварин, рослин), лісокористування, надмірний вилов риби на водоймах.

Екологічні фактори за характером дії:

• стабільні фактори – ті, що не змінюються протягом тривалого часу (земне тяжіння, сонячна стала, склад атмосфери тощо);

• змінні фактори – закономірно змінні та випадково змінні. Закономірно змінні – періодичність добових і сезонних змін, що зумовлює певну циклічність у житті організмів (міграції, сплячка, добова активність та ін.). Випадково змінні фактори об’єднують біотичні, абіотичні і антропогенні фактори, дія яких повторюється без певної періодичності (коливання температури, дощ, вітер, град, епідемії, вплив хижаків та ін.).

В природі всі екологічні фактори діють комплексно, одночасно і сукупно. Одні і ті ж екологічні фактори неоднаково впливають на організми різних видів, які живуть разом. Для одних вони можуть бути сприятливими, для інших – ні. Важливим елементом є реакція організмів на силу впливу екологічного фактора, негативна дія якого може виникати у разі надлишку або нестачі дози.

Отже, глобальна екосистема – біосфера (або географічна оболонка) – складна за структурою і функціонуванням. Причому головне місце у цій структурі займає людина. Саме вона на сьогоднішній день, за визначенням В.І. Вернадського, є головною, наймогутнішою “геологічною силою” на нашій планеті. Змінюючи природу внаслідок своєї діяльності, вона змінює середовище свого існування. Тому головним завданням людства на сьогоднішній день є міжнародна консолідація поглядів з охорони навколишнього середовища, найдосконалішою формою чого є міжнародне співробітництво у галузі охорони довкілля та моніторинг навколишнього середовища.