Класицизм в літературі

 Поетика класицизму починала складатися в епоху Пізнього Відродження в Італії (у поетів Л. Кастельветро, Ю. Ц. Скалігера), але як цілісна художня система класицизм сформувався лише у Франції 17 століття, у період зміцнення і розквіту абсолютизму.

 Поетика французького класицизму складається й усвідомлюється поступово в боротьбі з преціозною літературою і бурлеском, але закінчено-системне вираження одержує лише в "Поетичному мистецтві" (1674) Н. Буало, що узагальнив художній досвід французької літератури 17 століття.

 Зачинателем поезії і поетики класицизму з'явився Ф. Малерб; проведена ним реформа мови і вірша була закріплена Французькою академією, на котру була покладена задача створення загальнообов'язкового мовного і літературного канону. 

 Ведучим жанром класицизму була трагедія, що вирішувала найважливіші суспільні і моральні проблеми століття. Суспільні конфлікти зображуються в ній відбитими в душах героїв, поставлених перед необхідністю вибору між моральним боргом і особистими пристрастями. У цій колізії відбилася поляризація суспільного і приватного буття людини, що визначала і структуру образа. Родова, суспільна сутність, розумне "я" протистоїть безпосередньому індивідуальному буттю героя, що, стаючи на точку зору розуму, як би ззовні обдивляється себе, рефлектує, нудиться своєї розколотістю, відчуває імператив стати рівним своєму ідеальному "я". На ранньому етапі (у П. Корнеля) цей імператив зливається з боргом перед державою, а надалі (у Ж. Расіна) у міру підсилюючогося всевідчуження держави втрачає політичний зміст і здобуває етичний характер. Внутрішнє відчуття кризи абсолютистської системи, що насувається, позначається в трагедіях Расіна й у тім, що ідеально струнка художня конструкція суперечить пануючому в них хаосу сліпих і стихійних пристрастей, перед якими неспроможні розум і воля людини.

 В французькому класицизмі високого розвитку досягли також "низькі" жанри — байка (Ж. Лафонтен), сатира (Буало), комедія (Мольєр). Саме в "низьких" жанрах, образ яких будується не в ідеальній далечіні історичного чи міфологічного минулого, а в зоні безпосереднього контакту із сучасністю, отримав розвитку реалістичний початок. 

 Це в першу чергу відноситься до Мольєра, творчість якого увібрала в себе різні ідейно-художні плини і визначила багато в чому подальший розвиток літератури. Власне в Мольєра комедія перестала бути "низьким" жанром: його кращі п'єси одержали назву "високої комедії", тому що в них, як і в трагедії, зважувалися найважливіші суспільні, моральні і філософські проблеми століття. 

  У рамках класицизму розвивається і проза, для якої характерні типізація пристрастей, аналітичні характеристики, точність і ясність складу (проза моралістів Ф. Ларошфуко, Б. Паскаля, Ж. Лабрюйера, а також психологічний роман М. М. Лафайета).

  Під впливом французької літератури класицизм розвивається й в ін. країнах Європи: в Англії (А. Піп, Дж. Аддісон), Італії (В. Альфьєрі, почасти Уго Фосколо), у Німеччині (Готшед). 

 В епоху наполеонівської імперії класицизм втратив свій живий прогресивний зміст. Його характеризували зовнішня офіційна помпезність і парадність, холодний і мертвий академізм. Проте, як епігонський плин він проіснував у Франції аж до 30-40-х років 19 століття.