СОЦІОЛОГІЯ.

Теми лекцій

1. Соціолога як наука

2. Методологія і методика соціологічного дослідження

3. Суспільство як цілісна соціальна система

4. Соціальні інститути

5. Соціологія особистості

6. Соціологія девіації

7. Соціальні групи

ТЕМА № 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА.

1. Об’єкт і предмет соціології.

2. Структура та методи соціології.

3. Основні завдання та функції.

З самої глибокої давнини люди намагалися пізнати соціальні явища та процеси, усвідомити суть людини і суспільства в якому вона існує і саме на цьому тлі в середині ХІХ ст. утверджується соціологія, як самостійна наука, що вивчає соціальні форми, закони і закономірності функціонування і розвитку суспільства через взаємодію індивідів їх груп

та спільнот.

Термін «соціологія» є похідним від латинського «societas» (суспільство) та грецького «logos» (слово, вчення). Отже етимологічно соціологія – наука про суспільство.

В науковий обіг поняття «соціологія» ввів французький вчений Огюст Конт (1798 – 1857рр.), родоначальник позитивізму (від «позитивного знання», що засноване не на умоглядності, а на спостереженнях та експерементах), який у своїй праці ― «Курс позитивної філософії» (1838 р.) обгрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і позначив ним універсальну науку, що повинна вивчати суспільство «позитивно». У такому розумінні соціологія ототожнювалася з суспільствознавством, об’єктом вивчення якого є суспільство як цілісне системне утворення, а предметом і метою вивчення – загальні закони та

закономірності його функціонування та розвитку. Точка зору О.Конта на соціологію панувала в літературі до кінця ХІХ ст.

Першим, хто дав «вузьке» трактування соціології як науки був Е. Дюркгейм (1858 – 1917 рр.). З його ім’ям пов’язаний перехід соціології від науки тотожної суспільствознавству, до науки, що зосереджена на вивченні соціальних явищ, процесів і відносин суспільного життя, тобто самостійної науки, яка межує з іншими науками про суспільство. Виникнувши, соціологія стала розвиватися досить швидкими темпами спочатку у вигляді національних соціологічних шкіл, а потім – інтегруючись в єдиний загальноприйнятий комплекс знань, течій, парадигм.

З’ясовуючи науковий статус соціології необхідно чітко визначити її об’єкт, предмет та методи. Об’єкт науки є все те, на що спрямований процес дослідження. Предмет науки – окремі аспекти, властивості, сторони, зв’язки, відносини, які становлять об’єкт конкретного дослідження. Один і той же об’єкт може вивчатися різними науками. Предмет – завжди чітко окреслює сферу і мету дослідження і відрізняє одну науку від іншої.

Як же визначають фрагменти соціальної реальності, які варто обрати в якості об’єкта соціологічного дослідження? Яким чином виділяють у ньому предмет соціологічного дослідження? Орієнтиром вибору служить проблемна ситуація в суспільстві, тобто певне ускладнення у розв’язанні соціального протиріччя. Саме проблемна ситуація «створює» предмет, а локалізація проблемної ситуації в тих чи інших явищах соціальної реальності слугує підставою для виділення об’єкта дослідження.

Вихідним для розуміння особливостей об’єкта соціологічного пізнання і визначення предмета соціологічної науки є поняття соціального. Соціальне явище або процес виникає тоді, коли поведінка навіть одного індивіда підпадає під вплив іншого або групи (спільноти) незалежно від того, чи присутні фізично індивід або спільнота. Можна виділити такі основні риси, що характеризують специфіку соціального:

- загальна якість, притаманна різним групам індивідів;

- характер і зміст відносин між різними індивідами і групами в залежності від місця, яке вони займають в різних суспільних структурах, від тієї ролі, яку вони виконують в них;

- соціальне проявляється у відносинах різних індивідів і груп один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя.

Об’єктом соціологічного пізнання є:

- суспільство як цілісна соціальна реальність;

- надана реальність, що відбиває ту чи іншу сторону соціального життя;

- цілісний розвиток і функціонування суспільства;

- об’єктивні соціальні явища суспільства, а саме: соціальні зв’язки, відносини і процеси, соціальні інститути і організації, соціальні спільноти і групи, соціальні суб’єкти тощо.

Суспільство як об’єкт соціологічного пізнання характеризується нескінченною різноманітністю явищ і процесів є також об’єктом вивчення інших суспільних і гуманітарних наук. Однак, кожна з них вивчає:

- свою особливу сторону або сферу соціальної реальності;

- специфічні тільки для даної науки закони й закономірності об’’єктивної реальності;

- особливі форми прояву і механізми дії даних законів і закономірностей. Такою формою соціології є соціальне життя суспільства. Це область спільного буття людей, відмінного від економічного, політичного, духовного. В центрі соціального життя знаходиться взаємодія людей.

На відміну від інших суспільних наук, соціологія вивчає не суспільство загалом, а громадянське суспільство, в якому загальне знаходиться в органічній єдності з особливим, специфічним.

Об’єкт і предмет науки тісно взаємозалежні, але не тотожні. Якщо об’єкт – це емпірична реальність, що відбиває ту чи іншу сторону об’єктивного світу, то предмет науки – це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом виявлення значущих з практичної точки зору закономірних зв’язків і відносин цієї реальності.

Це не просто якесь явище чи процес об’єктивного світу, результат теоретичного обгрунтування, яке дозволяє виділити ті закономірності розвитку і функціонування об’єкта, що вивчаються, які є специфічними тільки для даної науки.

Отже, предметом соціології є загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціетальних систем, механізми дії та форми прояву цих законів і закономірностей в діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів. Соціальні закони регулюють поведінку людей і груп, визначають стосунки між особистостями, їхніми спільностями і виявляються в діяльності людей та їхніх об’єднань. До соціальних відносяться закони соціальної диференціації й інтеграції, соціальної мобільності, інтернаціоналізації громадського життя, соціалізації індивіда та інші. В житті соціальні закони виникають, виявляються і реалізуються тільки в результаті масової практичної діяльності і через діяльність конкретних людей у конкретних умовах, а тому виявляються як закони -- тенденції.

Соціальні закони мають такі основні ознаки:

- закон може діяти лише при наявності визначених і чітко оговорених умов;

- за цих умов закон діє завжди і всюди без будь-яких виключень;

- умови, за яких діє закон, реалізуються не повністю, а частково.

Соціальні закони діють у всіх сферах людської діяльності і можуть різнитися за сферою свого розповсюдження. Так, існують закони, дія яких розповсюджена на малу групу, на певну соціальну страту, соціальну верству або клас та на суспільство в цілому. Отже, у сфері дії соціальних законів може знаходитись суспільство в цілому або ж його частини.

У суспільстві діють соціальні закони різних типів та структурних рівнів. Це – закони загальні (загально соціологічні), особливі та індивідуальні (окремі, специфічні), головні й неголовні, причинні й функціональні, динамічні й статичні (закони зміни, розвитку і закони функціонування, рівноваги), закони – тенденції й гігантські закономірності (групи, комплекси ― споріднених законів, пов’язаних єдиною детермінуючою їх причиною).

Соціологія як самостійна галузь наукового знання має свій понятійно-категоріальний апарат, або свою систему понять і категорій.

Поняття – форма мислення, що відображає загальні зв’язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їхніх визначеннях.

Категорії – загальні форми мислення, які відображають найсуттєвіші закономірні зв’язки і відношення реальної дійсності.

Соціологічні категорії являють собою основні і найбільш загальні поняття соціології, що відображають об’єктивну соціальну дійсність в узагальненому вигляді, в її становленні, розвитку і утвердженні.

Поняття і категорії соціології є головними конструкційними елементами будь-якої теорії. Вони є результатом пізнання суспільного життя і відображають найсуттєвіші зв’язки і відношення, які притаманні соціальним явищам і процесам. Тож зміст об’єкта і предмета соціології одержує своє концентроване відображення в системі її понять і категорій, які можна класифікувати за рівнем соціологічної теорії, за категоріями спеціальних соціологічних теорій, за обсягом відображення соціальної дійсності, за категоріями загальної і прикладної соціології.

Усі соціологічні категорії прийнято умовно розділяти на два типи: методологічні і процедурні. Методологічні категорії розділяють на п’ять груп:

1) категорії, що розкривають сутність соціальних зв’язків:

соціальна система, соціальний інститут, соціальна організація, соціальні дії, соціальні відносини, соціальна сфера, соціальна залежність, соціальний зв’язок, соціальний факт;

2) Категорії, що розкривають зміст соціальних спільнот:

суспільство, соціальна спільнота, соціальний клас, соціальна верства, соціальна група, особистість;

3) Категорії, що розкривають сутність соціальних процесів:

соціальний процес, соціалізація, соціальна адаптація, соціальна мобільність, соціальна інтеграція, соціальний конфлікт, соціальна дезорганізація;

4) Категорії, що розкривають сутність соціального розвитку:

соціальний прогрес, соціальна дія, соціальний рух, соціальна діяльність, соціальний розвиток, соціальна інновація;

5) категорії, що розкривають характер використання соціологічних знань у практиці громадського життя: соціальне проектування, соціальне прогнозування, соціальне планування, соціальна технологія.

Процедурні соціологічні категорії відображають в основному специфіку й особливості збирання, аналізу та обробки соціологічної інформації і діють, як правило, при організації та проведенні соціологічних досліджень.

2. Соціологія порівняно з іншими науками про суспільство має винятково складну структуру, яка обумовлена тими завданнями, що їх вирішує наука і тими функціями, що їх вона здійснює в суспільстві. Соціологія, по-перше, вирішує наукові проблеми, зв`язані з формуванням знань про соціальну дійсність, описом, поясненням процесів соціального розвитку, розробкою соціологічних концепцій про суспільство, соціальну роль особи в суспільстві, соціальні спільності, соціальну структуру і соціальні процеси суспільства, особливості соціальних інститутів тощо, методологію і методи, способи соціологічних досліджень. По-друге, вона вивчає проблеми, пов`язані з перетворенням, змінами соціальної дійсності, аналізом шляхів та засобів планомірного впливу на соціальні процеси. Отже під структурою соціологічного знання розуміють систему взаємопов’язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів (чи то життєдіяльність окремих людей, соціальних груп чи суспільства в цілому). Особливістю структури соціологічного знання є те, що вона є не просто певною сукупністю інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а перш за все є певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий організм. Існує багато підходів до визначення критеріїв структуроутворення і кількості рівнів соціології. Так, в короткому енциклопедичному словнику з соціології в системі соціологічного знання виокремлюють такі елементи: метасоціологія, загальна соціологічна теорія, спеціальні соціологічні теорії, галузеві соціології, емпіричні соціологічні дослідження, історія соціології. Але більшість учених дотримується думки про трирівневу структуру соціології, яка передбачає такі рівні соціологічного знання: теоретична соціологія, спеціальні соціологічні теорії або теорії середнього рівня та емпіричні дослідження.

Виділення рівнів соціології носить дуже умовний характер. По суті всі вони єдині і знаходяться в тісній взаємодії. Вони ніби взаємодоповнюють один одного, утворюючи єдину систему соціологічного знання. У сучасній соціології виділяють також макро- і мікро- соціології.

Макросоціологія орієнтується на дослідження великих соціальних спільнот, систем і груп, а також на вивчення глобальних соціальних процесів. Тим самим вона спрямована на вивчення законів і закономірностей суспільного життя людства в цілому, у сукупності його основних підсистем. Отже, макросоціологія виходить з того, що, тільки аналізуючи суспільство як цілісність, можна зрозуміти особистість людини.

Мікросоціологія досліджує соціальні процеси, явища і тенденції, що відбуваються у відносно невеликих соціальних системах. Тим самим вона орієнтується на емпіричний опис явищ і полій, що проявляються в основному у формі безпосередніх соціальних контактів. Це обумовлює її спрямованість переважно на соціально-психологічні методи дослідження. Іншими словами, мікросоціологія прагне до розуміння цілісності соціального життя через вивчення соціальної взаємодії індивідів.

Соціологія дає знання теоретичне і емпіричне, знання фундаментальне і прикладне. У зв’язку з цим в ній виділяють відносно самостійні галузі знання: теоретичну соціологію, фундаментальну соціологію, прикладну соціологію, емпіричну соціологію.

Емпірична і теоретична соціології різняться за рівнем абстракції одержуваного знання. Теоретичні знання – знання універсальні, емпіричні – фактофіксуючі. Фундаментальна і прикладна – за орієнтацією отримуваних знань, за цілями, які вони перед собою ставлять. Фундаментальні соціологічні дослідження ставлять за мету розвиток науки та удосконалення наукових уявлень про явища предмета. Прикладні дослідження ставлять метою вирішення якоїсь конкретної соціологічної проблеми, переслідують і завдання, зв`язані з використанням знань для удосконалення соціальних процесів, вирішення практичних проблем життєдіяльності суспільства. Теоретична соціологія поєднує в своїх межах багатоманітність соціальних течій, шкіл, напрямків та підходів, що з своїх методологічних позицій пояснюють специфіку розвитку суспільства. У світовій соціології для пояснення різних фактів, що визначають предметну сферу соціології, використовують соціокультурний, цивілізаційний, формаційний підходи, які в сукупності відображають ряд найбільш загальних закономірностей суспільного розвитку.

Напрями в соціології об`єднають соціологів, які займаються розробкою ідентичної проблематики, або мають спільну світоглядну направленість. Всі вони виступають як парадигмальні альтернативи і одночасно є продуктом оперативної взаємодії як між собою, так і з різними пограничними суспільствознавчими і людинознавчими науковими дисциплінами. До сучасних напрямів у соціології можна віднести: емпіричну соціологію, структурний функціоналізм, конфліктологію, символічний інтеракціоналізм, феноменологічну соціологію, етнометодологію, неофункціоналізм, структуралізм і постструктуралізм, соціологічні концепції технократизму. Новітні аспекти соціологічної думки і теорії знайшли своє відображення в концепціях: постмодернізму, неосинтезу, глобалізму.

Методи соціології.

Як і будь-яка наука, соціологія має свій визначений комплекс прийомів. Сюди входять як загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння та ін.), так і спеціальні методи соціології та деяких сумісних з нею наук.

Методи соціології – наукові способи, прийоми всебічного вивчення суспільства як цілісної системи. Поняття "метод в соціології" використовується в узагальненому значенні. В структуру методу соціології слід включити методологічні принципи соціологічного дослідження, громадянського суспільства на:

І) макрорівні (дослідження громадянського суспільства як цілісної соціальної системи);

2) на середніх рівнях (на рівнях окремих елементів і підсистем соціальної системи);

3) на мікрорівні (на рівні міжособистісної взаємодії);

Серед методів соціології особливе місце посідають діалектичний, системно-структурний методи.

Одна із важливих характеристик методу соціології полягає в тому, що у вивченні соціальної реальності соціологія опирається на емпіричні її дослідження. В межах такого дослідження, в свою чергу, використовуються найрізноманітніші методи: опитування, інтерв'ю,

спостереження, аналіз документів, експеримент та ін. Те або інше дослідження в межах соціології можна вважати справді соціологічним, якщо воно прямо або опосередковано базується на вивченні емпірично перевірених соціологічних фактах та їх вимірах;

Під соціологічними методами слід розуміти правила і прийоми, за допомогою яких факти, гіпотези і події узгоджуються між собою.

3. Інтегруючий зв’язок і взаємодія між окремими структурними елементами системи соціологічного знання реалізується через сукупність функцій, що відображають розмаїтість зв’язків соціології з суспільством, її суспільне призначення. Соціологія виконує різноманітні пізнавальні і практичні функції.

Функції соціології – це сукупність ролей, що вона виконує в організації суспільства як соціальної системи, відображаючи інтереси різних соціальних спільнот і груп. Основними функціями соціології є: теоретична, описова, інформаційна, прогностична, ідеологічна, пізнавальна, емпірична, прикладна, виховна, управлінська, критична, гуманістична, охоронна, практична, інструментальна регулятивна, організаційно-технологічна, соціального проектування, соціального конструювання.

У соціологічній діяльності всі ці функції «працюють» в єдності і пронизують усі напрямки і рівні соціологічної науки. Крім того, завдяки специфіці своїх функцій соціологія тісно пов’язана з теорією і практикою соціального управління суспільством. Вона також здатна бути могутнім знаряддям перетворення суспільства. Але чи завжди можлива така реалізація? Це залежить від багатьох факторів: від стану самого суспільства, від рівня розвитку соціологічної науки, від методологічної, теоретичної і методичної підготовленості соціологів, від їхньої моральної і громадської позиції.

Найважливіші функції соціології: теоретико-пізнавальна, практико-перетворювальна, світоглядно-ідеологічна, а також специфічні функції — гуманістична, культурна, описова, інформаційна, прогностична, критична, соціального контролю, соціального управління.

Теоретико-пізнавальна функція. Спрямована на вироблення нового соціологічного знання і реалізується у таких аспектах: 1. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, складає висновки про закономірності еволюції суспільства, розкриває джерела і механізми функціонування та розвитку соціальних процесів і явищ.

2. Соціологічні теорії наводять науково обґрунтовані висновки щодо розуміння перспектив розвитку суспільства в цілому і його окремих сфер, визначають реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.

3. Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і методологію соціологічного пізнання дійсності.

4. Соціологічні дослідження виконують інформаційні завдання, що дає змогу одержати первинні дані про індивідів та спільноти, їх потреби, інтереси, цінності, орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.

Практико-перетворювальна функція. Тісно пов'язана з теоретико-пізнавальною, позаяк єдність теорії та практики — характерна риса соціології. Сутність її виявляється насамперед у виробленні науково обґрунтованих прогнозів щодо еволюції суспільства, які є основою перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону, підприємства тощо. Особливості соціологічного прогнозування полягають у тому, що воно має цілісний характер і дає змогу визначити тенденції розвитку суспільства в сукупності всіх структурних елементів. Прикладна соціологія, пов'язуючи теорію з дійсністю, бере участь у виробленні практичних рекомендацій щодо вирішення різноманітних соціальних проблем як суспільства в цілому, так і конкретних регіонів. Відповідно до специфіки соціологічного дослідження практичні рекомендації соціологів ґрунтуються на двох групах соціальних чинників: об'єктивних і суб'єктивних. Об'єктивні соціальні чинники — умови людської життєдіяльності: соціальна структура суспільства, політичний лад, конкретні умови праці, побуту тощо і реальна поведінка суб'єкта в цих умовах. Вивчаючи вплив цих чинників на систему соціальних відносин, соціолог спирається на конкретну інформацію, здобуту за допомогою соціологічного дослідження. Суб'єктивні соціальні чинники — мотиви, прагнення, інтереси, ціннісні орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка тощо. Вивчення цих феноменів дає важливу інформацію про світ окремої людини, конкретної спільноти (трудового колективу, професійної групи, класу тощо).

Світоглядно-ідеологічна функція. Спрямована на забезпечення наукової дискусії між концепціями, поширення наукової ідеології, формування соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології. Важливу роль у реалізації даної функції мають соціологічні дослідження. Наукове знання, здобуте за їх допомогою, сприяє політологічній та соціологічній освіті населення, допомагає людям виконувати свої трудові та громадські функції. Винятково важливу роль відіграють при цьому соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонування засобів масової інформації, політичних і правових інститутів суспільства тощо. Гуманістична та культурна функції. Пов'язані з роллю соціології в культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин. Соціологія є чинником, що сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична установка, центром якої є людина, супроводжує реалізацію всіх інших функцій соціології. Попри те, що соціологія має справу з великими масами людей та оперує статистичною інформацією, дедалі актуальнішим стає положення, що соціолог повинен мати «гуманістичний нерв», тобто ставитися до людських проблем, драм, трагедій, які він вивчає, не як пасивний спостерігач, а зі щирим співчуттям і увагою. Ніколи загальне не повинно затінювати особисте й індивідуальне. Тому сучасного соціолога характеризують загострене почуття соціальної дійсності, відповідальність, альтруїзм, використання своїх знань на благо людства. Різноманітними є зв'язки соціології з культурою, адже соціологія вивчає культурні цінності, засоби вдосконалення та облагородження звичаїв, традицій, норм поведінки, сприяючи нагромадженню, збереженню та передачі культурної спадщини. А одна зі спеціальних соціологічних теорій (соціологія культури) безпосередньо займається вивченням культури, процесів та відносин, які функціонують у цій сфері. Описова функція. Зумовлена необхідністю систематизації, опису та нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різноманітних звукових звітів, статей, книг, комп'ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності тих соціальних об'єктів, що вивчаються. На основі цих досліджень складаються висновки та приймаються відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства. Ці матеріали є також джерелом виміру, відліку та порівняння, основою для прогнозування розвитку соціальних явищ і процесів, дають змогу простежити динаміку їх функціонування. Інформаційна функція. Стосується використання соціологічної інформації, одержаної під час соціологічних досліджень. Соціологічна інформація — один з найоперативніших видів соціальної інформації. Вона застовується: соціологами — для з'ясування динаміки, тенденцій розвитку соціальних процесів; замовниками дослідження — для прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень, встановлення зворотного зв'язку з колективом (якщо замовником є керівництво підприємства), населенням конкретного регіону (якщо зас мовником є місцева влада). У зв'язку з ускладненням соціального життя значення соціологічної інформації в управлінні суспільством зростатиме. її використання повинно стати невід'ємним елементом державної політики.

Прогностична функція. Реалізується через соціальні прогнози. За сучасних умов соціологічне дослідження завершується не просто рекомендаціями щодо управління процесами, а виробленням та обґрунтуванням прогнозу (короткострокового або довгострокового) щодо досліджуваного об'єкта. Короткостроковий прогноз спирається на встановлені тенденції розвитку соціального явища, довгостроковий — на ті самі тенденції плюс зафіксовані закономірності й відкриті чинники, які вирішальним чином впливають на прогнозований об'єкт. Виявлення таких чинників і наступне моделювання досліджуваного процесу — один з найскладніших видів наукової праці.

Критична функція. На Заході давно існує своєрідний напрям — соціальна критика. Соціологія, даючи об'єктивне знання, покликана попереджувати соціальну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища і наслідки.

Функція соціального контролю. Полягає у виробленні і науковому обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, підвищення рівня політичної культури і правової свідомості. Реалізується через участь соціології в системі «зворотного зв'язку», забезпечення достовірної інформації про соціальні явища і процеси, аналіз дії механізмів соціального контролю, санкцій, соціальних норм тощо.

Функція соціального управління. Виявляється у свідомій, цілеспрямованій дії щодо соціальних систем, інститутів, процесів з метою оптимізації напряму, темпів їх розвитку і функціонування. Соціальне управління тим ефективніше, чим більше воно спирається на знання законів розвитку суспільства та об'єкта управління. Сучасна соціологія дедалі більшого значення надає соціальній інженерії. Ця тенденція пов'язана із зростанням потреб у соціальному проектуванні, об'єктом якого стають зв'язки і відносини у різних сферах суспільного життя на всіх рівнях: суспільство в цілому, регіон, трудовий колектив тощо.

Пізнавальні завдання соціології перебувають у тісному зв'язку з практичними. Проте цей зв'язок має складний характер. Високий рівень абстрагування, складність структури соціологічного знання, необхідність доведення його до можливості практичного використання потребують особливої дослідницької діяльності у розрізі трансформації теоретичних знань у практичні рекомендації, що є змістом соціально-технологічної функції соціології.

Сутністю соціально-технологічних завдань є вироблення соціальних технологій, типових процедур управління, сценаріїв різних ділових ігор — від імітаційних до організаційно-діяльних. Завдяки цьому соціально-технологічна функція визначає і виробляє методи впровадження рекомендацій, пропонованих соціологами.

Перелічені функції соціології не вичерпують усіх можливостей їх класифікації. Можна, наприклад, виокремити ще функції окремих галузей, фундаментальних і прикладних розділів тощо.

Результативність реалізації функцій залежить від суспільних закономірностей, соціальних умов, рівня організації соціологічної діяльності, зв'язків соціології з життям суспільства, від професійної підготовки соціологічних кадрів. У соціальній діяльності функції соціології взаємодіють, пронизуючи всі її сфери. Беручи до уваги їх розмаїття при вивченні й прогнозуванні суспільних процесів,- можна окреслити найважливіші напрями досліджень сучасної вітчизняної соціології

• вироблення спільно з іншими суспільствознавчими науками сучасної концепції громадянського суспільства;

• цілісний СОЦІОЛОГІЧНИЙ аналіз процесів перетворення суспільства у найширшому контексті (історичне минуле, сучасність, найближчі й віддалені перспективи);

• вивчення соціальної структури українського суспільства у її різноманітних вимірах (йдеться про реальну соціальну структуру, процеси стратифікації, формування за умов ринкових відносин нових соціальних груп і верств суспільства);

• вивчення національних проблем, процесів формування національної свідомості, відносин між різними націями і народностями;

• оптимізація соціальної політики в умовах переходу до ринкової економіки;

• вивчення мотивації трудової діяльності людей, її ціннісних орієнтацій та інтересів як важливих чинників політичних і економічних перетворень;

• аналіз проблем, пов'язаних з розвитком демократії, свободи слова, політичного плюралізму, зародження масових громадянських рухів;

• вивчення проблем формування, висловлювання, врахування громадської думки різних верств населення

Контрольні запитання:

1. Що є об’єктом соціології?

2. Що становить предмет соціології?

3. Які функції виконує соціологія?

4. Які структурні рівні соціологічної системи знань?

5. Що вивчають спеціальні соціологічні теорії?

6. Що вивчають спеціальні галузеві соціологічні теорії?

7. В чому сутність поняття „соціологічний закон?

8. В чому полягає сутність соціологічних категорій?

ТЕМА №2. МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИКА СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Соціологічне дослідження: поняття, основні види, етапи.

2. Програма соціологічного дослідження як виклад загальної концепції дослідницького проекту.

3. Методи збору соціологічної інформації.

Головною ознакою соціології як і будь-якої науки є її емпірична основа. Відповідно соціологічна наука крім системи нагромадженних знань (і перш за все теоретичних) включає дослідницьку діяльність.

Соціологічне дослідження – це інструмент соціологічного вивчення соціальних явищ в їх конкретному стані за допомогою методів, які дозволяють проводити кількісний і якісний збір, виміри, узагальнення, аналіз соціологічної інформації. Попит на конкретне соціологічне дослідження сформувався в результаті потреб соціальної практики. Воно виступає незамінним

засобом процесів демократизації в сучасному суспільстві. Постачаючи необхідну інформацію про ті чи інші об’єкти, соціологічне дослідження створює тим самим умови для наукового управління. Завдяки своїм пізнавальним можливостям соціологічне дослідження фіксує увагу не тільки на об’єктивні, а й на суб’єктивні сторони соціальних процесів, розкриваючи роль людського фактору в суспільному житті і створюючи можливість для виявлення соціальних проблем в тій чи іншій сфері, що виникають в результаті невідповідності між об’єктивними тенденціями розвитку та їхнім суб’єктивним відображенням у свідомості різних соціальних груп.

Основні види конкретно-соціологічного дослідження

1.За метою проведення

Теоретичне дослідження – спрямоване на вдосконалення й розвиток концептуальних засобів

соціологічної науки.

Емпіричне дослідження – має на меті розв’язання конкретної соціальної проблеми через пряму чи опосередковану реєстрацію подій, характерних для досліджуваних соціальних явищ і процесів, з використанням спеціальних методів і методик.

2 За типом логічних завдань

Розвідувальне (пілотажне, зондажне) дослідження – найпростіший вид соціологічного аналізу,

спрямований на пошук, більш глибоке вивчення проблеми, шляхів її вирішення, апробацію окремих підходів, методів, інструментів та процедур.

Описове дослідження – більш складний вид соціологічного аналізу, спрямований на відображення окремих елементів та структурних ознак об’єкта, його функцій та динаміки взаємовідносин в результаті чого отримують цілісне уявлення про досліджуване соціальне явище.

Аналітико-експериментальне дослідження – найбільш глибокий і складний вид соціологічного аналізу, метою якого є пошук причинно-наслідковихзв’язків, які лежать в основі досліджуваного об’єкта. Аналітико-експериментальне дослідження стає можливим завдяки розвідувальному і описовому соціологічному аналізу.

3. За способом забезпечення репрезентативності

Суцільне соціологічне дослідження—спрямоване на вивчення усієї сукупності респондентів, які належать до певної спільноти, або групи (найбільшою із них може бути населення країни й більш дрібні – персонал підприємства, мешканці великого міста, села тощо). Різновидом суцільного дослідження є перепис населення.

У вибірковому дослідженні на відміну від суцільного опитування репрезентативною є лише

група, яка представляє думку усієї генеральної сукупності

4. Залежно від статусу замовника та оплати праці

Держбюджетні дослідження виконуються на замовлення державних установ.

Госпрозрахункові дослідження виконуються за рахунок окремих підприємств, організацій та установ.

5. Щодо об’єкта дослідження

Монографічні дослідження мають на меті вивчення певного соціального явища або процесу на одному об’єкті, який виступає представником класу подібних об’єктів (робітники, студенти тощо).

Порівняльні дослідження спрямовані на вивчення об’єктів однакових за відповідними ознаками у різних умовах, або за різними ознаками у різний час в однакових умовах.

Панельні дослідження, у яких порівнюються одні й ті ж особи, що належать до вибіркової сукупності, через однакові часові інтервали.

Трендові (або повторні) дослідження проводяться на тому самому об’єкті без дотримання вимоги збереження попередньої вибірки.

Генетичні дослідження – спрямовані на вивчення походження та розвитку соціальних об’єктів.

6. За витратами часу

Експрес-дослідження (триває від 1-2 тижнів до 1-2 місяців)

Короткострокові дослідження проводяться в терміни від 2-х до 6 місяців.

Середньострокові дослідження (тривалість від 6 місяців до 6 років).

Довгостокові дослідження можуть проводитися 3 роки і більше.

7. За масштабом проведення

Міжнародні дослідження – спрямовані на вивчення процесів, явищ, які знаходяться у міжнародній сфері.

Загальнонаціональні дослідження мають на меті вивчення об’єктів, які функціонують на суспільному рівні.

Галузеві дослідження проводяться для вивчення об’єктів в певній сфері суспільного життя ( в сфері управління, промисловості, сільського господарства, науки, освіти, охорони здоров’я, тощо).

Класифікація соціологічного дослідження допомагає дисциплінувати і систематизувати діяльність дослідника і тим самим забезпечити надійність і ефективність дослідницької роботи.

Будь-яке соціологічне дослідження проходить кілька взаємопов’язаних етапів: підготовчий етап; збір та обробка інформації; етап аналізу; реалізація результатів дослідження. На підготовчій стадії соціологи вирішують найбільш складні питання теоретичного та емпіричного плану (визначають методологічні орієнтири, розробляють методичні платформи), а також добирають виконавців, визначають терміни дослідження, встановлюють відносини із замовниками оплати праці. Далі слідують процеси збору соціологічної інформації за допомогою різних методів, які є в арсеналі соціологічної науки, та її обробка на ЕОМ з використанням математики, статистики з метою кількісної оцінки ролі різних чинників у дослідницькому процесі. На третьому етапі (етапі аналізу) проводять змістовий аналіз отриманих даних, роблять узагальнення, формулюють висновки, вивчають виявлені тенденції, закономірності, складають звіт про виконання дослідження і розробляють рекомендації щодо коригування досліджуваної проблеми.

Завершується соціологічне дослідження реалізацією отриманих результатів. Останні можуть бути викладені у різній формі (у формі монографії, статей, доповідей, або втілені в конкретних програмах, наказах, планах, заходах тощо).

2. Програма – це виклад загальної концепції досліджуваного проекту, яка включає в себе програмування і правила процедур науково- практичної дослідницької діяльності.

Програма є обов’язковим вихідним документом соціологічного дослідження, яка виконує роль стрижня у дослідницькому процесі. Без неї дослідження буде нагадувати пошук методом проб і помилок, що в кінцевому підсумку може привести до нераціонального використання грошей і зусиль, витрат часу, одержання викривленої картини явища, що досліджується.

Від того, як буде складена програма, залежить кінцевий результат соціологічного дослідження, тому її розробці в соціології надається першочергове значення. Соціологічна наука виробила ряд вимог, яким повинна відповідати програма соціологічного дослідження.

По-перше, програма має бути ясною і чіткою (її положення повинні бути чіткими, а елементи продумані відповідно до логіки дослідження). Інтуїтивний план програми не може замінити строгу обґрунтованість усіх вихідних правил і посилань процедури. Крім того, дотримання цієї вимоги дає можливість учасникам дослідження координувати свої зусилля і діяти в одному руслі.

По-друге, програма повинна характеризуватися логічною послідовністю усіх її ланок. Не можна братися за розробку робочого плану без попереднього формулювання мети і завдань дослідження. Прорахунки в одній ланці спричиняють помилки в наступних операціях.

По-третє, вона має бути гнучкою (за непередбачених обставин доводиться повертатися до вже сформульованих положень і вносити в них певні корективи).

Програма соціологічного дослідження виконує три основні функції :

теоретико-методологічну, яка дозволяє визначити проблему дослідження (наукову чи практичну), підготувати умови для її вирішення; методичну, яка передбачає визначення методів збирання й аналізу інформації; організаційну, яка дозволяє спланувати діяльність дослідника на всіх етапах роботи.

Відповідно до названих функцій структура програми соціологічного дослідження складається із методологічного, методичного та організаційного розділів.

Перший (методологічний) розділ програми починається обґрунтуванням проблеми дослідження. Проблема – це форма питальних висловлювань, які характеризуються невизначеністю, що підлягає осмисленню та науково-практичному вирішенню. Проблема породжується соціальною дійсністю (соціальна проблема) або протиріччям між знаннями про потреби суспільства в певних діях і незнанням способів та засобів здійснити ці дії (наукова проблема) і свідомо формулюється соціологом у формі питань, на вирішення яких направлена вся пізнавальна діяльність в соціологічному дослідженні. Здійснення логічного аналізу проблеми (системного і функціонального) вимагає міждисциплінарного підходу до її розробки (використання соціологами знань інших дисциплін – філософії, економіки, політології, психології, правознавства і. т.д.). Це специфічна риса емпіричного соціологічного дослідження. Лише після логічного аналізу проблеми, дослідники можуть сформулювати проблемну ситуацію і здійснити постановку проблеми.

Проблема стає очевидною, коли вона фіксується в якомусь соціальному явищі, шляхом виокремлення об’єкта і предмета дослідження. Об’єктом соціологічного дослідження вважається сфера соціальної реальності, яка виступає носієм проблемної ситуації і на яку спрямована пізнавальна діяльність. Такими сферами аналізу можуть бути соціальні групи, спільноти, соціальні інститути, процеси, явища. У програмі дослідження фіксуються основні ознаки об’єкту (просторові – країна, регіон, місто, підприємство і т.д.; часові – період початку і закінчення дослідження; галузеві – промисловість, освіта, медицина; соціально-демографічні – стать, вік, освіта, сімейний стан тощо).

Предметом дослідження є найбільш суттєві властивості і відносини об’єкта, пізнання яких є важливим для вирішення завдань, закладених у програму. Предмет дослідження формується на основі об’єкту дослідження, але не збігається з ним. Один і той же соціальний об’єкт (наприклад, соціальну групу) можна вивчати для вирішення різних завдань, отже він передбачає безліч предметів.

Визначення об’єкта і предмета є необхідною умовою цільової орієнтації дослідницького процесу, від якої залежить уся логіка його здійснення і пізнання. Мета дослідження – це загальна спрямованість дослідження, очікуваний кінцевий результат. Завдання соціологічного

дослідження – це сукупність цільових установок, спрямованих на аналізі і розв’язання проблеми, або іншими словами – це ієрархізовані засоби досягнення мети. Завдання дослідження (основні й неосновні, додаткові) визначають необхідну поетапність вирішення поставленої проблеми. Це допомагає дослідникам контролювати і узагальнювати результати, які отримують на різних етапах дослідження, не відхилятися від головного і не втрачати з полю зору другорядного. Точна фіксація конкретних характеристик, з яких складається предмет дослідження, досягається використанням наукових понять, що існують в межах певної теоретичної системи, на основі якої будується дослідження. Крім того, поняття будуть однозначно використані при побудові інструментарія для зібрання даних, при аналізі соціологічної інформації і при використанні рекомендацій та соціологічних технологій. Тому наступним кроком методологічного розділу програми є теоретичне уточнення і соціологічний аналіз основних понять, які подані в концептуальній моделі проблемної ситуації і предметній сфері аналізу.

Як відомо, поняття рухливі (змінюється їхній об’єм, поглиблюється їхній зміст, розширюються межі їхнього використання, що обумовлює їх різне тлумачення). Тому робота з поняттями складається з двох етапів: теоретичного уточнення та емпіричної інтерпретації. Для забезпечення надійності і адекватності соціологічної інформації робота з поняттями починається з їх теоретичного уточнення, що передбачає співвідношення понять з певною теоретичною системою та досягненням однозначності в розумінні змісту понятійного апарату. Емпірична інтерпретація понять допомагає встановити, за якими напрямами повинен відбуватися збір соціологічних даних, необхідних для кількісно- якісного аналізу соціальних явищ. Мета цієї процедури – послідовна конкретизація змісту понять, яка дає можливість вийти на такі його прояви, які піддаються фіксації і виміру.

Вихідне теоретичне знання про проблему дослідження формується як гіпотетичне. Гіпотеза – це наукове припущення, в якому знання носить вірогідний характер і придатне для роздумів про незрозуміле, неясне, що стало предметом дослідження і яке висувається для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ, процесів, яке треба підтвердити, або спростувати. Гіпотеза є своєрідним прогнозом очікуваного розв’язання завдань. І хоч прогноз може і не виправдатися, це не зменшує цінність гіпотези. Її роль у соціологічному дослідженні дуже важлива. Вона слугує з’єднувальною ланкою між теоретичною концепцією та емпіричною базою дослідження.

Гіпотези поділяють на описові (припущення щодо структурних і функціональних зв’язків досліджуваного об’єкта), пояснювальні (уявлення, про причинно-наслідкові залежності у соціальних процесах та явищах, котрі вивчаються і вимагають експериментальної перевірки), прогнозові гіпотези (містять припущення, які розкривають тенденції та закономірності цього об’єкта).

Другий розділ програми соціологічного дослідження починається обґрунтуванням вибірки, тобто вибору тих людей, серед яких буде проводитися дослідження. Сутність вибіркової процедури розкривається у соціологічній науці за допомогою таких ключових понять як генеральна та вибіркова сукупності.

Генеральна сукупність – об’єкт дослідження в єдності його суттєвих якостей та ознак. Вибіркова сукупність – частина генеральної сукупності, яка становить суму вихідних одиниць спостереження, вивченню та аналізу, тобто свого роду мікромодель генеральної сукупності. Якість вибірки вимірюється її репрезентативністю, тобто мірою наближеності сформованої моделі досліджуваного об’єкта до відповідних пропорцій (параметрів) генеральної сукупності. Репрезентативність забезпечується стратегією і процедурою її формування, розрахунком її мінімального обсягу, який здатний забезпечити необхідну точність її результатів. Елементи генеральної сукупності (респонденти), які підлягають аналізу (опитуванню, інтерв’юванню) називають одиницями відбору. Ознаки об’єкта, що підлягають вивченню (шум, запилення тощо) називають одиницями спостереження

Основні способи формування вибіркової сукупності

Прості

1. Простий випадковий відбір (вибірка першого зустрічного, поштове опитування, метод снігової кулі) передбачає, що всі елементи генеральної сукупності одержують однакову ймовірність попадання у вибірку

2. Систематичний (механічний) відбір. Відбір із списку з певним кроком (через 10, 20, 50 і т.д. чоловік).

3.Гніздовий (кластерний) відбір. В якості одиниць дослідження відбираються не окремі респонденти, а цілі групи чи колективи, в яких проводять соцільне опитування.

4. Серійна вибірка. Передбачає виділення статистичних серій, як сукупності складових досліджуваного об’єкта.

Складні

1. Стратифікаційна вибірка. Застосовується до неоднорідних генеральних сукупностей. Страти (верстви) виділяють за однією, двома чи більше ознаками, пов’язаними з історичними, природними, психічними, економічними аспектами діяльності досліджуваного об’єкта.

2. Метод квотової вибірки. Застосовують, коли до початку дослідження відомі широкі дані про контрольні ознаки елементів генеральної сукупності. Параметр квоти – це окремі показники контрольної ознаки (числа, поняття або знаки). Чисельність квотних ознак не повинна бути великою і на практиці не перевищувати 2-3 показників.

3. Багатоступеневий відбір. Використовується для дослідження великих генеральних сукупностей із складною структурою. Процес формування вибірки охоплює декілька етапів, на кожному з яких використовується той чи інший із попередньо розглянутих методів.

В програмі соціологічного дослідження обов’язково вказується, який тип вибірки використовується і чому, який є обсяг вибіркової сукупності. Подальшим етапом методичного розділу програми є обґрунтування методів соціологічного дослідження. Обґрунтувати методи дослідження – значить вибрати ті із них, які найбільш відповідають розв’язанню завдань соціологічного пізнання. Так як жоден із методів не є універсальним і характеризується чітко окресленими пізнавальними можливостями, то кожен з них має свої «плюси» і «мінуси», тобто позитивні риси і певні недоліки. Тому не буває методів «добрих» чи «поганих», а є методи адекватні або неадекватні поставленим завданням дослідження.

Організаційний розділ програми передбачає складання робочого плану дослідження. В ньому поетапно намічаються терміни проведення роботи, якщо потрібно фіксуються виконавці, складається кошторис витрат, улаштовується чисельність співробітників. Робочий план складається на базі стратегічного плану і відображає основні процедурні заходи. Завершення розробки плану дослідження є формальною підставою для початку робіт безпосередньо на об’єкті дослідження.

3. Методи збирання соціологічних даних (основними з яких є метод спостереження, метод експерименту, аналіз документів та метод опитування), забезпечують перехід від теоретичного знання про предмет дослідження до його емпіричного опису та аналізу.

Метод спостереження запозичений із природних наук. У контексті соціологічної науки він визначається як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, прямої реєстрації подій очевидцем у процесі їх розгортання. Спостереження важливе джерело отримання соціологічної

інформації на стадії загальної розвідки, на етапі складання програми як початкового пункту пізнання. Цей метод створює можливість для безпосереднього сприйняття поведінки людей у конкретних умовах, опису взаємодії усіх її учасників та конфліктних ситуацій. Проте спостереження в силу своєї специфіки фіксує здебільшого поверхові поведінкові факти, зовнішні властивості досліджуваних об’єктів, а ціннісні орієнтації соціолога можуть накласти відбиток на процес його спостереження і стати джерелом викривлення отриманих даних, тому

воно частіше всього використовується спільно з іншими методами. Розрізняють спостереження включені і невключені, відкриті та інкогніто, вільні та стандартизовані, систематичні й випадкові, польові й лабораторні.

До спостереження умовно можна віднести соціальний експеримент. Застосування цього методу в соціології стало можливим завдяки зростанню емпіричних досліджень, удосконалення процедур обстеження, розвитку математичної логіки, статистики і теорії ймовірності. Соціологічний експеримент використовується тоді, коли треба розв’язати завдання, пов’язані з реагуванням тієї чи іншої соціальної групи на внутрішні і зовнішні фактори, які вводяться ззовні у штучно створених і контрольованих умовах. В результаті соціального експерименту створюється можливість з’ясовувати причини появи і зміни соціальних явищ, а багаторазовий повтор досліду сприяє нагромадженню кількісних характеристик, за якими можна робити

висновки про типовість чи випадковість досліджуваних явищ. За характером об’єктів експерименти поділяються на економічні, правові, педагогічні, психологічні та ін. За специфікою завдань розрізняють науково-дослідні та практичні експерименти. Основним недоліком соціального експерименту є те, що штучні умови, в яких вони проводяться експерименти, можуть порушити природність перебігу соціального явища, що досліджується.

Аналіз документів порівняно з попередніми методами має більші пізнавальні можливості. За своєю популярністю він поступається лише методу опитування. В окремих напрямах соціологічних досліджень (наприклад, у промисловій соціології), аналіз документів є домінуючим. Цей метод є одним із обов’язкових, з якого починаються практично всі дослідження. Відбір документів зумовлюється проблемою, предметом, цілями, завданням, організаційними можливостями дослідника. Останній повинен добре орієнтуватися в багатоманітності документів, тому соціологія здійснює їх класифікацію. За статусом документи поділяють на офіційні (урядові матеріали, постанови, заяви, плани роботи і звіти виробничих колективів і т.д.), які відображають суспільні зв’язки й колективні погляди, та особисті (документи, складені з ініціативи самих працівників, які містять їхню особисту думку щодо дослідницьких проблем). За цільовим призначенням розрізняють спеціальні документи, які складаються безпосередньо для соціологічного дослідження(анкети, плани, протоколи спостережень, дані експерименту) і побічні (довідкові видання, літературно-художні твори та інша література). За рівнем обробки інформації виділяють первинні документи, які складаються на базі прямого спостереження чи опитування (звіти з емпіричних соціологічних досліджень, протоколи зборів тощо) і вторинні являють собою обробку, узагальнення, опис, зроблені на основі первинних документів. За змістом документи класифікують на правові, історичні, економічні, технічні тощо. Найбільш розповсюдженим і широковживаним у соціології є метод опитування. Під час опитування об’єктивний матеріал, зібраний за допомогою інших методів дослідження (спостереження, аналізу документів), доповнюється інформацією про суб’єктивне сприйняття предмета дослідження. При опитуванні реєструють і мотиви, і результати діяльності індивідів. Джерелом інформації є усні чи письмові висловлювання респондентів про стан громадської думки та суспільної свідомості, об’єктивних явищ та процесів не тільки в теперішньому а й у минулому і майбутньому часі. Отже, якщо правильно організувати опитування, то можна отримати інформацію про всі проблеми.

Існує два основних види опитування: інтерв’ю і анкетне опитування.

Інтерв’ю – це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв’юера з респондентом (носієм інформації). Існує ціла низка різновидів інтерв’ю. За технікою проведення розрізняють вільне інтерв’ю (коли немає плану і завчасно сформульованих запитань); фокусоване спрямоване інтерв’ю (вивчення громадської думки щодо відомо конкретної події, факту, ситуації); стандартизоване (формалізоване) інтерв’ю (коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх козування і форма запису передбачається і фіксуєтьсязаздалегідь). Перевага інтерв’ю полягає в тому, що завдяки прямому контакту з респондентом, є можливість отримати мало доступну для інших методів інформацію, зокрема зафіксувати „підтекст» емоційного забарвлення, зовнішніх реакцій співрозмовника і зробити висновки про його ставлення до предмета розмови, про щирість його відповідей.

Анкетне опитування передбачає реєстрацію відповідей самим опитуваним. Анкетування може застосовуватися у дослідженні будь-якої соціальної проблеми, якщо для її розв’язання потрібна інформація про явища суспільної та індивідуальної свідомості (потреби, інтереси, мотиви, установки, думки, ціннісні орієнтації окремих індивідів чи соціальних груп). Анкета – впорядкований за змістом і формою набір запитань, спрямованих на розкриття змісту досліджуваної проблеми. Існують різні види опитування: через пресу (анкета друкується на сторінках журналів та газет, а відповіді на її запитання пересилаються в редакцію); поштов (анкети і відповіді на її запитання пересилаються поштою); роздаткове (анкети роздаються безпосередньо респондентам). Поштове та пресове опитування дають дуже низький відсоток повернення заповнених анкет, що потребує від соціолога додаткових зусиль для забезпечення репрезентативності одержаної інформації. Ефективність роздаткового анкетування залежить не тільки від змісту і структури анкети, а й від особистих якостей анкетера. Для аналізу міжособистісних відносин в малих групах застосовують соціометричний метод опитування. За його допомогою можна отриматиінформацію про позиції індивідів в групі, зокрема про типи

міжособистісних відносин, неформального лідера в групі, про міру диференціації та згуртованості в групі і т.д., і на її основі виявити позитивні, конфліктні, напружені або індиферентні ділянки, що має важливе значення для коригування міжособистісних відносин в групі. Коли в процесі соціальної роботи виникає потреба оцінити такі сторони об’єкта, самооцінка яких може виявитися неможливою або спотвореною, застосовують експертне опитування. Практика останніх років свідчить, що використання експертних оцінок у соціологічному дослідженні дає можливість підвищити рівень соціального управління.

Оцінки, отримані від компетентних осіб –експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об’єкт дослідження, мають велике значення у вирішенні завдань соціального прогнозування і проектування. Експертне опитування використовується на всіх етапах організації соціологічного дослідження.

Контрольні запитання:

1. Розкрийте сутність соціологічного дослідження.

2. Дайте класифікацію основних видів соціологічного дослідження і вкажіть, коли вони використовуються.

3. З яких етапів складаються процеси соціологічного дослідження і які процедури проводяться на кожному з них?

4. Що таке програма соціологічного дослідження і яку роль вона грає в дослідницькому процесі?

5. Із яких компонентів складається програма соціологічного дослідження? Розкрийте сутність і структуру кожного із них.

6. Чим визначається концептуальна схема програмування соціологічних досліджень?

7. Що таке інтерпретація понять і яка її роль в організації і проведенні соціологічного дослідження?

8. Яка роль наукової гіпотези у дослідницькому процесі?

9. Що таке вибірка? Розкрийте ключові поняття вибіркового процесу.

10. Що означає обґрунтування методів соціологічного дослідження?

11. Назвіть основні методи соціологічного дослідження і розкрийте їх пізнавальні можливості.

12. Чому метод соціологічного опитування є найбільш поширеним у соціології?

ТЕМА № 3. СУСПІЛЬСТВО ЯК ЦІЛІСНА СИСТЕМА

1. Сутність, основні ознаки суспільства

2. Соціальні інститути як складові суспільства

3. Типологія суспільства