Таким чином, нормами чинного законодавства передбачена можливість повернення частки учасника (засновника) у статутному капіталі товариства в натуральній формі, в тому числі основними засобами.

Відповідно до ч. 1 ст. 144 ЦКУ статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів. Згідно з ч. 3 ст. 144 ЦКУ статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.

Якщо учасники до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства не внесли (не повністю внесли) свої вклади, загальні збори учасників приймають одне з таких рішень:

– про виключення із складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі;

– про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі;

– про ліквідацію товариства.

При цьому нормами чинного законодавства не визначена відповідальність учасників товариства за невиконання норм ч. 3 ст. 144 ЦКУ. Крім того, в ЦКУ та Законі про госптовариства прямо не встановлені обмеження щодо розміру виплат учасникам при виході з товариства, у разі неповного внесення ними вкладу в статутний капітал.

Для з'ясування впливу повноти внесення вкладу в статутний капітал на розрахунок розміру виплати вартості частини майна товариства при виході учасника з товариства звернемося до судової практики.

Так, наприклад, в п. 30 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 р. № 13 (далі – Постанова № 13) зазначено, що у разі, якщо учасник не повністю вніс (не повністю оплатив) свій вклад до статутного капіталу товариства, йому виплачується дійсна вартість частки пропорційно внесеній (оплаченій) частині вкладу.

Отже, повнота внесення учасником вкладу в статутний капітал впливає на розмір виплати при його виході з товариства.

На нашу думку, на користь вищевказаного твердження також свідчить положення ст. 53 Закону про госптовариства, де зазначено, що частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної сплати лише в тій частині, в якій її уже сплачено.

Що стосується розрахунку суми виплат учаснику товариства, то вихідними даними для здійснення такого розрахунку, окрім розміру фактично сплаченого вкладу учасника у статутний капітал, є вартість майна товариства. Ні в ЦКУ, ні в Законі про госптовариства поняття «вартості майна» не визначено. Відсутнє таке поняття і в інших українських нормативно-правових актах.

Тож знову звертаючись до судової практики, знаходимо наступні висновки.

Вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно до його частки в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Вартість майна товариства, яка враховується у визначенні частки, вартість якої належить до сплати учаснику, що вибув,визначається як сумарна вартість активів товариства за вирахуванням його зобов'язань ( п. 30 Постанови № 13, п. 3.7 Рекомендацій Президії ВГСУ від 28.12.2007 р. № 04-5/14).

Крім того, у згаданих Рекомендаціях ВГСУ роз'яснив, що будь-який учасник ТОВ має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна. На практиці ринкова вартість майна визначається шляхом проведення експертної оцінки. Крім того, при визначенні вартості чистих активів також можливо користуватись Методичними рекомендаціями щодо визначення вартості чистих активів акціонерних товариств, схваленими рішенням ДКЦПФР від 17.11.2004 р. № 485.