Обробки народних пісень

Більшу частину творчого спадку композитора займають обробки народних пісень. Всього було написано близько 200 обробок. В них М.Леонтович виступає сміливим новатором, використовуючи багатий арсенал гармонічних, поліфонічних, фактурно-тембрових засобів для розкриття образу та сюжету народної пісні. Власне, він вийшов за рамки традиційної обробки пісні, створивши новий жанр хорової мініатюри. У його ранніх творах (наприклад «При долині, при охоті», «Гаю, гаю,зелен розмаю», «Ой час-пора до куреня») та таких, що були створені з певною метою для учнівських хорів, відчувається вплив обробок М.Лисенка та жанру хорового концерту. У зрілих творах композитор вдало поєднує досягнення класичної поліфонії з особливостями багатоголосся народної хорової музики.

Хори «Мала мати одну дочку» та «Пряля» цікаві тим, з якою майстерністю композитор створює протилежні за характером образи, спираючись на один пісенний матеріал. «Мала мати одну дочку» має дві побудови, в яких подано конфліктні образи. Перша витримана в ліричних тонах. Заспівують сопрано, через півтора такти імітаційно вступають альти. Дисонанси, що виникають між голосами, звучать м’яко. Вступ чоловічих голосів, що повторюють останню мелодичну фразу, не порушують загального настрою. Різко змінюється характер у другій побудові. Мелодія доручається тенорам, вона набуває розмаху, веселої безтурботності і цілком відповідає поетичним рядкам «П’є п’яниця, п’є, гуляє». Вступ жіночих голосів додає ще більшого напруження. Композитор робить акцент на дисонуючі співзвуччя. Остання фраза басів доповнює образ: порожнє звучання заключного акорду ніби підкреслює безвихідь становища молодої жінки.

Хор «Пряля» також присвячений важкій жіночій долі. Молода жінка відчуває ворожість свекра та свекрухи, що постійно їй докоряють. У чотиритактовому вступі втілено основний настрій пісні. Двічі повторена фраза передає неспокій, перевтому. Гармонії досить напружені. Мелодія, невелика за обсягом (у межах квінти), з частим повторенням верхнього звуку, ніби передає монотонність праці молодої прялі. Мелодичний рух інших голосів досить плавний, не поділяється на фрази. Пісню подано в рондо подібній формі: в 1, 3, 5 строфі мова йде про невістку, в 2 і 4 – про свекруху та свекра, в 6 – про чоловіка, який жаліє молоду жінку. Октавно-унісонний початок другої строфи звучить грізно, мелодію проведено в басах,в результаті чого вона набуває жорстких, грубих рис. Поліфонізація музичної тканини пов’язана також з загостреним звучанням, підкресленням дисонантності, появою затримань. Широко використовуються септакорди всіх ступенів. Індивідуалізація образного змісту пісні, психологічна глибина – нові риси, які привніс М.Леонтович в жанр обробок пісень.

Хор «Дударик» виростає з невеликої поспівки. На витриманій тонічній квінті, що імітує звучання дуди, багато разів повторюється народна мелодія. Тут створено дві сцени: радісна, світла, образ веселого діда-дударика та сумна, образ жалю маленького хлопчика за своїм дідом. Друга строфа написана у паралельному сі-мінорі, а також збагачена поліфонічними прийомами розвитку. Тут виникає ряд дисонуючих гармоній, який сприяє збагаченню образу, його психологічному насиченню.

Хор «Щедрик» - зразок наскрізного розвитку твору з невеликої поспівки-теми. Форма хору – варіації на тему-остинато. Однотактова по співка, повторена кілька разів сопрано, виростає в чотиритактову тему. Поступово вступають альти, тенори та баси. Починаючи з четвертої варіації, всі голоси приходять в активний рух. Тема переходить з голосу в голос, залишаючись незмінною. Теситурно всі голоси піднято досить високо, що сприяє досягненню кульмінації. Композитор широко використовує поліфонічні засоби розвитку. Сьома варіація є репризою. Тут знов тему передано сопрано. Кода – останній чотиритакт – звучить на витриманій тоніці. Одиноко проспівується двома солістами остання фраза. У «Щедрику» відтворено народну жанрову сцену – обряд щедрування.

Хорова творчість М.Леонтовича розкрила перед цілим світом невичерпну скарбницю української народної пісні.