Євген станкович (нар. 1942).

Євген Федорович Станковий є центральною фігурою в сучасній музиці України. Він один з найбільш різносторонніх за своїми творчими інтересами композиторів, які прийшли в українську культуру наприкінці 60-х - на початку 70-х років.

Євген Станкович народився 19 вересня 1942 року в мальовничому містечку Свалява, що на Закарпатті, в родині вчителів. Музикою займався з дитинства. Після школи він навчався в музичному училищі міста Ужгорода по класу віолончелі (з 1958 року), а пізніше в Львівській (1962-1963) та Київській (1965-1970) державних консерваторіях на композиторському відділенні в класі професора Бориса Лятошинського та Мирослава Скорика. Своє навчання він завершив у 1970 році. Його дипломною роботою була «Симфонієта», де він сміливо «обіграв» «чужі» теми з творів Й. С. Баха, Р. Вагнера. Разом з тим цей твір засвідчив нахил молодого автора до симфонічної музики. Він одразу намагався використати найважливіші композиторські здобутки попередніх епох та інших національних шкіл, але не абстраговано, а відповідно до українських духовних традицій, зумів індивідуально і яскраво перевтілити їх на суто національному ґрунті.

Після закінчення консерваторії він працює в Київському видавництві «Музична Україна», сприяє популяризації національної музичної культури, а водночас і сам дуже багато та інтенсивно пише музичні твори. Врешті творчість настільки захоплює його, що з 1976 року він повністю переходить на творчу роботу. Плідно працюючи з 1966 року, він написав 6 симфоній, 9 камерних симфоній, оперу "Коли цвіте папороть", 5 балетів, велику кількість ораторіальних, камерно-вокальних та інструментальних робіт, а також музику для 6 спектаклів та більш ніж 100 фільмів.

Кращі його твори - це

1979р. "Цвіт папороті", фольк-опера, лібретто О.Стельмашенка,

1981р. "Ольга" балет, лібретто Ю.Іллієнка,

1985р. "Прометей Агонія", балет, лібретто Ю.Іллієнка,

1986р."Майська ніч", балет. За мотивами творів М.Гоголя, 1990 р. "Ніч перед Різдвом", балет. За мотивами творів М.Гоголя, 2000 р. "Вікінги", балет, лібретто О.Биструшкіна.

Євген Станкович нагороджений багатьма почесними званнями та нагородами. Він народний артист України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка, академік Академії мистецтв, займає посаду завідуючого кафедрою композиції в Національній музичній академії міста Києва. Є.Станкович багато років очолював Спілку композиторів України.

Композиторська творчість Євгена Станковича вражає широтою охоплення різних настроїв, вражень, гостротою світовідчуття. Одинадцять симфоній включають в себе, мабуть всі можливі різновиди жанру. Для стилю Є.Станковича характерна яскрава драматичність, зіткнення протилежних, контрастних образно-емоційних «полюсів», таких як страждання і радість, чисто побутові, пісенно-танцювальні мотиви - суворі наспіви церковного походження, спокійна задума - і раптовий вибух енергії.

В останні роки композитор часто перебуває за кордоном, зокрема в Німеччині, Швейцарії.

КАМЕРНА СИМФОНІЯ №3 створена 1982 року. Твір досить швидко здобув популярність, його почали виконувати як у нашій країні, так і за кордоном. На засіданні Міжнародної музичної трибуни при ЮНЕСКО Камерну симфонію було визнано одним з десяти кращих музичних творів світу за 1985 рік.

Симфонія №3 для камерного оркестру та флейти соло – лірико-драматична за змістом. Розгортання музичних подій – напружене, динамічне. Тут є і гостро драматичні, і ліричні кульмінації. В основі цієї одночастинної симфонії три теми: токкатно-скерцозна, лірично-скорботна і просвітлено –лірична. Ці теми зазнають значного розвитку, взаємодіючи між собою, зіставляючись і навіть конфліктуючи. Створюється масштабна музична композиція з трьох великих образів. Їм передує короткий вступ. Завершується твір динамічною кодою. Незвичний, як для симфонії склад – флейта і 12 струнних інструментів – змушують пригадати вишукану атмосферу придворного конвертування кінця 14 сторіччя. Такий камерний склад призначається композитором для виражання сильних і драматичних емоцій. В естетиці 14 сторіччя тембр флейти характеризувався як «печальний і сумовитий». Є.Станкович знаходить в ньому вражаючу подібність до задушевного голосу нашої сопілки і досить охоче підкреслює її подібність. Для композитора солюючий інструмент – це зворушливий голос душі самотньої людини, що загубилась у вирі юрби. Композитор прагне осмислити в симфонії одну з «вічних» тем боротьби добра зі злом, протистояння життя смерті.