Українські народні інструменти

До основних українських народних інстру­ментів належать кобза-бандура, цимбали, ліра, сопілка. З давніх часів існує та­кож скрипка. Часто зустрічаються коза (волинка), бубон, різні види трубних духових інструментів, зокрема трембіта.

Кобз а-б а н д у р а — струнний щипковий інструмент, який побутує на Україні з давніх часів. У далекому минулому існував у простішому вигляді й іменувався тоді кобзою; у XVIII—XIX ст. ст. удосконалився і зветься переважно бандурою.

Зовнішній вигляд бандури змінювався відповідно до того, як зростала кількість струн на ній, збільшувався діапазон та технічно-виконавські можливості.

У давні часи бандура мала 8—12 струн, всі кобзарі зберігали її діатонічний стрій. З XIX ст. з'явилися інструменти вже з 25—30 стру­нами. Розміщувалися струни так: 6 довгих басових, які у старих бандурах називалися «бунтами», натягалися вздовж грифа і всього корпусу; збоку на корпусі розташовувалися коротші — приструнки (вони існували в різ­ній кількості, у залежності від бажання різних кобзарів і майстрів).

Українські народні інструменти (зокрема бандуру) та мистецтво бан­дуристів вперше дослідив і описав класик української музики М. В. Лисенко.

У зв'язку з тим, що бандура мала досить тихий, слабкий і короткий звук, багато кобзарів-бандуристів одягали на вказівний палець правої руки, якою грали на приструнках, щось на зразок металевого наперстка з дерев'яним «кігтем». Це значно підсилювало звучання.

Існувало два основних способи гри: кобзарі Київщини тримали банду­ру майже перпендикулярно або похило по відношенню до корпусу музи­канта, причому на приструнках можна було грати тільки правою рукою, на «бунтах» видобували звуки лівою.

У більшості старих кобзарів Харківщини положення бандури було майже паралельним до корпусу музиканта, завдяки чому можна було грати на струнах обома руками.

Над удосконаленням бандури працюють майстри І. Скляр та А. Тузиченко.

З бандурою споріднений струнно-щипковий інструмент «торбан». Цей, майже зниклий в наш час інструмент, на відміну від бандури, мав подвій­ний гриф і більшу кількість струн, техніка гри на ньому була значно складнішою.

Цимбали — струнний ударний інструмент. Зовнішній вигляд їх нагадує плоский ящик трапецієподібної форми, у верхню деку якого вправ­лена тонка дошка з резонаторними отворами. Над нею на підставках — «кобилках» — натягнуті групами металеві струни, звук із яких видобу­вається за допомогою дерев'яних «колотушок» (кінці їх обтягнені шкірою або повстю для пом'якшення звука). Загальний діапазон новіших цимбал перевищує чотири октави. У старовину цей інструмент мав значно менше число струн.

Тепер існують цимбали різних розмірів і строїв. З таких цимбал складаються ансамблі. На невеликих цимбалах грають сидячи і тримаючи їх на колінах або стоячи (укріпляючи інструмент на шийному ремені). Більші цимбали (особливо сучасні концертні) мають спеціальний демпфер­ний механізм і приладнані ніжки-стояки.

Цимбали входять також до різних мішаних інструментальних ан­самблів, серед яких найбільш поширеними на Україні у минулому були так звані «троїсті музики» (три партії). Використовуються вони і в на­родних хорах, входячи до інструментальної групи. Дуже розповсюдже­ний цей інструмент на Україні та в Білорусії.В удосконаленні існуючих та у створенні нових типів цимбал значних успіхів досягли радянські майстри та виконавці О. Незовибатько та І. Скляр.

Ліра («реля», або «риля») — струнний смичково-клавішний інстру­мент, зовні нагадує гітару з укороченим і потовщеним грифом. З боку,, протилежного від грифа, всередині інструмента, перпендикулярно до струн, встановлено невелике дерев'яне коліщатко з ручкою (корбою), яку вико­навець безперервно крутить правою рукою (це коліща відіграє роль безконечного смичка). Над верхньою декою ліри по обидві сторони коліщати впритул до нього натягнуті дві струни різної товщини, а над ним укріп­люється третя, верхня струна — так звана «співаниця», або «мелодія». На ній виконується основний наспів за допомогою своєрідних клавішів, на­тискуваних пальцями лівої руки. Нижні струни, настроєні у квінту по відношенню одна до одної, звучать органним пунктом.Звук ліри дещо тьмяний, неголосний, але на хороших інструментах — чистий і співучий. У старих лірах існувало 9—14 клавішів для виконання мелодії. Виконавці на лірі —лірники поряд з думами та історичними ви­конували гумористичні й сатиричні пісні, канти, псальми повчального і релігійного змісту (епізодично виконувалися також танці за бажанням слухачів).

Лірник Іван Бернацький

В наш час ведуться експериментальні роботи над удосконаленням ліри з метою широкого її використання в національному оркестрі укра­їнських народних інструментів.

Скрипка —один з найпоширеніших на Україні народних інстру­ментів, існувала ще у часи Київської Русі. Про це свідчать фрески XI ст. у Київському Софійському соборі.

Скрипка відома як сольний інструмент і як основний _ інструмент «троїстих музик» та інших оркестрових ансамблів на Україні.

Сопілка з її різновидностями (денцівкою, а в західних областях України флоярою)— це невелика дерев'яна трубка з декількома го­лосовими отворами (в саморобних сопілках їх найчастіше шість) і свистко-вим пристосуванням для звуковидобування. Від довжини і діаметра трубки залежить висота основного тону сопілки та її діапазон. Крім основного звукоряду, прийомами передування можна видобути повторення тих же звуків на октаву вище. Існують сопілки різних строїв і звукорядів, на­приклад, полтавська, гуцульська:.

Хороші сопілки мають приємний співучий звук. Народні майстри-інстру-менталісти досягають справжньої віртуозності у виконанні на сопілці різних награвань, пісень, танців. Сопілка входить як один з основних інструментів до складу «троїстих музик». Із сопілок різних розмірів складаються ансамблі сопілкарів. Багатоголосне виконання на сопілках пісенних мелодій близьке до хорового українського народного багатого­лосся. В хорі сопілка іноді виконує заспів. Над удосконаленням сопілки працюють радянські майстри, най­більше ж І. Скляр та В. Зуляк.

Трембітар

Трембіта — трубний дерев'яний (амбушюрний) інструмент, поши­рений в західних областях України, особливо в гірських місцевостях.

Трембіти бувають різної довжини, часто вони досягають двох з поло­виною метрів і більше. Інструмент цей малорухливий, має лише натураль­ну шкалу звуків з можливим її розширенням вгору засобом передування. Звучання її дуже своєрідне, за тембром нагадує звук великого рога.

Майстри гри на трембітах виконують на них складні награвання спе­ціального призначення На трембітах перегукуються чабани в горах та на полонинах. У старовину повстанці «трембітали» на них бойові кличі й сиг­нали, сповіщаючи про небезпеку в горах; в наш час ще збереглися харак­терні награвання — «чабанська гра», «весільна гра», «похоронна гра» тощо. Тепер трембіта нерідко включається у гуцульські оркестри. Грати на трембіті (трембітати) вважається складною і відповідаль­ною справою, тому майстер гри на трембіті користується завжди народ­ною пошаною, а сам інструмент не втратив популярності в народі й досі, про що свідчить той факт, що Львівська державна хорова капела назва­на ім'ям цього народного інструмента — «Трембіта».

Коза — українська волинка. Являє собою міх (переважно з козячої шкури) зі вставленими в нього кількома трубками. Дві трубки, що містя­ться внизу, звучать органним пунктом квінти, рідше — октави; на третій, верхній трубці, в яку вставлено пищик з язичком, виконується мелодія, а через четверту під час гри міх поповнюється повітрям. Видобування звука своєрідне — виконавець, тримаючи міх, найчастіше під пахвою, на­тискає на нього ліктем і виштовхує повітря в трубки, чим досягається безперервність звучання. Цей інструмент зберігся у народному побуті переважно в західноукраїнських областях і великого поширення тепер не має.

Б у б о н — в основному не відрізняється від загальновідомого типу інструмента. Використовується як ритмічний інструмент в оркестрах, ан­самблях різноманітного складу.

Троїсті музики — найбільш поширений в минулому на Україні тип народного інструментального ансамблю. Основні його інструменти: скрипка, цимбали, бубон. Часто додається сопілка, а іноді — народна віолончель — басоля.

Троїсті музики

Можливі й інші склади «троїстих музик», як дві скрипки, цимбали, бубон або скрипка, флояра, бубон та інші.Троїсті музики неодноразово згадуються в народних піснях, у творах Т. Г. Шевченка. Зустрічаються вони і в наш час.