Календарно-обрядові пісні

Не тільки в піснях календарних циклів, а й у родинно-побутових — ко­лискових, весільних піснях, у похоронних плачах і голосіннях — відбуває­ться поступовий процес виникнення й розвитку національних характерних рис, типових для української народної музики.

Але український народ не тільки розробляє ті пісенні жянри, що діста­лися йому у спадщину від древньоруських предків, а й виступає як творець пісень нового типу, які безпосередньо відбивають його життя й побут в нову історичну добу.

Так виникають, зокрема, епічні жанри української народнопісенної твор­чості — думи та історичні пісні, створюються глибоко змістовні ліричні про­тяжні, жартівливі, гумористичні, сатиричні, танцювальні пісні, канти, пісн романси, інструментальна музика.

В той час, як вивчення особливостей народнопісенної творчості Київської Русі становило для історичної науки виняткову трудність через багатовікову віддаленість від нашої епохи, дослідження української народ­ної пісні ранніх періодів її розвитку може спиратися на більш точні дані. Ми дістаємо їх насамперед з багатої усної традиції народу, яка донесла до наших днів численні зразки найстаровиннішого українського фольклору, зберігши його тексти, наспіви й навіть форми виконання. Наукове дослід­ження цих живих пам'яток музичної культури найдавніших і ближчих ча­сів поряд з матеріалами з історії, літератури, живопису дає можливість скласти картину життя і давнього музичного побуту українського народу, формування його музичної культури.

Серед землеробських свят річного круга особливе місце в житті українського народу займало урочисте відзначення наближення нового землеробського року, приходу весни, передодня збирання врожаю і часу самого його збирання.

Відповідно до цього існували основні цикли календарних пісень — зи­мовий, весняний, літній,— що відбивали працю й побут трударів у різні пори року.

Зимовий цикл календарних пісень складався з колядок і щедрі­вок. Істотної різниці щодо змісту у цих двох близьких видах пісень не бу­ло. Вони являли собою новорічні поздоровлення, побажання успіху в но­вому землеробському році, здоров'я і благополуччя сім'ї, величлння гос­подаря, прославлення праці хлібороба та її здобутків. Народна традиція зберегла численні звичаї, що мали в далекому минулому символічне зна­чення. В побуті українського народу вони залишилися у вигллді ново­річних ігор молоді, звичаю виворожування долі в новому році, багатого врожаю, у новорічних колядуваннях. Довго побутував звичай ходіння по дворах із співанням колядок — вітальних або величальних, а також звичай новорічного «посівання» у дворах і оселях добірним зерном, що мало забезпечити врожай та супроводжувалося такими, наприклад, словами:

Сію, сію, посіваю,

З новим роком поздоровляю.

Сійся-родися, жито-пшениця,

Всяка пашниця...

В іграх молоді на Україні зберігався і такий старовинний, у минулому символічний, звичай, як водіння по полях і селищах кози, що в старо­вину уособлювала покровителя полів Велеса, або Волоса '. Козу зображав парубок у вивернутому кожусі. Слова пісні, що супроводжувала цю гру, розкривають старовинні уявлення народу про силу Велеса, його вплив на врожай:

Де коза ходить — там жито родить,

Де не буває — там вилягає.

Де коза ногою — там жито копою,

Де коза рогом — там жито стогом...

Серед зимових новорічних ігор довгий час утримувався також звичай вгадувати свою долю в новому хліборобському році, в особистому житті, зокрема, в одруженні. Ворожили на виливанні воску, загадуванні імен тощо. Старовинні новорічні щедрівки й колядки відобразили ставлення наших предків до сил природи, намагання людей силою слова й музики, символіч­ної дії вплинути на них. В багатьох новорічних щедрівках звістку про успіх в новому році при­носить весняна пташка, найчастіше — ластівка або зозуля.

Щедрик, щедрик,

щедрівочка, прилетіла ластівочка.

Стала вона щебетати,

Господаря викликати:

«Вийди, вийди, господарю.

Подивися на кошару:

Там овечки покотились,

А ягнички народились.

В тебе товар весь хороший,

Будеш мати мірку грошей...»

Мелодія «Щедрика» несе в собі сліди сивої давнини: в ній коротка й виразна поспівка терцієвого діапазону, багаторазово повторюючись, утворює своєрідну мелодичну строфу без контрастних елементів.

В іншій щедрівці — «Ой сивая та і зозуленька» — лірично-прославного характеру розповідається про те, як зозуля шукає кращого саду-господар-ства, та не знаходить, а саме в ньому і «красне сонце» — господиня, і «ясен місяць» — господар, і «дрібні зірки» — його діти. Ця щедрівка, очевидно, того ж походження, відзначається більш розвиненою мелодичною строфою з контрастним зіставленням заспіву й приспіву, ширшим рухом мелодії.

Щедрий вечір, добрий вечір

Добрим людям на здоров’я .

Усі сади та і облітала. Щедрий вечір...

А в одному та і не бувала. Щедрий вечір...

А в тім саду три тереми. Щедрий вечір...

А в першому красне сонце. Щедрий вечір...

А в другому ясен місяць. Щедрий вечір...

А в третьому дрібні зірки. Щедрий вечір...

Ясен місяць — наш господар. Щедрий вечір...

Красне сонце — жона його. Щедрий вечір...

Дрібні зірки — його діти. Щедрий вечір

Такий загалом зміст і більшості старовинних колядок. Численні колядні пісні відбивають різні події стародавньої історії — часи Київської Русі або й ще давніших.

До народних календарних свят пристосовувалися численні суто розважальні ігри молоді, які не мали безпосереднього зв'язку з традиційними обрядами. Серед новорічних розваг — ігрові драматизовані сценки «Маланка» та «Коза», що відзначалися певним сюжетом, розподілом тексту на ролі, навіть початковими елементами сценічної дії.

В основі народної ігрової сценки «Коза» — мотив захворювання і щасливого оду-­ жання основного персонажа і вияв загальної радості з цього приводу. Можливо, в ста­- ровину це було пов'язано з уявленням про оживання сил природи напередодні весни, а разом з цим і одужання, поновлення сил всіх живих істот. Близька за змістом до неї, але більш пов'язана з побутом новорічна театралізована гра «Маланка», яку можна вважати однією з найраніших форм народного театру. Ця народна гра-вистава включала багато пісень (серед них часто — і «Ой під вишнею»), жартівливих, іноді відповідно до розвитку дії — гумористично-жалісних (момент оплакування Маланки), танцювальних. Крім сольного і хорового співу, сюди включалися танці під інструментальну музику.

Зимовий цикл новорічних пісень та ігор починався у наших предків, коли наставало зимове рівнодення (кінець грудня) і відбувався «поворот» жа весну (на збільшення дня), а закінчувався з появою перших ознак наближення весни (приблизно, кінець лютого). В давні часи цикл зимових свят і пісень закінчувався проводами масляної—зими. Натомість колядки, як звичай колядування, широко побутували в усіх областях України. Багатий цикл українських колядок і щедрівок становить велику художньо-історичну цінність. Найдавніші з них дають нам деякі відомості про історичні події, відображають світогляд і давні побутові звичаї предків, допомагають виявити шлях еволюції і збагачення засобів музичної виразності в народній творчості.

Не менш значний і цикл весняних пісень, хороводів та ігор. Він складався з веснянок, гаївок, танків, театралізованих хороводних ігор. Початок його припадав на ранню весну, коли поступово оживала природа, зігріта весняним сонцем. Він продовжувався: в період весняних польових робіт, супроводжувався радісними масовими іграми, хороводами, танцями. До найраніших щодо виникнення в циклі на­лежать закликання птахів, весни, сонця. Відображення цього древнослов'янського звичаю залишилося в багатьох українських веснянкових піснях, наприклад,— у пісні «Ой, весно, весно» або у веснянці «Благослови, мати, весну закликати».

Благослови, мати, весну закликати.

Весну закликати, зиму проводжати.

Зимочка в візочку, літечко в човночку...

Зміст тексту — закликання весни — визначив характер інтонацій ні — активних, закличних, позначених висхідним квартовим рухом. Ро нута мелодична строфа пісні свідчить про, можливо, пізніше її походжі але своєрідний лад з ангемітонічною (безпівтоновою) основою ві все ж на значну давність мелодії.

Багато пісень у старовину супроводжували обряд зустрічі весни, підготовки поля, знарядь тощо. Хоч веснянки давно втратили свій безпосередній зв'язок з симво-лічними в минулому обрядовими діями, проте в на ній традиції зберігся їх урочис-тий, серйозний характер.

Серед молоді на Україні в пізніший час особливо поширеними були весняні хороводні ігри та театралізовані хороводні дійства, танці. Відзначаючись дійовістю й активністю, вони разом з тим мали й елементи світлої лірики, веселого жарту та гумору, що відбивали нас людини в зв'язку з настанням тепла, весни, розквітом природи. Саме дякуючи своєму життєстверджуючому характеру багато пісень-танців, та веснянок відіграли особливу роль у житті народу. В старовину вони вико- нувалися переважно дівчатами, на відміну від коляднихта ігор. В основі більшості гаївок (в західних областях України іменуються «гагілками»), хороводів—відображення трудових процесів побуту, характерних явищ природи, тваринного світу. Спів у них поєднується з пожвавленим рухом, пританцьовуванням, мімікою та різноманітними жестами, що допомагають розкрити зміст. Нерідко мотиви праці в гаївках та хороводах поєднуються з мотивами кохання й вибору пари, як у старовинних хороводних іграх «А ми просо сіяли», «Мак», «Завивай-огірочки», «Вербовая дощечка», «Король», «У неділю раненько» та ін.

У народному побуті весняні пісні й хороводи поділялися на тематичні групи відповідно до різних періодів весни. На Україні були поширені також «русальні» пісні, в кінці весни — на початку літа; та — петрівки. В них оспівувалася весняна природа, відображалися народні звичаї, побут. Велике місце в петрівках займає тема кохання.Петрівки можна віднести і до ранньолітніх пісень.

Деякі старовинні веснянки, танці, гаївки зберегли в узагальненому вигляді відображення явищ, характерних для тієї або іншої історичної епохи, наприклад, весняний хоровод «Тума танчок водила», зміст якого склався у зв'язку зі згадками про тяжку турецько-татарську навалу. Слово «тума» означало людину татарсько-українського походження, яку народ в старину наділяв злою силою і від якої застерігав дівчат у хороводах.

Що виведе, той стане, (2)

На дівочок погляне. (2)

Мати дочку чесала, (2)

А чешучи навчала: «Дочко моя, роженько, (2)

Як підеш ти у танок — Не становись край туми:

Тума зведе з розума, (2)

На ніженьку наступить,

За рученьку іздавить, Золот перстінь їздойме...»

Своєрідний скорботно-експресивний характер мелодії цієї веснянки в мі-мінорному ладі з підвищеним IV ступенем відповідає змістові, зв'язаним з давнім минулим українського народу, коли він терпів від турецько-татарських навал.

Інші хороводи, ігри або танки відобразили історичну появу нових соціальних груп, професій в українському суспільстві, ставлення народу до них. Це характерно, наприклад, для веселої і ритмічно загостреної гаївки: «Царівно, ми твої гості», в якій молода дівчина погоджується йти заміж тільки за селянина, або для хороводної гри «Чорнушка», де згадуються представники різних ремесел та виявляється ставлення народу до них:

• Чорнушко-душко, Вставай раненько, Мийся, чешися, Красно вберися. Хотять тя люди взяти, Ми тя хочемо дати.

• Ой за кого, матусенько, ой за кого, ластівонько?

• За бондаря, донечко моя!

• Не піду, мамусенько! Не піду, ластівонько! Бо бондар теше, за люди бреше.

Не піду, мамусенько! Не піду, ластівонько!

• За коваля, донечко моя!

• Не піду, мамусенько! Не піду, ластівонько! Бо коваль кує, чоботи псує... тощо.

В пізніших текстових варіантах цієї пісні згадуються вже не ремісники, за яких мати хотіла б віддати свою дочку, а представники різних соціальних груп — мужичина, паничина та інші.

Подібні танці й хороводні ігри були зв'язані з поділом учасників на дві шеренги, або «стіни» (як у іграх «Просо», «Чорнушка» та ін.) і почергові ми їх хоровими виступами (принцип антифонного співу: питання — відповідь), що стало однією з основ ранніх форм багатоголосся. В деяких з танців і гаївок особливу роль відігравав ритм танцювального складу, зокрема з акцентуванням слабкої долі такту (синкопа), що надавало відтінку завзятості, стрімкості руху, як у згаданій вище веселій, грайливій гаївці «Царіно, ми твої гості». Текст її виник, очевидно, в давні часи, але і в ньому підкреслене особливо шанобливе ставлення до праці хлібороба, бо саме його згодна взяти молода царівна собі за пару.

Багато моментів у весняних танкових, хороводних та ігрових сценках являють собою елементи театралізованої гри, драматичної дії, насиченої музикою. Це — виділення соліста з певною музичною характеристикою, розвиток хорового діалога, застосування виразної міміки й жесту, розігру­вання змісту пісні-гри в поєднанні засобів слова, музики, сценічної дії, хо­реографії.

Подібні моменти мають місце не тільки у названих вище танцях, га­ївках, а й у багатьох інших зразках, таких, як наприклад, численні ва­ріанти пісень «Перепілка», «Подоляночка», «Коструб», «Воротар», «Северин» та ін.

Літній цикл календарних пісень на Україні починався святами Купала, як і колись у давнину, відразу після «зелених свят». Довго побутував у народі звичай стрибання через палаюче вогниі свята, що було залишком уявлення про очищення або збереження себе від впливу злих сил природи з допомогою вогню.

Збір врожаю відзначався в народі з особливою урочистістю, а й пісні, що його супроводили, були центральними в літньому циклі, давалися з покоління в покоління. При цьому багато пісень зберігалі старовини у текстах і в наспівах.

Зажинкові, дожинкові ж и н к о в і пісні, традиція величання й проводжання останнього найкращого врожаю з поля до господарського двору живуть у наш час. В минулому вони не тільки відображали побутові звичаї, а бивали особливості соціального ладу того або іншого суспільства, к суперечності в ньому, тяжкий стан і працю закріпаченого селянства мрії про вільне життя, його боротьбу проти гноблення. Поступово н ровинніші, суто обрядові обжинкові пісні стали втрачати своє значенн мирати. Ті ж пісні, які відображали працю і побут, дійшли до наших часів.

Для багатьох обжинкових пісень характерні архаїчні елементи ста, них наспівів — нерозвиненість мелодичної строфи, побудованої на п ності коротких поспівок, звукоряди вузького обсягу.

Пісні ці, як і інші, подібні до них, відзначаються плавним і розмірним ритмом, неквапливим рухом мелодії по низхідному тетрахорду, типови дансом: II ступінь—тоніка.

В іншій пісні «Утомлені женці»— очевидно, піз­нішого походження, йдеться про тяжку підневільну працю на панській ниві. В мелодії цієї пісні, також невеликого діапазону (вона не виходить за межі квінти), відповідно до змісту з'являються скорботні інтонації, відтінені хро-матизмами

Утомила нас та широкая нива,

Що тепера нам і вечеря немила.

Ой не так нива, як високії гори,

Ой не так гори, як широкі загони.

Не так загони, як маленькеє жито,

А вже нам спину, як кийом, перебито.

Ще яскравіше відбиває тяжку кріпацьку працю у жнива текст пісні «Ой уже сонце над вербами»:

Ой уже сонце над вербами,

Пусти нас, пане, хоч з ребрами!

Ой уже сонце над грушами,

Пусти нас, пане, хоч з душами!

Ой уже сонце в очереті,

Пусти нас, пане, вечеряти!

Ой уже сонце в вівсі,

Полічи, пане, чи ми усі!

Саме ця група обжинкових пісень дістала найбільшого розвитку в житті і пісенній творчості народу і зайняла важливе місце в святі врожаю.

Річне коло календарних пісень у давнину закінчувався проводами осені й зустріччю зими. В цю пору року українська молодь звичайно збиралася на вечорниці з різною домашньою господарською роботою (прядіння, лагодження збруї тощо), під час якої виконувалися різноманітні побутові пісні. Серед них велике місце займали пісні жартівливі й ліричні.

Як бачимо з наведених прикладів календарних пісень, їх не можна розглядати лише як пам'ятки давнини. Навпаки, численні старовинні пісні продовжуючи своє життя в народному побуті пізніших часів, поступово розвивалися, зазнавали змін. У традиційних жанрах з'явилися нові, в яких новий зміст спричинився до розвитку й збагачення засобів музичної виразності.

Так, наприклад, на формування мелодики й структури найстаріших новорічних та весняних пісень впливали тексти закличок, замовлянь. Це виявлялося, зокрема, у підпорядкованості ритміки мелодії ритму й розміру тексту, в побудові малорозвиненої мелодичної строфи на основі багаторазового повторення коротких поспівок. Пісні дещо пізнішого походження у тих самих жанрах, наприклад, «Благослови, мати», «Вийди, вийди, Іванку», «Женчичок-бренчичок», відзначаються більш розвиненою мелодикою, зберігаючи водночас принцип повторності основних мотивів-поспівок. Іноді повторність поєднується з певною варіантністю, що веде до розширення й збагачення структури, формування більш довершеної форми періоду у мелодичній строфі пісні. Для подібних пісень характерні: ладове багатство, кристалізація функцій у ладотональностях, становивлення типових серединних і кінцевих кадансів.

Таким шляхом поступово складаються нові риси народної пісенної творчості. В цьому процесі засоби музичної виразності, їх вибір цілком сумісні зі змістом музично-поетичного твору. Це ми бачили у веснянці «Тумачок водила», в обжинковій пісні «Гей, заспіваймо, гей, нехай дома почу­ють», де певна хроматизація ладу стала засобом передачі експресії, скор­боти. Цей принцип розвиватиметься й далі, зокрема у таких національно своєрідних жанрах, як українські героїко-драматичні думи, деякі весільні пісні-жалі, західноукраїнські коломийки. Набудуть дальшого свого розвит­ку в українській народній пісні й такі прийоми, як рух мелодії по низхідно­му тетрахорду, що надає плагального характеру кінцевим зворотам мело­дичних фраз. Характерною ознакою української пісні ви­явиться застосування звукорядів натуральних діатонічних ладів, неповних форм мінору й мажору (див. неповний вид мінору у веснянці «Вийди, ви­йди, Іванку», мажору — у весняній грі «Женчик» та ін.), октавних звуко­рядів із збереженням ангемітонічної основи (наприклад, веснянка «Благо­слови, мати»), мінорних ладів з великою секстою на тоніці (наприклад, ко­лядка «Ой рано, рано кури запіли»), а також звукоряду мінору октавного діапазону з фрігійським нахилом тощо. У багатьох колядних та весняних піснях пізнішого походження зустрінемо й різні види мажорних та мінор­них звукорядів з чітко виявленими тоніко-домінантовими функціональними відношеннями, з розвиненими класично завершеними формами вокального періоду (наприклад, колядка «Молод Олександер»).

Отже, дальше побутування й розвиток старовинних звичаїв, великих циклів календарних пісень стародавнього й більш пізнього поход­ження є характерним явищем для розвитку українського народного музичного етнічного мистецтва. У багатьох з них знайшов своє відбиття протест проти соціального й національного гноблення, проти схоластики й аскетизму, проти ідей непротивлення й покори народу в класовому суспільстві в боротьбі з життєствердним народним мистецтвом.

Ніякі заборони й обмеження не могли викоренити народних звичаїв календарних свят, зв'язаних з ними пісень, ігор, народних розваг.