Українські композитори XIX сторіччя

У діяльності найвидатніших композиторів України XIX ст. знаходять свій вияв передові ідеї часу. Основною темою їх творчості є відображення життя закріпаченого і знедоленого українського народу, його кращих мрій і сподівань, прагнення до волі. Далеко не всі композитори ясно усвідомлювали зав­дання боротьби засобами мистецтва проти феодально-кріпос­ницького і буржуазно-поміщицького ладу та самодержавства. Проте, створюючи правдиві картини з історії і побуту народу, яскраві народні образи, вони так чи інакше ставали на шлях викриття й засудження несправедливого суспільного устрою, закликали до його перебудови.

У цей період розгортається діяльність і творчість таких талановитих композиторів, як С. Гулак-Артемовський, М. Вербицький, І. Лаврівський, П. Сокальський, П. Ніщинський, І. Воробкевич, М. Калачевський та інші. Центральне місце, як уже зазначалося, належить засновнику української національної музичної школи Миколі Віталійовичу Лисенку.

Михайло Миколайович Калачевськии (1851-1910)

М. М. Калачевський — талановитий композитор, автор видатної «Укра­їнської симфонії», народився 14(26) вересня 1851 р. на Херсонщині у сім'ї дрібнопомісного дво­рянина. У дитячі роки він жив з батьками в місті Кременчуці на Полтавщині. Літо вся родина Калачевських проводила в маєтку, що був розташований біля села Глобино, Кременчутцького повіту. Це дало змогу майбутньому композиторові добре ознайомитись з українською народнопісенною твор­чістю.

Музичну освіту композитор здобув у Лейпцігській консер­ваторії, яку закінчив 1876 року. Дипломною роботою його була «Українська симфонія», вперше виконана там же під керуванням автора.

Після закінчення консерваторії Калачевський повернувся до Кременчука, де прожив до своїх останніх днів.

Як організатор і учасник музичного життя Кременчука, М. Калачевський був у центрі аматорського гуртка музикан­тів, організував камерне тріо, в якому виступав піаністом. На спеціальній естраді у своєму саду він щоліта влаштовував концерти аматорів.

У 1900 році композитор тяжко захворів. Недуга прогресу­вала повільно і поступово привела до загального паралічу й нервового розладу. Точну дату його смерті не встановлено, вважають, що він помер десь між 1910 і 1912 роками.

Крім «Української симфонії», відомі 19 романсів Калачевського, кілька форте-піанних п'єс, а також рzд творів, які, на жаль, поки що не знайдено, а саме: форте-піанне тріо, струн­ний квартет, «Реквієм» для солістів, хору, струнного оркестру й органа, хори а сарреllа та інші.

«Українську симфонію» Калачевський закінчив у рік горезвісного царського Емського указу (eказ Олександра II, підписаний ним у м. Емсі (Німеччина) про заборону будь-яких проявів української національної культури). Як й інші твори ук­раїнської музики, за життя композитора вона майже не вико­нувалася. У 1900 році симфонію виконав у Полтаві й Кремен­чуці диригент Д. Ахшарумов, потім партитура загубилася. Знайти її вдалося музикознавцеві М. О. Грінченку лише у 1928 р., з того часу твір міцно увійшов у ре­пертуар симфонічних оркестрів.

Симфонія Калачевського є кращим твором композитора. У ній відчувається вплив демократичних ідеалів свого часу.

Ідейно-тематичною основою її є народна пісня різних жан­рів, музичні образи відзначаються конкретністю й виразністю; виклад думок логічний, ясний, вони розвиваються жваво, ди­намічно і передаються барвистими оркестровими за­собами.

Основний настрій симфонії — світла, задушевна лірика, життєрадісність, м'який гумор.

Симфонія складається з чотирьох частин: перша — сонат­не аllеgrо, друга — Іntermezzo, третя — Романс, четверта (фінал) також сонатне аllеgrо.

Вступ, побудований на темі народної пісні «Віють вітри», передає поетично-ліричний настрій. Потім з'являються основ­ні емоційні й тематичні образи першої частини, зокрема — головна партія. Це дещо змінена, викладена більш рухливо і збуджено та ж сама мелодія «Віють вітри»:

Побічна партія першої частини, заснована на мелодії по­бутової пісні «Йшли корови із діброви, а овечки з поля», має спокійний характер. Вона ніби поглиблює ліричні сторони головної партії:

У її викладі композитор дотримується засобів народної хорової манери виконання. В розробці переважають прийоми класичного симфонізму. Тут образи насичуються активністю, динамікою, не втрачаючи при цьому своєї основної власти­вості — ліричної пісенності.

Характер другої частини —зу­мовлений тематичним матеріалом: це майстерна симфонічна розробка відомої народної пісні «Дівка в сінях стояла», сповненої м'якого, але задирливого гумору. В ній у формі жартівливого діалогу передано побутову сценку між дотеп­ною дівчиною і парубком-боягузом, що не хоче виходити на побачення, бо у дівчини «батько лихий, мати лиха... миші ли­хі». У симфонії використано лише першу частину пісні, її заспів:

ІІ частина побудована у тричастинній формі. У серед­ньому епізоді тема проходить у мінорі і в збільшенні, у за­ключному — варіаційно видозміненою.

Третя частина симфонії — Романс — своєрідна симфонічна інтерпретація поширеного в побуті жанру романсу. Вона по­будована на народній пісні «Побратався сокіл з сизокрилим орлом».

Широка наспівність, теплота емоцій Романсу перено­сить слухача у світ ліричних, але вже більш драматичних образів.

Третій частині різко контрастує остання, четверта,— жит­тєрадісний, святково-піднесений фінал, насичений нестрим­ним танцювальним рухом. Такий характер музики зумовлю­ють, насамперед, народні мелодії, покладені в основу фіналу «Ой дівчино, ти моя мати» (головна партія), та «Ой джиґуне, джиґуне» (побічна).

Головна:

Побічна:

Завершує симфонію урочиста кода. У ній використано головну тему фіналу, але на цей раз вона звучить не як ве­селий, запальний танець, а як хорова пісня-гімн, що прослав­ляє радість життя, перемогу світлого і щасливого буття.

У камерній творчості Калачевського переважають суб'єктивні настрої, його роман-си (всі на російські тек­сти) наближаються до укра­їнського побутового романсу.

Частина з них — романси на слова М. Лєрмонтова («Она поет», «Зови надежду сновиденьем» (цикл з чотирьох серенад), «Сколько играет на небе», «Мраком землю ночь одела», «Пала ночь на землю» та «О, дитя, под окном твоим») — нагадує стиль ранніх творів Глінки й Даргомижського, а в таких романсах, як «На людской стороне» (слова П. Вяземського) і «Вырыта заступом яма глубокая» (слова І. Нікітіна), звучать настрої самот­ності, трагізму, що з'являються у композитора внаслідок тяж­кого життя в умовах соціального і національного гніту.

Романси М. Калачевського мелодійні, виразні, свіжі му­зичною мовою. Цим відзначаються і його відомі нам форте­піанні п'єси: «Романс» «Баркарола», «Ноктюрн», які своєю виразною наспівністю, логічністю і ясністю форми наближаю­ться до фортепіанної лірики П. Чайковського.

М. М. Калачевський — видатний український композитор, який на рідній націо-нальній основі розвивав принципи кла­сичного європейського симфонізму.