V рік 1 семестр навчання Українська музика і світова музична культура

Народна творчість з часів Київської Русі розвивалась паралельно з літературою та музикою. Дослідники фольклору вказували на зв`язки народного мистецтва з професійним. У “Слові о полку Ігоревім” помітні впливи народних колядок. Ліричні, жартівливі, танцювальні пісні неодноразово надихали українських поетів і музикантів XVII-XIX століть на написання творів.

Видатні літературні діячі – Г. Сковорода, І. Котляревський, Т Шевченко, композитори – М. Дилецький, М. Березовський, А. Ведель, Д. Бортнянський, М. Лисенко, виховувались на фольклорі, любили та цінували його, використовували в своїх творах. М. Глінка, П. Чайковський використовували в своїх творах українські народні пісні.

Науковий запис музичного фольклору починається з ХІХ століття. Це – збірки М. Максимовича й О. Аляб`єва (1834 р.), “216 українських народних пісень” О. Рубця (1872 р.), понад 600 народних пісень, записаних М. Лисенком (1868-1912 роки), багатоголосні пісні у запису Є. Ліньової, “Галицько-руські народні мелодії” Й. Роздольського і С. Людкевича (1906-1922 роки). Велику кількість фольклорних видань опубліковано з 1920 по 1991 роки.

Вивчення народнопісенної творчості розпочалося з другої половини ХІХ століття. Першу працю про мелодії українських народних пісень і принципи їх опрацювання – “Музика южнорусских песен” (1861 р.) – написав російський композитор і вчений О. Сєров. Втой же час з`являються наукові праці М. Лисенка, П. Сокальського і у ХХ столітті – Ф. Колесси і К. Квітки. У 20 роки ХХ століття при Академії 1аук було організовано Музично-етнографічний кабінет, у 40 роки відкрито Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії, який розгорнув велику роботу по збиранню й публікації народної творчості.

Багато старовинних пісень відзначалося величезною силою художнього узагальнення, красою й яскравістю музично-поетичних образів. Це зумови­ло не тільки їх збереження в народному побуті до наших днів, а й звернен­ня до них вітчизняних композиторів. Як відомо, українські народні колядки та їх образи лягли в основу музики опери М. А. Римського-Корсакова «Ніч перед різдвом» та опер М. В. Лисенка «Різдвяна ніч» та «Зима і весна»; українські веснянки стали основою ви­значних хорових «віночків» М. В. Лисенка; фінал безсмертного Першого концерту сі-бемоль мінор для фортепіано П.І. Чайковського побудований на темі української веснянки «Вийди, вийди, Іванку»; весняні хороводно-ігрові пісні «А ми просо сіяли» та «Мак» у старовинних українських варіантах широко й багатогранно розроблені Л. М. Ревуцьким у фіналі його Другої симфонії, що являє собою один з кращих зразків симфонічної музики.

Народно-пісенна творчість. Розвиток основних жанрів

Становлення й розвиток української народнопісенної творчості та професійної музики почалися на основі самобутньої музичної культури, створеної східними слов'янами в період Київської Русі.

В побуті українського народу довгий час зберігаються традиції древньоруських народних свят річного землеробського круга з їх великими циклами трудових, ігрових, обрядових та величальних пісень. Своєї важливої ролі не втрачають на Україні родинно-побутові пісні, які зародилися ще у первісно-родовому суспільстві наших предків. Але поряд із старовинними у тих самих жанрах з'являється багато нових пісень, які своїм змістом формою його вираження зв'язані вже з новими етапами в житті українського народу.