Вавілонське царство

Це царство уособлює найвищий розвиток цивілізації Месопотамії (приблизно 1700 р. до н.е.), за правління царя Хаммурапі.

1. Форма політичної організації – централізована світська влада.

2. Наявність окремих елементів системи товарного господарства за домінування натурального.

3. Уособленням життя суспільства Вавілону та його регулювання є кодекс законів вавилонського царя Хаммурапі (текст кодексу – це зібрання майже трьохсот формул, складених по казуістичному¹ шаблону – своєрідний перелік випадків з судової практики, які не мають загальних принципів або логічно побудованої системи, проте розглядаються з детальним аналізом):

• центральна влада знищила місцеві династії, родовий і племінний устрій, заборонила кровну помсту і через армію чиновників піклується про добробут народу;

• стимулювання росту землеробства, ремесла і торгівлі.

• існування права повного розпорядження вільними громадянами своїм майном, землею (за виключенням продажу службових наділів).

• обмеження лихварства і боргового рабства;

• регламентація норми процента в грошовій (20%) та натуральній (33%) формах;

• існування відстрочки виплати боргу (у випадку неврожаю на 1 рік без сплати додаткових процентів).

• заборона позбавлення громадян земельних наділів за несвоєчасну сплату боргів;

• наявність можливості оренди землі (як правило, короткострокової – один-два роки) – орендарі сплачували 30-50% врожаю за землю, за сад – 2/3 врожаю тощо;

• встановлення норми грошової винагороди найманим робітникам, форми і строки найму (10-20 років).

4. Первісне господарство України. Трипільська культура та її роль у формуванні господарства європейської цивілізації.

Особливе місце в господарській еволюції українських земель посідає Трипільська культура (VII - III тис. до н.е.). Першим дослідником цієї культури був чеський археолог В.Хвойко, життя і наукова діяльність якого була пов’язана з Києвом. На початку XX ст. в селі Трипілля, на Київщині, він проводить розкопки і виявляє пам’ятки стародавньої культури, що отримала назву "трипільська культура" (проіснувала до 2800/2750 рр. до н. е.)

1. Господарський простір охоплював територію від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова (чисельність населення – від 3 до 10 тис. осіб, площа – 200 - 400 Га).

2. Високий рівень розвитку землеробства

3. Застосування екстенсивної перелогової системи орного землеробства (сприяло знищенню лісів та поступовому виснаженню чорноземів Правобережної України);

4. Поширення відтворюючого господарства у степовій та лісовій зонах визначало значну роль скотарства.

5. Виробництво надлишкового продукту в землеробстві та його експорт на Кавказ, у Єгипет, Месопотамію, Малу Азію, на Балкани.

6. Функціонування майстерень з обробки головної неолітичної сировини – кременю, який використовували для виготовлення наконечників стріл, серпів, скребків, сокир (3600–3150 р.р. до н.е.).

 Стародавній Єгипет був під утриманням абсолютного страху. Цар, або фараон, вважався живим богом. Він мав титул Сина Сонця і уособлював релігійну, політичну, військову владу в усьому Єгипті. Його помічником був перший міністр (візир), що очолював виконавчу владу. «Фараон» - це по суті грецьке тлумачення єгипетського слова, що означало царський палач. Цим словом почали називати царя лише з часів Нового царства після 1580 року до н.е.

1 Слово Вавилон греки переклали як “Ворота богів”.

1 Казус [лат. casus] – випадок, як правило складний.

10