Джерела економічної думки Давнього Єгипту

І).Однією із перших відомих письмових пам’яток стало:

«Повчання гераклеопольського царя своєму синові» (XXII ст. до н.е.), автор якого від імені фараона дає рекомендації його спадкоємцеві по підвищенню ефективності функціонування чиновницького апарату управління.

Головні ідеї:

1. важливість та корисність централізованої влади та контролю за виробництвом і розподілом;

2. правила державного управління та керівництва господарством, оволодіння ними розглядаються на одному рівні з іншими сферами мистецтва;

3. підвищення ефективності функціонування чиновницького апарату управління.

4. Правитель (фараон) повинен постійно турбуватись про своїх чиновників — писців усіх рангів, заохочувати їх матеріально, підбирати не за походженням, а за здібностями.

II).«Повчання Ахтоя своєму синові Піопі» (XX ст.до н.е.) — це своєрідний «посібник» для молодих кар'єристів, які прагнуть зайняти високе місце в ієрархії державної системи управління.

Зміст навчання Ахтоя – привернути увагу до освіти і навчання як пріоритетних сфер людського суспільства. Цінність його і в переліку занять стародавніх єгиптян, що засвідчує тогочасний рівень поділу праці.

ІІІ).«Речення Іпусера» (XVIII ст. до н.е.) автор викладає погляди чиновництва на соціально-політичний переворот в Єгипті, який зруйнував традиційну систему державного управління, призвів до знищення податкових декларацій, документів судової палати.

Головною ідеєю твору є доведення згубності зростання позичкових операцій та боргового рабства Бідні і «недостойні» захопили власність багатих і «достойних», чиновників позбавили посад і привілеїв.

Іпусер, який, був наближеним до фараона, докоряє тому за нездатність управляти державою і дає поради стосовно відновлення сильної централізованої влади, яка б навела порядок у країні, розореній безвладдям, повернула посади писцям, відновила трудову повинність селян, а разом із тим — економічну, політичну і військову могутність Єгипту. Підкреслювався природній характер нерівності.

ІV) Адміністративно-господарські документи (переписи населення, земельні кадастри, документи господарської звітності, юридичні акти) – відображають особливості організації господарської діяльності різних верст населення:

1. поділ всього населення на вікові групи (діти, юнаки, зрілі чоловіки, старі люди) та на соціальні розряди (воїни, жерці, царські землероби і майстри);

2. визначальна роль держави у розподілі та перерозподілі ресурсів за професіями, розрядами, віковими категоріями.

3. Господарський розвиток та економічна думка Месопотамії.

Месопотамією давньогрецькі географи називали територію, що розташована між річками – Тигр і Євфрат, тому часто ця назва перекладається як “Межиріччя”.

На території Месопотамії з VІІ по ІV тис. до н.е. відбувався процес розподілу первісного суспільства та виникнення суспільств ранніх цивілізацій. На початку ІІІ тис. до н.е. утворюються перші невеликі держави в історичній місцевості Шумер (держава Давній Шумер). Вважається, що саме шумери першими винайшли клинопис, на основі якого отримала розвиток писемність.

1. Зародженню господарської діяльності на цій території сприяло ряд факторів серед яких:

• виключна родючість грунтів, особливо придатна для розвитку землеробства;

• географічне розташування (центр Близького Сходу), що забезпечувало провідну роль в розвитку міжнародної торгівлі;

• природні ресурси (глина, поклади металів (олово, залізо), що сприяло розвитку різних видів ремесла.

Риси господарського життя Шумерської цивілізації:

1. Економічна основа – високопродуктивне сільське господарство (рівень продуктивності якого визначався природною родючістю грунтів і технологією іригаційного землеробства).

2. Жерці та воїни виступали ініціаторами і координаторами колективних дій;

3. Вагомий чинник влади жерців –система релігійних вірувань, (на основі яких такі природні процеси і явища як: посуха, дощ і вітер, - отримували надприродний ореол і обожнювалися).

4. Функції жерців: розрахунки зміни сезонів, планування прокладання каналів, ведення розрахунків господарської діяльності.(бухгалтерський облік і використання в господарстві статистичної звітності).

5. Населення шумерських міст, переважно займалося землеробством об’єднуючись у робочі бригади (кількасот, або тисяч осіб). Також ці бригади будували та обслуговували великомасштабні іригаційні системи.

Розподіл земель та урожаю Глиняні таблички з одного давньошумерського міста оповідають про те, що землю і врожай в цьому місті було переділено на три категорії: 1) лани, які належали богові та оброблялися від його імені; 2) лани, що орендувалися окремими жителями на рік; 3) лани, віддані жителям безкоштовно в постійне користування.

6. У період становлення храмових громад починається виробництво надлишкового продукту, для утримання духівництва.

7. Набуває поширення практика накопичення зерна та інших продуктів у коморах храмів (священики розпоряджалися ними для задоволення потреб богів і вимушені були поряд з духовною справою опановувати мистецтво управління господарством храму).

8. Влада жерців (керівна сила суспільства), забезпечувала підготовку фахівців у сфері управління та ремесел (таким чином, частину населення було звільнено від аграрних обов’язків, що сприяло розвитку ремесел і знань у різних галузях).

Винаходи Шумеру: іригація, колісний транспорт, судноплавство, металургія, текстильне і керамічне виробництво гончарне коло – знаходили своє вдосконалення завдяки звільненню частини населення від землеробських обов’язків.

9. В кінці ІІІ тис. до н.е. відбувається перехід від церковного управління господарства до світської – царської влади. (Причина: храмова громада виявилася вузькоспеціалізованою адміністративно-господарською одиницею для вирішення усього комплексу проблем суспільного життя).

10. Інститут царської влади в Шумері зміцнився за рахунок накладання військових функцій на релігійно-політичну систему, що вже існувала.

11. Інститут царської влади сприяв поліпшенню захисту господарства міста від нападів варварів (довкола міст споруджуються захисні стіни).

12. Мали місце об’єднання кількох громад, які нагадували невеликі “імперії (як правило вони були нестабільними і часто розпадалися) – стійким утворенням стало лише Шумеро-Аккадське царство (кінець ІІІ тис. до н.е.) – столиця Вавілон¹.