Найважливіші зрушення технологічної та суспільної природи первісних суспільств:

Палеоліт.

1. Привласнювальне за типом господарство передбачало рухливий, спосіб господарського життя.

Невеликі спільноти людей, яких об’єднували кровноспорідні відносини, вели кочовий спосіб життя.

Маршрути їх переміщень були детерміновані природно-кліматичними умовами: змінами клімату, холодними та теплими періодами, переміщеннями тварин, визріванням рослинної їжі, нерестом риби.

На основі привласнюючого господарства ранньопервісна людність забезпечувала себе необхідними харчовими продуктами і чисельно зростала. (так, навіть за умов високої смертності, короткотривалості життя, нерегулярності забезпечення їжею, постійних змін місцеперебування, відбувається зростання чисельності населення).

(археологічні дослідження засвідчують, що 2 млн. років тому населення Землі не перевищувало 125 тис. чол., 300 тис років тому його кількість зросла до 1 млн., а 25 тис років тому людей було вже 3340 тис.).

Феномен зародження привласнюючого господарства означав виникнення такої форми зв’язку в системі „природа – людина”, яка формувалася з приводу задоволення матеріальних потреб людини і була боротьбою первісних спільнот людей з стихійними силами природи з метою створення, захисту і розширення умов власного життєзабезпечення.

На ранній стадії розвитку первісного суспільства людина як біологічний вид могла існувати тільки за рахунок користування, а не виготовлення матеріальних благ природного походження.

2. Основна форма господарювання – мисливство, в якому практикували колективні прийоми (т.зв. загінний спосіб) – викликано полюванням на тварин великих розмірів;

Спис – основне знаряддя полювання. Перші знаряддя з’явились 2,5 млн. років тому. (загострений камінь та відщепи від нього, – використовувався в основному кремінь). Людина, яка почала виготовляти знаряддя отримала назву „людина уміла” (homo habilis). Наступний вид людини – пітекантроп (1 млн. років тому), а „людина розумна” (homo sapiens) з’явилася 250 тис. років тому;

3. Збиральництво відігравало допоміжну роль, доповнюючи раціон людини злаками і поживним корінням;

4. Криза мисливства в палеоліті призвела до демографічної кризи і переорієнтації раціону харчування людини на м’ясо дрібних тварин, рибопродукти.(наслідок – розвиток рибальства);

5. Палеолітична революція – явище стрімкого прогресу в житті первісної людини, пов’язане з добуванням вогню, початком одомашнення тварин, засвоєнням плетива, винайденням, бумерангу, кам’яної сокири, гарпунів та ін.

6. Виникнення родової общини (громади) і сім’ї. (детальніше буде розглянуто в наступному питанні)

Мезоліт

1. Зміни природно-кліматичних умов існування, внаслідок відступу на північ льодовика (встановлення сучасних природно-кліматичних умов).

2. Перехід від кочового до осілого способу життя (перше свідчення – поселення на території Палестини (10 – 9 тисячоліття до н.е.).

Причини переходу від кочового до осілого способу господарювання:

Нестабільна природа мисливсько-збиральницького господарювання (внаслідок різких змін клімату, екологічних катастроф відбувається руйнування господарського простору рослинного світу, падіння чисельності промислових тварин)

3. Перехід до мікролітичної техніки обробки каменю. (більш дрібні знаряддя, такі як: сокира, тесло, різець, лезо ножа та ін.);

4. Перехід до індивідуального полювання, внаслідок винайдення луку зі стрілами.

Неоліт

1 Перехід від традиційного привласнюю чого господарства до відтворюючого (який названо, англійським археологом Ч.Чайльдом, – неолітичною революцією, знаменував собою новий етап розвитку виробничих сил людини).

2. Даний перехідний період відбувався на межі Х–ХІІ тис. до н.е., а головною його ознакою стає зародження нового виробничо-відтворювального способу життєзабезпечення, характерними рисами якого були:

• перехід від кочового до осілого господарства;

• перехід від мисливства до тваринництва;

• перехід від збиральництва до землеробства.

Основні наслідки:

А). Закладання нової моралі гуманізації людини, внаслідок постійної праці, взаємодії з землею;

Б). Подальше зростання кількості населення та його концентрації в придатних для землеробства місцях.

В). Посилення міжнародних контактів, що прискорили згуртування в племена, а також активізуються внутрішньородові процеси, а саме:

а) зростання ролі чоловіка, як основного виконавця землеробських робіт;

б) необхідність внутрішньо сімейної кооперації – колективного співробітництва, особливо при жнивах;

в) шлюбний зв’язок між чоловіком і жінкою в умовах статевої спеціалізації стає необхідним господарським союзом.

Отже, неоліт став періодом зародження землеробської цивілізації, яка панувала тривалий період (с/г-во стало переважаючою галуззю виробництва аж до промислових переворотів ХVІІІ-ХІХ століть).

Аналізуючи передумови аграрного перевороту, виникнення землеробства український історик Ю.Павленко звернув увагу на три умови (не враховуючи самого факту кризи ранньопервісного мисливсько-збиральницького господарства). По-перше, наявність у природному середовищі таких видів рослин, які за своїми біологічними властивостями придатні до штучної селекції. По-друге, накопичення на базі багатотисячолітньої практики спеціалізованого збиральництва необхідного досвіду та уявлень про вегетативні властивості рослин та винайдення досконалих знарядь праці, пов’язаних саме із збиранням диких рослин. По-третє, перехід до осілого способу існування поблизу водних джерел завдяки інтенсифікації використання харчових ресурсів водоймищ передусім через розвиток рибальства.

2. Форми і принципи організаційно-господарських відносин первісного суспільства.

Неолітична революція та перехід до регулярного виробництва матеріальних благ сприяли перевищенню мінімально-необхідного рівня споживання і зростанню надлишкового продукту.

Наявність надлишкового продукту, регулярність його отримання, поряд з формуванням осіло-землеробських поселень (стародавніх сіл, найдавніші залишки сіл датуються 6250 р до н.е..) були поштовхом до змін в організаційно-господарських відносин первісного суспільства.

1. Господарська організація первісного суспільства фактично визначалась таким господарським і соціально-культурним об’єднанням людей як рід.

2. Рід представляв собою групу родичів, об’єднаних спільним походженням, мовою, ритуалами по материнській або батьківській лінії і усвідомленим визнанням себе нащадками єдиного предка.

3. Поведінка людей в цьому об’єднанні регулювалася загальною волею колектива, що була закріплена моралью рода, традиціями і звичаями.

4. Рід як соціально-етнічна спільнота засновувався на відносинах колективізму, зрівняльному розподілі і рівних правах його членів.

5. Рід об’єднувала спільна господарська діяльність, - особливо мисливство, збиральництво і рибальство, що була засобом досягнення – безпеки і виживання.

6. При переході до осідлості і виробничого господарства в системі общинно-родових відносин відбувається зростання ролі парної сім’ї та сімейно-кланових груп, які перетворюються в первісні осередки осіло-землеробських общин.

7. З точки зору господарського аналізу – сім’я це група людей, що проживає на спільній території, веде спільне господарство і знаходиться у родинних відносинах або шлюбу.

8. Сімейна організація господарства включала в себе відносини трудової кооперації і статево-вікового поділу праці, виробництва і розподілу суспільного продукту, спільного користування і первісних форм обміну.

9. Під впливом функціонального поділу господарської діяльності і відносин власності спільного ведення господарства в системі сімейних відносин формується така господарська спільнота як домогосподарство. (На думку американського етнолога Леслі Уайта саме домогосподарство було основною ланкою первісного суспільства).

10. В первісному суспільстві домогосподарство представляло собою групу індивідів ядром якої була сім’я (розширена або нуклеарна), але в яку крім класичних представників сім’ї, - чоловік, жінка, діти, - входили і інші особи які не були родичами.

11. Господарська функція первісного домогосподарства полягала у спільному виробництві, розподілі і споживанні їжі та інших засобів існування.

12 Важливим елементом функціонування домогосподарства був принцип компенсаційного обміну, який визначається терміном „реципрокність” (від лат. reciproco – рухати, віддавати і отримувати).

Суть реципрокного взаємообміну полягала у тому, що кожний член домогосподарства вносив у спільний доробок стільки міг, і отримував з нього скільки йому визначалося. Різниця між внесеним і отриманим вимірювалася в термінах, соціальних цінностей і реалізувалася в формі престижу і пов’язаних з ним привілей.

Реципрокний обмін окрім позитивного значення виступав фактором розладу егалітарного суспільства (від фр., еgalitare – рівноправний, зрівняльний – первісне суспільство в якому є відсутніми соціальна та майнова нерівність).

13. Функціонування реципрокності створює засади соціальної та майнової нерівності в господарстві на рівні роду та домогосподарства, а також закріплення інституту лідерства.

Платою за умілі і продуктивні дії лідера, стає соціальне визнання його як особи, що здатна передбачати хід подій і вирішувати проблеми господарського життя, а також усвідомлення членів домогосподарства свого залежного і підпорядкованого становища.

14. Лідер не будучи власником благ отримує первинне право розпорядження ними. Таким чином, важливим наслідком реципрокності стає формування принципу редистрибуції (від лат. redistribno – перерозподіляю).

Відносини редистрибуції виникають тоді, коли блага общини та надлишковий продукт вироблені колективно, перерозподіляються з общинного центру, який уособлює голова общини.

15. Крім функції перерозподілу (редистрибуції) владний центр виконує такі функції як:

• політичного адміністрування;

• організації суспільних робіт;

• зовнішніх відносин (міжобщинний обмін та ін.).

Закріплення владних функцій за окремими особами поступово привели до відносного відокремлення їх від общини та панування над нею.

16. В період пізньої первісності (межа V – ІV до н.е.) відбувається перетворення родових общин на первісні сусідські общини, на основі яких виникає, племінний (надобщиний і надродовий) рівень самоорганізації первісного суспільства.

17. Редистрибуція як централізований благообмін стимулює процес територіально-виробничої, спеціалізації:

– зароджується реміснича діяльність (спеціалізоване гончарство, розробка мінеральних покладів, деревини тощо);

– виникають майстри, продукція яких йде на задоволення потреб усього племені та його верхівки.

18. В общинних поселеннях, виділяється центральне поселення за господарською чи військовою ознаками (розміщення святилища та помешкання вождя).

Таке поселення починає виконувати функції протоміста, що швидко розвивається оскільки органічно поєднує політичне, економічне та культурно-релігійне лідерство.

Тема 3. Господарство та економічна думка на етапі становлення ранніх цивілізацій

1. Загальні основи ґенези господарства в ранніх цивілізаціях країн Давнього Сходу.

В регіоні Давнього Сходу. сформувалися перші протодержави, осередки ранніх цивілізацій в яких господарська система первісних суспільств отримала нові джерела свого розвитку. (перші державні утворення виникли у ІV – ІІІ тисячоліттях до н.е. – Шумер, Вавілон, Ассірія, Давньокитайське царство, Стародавній Єгипет).

Особливості господарського розвитку:

1. сприятливі географічні та кліматичні умови;

2. інтенсивний розвиток землеробства на основі зрошувальної системи (значний вплив великих річок – Нілу, Євфрату, Інду, Гангу, Хуанхе);

3. розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі у межах ізольованих регіонів (Єгипет, Месопотамія, Індія);

4. існування невільницьких ринків;

5. сільське господарство – основний сектор господарської системи;

6. основу продуктивних сил складали вільні селяни – общинники;

7. існування централізованої державної системи господарства;

8. домінуючі форми власності на землю – державна та державно-общинна;

9. відносини між державою і селянами – общинниками мали характер підданства, тобто відсутність права та безумовне несення повинностей на користь держави;

10. формування патріархального рабства, тобто форми рабовласницьких відносин у системі натурального господарства, за якої блага виробляються для власного споживання, що мінімізує потребу у надмірній експлуатації праці. (раби як правило були слугами);

11. досягнення високого рівня виробництва, включаючи раціональне використання ресурсів, регулярний обмін між сусідськими общинами, кооперацію праці і, як наслідок стійке і зростаюче виробництво надлишкового продукту;

12. перші прояви систематизації господарських поглядів і думок та їх спрямування (використання) в ті чи інші форми господарської практики. (В ІV – ІІІ тис. до н.е. з виникненням ранніх цивілізацій, а з нею і писемних джерел, економічна думка стає зафіксованою в писемних пам’ятках, легендах, переказах).

13. Типовими зразками економічної думки Стародавнього Сходу є: зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори, присвячені управління державою та державним господарством.

14. Започаткування з ІV тис. до н.е. прикладних економічних наук (статистика, облік господарської діяльності, основи державного управління та ін.), які набули подальшого розвитку в античному періоді.

15. причинами кризи господарства східних держав (східна стагнація) стали:

а) підпорядкування інтересів особистості суспільним інтересам;

б) існування общинно-державної власності на землю, як фактор стримування розвитку особистої підприємливості.

2. Господарський розвиток стародавнього Єгипту та його відображення в економічній думці.

Найдавніші поселення землеробів та скотарів в долині р. Ніл виникають на межі ІV та V тис до н.е.

1. Сприятливі природно-кліматичні умови для сільськогосподарського виробництва. (жаркий клімат в поєднанні з родючими ґрунтами) – наприклад, сім’я єгипетського селянина могла отримувати в 3 рази більше продуктів, ніж це вимагало власне життєзабезпечення.

2. Перевага натурального господарства та зародження торгівельно-обмінних відносин (суб’єкти товарно-грошових відносин – торговці та лихварі, люди пов’язані з ринком (неджес). Мірою вартості виступає зерно (функції грошей – загального еквіваленту ще не було).

Оформлення торгово-лихварських операцій: купівля-продаж землі, худоби, рабів, боргові зобов’язання здійснювалося за допомогою юридичних актів. Існувала досить висока норма процента 50-100% і жорстокі умови надання позики.

3. Залежність високої продуктивності землеробства, від зрошувальної системи (будівництво, мережі каналів, дамб, гребень більшістю населення).

4. Існування двох рівнів господарства – господарство царського двору^ та сільської громади, яка була основною господарською одиницею.

5. Роль держави насамперед полягала в об’єднанні господарської дії сільських спільнот для будівництва зрошувальних систем та інших великих споруд, що сприяло перетворенню общинної трудової повинності індивідів в державну трудову повинність. (саме через суспільні роботи східні владики підпорядковували собі вільних сільських землеробів, які фактично переставали бути вільними).

Таким чином, до ІІІ тис. до н.е. в Єгипті була сформована господарська модель тотальної підпорядкованості населення і його залучення в систему державного господарства. Тут руйнуються община з її традиціями колективного землекористування і встановлюється панівна роль державного господарства, з ознаками адміністративно-командної системи.

6. Виникнення на межі І тис. до н.е. тенденції децентралізації господарської системи. (земельні ділянки, які держава виділяла чиновникам в умовне користування переходили в їх особисту власність).

Соціально-економічні наслідки формування особистої власності:

– процес розорення землеробів і збагачення власників землі;

– зростання лихварської залежності;

– послаблення централізації;

– зменшення розмірів державної казни.