14.3. Формування адміністративно-командної економічної системи та її характерні риси.

При розгляді попереднього питання вже було з’ясовано, чому відбулося згортання НЕПу, які були внутрішні економічні суперечності цієї політики та які суперечливі процеси вона викликала в суспільстві. Вивчення цієї проблеми дозволяє відповісти на питання, чому відбулась відмова від ринку та повернення до адміністративних методів господарювання.

При подальшому дослідженні процесів, що відбувались в господарстві України, основну увагу слід приділити дослідженню тих заходів, які мали визначальне значення у формуванні централізованої економічної системи, а саме:

• проведення форсованої індустріалізації ( її особливості: джерела, темпи, наслідки) і примусової колективізації (особливості, соціально економічні наслідки), в ході яких і було закладено основи адміністративно – командної економічної системи ;

• формування системи директивного планування;

• структурні зміни в господарстві;

• загальний наступ держави в усіх сферах економічного, суспільно-політичного та духовного життя народу.

Важливим аспектом аналізу процесу формування адміністративно-командної економічної системи є дослідження:

• характеру еволюції економічної теорії, ліквідації немарксистського напрямку в економічній науці;

• вибору економічної стратегії розвитку в повоєнний період;

• зростання негативних тенденцій в економіці та суспільстві в цілому на початку 50-х рр.

Крім того, студент повинен критично осмислити сутність соціально – економічних перетворень, що відбувались в процесі формування господарської системи неринкового типу.

Найбільш повно і системно даний матеріал викладено в роботах вищезазначених авторів, а також в дослідженнях Коропецького І. – С. Економічні праці. Збірник вибраних статей. — К.: Смолоскип, 1998, Хаека Ф А. Дорога к рабству. – М., 1992., Юхименка П.І. Економічна історія: Навч. посіб. —К.: Вікар, 2006.

14.4. Україна в умовах кризи командно-адміністративної системи.

Розгляд цього питання слід розпочати з аналізу реформаторської діяльності радянського керівництва, що прийшло до влади після смерті Й.Сталіна, яке досить чітко усвідомлювало необхідність заходів, спрямованих на стимулювання аграрного сектора, перетворення у соціальній сфері та відмову від мобілізаційних методів у розв’язанні господарських проблем. Слід звернути увагу на ті труднощі, які постали перед економікою країни на початку 50-х років у зв’язку з поверненням до тих методів господарювання, що застосовувалися у довоєнний час і визначити причини, що обумовили необхідність реформування командно-адміністративної системи.

Перш за все необхідно проаналізувати зміни, що відбувалися у сільському господарстві і які були спрямовані на оздоровлення аграрного сектора, чітко визначити позитивні наслідки цих дій, а також зрозуміти причини, що обумовили їх недовготривалий характер, зокрема збереження політики екстенсивного розвитку. Важливим для розуміння цих процесів є також аналіз економічної літератури з цих проблем, в якій можна прослідкувати спроби пошуку причин негараздів у сільськогосподарському виробництві та можливих напрямів його вдосконалення, зокрема шляхів зниження собівартості, вдосконалення оплати праці у колгоспах та джерел її фінансування, формування “неподільних фондів” колгоспів, що означало істотні зміни у поглядах і відхід від традиційної точки зору щодо обов’язкової державної власності на засоби виробництва.

Заслуговують на увагу й інші реформаторські заходи періоду “хрущовської відлиги” та їх обґрунтування в економічній літературі. Це такі проблеми, як визначення шляхів розвитку окремих галузей господарства, перш за все у сільському господарстві застосування економічних важелів підвищення їх ефективності (праці П.Першина, Я. Радченка, І.Лукінова та ін.), вдосконалення системи управління (раднаргоспи), нарешті спроби вдосконалення соціальної системи. При цьому слід розуміти, що всі ці заходи та теоретичні дослідження в основному не ставили перед собою завдання радикального реформування існуючої господарської системи, а лише її “вдосконалення”.

Важливим аспектом розкриття питання є аналіз періоду більш радикального реформування господарської системи та його обґрунтування в економічній літературі (так звана “Косигінська реформа”). Слід проаналізувати передумови реформи, її суть та шляхи впровадження, а також причини, що обумовили її непослідовний та незавершений характер. Особливу увагу слід приділити аналізові теоретичних досліджень з цієї проблеми, особливо тих їх аспектів, що зачіпали питання впровадження економічних важелів як необхідної передумови вдосконалення господарської системи (у працях О.Лібермана, В.Корнієнка, В.Найдьонова, З.Сотченко та ін.).

Аналізуючи наступний період існування радянської економічної системи, відомий як період “застою”, слід не лише з’ясувати його причини та наслідки, але й зосередити увагу на теоретичних дослідженнях щодо вдосконалення господарського механізму, які були спрямовані як на теоретичне обґрунтування найактуальніших проблем політичної економії соціалізму так і практичне застосування її висновків (зокрема праці Ю.Пахомова, І.Ястремського, В.Черняка та ін.). Особливо важливими були спроби визначення місця і ролі товарно-грошових відносин при соціалізмі та їх ролі у вдосконаленні існуючої господарської системи, проблем госпрозрахунку (О.Ліберман, І.Ястремський, З.Сотченко та ін.), економічних відносин між державою та соціалістичним підприємством, між підприємством та трудовим колективом. Необхідно зрозуміти, що такі підходи готували грунт для перегляду теоретичних і практичних основ існуючої господарської системи.

Останньою спробою реформування радянської економічної системи була, “перебудова”, запроваджена останнім Генеральним секретарем ЦК КПРС – М.Горбачовим. Слід зрозуміти, що і ця реформа не спрямовувалася на руйнування командно-адміністративної системи, а лише на її “вдосконалення”, і що саме тому не була спроможною принести кардинальних позитивних змін, а лише підготувала грунт для її остаточної ліквідації та розпаду СРСР. Необхідно розглянути окремі етапи реформи (перший - 1985-1986 рр., який характеризувався перетвореннями, спрямованими на інтенсифікацію економіки; другий – 1987 –середина 1988 рр., - на якому усвідомлюють необхідність більш радикальних перетворень і постає питання щодо реформування існуючої економічної моделі; і, нарешті, третій – 1989-1991 рр., який характеризується прийняттям загальносоюзного рішення щодо необхідності переходу до регульованої ринкової економіки).

Слід зрозуміти, що певні протиріччя реалізації “горбачовських” реформ і посилення під їх впливом кризових явищ у господарстві країни й призвели до невідворотного розвалу радянської економіки та розпаду СРСР.

Слід також звернути увагу на основні напрямки економічної думки цього періоду, поступову відмову від традиційної ортодоксальної марксистської теорії (праці Ю.Пахомова, Ю.Черняка, В.Ворони та ін.).

Для більш ґрунтовного засвоєння та розуміння даного питання слід скористатися не лише матеріалом посібника “Історія економіки та економічної думки”, але й додатковою літературою, що подається у списку наприкінці даної теми.