3. Структурні трансформації суспільно-економічного розвитку Західної Європи в хі – хv ст. Та економічна думка цього періоду

Другий етап розвитку аграрної середньовічної економіки припадає на ХІ – XV ст.ст. і його характеризує значний прогрес у господарському житті Європи.

Основні ознаки:

1. загальна тенденція до зростання чисельності населення (стимулювання зростання потреби у продуктах харчування та ремесла),

2. розвиток міського ремесла.

Більшість же змін відбувалися у сільському господарстві, а саме:

1. зростання потреби у сільськогосподарській продукції – як наслідок: залучення у господарство додаткових земель (незайманих, вкритими лісами або болотами);

2. кардинальні зміни в системі землеробства, а саме:

– перехід від застосування перелогової системи обробітку землі до трипільної системи (більш продуктивна система). Причина переходу: зростання потреби у сільськогосподарській продукції.

В деяких країнах трипільна система аж до кінця ХІХ ст. стала основою європейського землеробства.

Трипільна система передбачала: 1) поділ ріллі на три ділянки: – на одній сіяли озимі, – на другій – ярові культури, – третя залишалась „під паром”. 2. Така система давала можливість збільшити посівні площі („під паром” залишали лише третину ріллі), а також валові збори зернових. 3. З запровадженням нової системи змінився й склад зернових: на зміну полбі приходить пшениця, істотне місце займає жито, а поширення кінського тягла сприяло зростанню посівів вівса.

3. зростання врожайності. Причини:

а) запровадження системи сівозміни (чергування озимих з яровими);

б) поширенням посівів бобових (ці культури збагачують ґрунти азотом та сприяють підвищенню її родючості);

в) застосування вдосконаленої системи удобрювання ґрунту (угноювання, внесення у землю крім гною, мергелю та торфу).

Загалом, завдяки всьому цьому врожайність зросла у два - два з половиною рази.

4. підвищення ролі тваринництва (завдяки використання гною як добрива) і як наслідок набуття більшого значення пасовищ;

5. виникнення спеціалізації с/г-го виробництва (порайонна спеціалізація) – наслідок: досконаліше використання кліматичних умов та якісних показників ґрунтів;

6. якісні зміни у технічному оснащенні с/г виробництва (за існуючого переважання ручної праці урізноманітнюється набір знарядь праці, поширення набуває вдосконалене (верхньобійне) водяне колесо – основний двигун у переробці сировини);

7. розширення асортименту с/г-ких культур (поширення технічних культур, розвиток городництва, садівництва, тваринництва та розвиткові галузей, пов’язаних з ними (виноробство, маслоробство та ін.);

8. зміна структуризації системи с/г-ва, а саме вищі темпи модернізації селянського господарства (маєток селянина) порівняно з панським господарством.

Основна причина: зростання потреби у грошах земельної аристократії, (престижне споживання та ін.) і проведення „комутації ренти”, тобто заміна натуральної та відробіткової ренти на грошову.

(Така грошова рента у Франції стала називатися цензивою, а селянин, який поступово викупав свою особисту свободу - цензитарієм. Вже у ХІІІ ст. особиста залежність у Франції фактично повністю була витіснена поземельною).

9. зародження елементів ринкового господарства:

а) посилення, з запровадженням грошової ренти (чиншу), зв’язку селянина з ринком;

б) поширення товарно-грошові відносин;

в) розвиток великої ярмаркової торгівлі, та витіснення дрібних напівнатуральних місцевих ринків;

г) виникнення нових суб’єктів економічних відносин з суто ринковим типом діяльності (у селі з’являється постать купця-скупника, який збирає продукцію селянських господарств та реалізовує її на ярмарках).

Соціальні наслідки змін господарського ладу:

1. послаблення зв’язків селянства із землею, в результаті переходу до грошової ренти (грошовий оброк, на відміну від натурального, міг сплачуватися з будь-якого місця, території. Наслідок: збільшення динаміки (рухомості) населення, його внутрішньої міграції);

2. розшарування селянства, внаслідок отримання ним особистої свободи;

(Вже у XIV-XV ст. у Франції з’явилася можливість розпорядження земельним наділом – цензивою (продаж її чи заклад), в результаті зростає число селян, позбавлених землі, власне, таких, що йшли працювати за наймом. З іншого боку, у збагатілих селян з’являється нова форма утримання землі – іздольна оренда землі у збіднілих сусідів і навіть у панів).

Урбаністичні процеси та становлення міської економіки:

Причини виникнення західноєвропейських феодальних міст:

1). прогрес аграрного господарства (збільшення надлишкового продукту у с/г-ві та потреба і перспектива його обміну на ремісницьку продукцію);

2). 2-й поділ праці та його поглиблення (відокремлення ремесла від с/г-ва);

3). 3-й поділ праці (відокремлення торгівлі від ремесла)

4). відновлення торгівлі зі Сходом;

5). зацікавленість феодалів у додаткових джерелах доходів.

6).створення умов для розширення ремісничої діяльності (внаслідок інтенсифікації с/го виробництва ( ХІ-ХІV ст.),його спеціалізації та піднесення продуктивності праці).

Основні риси процесу урбанізації Західної Європи:

Урбанізація – (лат. urbanus – міський).

1) Два шляхи урбанізації:

– відродження римських (античних) міст – Рим, Неаполь (80 тис.), Мілан (80 тис.), Париж (60 тис.), Тулуза, Генуя, Ліон, Бордо, Лондон, Бонн, Відень);

– утворення нових міст – Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург.

(основні причини: відокремлення ремесла від с/г-ва, комутація ренти);

2) виникнення і утвердження групи купців які спеціалізувалися на внутрішній торгівлі;

3) міграція із сільської місцевості (із світського або церковного помістя);

4) формування у містах нового суспільства (суспільство вільних людей, добробут яких залежав від результатів власної праці та підприємливості);

5) боротьба міських жителів з феодалами – власниками міст проти феодальних повинностей (комунальні революції);

6) утворення міст –комун у результаті комунальних революцій та здобуття ними права самоуправління.

Комунальні революції (ХІ – ХІІІ ст.) сприяли формуванню системи прав та привілеїв західноєвропейських міст:

1. право обрання посадових осіб (мер, радники – магістранти, охоронці та ін);

2. особливе міське право („Магдебурзьке право”) і право суду на підставах незалежності від церковного і феодального (земельного) права;

Магдебурзьке право (сформувалося у ХІІІ ст.) встановило:

а) порядок виборів і функції міського самоврядування;

б) порядок судочинства;

в) порядок утворення купецьких об’єднань та цехів;

г) аспекти регулювання торгівлі, опіки, успадкування тощо.

3. заміна усіх поборів щорічним внеском колишньому власнику землі, на якій розташовувалося місто (як правило даний внесок був чисто символічним);

4. право стягування внутрішньоміських податків, формування бюджету та розподілу видатків (в основному на ополчення, військових найманців);

5. право ведення власної дипломатичної політики і екстериторіальність (недоторканість території, пільги);

6. право вільного соціального середовища (тобто реалізація принципу „повітря міста робить вільним”, за яким селянин-утікач, який прожив у місті рік та один день – ставав членом комуни, тобто вільним мешканцем міста).

Господарство та економічні функції міста:

1. функція експлуатації сільського населення на підставі економічних методів (встановлення містом високих цін на ремісничі вироби і дефіцитні товари (сіль, перець, прянощі та низьких цін на місцеву с/г-ку продукцію);

2. функція трансформації господарства ( перехід від замкнутого натурального господарства до економіки відкритого типу з домінуванням товарно-грошових відносин);

3. функція галузевої структуризації (формування провідної ролі міста, як промислового центру, майстерні з поглибленням поділу праці та збільшенням кількості ремесел. На початку ХІV ст. – у великих містах біля 300 ремесел);

4. Найпоширеніші галузі міського ремесла:

а) текстильне виробництво (вовняні, лляні, шовкові тканини, центри: Фландрія і Півн. Італія, а з ХІV ст. – Англія);

б) залізоробна галузь (виплавка і обробка металів, застосування плавильних печей з міхами, які приводилися у рух енергією води);

в) зброярство (виробництво зброї для артилерії (перші пушки у ХІV ст.),вогнепальної зброї (ХVст. у м. Пістойя винайдено курок), цільних металевих доспіхів замість кольчуг);

г) гірнича справа (видобування залізної руди та інших корисних копалин);

д) будівельна справа (будівництво кам’яних споруд: церков, замків, мостів, будинків);

е) суднобудування (кораблі для перевезення об’ємних вантажів: лісу, зерна. В ХІІ ст. з’явилися судна підвищеної вантажопідйомності – ганзейські кокки та венеціанські галаси з вантажомісткістю у 200 тонн.);

Найвище досягнення технічного прогресу у середньовіччя – застосування водяних млинів у

різних видах виробництва: виплавка металів, виробництво сукна, млинарство, пивоваріння...

Зростанню попиту на предмети розкоші сприяв комфортний стиль життя – поняття запроваджене багатими городянами – вискочками (парвеню), які намагалися перевершити

представників старої аристократії.

Організаційна форма міського ремесла (реміснича корпорація – цех, Х – ХV ст.)

(від нім. Zeche - спілка, складчина, яку ремісники, учасники корпорації влаштовували для забезпечення видатків на суспільні потреби).

Причини виникнення цехів:

а) професійна спеціалізація та розвиток грошових відносин;

б) захист економічних інтересів ремісників;

в) потреба ремісників у спільних торгівельних приміщеннях (ремісники були також і купцями);

г) зростання конкуренції з боку сільських ремісників.

Причини об’єднань ремісників у цехи за В. Левитським: „З точки зору В.Левитського, „причини, що заставили ремісників об’єднуватися у цехи, полягали в тому, що за умовами часу лише у формах союзної організації можна було знайти: 1) захист особи, майна та правильно організованого суду; 2) здійснити матеріальну самодопомогу та охорону виробництва від взаємної конкуренції; 3) забезпечити задоволення релігійних потреб. У середні віки корпоративні організації виходили далеко за межі ремесла... Всі професії замкнулися у корпорації та союзи: міняйли, лікарі, копачі могил, навіть жебраки та проститутки. Монахи та лицарі, у свою чергу, були організовані в ордени”.

Функції цехів:

а) організація опору феодалам – світським і духовним;

б) захист від конкуренції – зовнішньої і внутрішньої;

в) організація кооперації – споживчої і збутової;

г) організація взаємодопомоги – трудової і грошової;

д) зберігання і передача у спадщину технологій і виробничого майна;

е) охорона і захист власності.

Характерні риси цехів:

1. Перші цехи в Італії у Х ст., остаточне формування у ХІІІ ст. Створювалися за професійними ознаками (ковальський, кравецький, ювелірний).

2. Основа існування цеху – цехові статути (документ, котрий узаконював і регламентував виробничий, духовний і моральний спосіб життя ремісничого колективу);

3. Одиниця організаційної структури цеху – майстерня

4. Технічна основа цехового ремесла – ручне виробництво, без застосування поділу праці (спеціалізації).

– Статутне визначення технічних прийомів в цехах:

а) набори використовуваних інструментів;

б) послідовність операцій;

в) дотримання прийнятих зразків продукції (шедевр – виріб-зразок, до винахідників застосовувалася смертна кара).

– Статутне регламентування збутової діяльності цеху:

б) визначення територіальних меж ринків збуту для окремих ремісників;

в) встановлення рівня цін;

г) заборона реклами та конкуренції виробників.

Метою жорсткої регламентації було усунення конкуренції між виробниками однорідної продукції. В умовах вузькості ринків тільки так можна було забезпечити існування дрібного товарного виробництва.

5. Суб’єкти ремісничих (цехових) відносин:

а) магістр (цехмістер, або староста) – очолював цех і виконував функції менеджера;

б) майстер – дійсний (повноправний) член цеху, який очолював майстерню;

в) підмайстри – помічники майстра (як правило 1-2 чол. у одного майстра);

г) учні (стаж учнівства сягав терміну 3 – 7 років).

6. Переваги та недоліки цехів:

Переваги:

а) сприяння підвищенню якості продукції;

б) забезпечення стандартизації продукції;

в) сприяння стабілізації цін;

г) виховання відповідальності за кінцевий результат;

д) підготовка висококваліфікованих працівників;

е) виховання організованості і дисципліни.

Головним недоліком цехів вважається стримування ним НТП.

7. Торгівля і місто

а) встановлення стійких ринкових зв’язків між окремими територіями (регіонами) західноєвропейських держав у вигляді регіональних ярмарків (організаційна форма);

б) розвиток торгівлі між містом і селом на основі таких організаційних форм, як міські ринки, сільські ярмарки;

в) утворення гільдій –об’єднань купців.

Функції купецької гільдії:

• захист і охорона власності;

• створення монопольних умов у зовнішній торгівлі;

• упорядкування мір і ваги та ін.

Економічна думка Західної Європи в ХІ – ХV ст.

Фома Аквінський (Тома Аквінат)

Всі найвидатніші філософи середньовіччя мали приналежність до духовенства. Найвидатнішим представником сфери науки прийнято вважати Фому Аквінського (1225-1274), праці якого є значною пам’яткою економічної думки.

Тома Аквінат (1225 -1274), домініканський монах і богослов із Італії, представник канонічної доктрини.

У 1323 р. Тома Аквінський був канонізований як католицький святий.

В 1879 р. спеціальною енциклікою папи Лева XIII вчення Томи визнано офіційною і «єдино правильною філософією католицизму».

«Сума теології», - трактат Ф.Аквінського, вважається енциклопедією католицизму:

1). основа економічних поглядів Томи Аквіната є тексти Святого Письма, праці «батьків церкви» і вибрані положення вчення Арістотеля;

2). економічні явища розглядаються у поєднанні суперечностей, (схоластичний метод дослідж.);

3). усі життєві блага є спільними, оскільки створені Богом, але водночас — природною та необхідною є приватна власність, а тому «кожен повинен боронити своє»;

4). рівність усіх людей перед Богом, повинна забезпечуватися власною працею;

5). поділ суспільства на багатих і бідних пояснюється відмінностями природних здібностей людей, а прагнення піднятись над своїм соціальним станом вважається гріховним порушенням «Божого порядку»;

6). господарським ідеалом є натуральне господарство;

7). існування товарного обміну є допустимим тільки на грунті «справедливої ціни»;

8). справедлива ціна, з одного боку, є сумою рівних витрат виробництва, а з іншого — до неї включається і прибуток, (у першому випадку «справедлива ціна» забезпечує обмін “рівних речей” що відповідає євангельському принципові рівності, а іншому — «справедливою» вважались ціна, що забезпечує продавцеві рівень життя, який відповідав його соціальному становищу у феодальному суспільстві, тобто рівень «справедливої ціни» міг бути різним у залежності від соціального статусу продавця);

9). визнання необхідності грошей як «міри матеріального життя у торгівлі і обороті»;

10). встановлення відмінності між внутрішньою і номінальною вартістю золотих монет;

11). засудження практики «псування» монет державою (випуск неповноцінних грошей);

12). засудження нагромадження грошового багатства, оскільки гроші створено лише як засіб обміну товарів;

13). визнання торгівлі як засобу до життя і форми обміну товарів, а також її засудження як засобу наживи;

14). лихварство є смертним гріхом, а процент від позики — продажем неіснуючої субстанції, тому є протиприродним і богопротивним. Допустимим є існування невисокого процента, як винагороди власникові грошей за ризик;

15). визнання справедливим привласнення феодалами земельної ренти як частини продукту, створеного природою на їх землях, і як плати землевласнику за управління своїм помістям.

Праці Хоми Аквінського визначили напрям економічної думки середньовіччя, представники якої отримали назву каноністів, тобто тих, хто наслідує церковні канони. У цьому напрямку працювали Генріх де Ганг (1220-1295), Жіль де Ром (вмер 1316 р.), Ніколя Орем (вмер 1383 р.) та ін. Задовго до того, як економічні питання почали розглядатися у працях світських авторів, в їх творах економічне життя почало зближатися з вимогами римського права, захищаючи приватну власність як інститут, що набагато більше стимулює господарську діяльність індивідів, ніж власність общинна, знищуючи суперечки та незгоди, які виникали через існування останньої.