Ґрунтова карта - наочне зображення географічного розміщення окремих типів ґрунтів на обмежуваній території.

Повноцінна ґрунтова карта є незмінною науковою основою для державного планування сільського господарства, для організації окремих сільськогосподарських підприємств, а також для розробки і застосування різноманітних агротехнічних і агромеліоративних заходів з метою постійного підвищення родючості ґрунтів і збільшення урожайності сільськогосподарських культур.

Картографування ґрунтів на сучасному етапі розвитку ґрунтознавства досягло значних успіхів. Крупномасштабне картографування ґрунтів прове­дено майже на всій площі сільськогосподарських угідь. Використання висо­коякісної планової основи, що включає аеро- та космічні знімки, підвищило точність ґрунтових карт. У той же час простежується значний розрив між досягненнями картографування ґрунтів та практичною їх реалізацією. Віддача від впровадження матеріалів ґрунтового обстеження в сільськогос­подарське виробництво залишається низькою через низку об'єктивних та суб'єктивних причин. Практично всі роботи ґрунтознавців з картографу­вання ґрунтового покриву пов'язані з замовленням різних уста­нов, які використовують матеріали обстеження ґрунтів для планування ви­робництва, розробки різноманітних пропозицій і проектів. У цьому на­прямку ґрунтово-картографічні дослідження відіграють свою позитивну роль. Водночас безпосереднє використання ґрунтових карт більшістю землекористувачів за­лишається на низькому рівні. Причиною цього в багатьох випадках є недос­татня ґрунтова та агрономічна підготовка фахівців і, головне, схематичність та неконкретність пропозицій з раціонального ведення господарства, які часто носять загальний характер.

Структурний підхід

Значного поширення в ґрунтознавстві набуває структурний метод. Він дає змогу розкривати структуру, тобто будову складних об'єктів, які фор­муються з простіших, тісно пов'язаних між собою, а, отже, співіснуючих час­тин. В основі цього методу лежить принцип єдності просторового впорядку­вання ґрунтових ареалів різного рівня організації.

Рівні організації ґрунтового покриву в географії ґрунтів.

Топологічний, Регіональний та Зонально-провінційний рівні.

Топологія СҐП як напрям у географії ґрунтів включає три аспекти дослі­джень:

а) картографування типологічних одиниць СҐП різного рівня органі­зації й аналіз картографічних моделей;

б) вивчення функціональних взає­мовідносин між компонентами типологічних одиниць СҐП та самих оди­ниць з факторами ґрунтоутворення й диференціації ґрунтового покриву у межах екосистем;

в) вивчення ґрунтових та геохімічних режимів, динаміки типологічних одиниць СҐП як функціонально-цілісних систем.

Порівняльно-географічний підхід

Під цим підходом необхідно розуміти методологічний напрям у ґрун­тознавстві, що пов'язаний із встановленням впливу різних компонен­тів ландшафтної сфери в процесі їхнього розвитку на властивості ґрун­тів, які визначають ґенезу ґрунтів і тип просторово-часових утворень.

І.П.Герасимов і М.А.Глазовська (1960) передали основний зміст порів­няльно-географічного підходу такою короткою фразою: „Суть його полягає в паралельному та нерозривному вивченні ґрунтів і чинників, що їх утво­рюють". Завданням порівняльно-географічного методу є не тільки пошук зв'язків між ґрунтами та факторами ґрунтоутворення, але й встановлення законів формування ґрунтових (ґрунтово-геологічних та ґрунтово-геомор­фологічних) форм і ролі природних чинників у їхньому утворенні.

Ґрунт як об'єкт досліджень

По-перше, ґрунт має про­фільну будову, тобто набір генетичних горизонтів, сформованих у товщі материнських порід у ході ґрунтоутворюючого процесу.

По-друге, ґрунт як просторове утворення, що покриває земну поверхню, є континуумом, який штучно розділяють на окремі ареали при картографу­ванні ґрунтового покриву відповідно до прийнятої системи класифікації ґрунтів. Виділені на карті ґрунтові ареали утворюють систему, у своєму формуванні підпорядковану певним законам, які відомі як закони географії ґрунтів.

По-третє, ґрунт та ґрунтовий покрив є важливими компонентами еко­системи і мають вивчатись у нерозривному зв'язку з усіма іншими її скла­довими.

По-четверте, ґрунт є об'єктом сільськогосподарського виробництва, зе­мельним ресурсом, і з цієї позиції необхідно вирішувати проблеми його раціонального використання з метою отримання максимальної біопродукції без порушення цілісного стану ґрунту як системи, яка виконує важливі біосферні функції.

Предмет, метод і задачі курсу «Картографія ґрунтів»

Курс «Картографування ґрунтів» являє собою спеціальну дисципліну, яка охоплює важливий розділ ґрунтознавства, що вивчає методи польового дослідження ґрунтів і способи складання ґрунтових карт.

Основним методом ґрунтової картографії є ґрунтово-географічний метод, розроблений В. В. Докучаєвим. Дослідження ґрунтів в природі в поєднанні з лабораторним їх вивченням дозволяє вирішити дуже складні питання утворення, розвитку і родючості ґрунту.

Найголовнішими задачами ґрунтового картографування, або ґрунтової зйомки є комплексне вивчення ґрунтового покриву окремих ділянок земної кори, встановлення зв’язку між ґрунтами і умовами ґрунтоутворення, виявлення закономірностей просторового розповсюдження типів, підтипів і різновидностей ґрунтів і складання на цій основі ґрунтових карт.

Значення грунтових карт

Ґрунтові карти мають важливе значення не тільки для практичного використання ґрунтового покриву в сільському і лісовому господарстві, але і для теоретичного вивчення ґрунту як основного засобу сільськогосподарського виробництва.

Творець наукового ґрунтознавства і ґрунтової картографії В. В. Докучаєв так оцінював ґрунтові карти: «тільки з ґрунтовими картами в руках мислимо поставити, а зачасту і вирішити таке дуже цікаве питання: чому ми зустрічаємо не тільки в межах великих областей, але і в районах, часто в одному і тому ж господарстві, на полях одного і того ж села, ґрунти зовсім різні і по кольору, і по складу, і по структурі, і по запасу поживних елементів. На кінець після детального знайомства з географією ґрунтів, можна вирішити питання і про їх походження, а в зв’язку з цим, і про їх властивості, родючість і т. ін.»

Історія

Перший опис землеволодінь в Російській імперії було зроблено при цареві Івані ІV.

В ХV – ХVІ ст. для опису земель було створено заклад. Відомості про землі записували у “Писцовые книги”. В 1797 р. в Російській імперії запроваджується “Депо карт”, яке в 1812 р. входить до складу військового відомства. Карти виникли лише з практичних потреб земельного кадастру. Методика їх складання була примітивною.

І ґрунтова карта Європейської Росії в масштабі 1: 84 00 000, опублікована в 1851 р. В. В. Докучаєву належить авторство першої генетичної карти чорноземної смуги Європейської Росії і першої світової карти ґрунтів. Велику роль у становленні наукової картографії і її розвитку відіграв М. М. Сибірцев. Він, у 1900 р., видав підручник з генетичного ґрунтознавства, до якого включив розділи “Методи дослідження ґрунтів в полі” і “Картографія ґрунтів”.

При польовому дослідженні і картуванні ґрунтів ґрунтознавець повинен враховувати наступні основні закони географії ґрунтів на земній поверхні:

1) закон горизонтальних ґрунтових зон (В. В. Докучаєв,М. М. Сибірцев);

2) закон вертикальних ґрунтових зон (В. В. Докучаєв);

З) закон аналогічних топографічних рядів ґрунтів (З. А. Захаров);

4. закон ґрунтової інтразональності (М. М. Сибірцев, М. М. Філатов)

5. закон ґрунтових мікрозон (Я. Н. Афанасьєв, В. С. Богдан,Г. М. Висоцький, З. А. Захаров);

6) закон ґрунтових провінцій (Л. І. Прасолов).

Закон горизонтальних ґрунтових зон стверджує, що головні типи ґрунтів розподіляються на земній поверхні у вигляді певних зон, витягнутих більш-менш паралельно широтам. В. В. Докучаєв на схемі ґрунтових зон північної півкулі підмітив наступні головні зони:

1) бореальну (арктичну);

2) лісову;

3) чорноземну;

4) аеральну;

5) латеритну.

Закон вертикальних ґрунтових зон стверджує, що у міру підняття від рівня моря до вершин високих гір спостерігається ряд вертикальних ґрунтових зон, що послідовно змінюють одна одну, як при русі від екватора до полюса (В. В. Докучаєв). Хорошою ілюстрацією закону горизонтальної і вертикальної зональності служить схема ґрунтових зон під різними широтами, складена проф. З. А. Захаровим.

Закон аналогічних топографічних рядів ґрунтів. Цей закон свідчить, що ґрунти утворюють аналогічні географічні і топографічні ряди і кожній горизонтальній ґрунтовій зоні відповідає, своя вертикальна ґрунтова зона.

Закон ґрунтової інтразональності сформульований проф. М. М. Філатовим так: «під впливом місцевих поєднань факторів-ґрунтоутворювачів або переважаючого значення будь-якого з них, ґрунти можуть знаходитися в невластивих їм зонах, тобто займати інтразональне положення у вигляді плям або окремих островів"

Закон ґрунтових мікрозон за З. А. Захаровим виражається в тому, «що по невеликих пониженнях рельєфу, ґрунти розташовуються у вигляді мініатюрних вертикальних смуг або зон». Даний закон має особливий інтерес при складанні крупномасштабних карт. Він дає змогу передбачати закономірні зміни ґрунтів і ґрунтових різновидів на порівняно невеликій території.

Закон ґрунтових провінцій. Згідно Л. І. Прасолову, ґрунтові зони залежно від місцевих кліматичних і геоморфологічних умов підрозділяються на ґрунтові провінції. В даний час, ґрунтовою провінцією називається частина ґрунтової зони або підзони, що характеризується певними відмінностями в будові і складі підтипів ґрунтів, зумовлених відмінностями біокліматичних умов окремих частин підзони.

Наступним дуже важливим положенням Докучаєва є закон постійності співвідношень між ґрунтом і його підґрунтям, або материнськими гірськими породами. Цей закон «дає можливість на підставі попереднього дослідження ґрунтів передбачати і характер місцевих ґрунтів, звичайно, — пише В. В. Докучаєв, — для даного кліматичного району».

Вплив ґрунтоутворюючих порід позначається на механічному і хімічному складі ґрунтів, потужності і забарвленні ґрунтових горизонтів, фізичних властивостях, а також на родючості ґрунтів, оскільки такі елементи живлення рослин, як фосфор, калій і інші надходять в ґрунт з материнських порід.

Підготовчі роботи до ґрунтових досліджень необхідно проводити в певній послідовності. Перш за все, потрібно встановити об'єкт, що підлягає дослідженням, його географічне положення і площу, а також мету досліджень. Після з'ясування цих основних питань, приступають до організації робіт по дослідженню ґрунтів.

Основними завданнями в передпольовий, підготовчий період є, по можливості, повне вивчення літератури, ґрунтово-картографічного матеріалу по об'єкту дослідження, вирішення програмно-методичних та інших питань організації експедиції, складання кошторису і плану досліджень. У польовий період найголовніше завдання ґрунтознавця — всестороннє, глибоке вивчення умов ґрунтоутворення та ґрунтів як предмету і засобу праці, їх сільськогосподарське використання, а також складання попередньої польової ґрунтової карти і пояснювальної записки до неї. В останньому, камеральному періоді проводиться обробка, оцінка і систематизація матеріалів польових і лабораторних досліджень ґрунтів, на основі яких складаються ґрунтовий нарис і остаточна ґрунтова карта.

В підготовчий період проводять наступні види робіт:

1. Складання програми, методики і плану робіт з вказівками їх об'єму і термінами виконання, вирішення організаційних питань з обласними і районними радами, науковими установами, тощо, інформування громадськості, за допомогою місцевого друку і радіо, про науково-практичне значення передбачуваних ґрунтових досліджень.

2. Збір і вивчення літератури про ґрунти і умови ґрунтоутворення районів передбачуваних робіт. Вивченню підлягають всі наявні матеріали по геології, геоморфології, гідрогеології, клімату, рослинності, ґрунтах, виробничій діяльності людини, ступеню освоєності території, по перспективному плану розвитку господарства і інши природно-економічних питаннях, що характеризують умови району обстежень.

3. Оцінка ґрунтово-картографічного матеріалу району робіт. Виготовлення копій карт (геологічних, геоморфологічних, ґрунтових, рослинності), складених в минулі роки. Підготовка, підбір і оцінка планово-картографічної основи згідно із завданнями і масштабами ґрунтових досліджень. Виготовлення копій топооснови. Детальне знайомство з матеріалами аерозйомки.

4. Знайомство з відповідними методичними вказівками та інструкціями, що стосуються проведення ґрунтових робіт. Вони повинні бути ретельно вивчені, а основні нові методичні рекомендації повинні бути зафіксовані.

5. Складання попередньої (робочої) класифікації ґрунтів і їх систематичного списку, а також узгодження єдиної номенклатури морфолого-генетичних показників ґрунтів та їх агрономічної оцінки. При складанні робочої класифікації і списку ґрунтів рекомендується використовувати регіональні класифікації ґрунтів і схеми класифікації по природних зонах.

6. Організація ґрунтової експедиції або партії: штат експедиції та його укомплектування (спорядження, устаткування, транспорт), складання кошторису на проведення польового дослідження і картування ґрунтів.

В результаті вивчення названих вище матеріалів необхідно скласти:

1. план першочергових робіт з термінами їх виконання;

2. карту-схему (у дрібному масштабі) ступеня вивченої території, що підлягає ґрунтовим дослідженням;

3. схематичну карту з відміткою (особливими умовними знаками) деяких раніше вивчених ґрунтових розрізів, геологічних шурфів, свердловин, вказавши на самій карті їх основні показники (назва, потужність і ін. особливості), а в спеціальному зошиті — результати аналізів цих розрізів, шурфів і т. п.;

4. виписки, копії або викопіровки з картографічних і літературних матеріалів по геології, клімату, рослинності, ґрунтах і ін. джерелах, що представляють інтерес;

5. попередню класифікацію ґрунтів (робочий систематичний список ґрунтів) району дослідження з вказаними основними морфолого-генетичними показниками типів, підтипів, видів ґрунтів, їх культурних варіантів.