Б/ поранення судин і нервів нижньої кінцівки

Поранення артерій і глибоких вен є тяжкими ушко­дженнями, які загрожують порушенням кровообігу і значною крововтратою. Особливо небезпечні поранення стегнової і підколінної артерій.

При пораненнях артерій кровотечу тимчасово спиня­ють з допомогою джгута. При пораненнях вен накла­дають давлячу пов'язку або венозний джгут. Остаточно спиняють кровотечу в хірургічному стаціонарі — опера­ція з відновленням кровотоку (судинний шов, протезу­вання, лігірування судин).

Ушкодження сідничного нерва трапляються при вог­нестрільних пораненнях і переломах стегна, рідше— при пораненнях холодною зброєю. Внаслідок паралічу м'язів стопа звисає і теліпається, не рухається. Шкірної чутливості немає в нижніх двох третинах гомілки, за винятком внутрішньої поверхні, і в ділянці стопи. Ахіл-ловий рефлекс відсутній.

Ушкодження малогомілкового нерва супроводять пе­реломи верхньої третини малогомілкової кістки, вогне­стрільні, поранення колоті і різані поранення верхньої третини гомілки.

У зв'язку з паралічем розгиначів та пронаторів сто­пи і розгиначів пальців стопа звисає (кінська стопа). Піднімання її і розгинання пальців неможливі. Шкірна чутливість втрачається на тильному боці стопи і перед-ньозовнішній поверхні нижніх двох третин гомілки.

Ушкодження великогомілкового нерва трапляються при переломах і пораненнях гомілки.

В результаті паралічу м'язів, які згинають стопу й пальці, і переважання тяги м'язів-антагоністів, іннерво-ваних малогомілковим нервом, стопа і пальці різко зги­наються, внаслідок чого виникає положення, що має назву п'яткової стопи. Хворий не може стати на носок і зігнути пальці. Ахіллового рефлексу немає. Шкірної чутливості немає на підошві, зовнішньому краї стопи і задній поверхні гомілки.

Лікування поранень нервів оперативне. Опера­ція полягає в зшиванні нерва в ранні строки після по­ранення.

Процес регенерації нерва тривалий — від 6 міс до 1—2 років. У післяопераційному періоді застосовують фізіотерапевтичні методи, масаж і лікувальну гімнас­тику.

В/ запальні захворювання нижньої кінцівки

Бешиха часто спостерігається на нижніх кінцівках, особливо на гомілках, як ускладнення трофічних вира­зок, тромбофлебіту, мікротравм стопи. Захворювання супроводжується високою температурою тіла (до 39 °С). При місцевому огляді — гіперемія, набряк тканин. Не­рідко виникають булозна та некротична форми бешихи. Захворювання часто має хронічний перебіг.

Лікування. Призначають сульфаніламідні препа­рати, антибіотики широкого спектру дії, ультрафіолето­ве опромінювання.

Остеомієліт кісток нижньої кінцівки часто виникає після відкритих вогнестрільних переломів та гематоген­ним шляхом. Перебіг остеомієліту дуже тяжкий (особ­ливо у дітей), з високою температурою, локальним бо­лем та набряком тканин в ділянці ураження. Спочатку виникає запалення кістки, потім — секвестрація. Пере­важна локалізація в довгих трубчастих кістках (стегно, гомілка).

Лікування. Призначають антибіотики, при хро­нічному остеомієліті видаляють секвестри.

Тромбофлебіт нижніх кінцівок. У 90 % випадків за­палення вен буває на нижніх кінцівках, особливо часто уражаються розширені підшкірні вени стегна і гомілки. Нерідко тромбофлебіт розвивається після родів і абор­тів, особливо часто при виникненні різних ускладнень (ендометриту, запалення придатків матки та ін.).

За клінічним перебігом розрізняють гострий, підгост-рий і хронічний тромбофлебіт, за

15локалізацією—по­верхневий і глибокий. При поверхневому тромбофлебіті уражаються поверхневі вени: великі і мала підшкірні вени нижньої кінцівки. При глибокому тромбофлебіті уражаються глибокі вени стегна, гомілки, клубові та ін. За характером процесу виділяють гнійний і негнійний тромбофлебіт.

Клініка тромбофлебіту характеризується появою бо­лісних ущільнень за ходом вен. Стан хворих гіршає, від­мічаються загальне нездужання, головний біль, іноді озноб та висока температура тіла. Здебільшого ж захво­рювання супроводиться незначним підвищенням темпе­ратури. Під час огляду при поверхневому тромбофлебіті виявляють почервоніння шкіри, при пальпації — ущіль­нення стінки вени і різної величини тромби щільної консистенції.

Гострий тромбофлебіт глибоких вен нижніх кінцівок починається болем за ходом судин, підвищенням темпе­ратури тіла до 38,5—39 °С, іноді супроводиться ознобом. У перші ж дні розвивається набряк кінцівки. Шкіра стає блідою, напруженою, іноді лискучою; місцями можуть з'являтися ділянки мармурового кольору. По­ширення тромбофлебіту із стегнової вени на клубову супроводиться різко вираженим набряком ураженої кін­цівки.

При підгострому тромбофлебіті спостерігаються ви­разки гомілки, ущільнення за ходом звичайно розшире­них і болісних вен.

Хронічний тромбофлебіт характеризується тривали­ми, нерізко вираженими ущільненнями за ходом під­шкірних вен гомілки або стегна, постійним болем і на­бряками в кінцівці, що посилюються при ходьбі.

Післятромбофлебічний синдром. Для хворих, у яких відмічається цей синдром після перенесеного гострого тромбофлебіту, характерний біль в ураженій кінцівці, набряк, утворення виразок, в тяжких випадках розвиває­ться слоновість.

Лікування гострого тромбофлебіту комплексне і включає застосування загальних і місцевих лікувальних заходів.

У гострому періоді призначають суворий постільний режим, дають багато пити, кінцівці надають підвищено­го положення, кладучи її на шину для поліпшення ве­нозного відтікання і зменшення болю. Накладають по­в'язки з маззю Вишневського. Найефективнішим мето­дом лікування тромбофлебіту є призначення антикоагу­лянтів (неодикумарин, синкумар, фенілін, гепарин та ін.). Починають з невеликих, пробних доз антикоа­гулянтів, щоб визначити чутливість організму до цих препаратів. Лікування антикоагулянтами проводять під контролем коагулограми.

Для лікування обмеженого поверхневого і глибокого тромбофлебіту використовують гірудинотерапію (п'яв­ки). П'явки не призначають під час приймання антикоа­гулянтів, при вагітності й анемії.

Останнім часом рекомендується раннє оперативне лікування гострого тромбофлебіту — видалення тром-бозних і уражених запальним процесом поверхневих вен у стадії затихання процесу. Застосування антибіотиків дає змогу закривати рану наглухо і досягати первинно­го загоєння.

При хронічному тромбофлебіті рекомендується носи­ти еластичні панчохи або бинтувати ноги, при показан­нях — видаляти поверхневі розширені вени і лікувати виразки.

Хронічний тромбофлебіт з явищами післятромбофлебітичного синдрому лікують радоновими і сірководневи­ми ваннами.

Туберкульоз колінного суглоба (гоніт) становить 25 % випадків усіх захворювань на кістково-суглобовий туберкульоз. Хворіють здебільшого діти і підлітки.

Спочатку розвивається кісткове вогнище у виростках стегнової або великогомілкової кістки, рідше в наколін-ку. Потім уражається синовіальна оболонка і суглобові поверхні кісток.

Захворювання починається поступово. З'являються невиразний біль у ділянці колінного суглоба і швидка стомлюваність при ходьбі. Під час дослідження вияв­ляються збільшення суглоба в об'ємі і випіт у ньому, атрофія м'язів кінцівки. Пізніше, у зв'язку з прогресу­ванням туберкульозного процесу, суглоб значно збіль­шується в об'ємі, набирає характерної веретеноподібної форми з підвивихом великогомілкової кістки назад. шкіра в ділянці суглоба стовщена, напружена, розви­вається різка атрофія м'язів гомілки.

При рентгенологічному дослідженні визначаються розрідження й атрофія кісткової тканини, звуження суглобової щілини, з'їденість, а в тяжких випадках— руйнування суглобових кінців кісток.