ТЕМА:

УШКОДЖЕННЯ Й ЗАХВОРЮВАННЯ КІНЦІВОК, ХРЕБТА І ТАЗУ. СИНДРОМ ТРИВАЛОГО РОЗДАВЛЕННЯ.

Методи дослідження хребта.

Хребет складається з 32—35 позвонків—7 шийних, 12(13) грудних, 5 поперекових, 5(6) крижових і 4—5 куприкових.

Обстеження хребта включає огляд хворого, визначення відхилень хребта від нормальної форми і об'єму рухів. Хворого роздягають, кладуть на живіт, вивчають форму хребта, наявність деформацій та відхилень.

Для визначення виступів остистих відростків м'якушем середнього пальця обережно проводять по них;

натискуючи, визначають місцеву болісність, що свідчить про патологічні зміни.

Локальну болісність можна визначити шляхом обережного постукування по голові або швидким опусканням на п'ятки після піднімання стоп на носки. Об'єм рухів у хребті визначають шляхом нахилу вбік, уперед та кругових рухів.

У сагітальній площині хребет має чотири скривлення:

шийне і поперекове скривлення опуклістю вперед (лордоз), грудне і тазове—опуклістю назад (кіфоз).

При порушенні рухомості хребта (анкілоз, контрактура та ін.) хворий не може вільно нахилитися. При необхідності підняти рукою з підлоги предмет хворий згинає коліна. Патологічні скривлення хребта легко визначають при огляді хворого в горизонтальному положенні. Рентгенографія є основним методом дослідження хребта для визначення локалізації і характеру патологічного процесу.

ТУБЕРКУЛЬОЗ ХРЕБТА

Туберкульозний спондиліт найчастіше уражає дітей. Серед хворих на туберкульоз хребта 50 % становлять діти від 2 до 5 років.

Захворювання виникає в результаті гематогенного поширення туберкульозної інфекції з первинного вогнища. Уражається звичайно тіло хребця, в дальшому туберкульозний процес може поширитися на міжхребце-вий диск і у сусідні хребці.

В результаті прогресування туберкульозного процесу руйнується кісткова тканина, сплющується хребець, що призводить до утворення кіфотичного скривлення (горба) хребта і натічних абсцесів.

Захворювання починається поступово, у дітей — нерідко після травми хребта. Спочатку відмічаються загальні симптоми туберкульозної інтоксикації. Діти скаржаться на загальну слабість і нездужання, уникають ігор і різних рухів, воліють бути в спокійному положенні, здебільшого сидять. Шкіра бліда, пітливість підвищена, апетит поганий. Температура тіла субфеб-рильна.

Потім з'являється локальний біль у ділянці ураженого хребця. При туберкульозі грудних хребців розвивається напруження м'язів спини (симптом віжок Кор-нєва). Рефлекторне напруження м'язів має місце і при інших локалізаціях спондиліту. Рухи в ураженому відділі хребта неможливі внаслідок болю. Хворий не може зігнути спину при туберкульозі грудного і поперекового відділів хребта. Для того щоб дістати з підлоги якусь річ, він присідає навпочіпки, спираючись руками на зігнуті коліна.

Деформація хребта спочатку виявляється у вигляді невеликого виступання остистого відростка. В дальшому розвивається виражений горб (кіфоз) і скривлення хребта у фронтальній площині (сколіоз).

При туберкульозі грудного відділу хребта утворюється горб і для зрівноважування тулуба — компенсаторний вигин наперед (лордоз) шийного та поперекового відділів хребта.

При прогресуванні захворювання розвиваються натічні “холодні” абсцеси у вигляді обмеженого скупчення гною. У грудній і черевній порожнинах натічні абсцеси утворюються навколо ураженого хребця, спускаючись потім у пахову і сідничну ділянки або на стегно.

При здавленні нервових корінців виникає оперізуючий біль, при здавленні спинного мозку — спастичні парези нижніх кінцівок, розлади сечовипускання і дефекації.

Рентгенографія у двох проекціях і томографія дають змогу своєчасно діагностувати локалізацію і поширення туберкульозного спондиліту.

У ранніх стадіях відмічається звуження просвіту між хребцями, пізніше — деструкція і деформація тіл хребців.

Тактика фельдшера: у випадку діагностики туберкульозу хребта необхідно

виписати направлення і відправити пацієнта до районного

фтізіатра.

Лікування. Застосовується комплексне лікування, яке включає іммобілізацію хребта, призначення антибактеріальних препаратів і здійснення загальнозміц-нювальних заходів.

Хворих лікують у спеціальних санаторіях, де забезпечується харчування з високою енергетичною цінністю, тривале перебування на свіжому повітрі, сонячні ванни й ультрафіолетове опромінювання. Призначають стрептоміцин, натрію парааміносаліцилат, фтивазид та інші протитуберкульозні препарати.

Іммобілізація хребта досягається з допомогою гіпсового ліжечка, три туберкульозі шийних хребців накладають гіпсовий корсет.

УШКОДЖЕННЯ ХРЕБТА

Ушкодження хребта виникають при надмірному згинанні або розгинанні, падінні з висоти, пірнанні в неглибокому місці, під час автомобільних катастроф і обвалів.

Найбільш небезпечними і тяжкими є переломи хребта. Розрізняють переломи дужок остистих і поперечних відростків, переломи тіл хребців. Переломи можуть бути відкритими і закритими, з ушкодженням і без ушкодження спинного мозку. Ушкодження спинного мозку звичайно виникають при тяжких переломах дужок і тіл хребців із зміщенням відламків і при вогнестрільних переломах.

Переломи нерідко бувають множинними і можуть поєднуватися з вивихами хребців (переломовивихи).

Переломи остистих і поперечних відростків виникають звичайно внаслідок, прямої травми, іноді в результаті надмірних м'язових скорочень. Переломи поперечних відростків частіше спостерігаються в поперековому, переломи остистих відростків — у шийному відділі хребта. Переломи дужок хребців бувають звичайно при вогнестрільних пораненнях. Закриті ізольовані переломи дужок в умовах мирного часу бувають дуже рідко.

При обстеженні в ділянці ушкодженого відростка визначається набряк, локальна різка болісність, іноді утворюється гематома.

Вирішальне значення для встановлення діагнозу має рентгенографія.

Лікування консервативне. Після введення в місце перелому 10 мл 0,5—1 % розчину новокаїну хворих кладуть на щит, призначають лікувальну гімнастику, масаж. Працездатність відновлюється через 4—5 тижнів.

Переломи тіл хребців. Найчастіше трапляються компресійні переломи, при яких настає клиноподібне здав-лення тіл одного або кількох хребців.

Компресійні переломи здебільшого виникають у ділянці XII грудного і І поперекового хребців в результаті надмірного згинання, падіння з висоти на ноги або на сидниці. Переломи шийних хребців трапляються при падінні з висоти на голову, прямій травмі або різкому насильному згинанні голови. При прямій травмі або поєднанні згинання хребта з ударом і поштовхом уперед виникають переломовивихи тіл хребців. Звичайно зміщується вище розташований хребець відносно розташованого нижче, суглобові зв'язки розриваються, іноді ушкоджуються міжхребцеві диски. При різкому зміщенні хребців у результаті надмірного згинання може виникнути роздроблений перелом тіла хребця.

Переломовивихи і роздроблені переломи нерідко супроводяться ушкодженням спинного мозку. Хворі скаржаться на сильний біль у ділянці перелому, який посилюється під час рухів. Біль може мати оперізуючий характер, що є наслідком здавлення нервових корінців.

При дослідженні виявляються локальна різка болісність, набряк і деформація хребта в ділянці перелому. Остистий відросток хребця, розміщеного вище перелому, трохи виступає назад, нижче нього пальпується запалення. При переломовивихах хребет деформується більше.

При компресійних переломах розвивається кіфоз, більш виражений при переломах грудної частини хребта. Хворий звичайно перебуває у вимушеному положенні, рухи в ураженому відділі хребта різко обмежені і болісні, м'язи напружені.

У разі локалізації перелому в грудному або поперековому відділі хребта визначаються напруження м'язів спини і позитивний симптом Томсона — зникнення болю в сидячому положенні хворого при упиранні руками в сидіння. Біль посилюється при натискуванні на остистий відросток ушкодженого хребця і часто має оперізуючий характер у зв'язку із здавленням нервових корінців.

Ушкодження спинного мозку виникає внаслідок уши-бу і здавлення гематомою, кістковими відламками та зміщеними хребцями. У тяжких випадках, особливо при переломовивихах, настає частковий або повний перерив спинного мозку та його оболонок з розходженням його кінців.

При ушкодженнях спинного мозку стан хворих тяжкий, настає спінальний шок. Внаслідок порушення провідності спинного мозку розвиваються втрата чутливості нижче місця ушкодження, парези і паралічі, розлади функції тазових органів.

Залежно від локалізації і характеру ушкодження (здавлення, частковий або повний перерив) порушується чутливість, настають рухові розлади (парези, паралічі). При ушкодженні поперекового і грудного відділів спинного мозку розвиваються паралічі нижніх кінцівок, при ушкодженні шийного відділу його — паралічі верхніх і нижніх кінцівок. Чутливість втрачається нижче рівня ушкодження спинного мозку. Характерними є порушення акту дефекації (закреп, парези кишок) і сечовипускання. Внаслідок затримки сечовипускання хворі потребують катетеризації.

Рентгенологічне дослідження дає можливість уточнити локалізацію і характер перелому. Рентгенографію роблять обов'язково у двох проекціях.

Тактика фельдшера:

1.Транспортна іммобілізація

- потерпілих обережно транспортують на ношах із щитом, у положенні на спині, під плечі і голову підкладають м'які валики або подушки.

- при переломах шийного відділу хребта на шию накладають комір з вати і фанеру або драбинчасту шину, потерпілих транспортують у положенні на спині, підкладаючи під лопатки м'який валик.

- на відкриті перелами накладають асептичну пов'язку.

2.Знеболювання

- внутрішньом’язево 2 - 4 мл 50% анальгіну + 1 мл 1% дімедролу.

3. Транспортування в лікарню. /травматологічний відділ/

Лікування. При переломах хребта провадиться поступова репозиція перелому.

При переломах верхніх поперекових і нижніх грудних хребців хворих кладуть на ліжко з щитом, під спину на рівні перелому підкладають валик або мішок з піском.

Застосовують витягання за м'які лямки через пахвову ділянку. При переломах верхніх грудних і шийних хребців здійснюють витягання за голову з допомогою петлі Гліссона або скелетне — спеціальною скобою за кістки черепа (з гирею 10—12 кг). Головний кінець ліжка трохи піднімають, спочатку на висоту 40—50 см, а після репозиції відламків — на 30см. Хворі перебувають у ліжку не менше 2 міс до повної консолідації перелому, після чого їм дозволяється сидіти та вставати.

Найкраще загоюються неускладнені переломи нижніх відділів хребта. При переломах шийних хребців через 4 тижні витягання припиняють і накладають гіпсову пов'язку або високий ватний комір, який фіксують гіпсовими бинтами. Інколи застосовують гіпсовий напівкорсет. Іммобілізація триває 1,5 міс.

При переломах верхніх грудних хребців гіпсовий корсет накладають через 10—15 днів на 2—4 міс.

Деякі хірурги провадять відразу редресацію перелому на спеціальних столах, після чого накладають гіпсовий корсет на 4—5 міс. Це дає змогу хворим через 3—4 тижні ходити, якщо немає ушкодження спинного мозку.

Оперативне лікування (ламінектомія) застосовується при здавленні спинного мозку гематомою і кістковими відламками. Хворі з порушенням функції спинного мозку потребують особливо старанного догляду. У зв'язку з -порушеннями нервової трофіки у них швидко розвиваються пролежні в ділянці крижів, спини і п'яток. Для запобігання пролежням треба старанно протирати шкіру спини і таза камфорним спиртом. Хворим слід відразу ж підкладати під таз гумовий надувний круг, під лопатки і п'ятки — круги з вати, обшиті марлею. Суворо додержують гігієнічних заходів; особливо старанно слід виконувати туалет після дефекації.

Внаслідок затримки сечовипускання цим хворим регулярно випускають сечу катетером або з його допомогою встановлюють постійне дренування сечового міхура. В тяжких випадках накладають надлобкову фістулу сечового міхура. У цих хворих дуже легко і швидко розвивається інфекція сечовивідних шляхів (цистит, пієліт), у тяжких випадках — уросепсис. Необхідні уважний догляд і суворе додержання правил асептики при катетеризації сечового міхура.

Щоб запобігти розвиткові інфекції, призначають антибіотики і промивання сечового міхура розчинами антисептичних речовин (фурациліну, калію перманганату та ін.).

Для боротьби з парезом кишок застосовують очисні і сифонні клізми, дають проносне. Нерідко утворюються калові камені в товстій кишці, які видаляють з допомогою олійних клізм, іноді руками витягують з прямої кишки.

Для швидшого відновлення функції та запобігання розвиткові атрофії м'язів і малорухомості в суглобах призначають лікувальну фізкультуру і масаж.

УШКОДЖЕННЯ ТАЗУ

Ушкодження тазу включають травми м'яких тканин, ..ереломи кісток і ушкодження тазових органів (сечового міхура й уретри, прямої кишки).

Переломи кісток таза виникають в результаті тяжких травм, які супроводяться здавленням таза, здебільшого при падінні з великої висоти, обвалах, транспортних аваріях.

Переломи кісток можуть бути ізольованими, найчастіше лобкової і сідничної кісток, крижів та куприка, і множинними. Розрізняють неускладнені переломи (без ушкодження внутрішніх органів) і ускладнені (з ушкодженням тазових органів).

В умовах мирного часу, як правило, спостерігаються закриті переломи. Закриті переломи кісток таза можуть супроводитися руйнуванням вертлюжної западини і центральним вивихом стегна.

При вдавленні тазового кільця в сагітальному напрямі виникають подвійні переломи Мальгеня: спереду — перелом обох гілок лобкових кісток, ззаду —

перелом клубової кістки. іноді лінія перелому проходить у ділянці крижовоклубового суглоба.

Під час війни переважають вогнестрільні переломи, які належать до розряду тяжких ушкоджень і нерідко супроводяться травмою тазових органів, шоком та крововтратою. При вогнестрільних переломах часто відбуваються множинні оскольчасті переломи, поранення великих судин і нервових стовбурів.

Діагноз перелому кісток таза встановлюють на підставі вивчення анамнезу, механізму травми і всебічного обстеження хворого. Треба старанно з'ясувати обставини і механізм травми.

Ізольовані переломи кісток таза звичайно виникають при прямому ударі або падінні. Множинні переломи здебільшого є наслідком здавлення таза.

При обстеженні хворих встановлюють локальну болісність при здавленні таза. Хворі перебувають у положенні жаби: нижні кінцівки трохи розведені й ротовані назовні і зігнуті в колінних суглобах. Хворий самостійно не може підняти нижню кінцівку (симптом прилиплої п'ятки). При поперечному переломі крила клубової кістки верхній відламок зміщується догори.

При переломах сідничних кісток, крижів і куприка проводять дослідження через піхву і пряму кишку, визначаючи зміщення кісткових відламків і локальну болісність у ділянці перелому.

Остаточний діагноз і характер перелому кісток таза встановлюють при рентгенографії.

Переломи кісток таза можуть супроводитися ушкодженням сечового міхура, уретри і прямої кишки.

Ушкодження сечовипускного каналу і сечового міхура можуть виникати при переломах лобкових та сідничних кісток і розривах симфізу. Найчастіше трапляються ушкодження перетинчастої частини уретри. При розривах уретри визначається збільшення сечового міхура, сечовипускання неможливе, в ділянці промежини виявляється болісний набряк, зв'язаний з крововиливом і проникненням сечі в тканини.

В разі позаочеревиннйх розривів сечового міхура появляється болісність і напруження м'язів над лобком, сечовипускання утруднене, іноді через зовнішній отвір уретри виділяється кров. Внутрішньоочеревинні розриви міхура супроводяться надходженням сечі в черевну порожнину і розвитком перитоніту.

Ушкодження прямої кишки при закритих переломах кісток таза трапляються дуже рідко, переважно у випадках переломів крижів із зміщенням відламків. При вогнестрільних переломах нерідко бувають поєднані ушкодження кісток таза і прямої кишки. В разі ушкодження прямої кишки затримуються випорожнення і гази, через задній прохід виділяється кров, через рану — кал і гази. Швидко розвивається калова флегмона.

Тактика фельдшера:

1.Транспортна іммобілізація

- потерпілих транспортують на твердих ношах або на дерев'яному щиті, на спині, в положенні жаби — нижні кінцівки трохи зігнуті у колінних суглобах і злегка розведені. Під коліна хворим підкладають твердий валик або згорнутий одяг.

2.Знеболювання

- внутрішньом’язево 2 - 4 мл 50% анальгіну + 1 мл 1% дімедролу.

3. Транспортування в лікарню. /травматологічний відділ/

Лікування. Якщо немає зміщення відламків, хворих слід на 3—4 тижні покласти в ліжко із щитом, з трохи зігнутими в колінних і кульшових суглобах нижніми кінцівками. Під коліна підкладають твердий валик. Працездатність відновлюється через 6—8 тижнів.

При переломах із зміщенням застосовують скелетне витягання за бугристість великогомілкової кістки протягом 5—6 тижнів. Для зближення кісткових відламків під таз підводять спеціальний гамачок, до шнурів якого підвішують гирю (5—6 кг). Рекомендується накласти клейове витягання за здорову половину таза для зрівноважування (з гирею 3 кг).

Працездатність відновлюється через 8—12 тижнів.

При крайових переломах клубової кістки хворих на 2—3 тижні кладуть у ліжко із щитом, нижню кінцівку ураженої сторони вміщують на шину і роблять клейове витягання з гирею 2—3 кг.

При ушкодженнях прямої кишки, сечового міхура й уретри хворим показане відповідне хірургічне лікування.

 

Методика обстеження опорно - рухового апарату

При розпитуванні, крім скарг, якщо стан потерпілого дозво­ляє, то в нього з'ясовують: звідки, коли і яким транспортом він доставлений, скільки часу минуло з моменту травми, чи були трав­ми раніше, з'ясовують характер травми (вулична, виробнича, за­лізнична, побутова, спортивна тощо). Треба визначити обставини травмування, механізм пошкодження, чи була втрата свідомості і на який час, яку було надано допомогу до того, як потерпілого доставлено в стаціонар.

Надалі переходять до об'єктивного обстеження з викорис­танням загальних клінічних методів.

Огляд

Слід обов'язково порівняти будову і форму симетричних ча­стин тіла - хворе місце із симетричною неураженою ділянкою. Візуально визначають положення, форму, рухомість тіла та кінцівок, стан м'яких тканин (набряк), вираженість і симетричність шкірних складок, контури суглобів, направленість осі органа тощо.

Усіх хворих, за виключенням важких, необхідно оглядати як в горизонтальному, так і у вертикальному положенні. Це дуже важ­ливо при захворюваннях нижніх кінцівок, хребта та ряду інших патологій.

За положенням частин тіла можна не тільки визначити ха­рактер захворюваності, але й судити про тривалість та ступінь важкості патології.

При огляді шкіри і слизових оболонок звертають увагу на блідість або гіперемію шкіри, її вологість чи сухість, наявність трав­матичних ушкоджень: ран, синців, осаднінь, їх локалізацію, розмі­ри, забарвлення тощо. Також звертають увагу на ступінь розвитку м'язових тканин загалом та в окремих місцях, виявляючи наявність атрофії або гіпертрофії м'язів, контракту?, судомних посмикувань окремих м'язових груп. Про ступінь розвитку м'язів судять за їх об'ємом та рельєфністю на симетричних ділянках. Послідовно огля­дають всі суглоби верхніх та нижніх кінцівок, звертаючи увагу на положення кінцівок, їх розміри і форму (контури), а також на стан шкіри. Крім того, визначають об'єм активних рухів у суглобах.

Функцію суглобів можна орієнтовно визначити, попросивши хворого встати із стільця, пройти

1декілька кроків, присісти навшпинь­ки, зігнути руки в ліктьових суглобах і підняти їх догори, стиснути кисті в кулаки, підняти будь-який предмет з підлоги та виконати інші рухи. При наявності вираженої патології в тому чи іншому суглобі слід попросити хворого продемонструвати максимально можливі рухи в ньому.

Дуже важливо при огляді встановити зміни положення кінцівки відносно осі. У нормі вісь нижньої кінцівки проходить від передньо-верхньої осі клубової кістки через надколінник і проміжок між 1 та II пальцями стопи. Віссю руки є лінія, що проходить че­рез центр головки плечової кістки, головки променевої і ліктьової кісток.

Відхилення кінцівки від осі можуть бути всередину або назовні з утворенням кута. Залежно від цього розрізняють вальгусну деформацію (кут відкритий назовні) та варусну (кут відкритий всередину).

Вісь верхньої та нижньої кінцівки змінюється при переломах, вивихах, непра­вильно консолідованих переломах кісток, анкілозах. Зміна осі може бути природженого характеру або при викривленні кісток при їх захворюваннях (рахіт, остеомієліт, сифиліс, туберкульоз).

Огляд дозволяє встановити зміни пошкодженого органа — наявність травм шкіри та слизових оболонок, зглаженість конту­рів суглоба при артрозах чи гемартрозі, припухлість при гематомі м'яких тканин, деформацію кінцівок або зміну їх довжини при пере­ломах і вивихах тощо.

Пальпація

Пальпація є наступним етапом обстеження, яким доповню­ють дані, отримані при огляді. Методом пальпації визначають зміни місцевої температури, болючість, товщину шкірної складки, тургор, флюктуацію, положення суглобових кінців, кісткові орієнтири, хруст і крепітацію в суглобах і сухожилках, патологічну рухомість, яка виникає в ділянці перелому кістки.

Пальпують м'язи з натисканням на них і захопленням їх паль­цями у складку в ділянці обстеження одночасно, виконуючи пасивні рухи по черзі у всіх сусідніх суглобах. При цьому отримують відо­мості про еластичність м'язів і ступінь їх напруги (м'язовий тонус), виявляють ділянки ущільнень та болючості, що свідчить про їх запальне ураження (міозит, дерматоміозит, трихінельоз). Вогнища кам'янистої щільності в товщі м'язів виникають при відкладенні со­лей кальцію (оссифікація ), що характерно для гіперпаратиреозу і токсоплазмозу. Слід пам'ятати, що біль у м'язах нерідко з'являєть­ся при таких інфекційних захворюваннях, як лептоспіроз, бруце­льоз, туляремія, тиф.

Пальпація дозволяє визначити дефект тканин у вигляді запа­дання (при розриві м'язів, сухожилків). Розрив двоголового м'яза плеча супроводжується характерним западанням м'яза і зміною його кон­фігурації при скороченні, при напруженні литкового м'яза визнача­ють западання в ділянці ахілового сухожилка при його розриві тощо.

При наявності запальних процесів у сухожилкових піхвах (тен­довагініти) і нашаруванні фібрину відчувають особливий тріск (кре­пітацію) під час згинально-розгинальних рухів у зоні уражених паль­цевих суглобів.

При переломах трубчастих кісток відчувають чітку крепітацію внаслідок тертя кісткових уламків один до другого. Пергаментний хруст спостерігають при центральних кісткових кістах, мієлогенних саркомах і фібринозному оститі, якщо натиснути на стончену пла­стинку коркової речовини кістки.

Важливу інформацію можна отримати у випадках вивихів суг­лобів, коли вдається пропальпува-ти суглобові поверхні травмованого суглоба, які в нормі не визнача­ються. Крім того, зміна контурів суглоба, та симптом "пружної фіксації" ( кінцівка займає попе­реднє вимушене положення при пасивних рухах) дозволяють вста­новити діагноз вивиху .

У ряді випадків пальпатор-но вдається визначити місце пере­лому за симптомом "патологічної рухомості", та пропальпувати кіст­кові уламки.

2При дослідженні ураженого суглоба в цілому пальпують суг­лобову щілину, сухожилки і синовіальні сумки, визначаючи таким чином наявність болючості та інші патологічні симптоми. Так при накопиченні надлишкової кількості рідини в порожнині суглоба можна виявити симптом флюктуації ( артрити/гемартроз). Тильною поверхнею кисті визначають температуру шкіри над ураженим суг­лобом, на суміжних з ним ділянках кінцівки і над симетричним суг­лобом іншої кінцівки. Після цього, притримуючи однією рукою суг­лоб, другою проводять у ньому рухи у всіх можливих площинах, що дозволяє визначити амплітуду пасивних рухів, виявити надмірне перерозгинання, гіпермобільність або не властиві для даного суг­лоба рухи (нестабільність), а також наявність хрусту та крепітації.

Надмірна припухлість у ділянці одного із суглобів може ви­никати внаслідок запалення або травматичного ураження сухо­жилка, його піхви або синовіальної сумки (периартрит), а також при пухлинах кістки, хрящової частини чи м'яких суглобових тка­нин. Для періартриту характерна локальна болючість у ділянці суглоба, інколи в поєднанні з гіперемією і гіпертермією шкіри над ураженою ділянкою.

Ураження сухожилків (тендосиновіїт) призводить до обмеження тільки тих активних рухів, в яких приймає участь даний сухожилок, причому вони інколи супроводжуються характерними "клацаючи­ми" звуками. Водночас, інші активні та пасивні рухи в даному суг­лобі зберігаються в повному об'ємі. При ураженні периферичного нерва або окремих м'язів активні рухи можуть бути обмежені тільки в певних площинах.

Нестабільність суглобів і їх надлишкова рухомість можуть бути викликані розривом сухожилків, змінами суглобової капсули, пору­шенням конгруентності суглобових поверхонь внаслідок руйнуван­ня хряща. Гіпермобільності суглобів спричиняє також слабкість зв'яз­кового апарату.

Для визначення больових точок при ураженнях кісткової тка­нини пальпацію доцільно виконувати не всією кистю, а одним паль­цем вздовж кістки, починаючи з неушкодженої ділянки в напрямку до місця захворювання. Локальна болючість є суттєвою ознакою ура­ження кістки, особливо при переломах, без клінічна вираженого зміщення відламків. Іншим методом встановлення локальної болю­чості в зоні перелому є навантаження по осі - легке натискання або постукування перпендикулярно до осі кінцівки або тіла .