Туберкульоз нирок

Туберкульоз нирок є однією з найчастіших форм позалегеневого туберкульозу. Туберкульозна інфекція проникає в нирки звичайно гематогенним, рідше — лімфатичними шляхами. При загальному міліарному туберкульозі спостерігається гостра (міліарна) форма туберкульозу легень, яка характеризується множинним висипанням туберкульозних горбків, переважно в кірковому шарі нирок. Хронічна (кавернозна) форма характеризується повільним прогресуванням захворювання з утворенням каверн, вторинним ураженням сечоводів, сечового міхура і потім, висхідним шляхом, другої нирки. В результаті прогресування туберкульозного процесу і руйнування нирки може виникнути туберкульозний піо-нефроз, вторинна атрофія нирки. Дуже рідко трапляється хронічний туберкульоз нирок, який проходить за типом хронічного інтерстиціального гломерулонефриту з явищами нефроцирозу.

Захворювання супроводиться підвищенням температури тіла, більш частим сечовипусканням і зміною сечі. Температура здебільшого буває субфебрильною. Появляються й інші симптоми туберкульозної інтоксикації — загальна слабість, схуднення і підвищена пітливість. Хворі скаржаться на тупий біль у поперековій ділянці,

сечовипускання болісне і більш часте у зв'язку з туберкульозним ураженням сечового міхура, яке спостерігається у 70—80% хворих. У сечі—білок (0,1—1 г/л), лейкоцити й еритроцити. Реакція сечі кисла. При розвитку піонефрозу сеча містить гній. У діагностиці туберкульозу нирок велике значення має дослідження осаду сечі на мікобактерії туберкульозу і біологічна проба (щеплення сечі морській свинці).

При цистоскопії знаходять характерні туберкульозні горбки на слизовій оболонці сечового міхура, в найбільшій кількості навколо устя сечоводу ураженої нирки. Хромоцистоскопія виявляє порушення видільної функції ураженої нирки, контрастне рентгенологічне дослідження (внутрішньовенна і ретроградна урографія) — каверни.

Лікування. Застосовують антибактеріальні препарати (стрептоміцин, натрію пара-аміносаліцилат, фтивазид, тіоацетазон (тибон) і загальнозмінцювальні заходи (санаторне лікування, кліматотерапія та ін.). Стрептоміцин призначають внутрішньом'язово по 0,5—1 г на добу, натрію пара-аміносаліцилат—від 2 до 10 г, фтивазид—по 0,2—0,5 г 3 рази на день, тіоацетазон по 0,02—0,03 г 3 рази на день. Рекомендується приймати ергокальциферол (20000—25000 МО 3 рази на день). Лікування триває до двох років переривчастим методом. Доцільно приймати мінеральну воду Боржомі. При руйнуванні нирки, розвитку піонефрозу уражену нирку видаляють. Резекція нирки показана при кавернозному процесі в одному з полюсів її, що не піддається консервативним методам лікування.

Запалення сечового міхура

Запалення сечового міхура (цистит) викликається різними мікроорганізмами (кишкова паличка, стафілококи, стрептококи, гонококи та ін.). При циститі здебільшого спостерігається поліморфна флора, яка проникає в сечовий міхур з нирок гематогенним і лімфогенним шляхом, при ушкодженнях. Розвиткові циститу сприяють застій сечі, камені і сторонні предмети.

Розрізняють гострий і хронічний цистит. При гострому циститі запалюється звичайно вся слизова оболонка сечового міхура, при тяжкому перебігу утворюються виразки і некротичні зміни. Хронічний цистит часто локалізується в ділянці шийки сечового міхура. Слизова обо

лонка розпушена, утворюються грануляції і поверхневі виразки. Іноді виникають дрібні кісти (кістозний цистит).

Запалення сечового міхура характеризується частим болісним сечовипусканням незначними порціями, з виділенням гнійної сечі, іноді гематурією. В кінці сечовипускання біль посилюється. При шийковому циститі біль віддає в промежину і задній прохід. Якщо сеча затримується, підвищується температура тіла. Під час дослідження сечі знаходять білок, лейкоцити,еритроцити. При гострому циститі інструментальне дослідження і катетеризація сечового міхура не провадяться.

Лікування. При гострому циститі призначають сечогінні засоби' мучницю, польовий хвощ, сечогінний чай. Хворим стає легше від грілки на ділянку сечового міхура і гарячих ванн. Антибактеріальне лікування при гострому циститі швидко приводить до значного покращання стану хворого протягом 3—4 діб. Звичайно призначають нітрофуранові препарати (фурагін, фурадонін до 0,1 г 3 рази на день), сульфаніламідні препарати (етазол по 0,5 г 4 рази на день),

5-НОК. по 0,1 г 4 рази на день, антибіотики (левоміцетин по 0,5 г 4 рази на день, олететрин по

0,25 г 4 рази на день). Бактрим (бісептол) призначають по 1 г 2 рази на добу протягом 7—10 днів.

Хворим на хронічний цистит поряд з антибактеріальними препаратами призначають інстиляції в сечовий міхур 20—40 мл 0,25—0,5 % розчину срібла нітрату або 20—40 мл 1—3 % розчину коларголу. Для окислення сечі в сечовий міхур вводять також 20—40 мл 0,001 % розчину хлористоводневої кислоти.

Лікарську терапію слід поєднувати з діатермією, електрофорезом антибактеріальними препаратами.