Сечокам'яна хвороба

Сечокам'яна хвороба є найчастішим захворюванням органів сечової системи; Камені локалізуються в нирках, сечоводах, сечовому міхурі й уретрі. У нирках камені можуть розміщуватися в паренхімі і нирковій мисці. При тривалому перебуванні в нирковій мисці камінь може збільшуватися в розмірах, поступово виповнювати ниркову миску і ниркові чашечки (кораловий камінь). Найчастіше камені складаються із солей сечової кислоти (урати), кальцію фосфату (фосфати), кальцію оксалату (оксалати) і кальцію карбонату (карбонати). Нерідко камені бувають мішаними в результаті нашарувань інших солей на первинне ядро.

Утворення каменів залежить від багатьох, ще не досить вивчених причин. Розвиток сечокам'яної хвороби пов'язаний з порушеннями нейроендокринної системи та обміну речовин, надмірним споживанням одноманітної, маловітамінізованої їжі і води з підвищеним вмістом солей кальцію. Мають значення також порушення функції нирок внаслідок запальних, дистрофічних та інших процесів.

Розрізняють первинні (асептичні) і вторинні (інфіковані) камені, що виникають при наявності інфекції сечових органів (пієліту, циститу). Вторинні камені звичайно є фосфатами.

Камені бувають різних розмірів і форми, поодинокі 1 множинні. Невеликі камені виділяються з сечею; проходження каменів супроводиться приступом гострого болю (ниркова коліка):

Захворювання спостерігається переважно у віці 20— 50 років. Права нирка уражається частіше, ніж ліва. В 15—20 % випадків ураження нирок двобічне.

Тривале перебування каменя в нирковій мисці призводить до розширення її, атрофії ниркової паренхіми і розвитку гідронефрозу. При інфікованих каменях виникає піонефроз.

Основними симптомами сечокам'яної хвороби є приступи болю, гематурія, виділення з сечею солей і дрібних каменів.

При каменях нирок і сечоводів захворювання супроводиться приступами ниркової коліки. У зв'язку з гострим порушенням відтікання сечі і розширенням ниркової миски виникає дуже сильний біль у поперековій ділянці, який віддає в статеві органи і стегно. Біль супроводиться повторним блюванням, частим сечовипусканням, іноді затримкою газів і парезом кишок. Хворі неспокійні, часто міняють положення внаслідок нестерпного болю. Приступ болю супроводиться гематурією, видимою (макро-гематурія) або виявлюваною тільки при мікроскопічному дослідженні осаду сечі (мікрогематурія). При дослідженні сечі знаходять також різні солі, при інфікованих каменях — лейкоцити (піурія).

Невеликі камені проходять через сечоводи і виділяються при сечовипусканні, більші можуть защемитися в сечоводах або лишитися в сечовому міхурі.

Камені, які розміщуються в паренхімі нирки, мають безсимптомний перебіг; великі нерухомі камені ниркових чашечок супроводяться тупим болем у поперековій ділянці.

Діагноз каменів підтверджується з допомогою спеціальних методів дослідження. При рентгенографії і контрастній урографії звичайно вдається остаточно виявити камені в сечових шляхах. Вони діагностуються й при цистоскопії. Під час хромоцистоскопії при каменях сечоводу, розвитку гідронефрозу і піонефрозу відмічається порушення виділення індигокарміну з ураженої нирки. При піонефрозі з устя сечоводу ураженої нирки виділяється гній.

Хворих на сечокам'яну хворобу всебічно обстежують. З метою визначення функціональної здатності нирок досліджують залишковий азот і сечовину в крові, добовий діурез, роблять пробу Зимницького та ін.

Лікування. Під час приступу ниркової коліки призначають грілки на поперекову ділянку, загальні теплі ванни. Звичайно біль стихає після підшкірного введення 1 мл 1 % розчину морфіну гідрохлориду, 2 % розчину промедолу або омнопону і 1 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату. Консервативне лікування полягає в прийманні достатньої кількості рідини і режимі харчування. Хворим з сечокислим діатезом і оксалатурією рекомендується молочно-рослинна дієта і обмеження м'яса та риби. Забороняються горох, квасоля, щавель, шпинат. При фос-фатурії з лужною реакцією сечі призначають м'ясну дієту. Для боротьби з інфекцією застосовують антибіотики.

При каменях, що мають тенденцію до самостійного відходження, застосовують препарати групи терпенів (цистенал, артемізол, оліметин (енатин), авісан та ін.), які відзначаються бактеріостатичною, спазмолітичною і седативною дією. Цистенал і артемізол призначають по 4—5 крапель на цукрі за ¹/₂—1 год до їди 3 рази на день, оліметин (енатин) — по 1 г в капсулах, авісан — по 0,05 г в таблетках 3—4 рази на день усередину. Екстракт марени красильної сухої також має діуретичні та спазмолітичні властивості і окислює сечу. Застосовують всередину у вигляді таблеток по 0,25 г — по 2—3 таблетки 3 рази на день. Таблетки перед прийманням розчиняють в ¹/₂ склянки теплої води. З метою окислення сечі застосовують також хлористоводневу (соляну) кислоту по 10—15 крапель на ¹/₂ склянки води під час їди 3— 4 рази на день.

Курс лікування — 20—ЗО днів. У разі потреби курс лікування повторюють через 4—6 тижнів.

Для швидшого відходження каменя рекомендується багато пити і вводити спазмолітичні засоби (атропіну сульфат, папаверину гідрохлорид та ін.). Показане санаторно-курортне лікування мінеральними водами (Жєлєзноводськ, Єсентуки, Трускавець та ін.).

Операцію роблять при каменях нирки, які супроводяться частими приступами ниркової коліки, і при каменях сечоводу, які не піддаються консервативному лікуванню. Камені сечового міхура подрібнюють з допомогою ультразвуку і спеціальних інструментів — літотрипторів. Великі камені видаляють шляхом високого розрізу сечового міхура.