ТЕМА:

Ушкодження та захворювання сечостатевої системи.

ПЛАН:

1.Гнійно-запальні захворювання нирок.

/гострий пієліт, хронічний пієліт, пієлонефрит,

піонефроз, паранефрит, гідронефроз /

2.Сечокам'яна хвороба.

3.Туберкульоз нирок.

4.Запалення сечового міхура.

5.Камені сечового міхура

6.Запалення передміхурової залози.

7.Захворювання яєчок і їх придатків.

8.Захворювання статевого члена.

Гнійно-запальні захворювання нирок.

Гнійне запалення нирок, мисок і сечоводів виникає в результаті проникнення інфекції з різних гнійних вогнищ з течією крові, по лімфатичних судинах і висхідним шляхом'із сечового міхура.

Пієліт. Пієлітом називається запалення ниркової миски. Сприяючими моментами для розвитку пієліту є порушення відтікання сечі. Тому пієліт нерідко розвивається при вагітності, каменях нирок, затримці сечовипускання. Особливо тяжкий перебіг має пієліт при травмах і захворюваннях спинного мозку, супроводячись септичними явищами (уросепсис).

Розрізняють гострий і хронічний пієліт.

Гострий пієліт частіше спостерігається справа, двобічний пієліт трапляється рідко.

Захворювання починається гостро. Хворі скаржаться на загальну слабість, нездужання і сильний біль у попереку. Відмічається висока температура тіла (38—39 °С і вище), нудота, іноді блювання.

Дослідження виявляє позитивний симптом Пастернацького і болісність при пальпації нирки. Сечовипускання часте. Сеча каламутна, при дослідженні знаходять білок, еритроцити і велику кількість лейкоцитів. У тяжких випадках під час мікроскопічного дослідження осаду сечі лейкоцити вкривають усе поле зору. При дослідженні крові визначається високий лейкоцитоз і збільшення ШОЕ.

Лікування. Для дезинфекції сечових шляхів призначають антибіотики широкого спектра дії, сульфаніламідні препарати. Добрий ефект дає гексаметилентетрамін усередину (0,5 г 6 разів на добу) або внутрішньовенно (5—10 мл 40 % розчину). Призначають відвар з

мучниці, дають багато пити. Рекомендується молочно-рослинна дієта.

Хронічний пієліт розвивається звичайно після гострого запалення, рідше захворювання відразу набирає хронічного перебігу.

Хворі скаржаться на тупий біль у поперековій ділянці, часте сечовипускання і виділення каламутної гнійної сечі. Відмічаються загальна слабість, нездужання, субфебрильна температура тіла. При дослідженні сечі знаходять білок, лейкоцити і вилужені еритроцити. При хронічному пієліті обов'язково здійснюють бактеріологічне дослідження сечі і визначають чутливість мікроорганізмів до антибіотиків. Необхідно виключити специфічне ураження.

Лікування. Призначають антибіотики з урахуванням чутливості до них виділених мікроорганізмів. У тривких випадках промивають миски через сечовідний катетер розчинами антисептичних речовин.

Пієлонефрит. Пієлонефритом називають гнійне запалення миски і ниркової паренхіми. Захворювання ускладнює тяжкі ушкодження хребта з порушенням функції тазових органів, ушкодження і захворювання нирок (гідронефроз, камені нирок та ін.).

Захворювання починається гостро. Хворі скаржаться на загальну слабість, нездужання і сильний біль у попереку. Температура тіла висока (39—40 °С). При обстеженні виявляється різко позитивний симптом Пастер-нацького, під час пальпації можна іноді прощупати збільшену, різко болісну нирку.

Спостерігається більш часте сечовипускання. Сеча каламутна, з гнійним осадом. У зв'язку з порушенням функції нирок загальна кількість виділюваної хворим сечі за добу зменшена, вона має низьку густину. При дослідженні у ній знаходять білок, велику кількість лейкоцитів; у крові — значний лейкоцитоз, збільшена ШОЕ.

Лікування гострого пієлонефриту слід починати з найбільш ефективних антибіотиків і хімічних антибактеріальних препаратів, до яких чутлива мікрофлора сечі, щоб якомога швидше ліквідувати запальний процес у нирці, не допускаючи переходу його в гнійно-некротичну стадію.

Серед антибіотиків найбільш ефективні ампіциліну тригідрат (по 0,5 г 6 разів на добу), гентаміцину сульфат (4 мг 4 рази на добу), карбеніцилін, тетраолеан (по0,1 г 4—6 разів на добу внутрішньовенне краплинним методом), канаміцину сульфат (по 0,5 г 2 рази на добу внутрішньом'язово), левоміцетин (по 0,5 г 4 рази на добу всередину), кислота налідиксова (невіграмон)—по 0,5—1 г (1—2 капсули) 4 рази на добу. Щоб запобігти розвиткові стійкості збудників при лікуванні пієлонефриту, антибіотики і хімічні антибактеріальні препарати треба чергувати кожні 5—7 днів.

Хворим дають багато пити, призначають ниркову дієту, серцеві препарати.

Після клінічного видужання слід зробити перерву в антибактеріальному лікуванні на 2—3 тижні. Після цього необхідно провести детальне контрольне дослідження сечі і крові хворого. При ремісії захворювання проводять протирецидивні курси антибактеріального лікування тривалістю 7—10 днів щомісяця протягом півроку.

При тяжкому перебігу захворювання і неефективності консервативних лікувальних заходів роблять операцію — розсічення, дренування або видалення нирки.

Піонефроз. Піонефрозом називається тяжке нагноєння нирки, яке супроводиться утворенням гнійних порожнин, руйнуванням і атрофією ниркової паренхіми. Піонефроз розвивається в результаті вторинного інфікування гідронефрозу, нирковокам'яної хвороби, прогресування пієлонефриту, туберкульозу нирок.

Розрізняють закритий і відкритий піонефроз. При закритому піонефрозі гнійна порожнина не зв'язана з сечовими шляхами, при відкритому — гній вільно надходить у сечовий міхур. Звичайно уражається одна нирка. Захворювання супроводиться підвищенням температури тіла, нерідко до 38—39 °С. Хворі скаржаться на загальну слабість, поганий апетит, біль у ділянці ураженої нирки.

При дослідженні симптом Пастернацького позитивний, звичайно вдається пальпувати збільшену уражену нирку. Сеча каламутна, при відкритому піонефрозі містить велику кількість гною. Діагноз уточнюють з допомогою хромоцистоскопії і урографії.

Лікування. При піонефрозі видаляють уражену нирку (нефректомія).

Паранефрит. Паранефритом називають запалення приниркової клітковини. Захворювання розвивається внаслідок проникнення мікроорганізмів у приниркову клітковину гематогенним і лімфатичним шляхом з різних гнійних вогнищ (апендицит, ангіна, фурункули, карбункули та ін.). Рідше паранефрит виникає в результаті поширення запального процесу з ураженої нирки або нагноєння приниркових посттравматичних крововиливів.

Захворювання починається гостро. З'являється сильний біль у поперековій ділянці, температура тіла підвищується до 38—39 °С. Визначаються симптоми гнійної інтоксикації: загальна слабість, нездужання, сухий язик, тахікардія. При дослідженні виявляється згладженість, іноді випинання в поперековій ділянці. Симптом Пастер-нацького різко позитивний. У крові — лейкоцитоз із зрушенням лейкоцитарної формули вліво, ШОЕ збільшена.

Лікування. Застосовують антибіотики широкого спектра дії. У початковій стадії введення розчинів антибіотиків в приниркову клітковину може запобігти розвиткові нагноєння. При розвитку останнього роблять операцію — розріз і дренування гнояка.

Гідронефроз — розширення ниркової миски і чашечок нирки з наступною атрофією ниркової паренхіми. Захворювання розвивається в результаті порушення відтікання сечі з нирки, при перегинах і звуженнях сечоводу, як ускладнення нирковокам'яної хвороби і т. д.

Спочатку розширюється ниркова миска (піелектазія), потім ниркові чашечки, настає атрофія ниркової паренхіми і нирка перетворюється в тонкостінний мішок, виповнений рідиною. Розміри гідронефрозу різні, іноді дуже значні (до 8—10 л). Захворювання характеризується приступами сильного болю в попереку, що супроводяться нудотою, блюванням, іноді парезом кишок і підвищенням температури тіла. Після приступу болю виділяється значна кількість сечі (поліурія).

При дослідженні виявляється різних розмірів еластичне утворення в нирковій ділянці. Діагноз гідронефрозу підтверджується з допомогою внутрішньовенної і ретроградної урографії.

Лікування хірургічне. Під час оперативного втручання усувають причину, що викликала порушення відтікання сечі; застосовують пластичні операції. В тяжких випадках видаляють нирку.