7.Лікування і догляд за хворими після операцій на органах грудної клітки

Для нормалізації серцево-судинної діяльності призначають камфору, кофеїн-бензоат натрію і внутрішньовенні введення 40 % розчину глюкози з вітамінами групи В і аскорбіновою кислотою. Серцеві засоби відміняють через 3—4 дні після операції.

Протягом 3—4 днів хворим вводять наркотичні препарати (морфіну гідрохлорид, промедол). Введення наркотичних засобів сприяє глибшому диханню і відпочинку хворих.

Оперованих хворих розміщують у найбільш зручних, ізольованих палатах з тим, щоб забезпечити їм повний спокій, їжа повинна бути з високою енергетичною цінністю і легкозасвоюваною. У перший день після операції хворим дають міцний чай, каву, бульйон. З другого дня призначають легку дієту: курячий бульйон, кисіль, свіжий сир. У дальшому хворі одержують загальну дієту, що включає достатню кількість вітамінів.

Постільного режиму додержують індивідуально залежно від характеру операції. Лікування хворих має бути активним з застосуванням лікувальної фізкультури.

Лікувальну фізкультуру проводять систематично з перших днів після операції індивідуально з кожним хворим. Систематичні заняття лікувальною фізкультурою сприяють швидшому відновленню порушених функцій організму, насамперед центральної нервової системи, дихання і серцево-судинної діяльності.

Післяопераційні ускладнення та їх лікування. Після торакальних операцій трапляється ряд тяжких ускладнень, пов'язаних, з одного боку, з порушеннями діяльності центральної нервової і серцево-судинної систем (плевропульмональний шок, серцевосудинна недостатність), легень (пневмонія, набряк), паренхіматозних та кровотворних органів і, з другого боку, з інфікуванням плевральної порожнини (емпієма, плевральний сепсис, бронхіальні фістули, ерозивні кровотечі та ін.). У перші дні після операції може виникнути підшкірна емфізема.

Протягом 1—2 днів після операції відмічаються найбільш грізні ускладнення: післяопераційний шок, серцево-судинна і легенева недостатність. Щоб запобігти цим тяжким ускладненням, під час операції роблять старанну повторну анестезію рефлексогенних зон, спиняють кровотечу і компенсують крововтрату.

Для лікування шоку показане переливання крові в поєднанні з засобами, які тонізують серцево-судинну діяльність, і оксигенотерапія.

Переливають 500—600 мл крові внутрішньовенне спочатку струминним, а потім краплинним методом до стабілізації нормального артеріального тиску. Кількість крові для переливання визначається станом хворого при цьому враховують дані не тільки артеріального, а й венозного тиску, щоб запобігти перевантаженню серцево-судинної системи. У тяжких випадках, коли немає помітного ефекту від внутрішньовенних гемотрансфузій, слід зробити внутрішньоартеріальне переливання крові.

Переливання крові слід поєднувати з внутрішньовенним введенням 1—2 мл 5 % розчину ефедрину гідрохло-риду або 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду; під-шкірно вводять камфору, кофеїн-бензоат натрію, кордіамін і систематично застосовують оксигенотерапію.

Серцевосудинна недостатність у післяопераційному періоді може виникати у тих хворих, у яких до операції визначалися виражені зміни серцевосудинної системи (дистрофічні зміни міокарда, атеросклероз, гіпертонічна хвороба, гіпотензія та ін.). Це ускладнення найчастіше виникає у осіб літнього і старечого віку після операцій великого обсягу.

Серцево-судинна недостатність розвивається за правим типом — з гіпотензією, тахікардією і збільшенням печінки. Тони серця різко приглушені, в збереженій легені вислуховують вологі хрипи, які свідчать про застійні явища в малому колі кровообігу. Для лікування серцево-судинної недостатності застосовується внутрішньовенне введення 40 % розчину глюкози із строфантином, повторне призначення серцевих і дихальних засобів (камфора, кордіамін, кофеїн та ін.). Переливання крові протипоказане. Навпаки, рекомендується кровопускання (150—200 мл), яке значно поліпшує серцеву діяльність, і оксигенотерапія.

Одним з найтяжчих ускладнень після легеневих операцій є запалення і набряк збереженої легені. У запо" біганні пневмонії і ателектазу після операції поряд з активним веденням хворого — раннім вставанням, дихальною гімнастикою, відкашлюванням, систематичним застосовуванням лікувальної фізкультури—велике значення мають антибактеріальні препарати. Ці заходи дають можливість не допускати розвитку ателектазу і пневмонії у більшості хворих.

Для лікування пневмонії застосовують антибіотики 1 сульфаніламідні препарати, серцеві і дихальні засоби.

Щоб запобігти набрякові легень, необхідно високоякісно і старанно проводити операцію, а також раціонально переливати кров і розчини з урахуванням гемо-динамічних зрушень, що дає змогу уникнути перевантаження серця. Має значення також внутрішньовенне введення під час і після операції 10 % розчину кальцію хлориду (5—10 мл), який ущільнює стінки судин.

Для лікування набряку легені застосовують повторні кровопускання (100—200мл), призначають внутрішньовенне введення 10 % розчину кальцію хлориду, в тяжких випадках підшкірне вводять 1—2 мл меркузалу. Хворі систематично одержують камфору,, кофеїн-бензоат натрію, кордіамін, у тяжких випадках — внутрішньовенне строфантин, при порушеннях дихання — лобелін. Постійно проводиться оксигенотерапія.

Тривалий ателектаз збереженої частини легені здебільшого є вторинним і пов'язаний з розвитком бронхіальної фістули або порушенням прохідності бронхів, В останньому випадку слід з допомогою лікувальної фізкультури і бронхоскопії добитися швидкого відновлення прохідності бронхів.

Недостатність легень розвивається дуже рідко. Найчастіше вона виникає при функціональній недостатності збереженої легені в результаті пневмосклерозу, гострого розвитку після операції пневмонії або ателектазу внаслідок аспірації гнійного харкотиння, шматочків пухлини, нервоворефлекторних' розладів та ін.

Для лікування легеневої недостатності використовують оксигенотерапію, дихальні і серцеві засоби. Залежно від її походження вживають додатково таких лікувальних заходів. При проникненні гнійного харкотиння і шматочків пухлин у бронхи здорової легені проводять термінову бронхоскопію, щоб очистити просвіт бронхів. У тяжких випадках здійснюють термінову трахеотомію, швидко очищають бронхи і роблять ШВЛ до повної ліквідації асфіксії і відновлення дихання.

При пневмонії слід розпочати енергійне лікування великими дозами антибіотиків (стрептоміцин, бензилпеніцилін, окситетрацикліну дигідрат та ін.) у поєднанні з терапією сульфаніламідними препаратами для якнайшвидшої ліквідації запальних змін.