Тема 3: Альтернативні теорії міжнародної торгівлі

3.1. Нові інтерпретації факторного підходу.

3.2. Концепція “життєвого циклу товару".

3. Теорія конкуренції М. Портера.

4. Сучасні новації і трактування базових концепцій.

3.1. Нові інтерпретації факторного підходу

Відзначаючи прогресивну роль авторів доктрини Хекшера — Оліна, які зробили суттєвий крок вперед, розглядаючи порівняльні витрати “як залежне виявлення умов природи функцій виробництва і забезпеченість факторами виробництва”, відомий економіст Р. Кейнс вважав за необхідне доповнити аналіз розглядом факторів попиту і пропозиції та їх впливу на величину і структуру зовнішньої торгівлі.

Визнаючи концепцію факторів, відомий американський традиціоналіст-економіст Тауссіг, якого Йозеф Шумпетер назвав американським Маршаллом, особливо виділяє роль затрат капіталу, підкреслюючи, що відмінності у відсоткові величини використовуваного капіталу повинні приводити до іншої структури торгівлі, яка відрізняється від тієї, що передбачає розгляд виключно робочого часу. У книзі “Міжнародна торгівля” він зазначав, що при низькому рівні відсотка в країні виникає тенденція до порівняльної переваги по тих товарах, які вимагають застосування більшого капіталу (капіталоємні виробництва), що веде до розширення експорту товарів цих галузей. І навпаки, високий рівень відсотка обумовлюватиме переваги імпорту цих товарів по відношенню до експорту.

Поділяючи доповнення Тауссіга, Дж. Вайнер констатує, що міжнародна торгівля, міжнародний поділ праці несуть вигоди всім країнам, які беруть у цьому участь, в тому числі й менш розвинутим в економічному відношенні. Він доводить, що грошові витрати і ціни мають тенденцію до пропорційності відносно реальних витрат.

Більше того, підкреслюючи важливість врахування витрат капіталу, Дж. Вайнер вважає, що в довгостроковій перспективі індустріальні країни меншою мірою виграють від зовнішньої торгівлі, ніж аграрні, які експортують сільськогосподарську продукцію. Це пояснюється дією закону спадної продуктивності землі. Тому він обстоює вільну торгівлю і відмову від протекціоністської політики з боку слаборозвинених країн.

С. Харріс також виходить із визначального впливу відмінностей у витратах на міжнародний поділ праці, який забезпечує країнам, що беруть у ньому участь, рівні вигоди від зовнішньої торгівлі. Згідно з теорією, слаборозвинені країни повинні займатися розробкою природних ресурсів, а розвинені — промисловим виробництвом. Це має стимулюватися експортом капіталу у відповідні галузі з боку розвинених країн. Використовуючи економічний ефект від зовнішньої політики, проводячи раціональну внутрішню політику, країна-імпортер капіталу з часом вдосконалює структуру економіки

Безпосередньо до вказаних концепцій долучаються теорії вивозу капіталу, які найбільш повно викладені в роботах І. Іверсена і Р. Нурксе. Ці автори виходять із маржиналістської концепції і враховують, що гранична продуктивність капіталу, яка виражається в ставці відсотка, обумовлюється головним чином неоднаковою кількістю капіталу в тій чи іншій країні. Переливання капіталу з одного господарства в інше відбуватиметься до того часу, поки він пропорційно не розійдеться по країнах, що вирівнює його граничну продуктивність і в свою чергу веде до рівноваги в економічному розвитку окремих країн.

На теорію порівняльних переваг у її варіації факторів виробництва спираються і ті, хто активно пропагує державне втручання в економіку, — послідовники Кейнса. Сучасні послідовники неокейнсіанських теорій роблять висновок, що зростання зовнішньоторгового балансу недостатньо, аби країна стала більш розвиненою. Це навіть зворотньо діючий фактор. Але країна повинна відстоювати свої позиції в тих галузях, де їй належить провідне місце порівняно з іншими. Кейнсіанці, на перший погляд, виступають не за політику протекціонізму, а за свободу торгівлі. Але це не дуже узгоджується з їх ідеєю активного державного регулювання.

Разом із тим аналіз багатьох спеціалістів виявив, що у ряді випадків теорія Хекшера—Оліна—Самуельсона не підтверджується практикою розвитку міжнародних торгових зв’язків окремих країн. Відомий так званий “парадокс Леонтьєва”, у якому загальні положення про переваги використання надлишкових факторів не узгоджувалися з американською практикою, коли в експорті переважала трудомістка, а в імпорті — капіталоємна продукція. Це стосується, зокрема, і Японії. У 50-ті роки ця країна з надлишковими трудовими ресурсами експортувала переважно капіталоємну продукцію.

Було зроблено ряд спроб пояснити виявлену суперечність.

Перше пояснення “парадоксу” зводилося до особливостей американської економіки в післявоєнний період, тому модель В. Леонтьєва вважали винятком із правил.

Друге пояснення полягає в структурі фактора праці, підвищенні кваліфікації працюючих, що вимагає випереджаючих інвестицій в освіту. Зокрема, в експорті розвинених в економічному відношенні країн відображається більш висока частка кваліфікованої праці, що означає використання надлишкового фактора саме цього елемента виробництва. Товари, що вивозяться з менш розвинених країн, характеризуються менш на- укоємними затратами праці. Зазначений парадокс може бути пояснений заміщенням робочої сили машинами на основі застосування нових технологій.

Третє пояснення зводиться до впливу тарифів на імпорт, які обмежують ввіз і стимулюють виробництво аналогічних товарів у своїй країні. Аналіз структури митних тарифів показав найбільшу захищеність у США саме трудомістких товарів.

Досить переконливим аргументом, який наводить частина економістів щодо пояснення висновків В. Леонтьєва, є той, що значна частка імпортованих у США товарів вимагає для свого виготовлення значної кількості дешевих природних ресурсів, яких немає в США. Тому імпорт капіталоємних товарів обумовлений тим, що США вимушені імпортувати сировину, виробництво якої надзвичайно капіталомістке.

Наведені фактори, цілком очевидно, у сукупності зумовлюють можливість ситуації, яку дослідив В. Леонтьєв.