3. Основні техніко-економічні показники діяльності господарства

Споживання енергії у виробництві (попит) у певні години доби, дні тижня й інші календарні періоди відбувається нерівномірно. Тому режими виробництва всіх видів енергії безпосередньо залежать від режимів її споживання. Потреба значних підприємств в енергії може покриватися за рахунок повного забезпечення енергією всіх видів від власних установок. Малі, а іноді і середні машинобудівні підприємства одержують усі види енергії від районних систем, сусідніх підприємств і об'єднаних цехів. Найбільше поширений комбінований варіант енергозабезпечення.

Електроенергія становить більш як 30 % в енергоспоживанні машинобудівного підприємства, тому в основному забезпечення здійснюється від регіональних електроенергетичних систем. Теплоносії – пара і гаряча вода – надходять, головним чином, від теплових мереж територіальних систем. Використовуються на підприємствах вторинні енергоресурси, джерелом яких є тепло газів, що відходять з нагрівальних печей, для нагріву води; використання води та пари при водяному і випаровному охолодженні, для опалення, а також пари від ковальсько-штампувального устаткування.

Забезпечення повітрям здійснюється за допомогою компресорних установок спеціального цеху чи дільниці, які подають на робочі місця стисле повітря для пневмозажимів, підйомників, обдування штампів, ковальських молотів, формоутворюючих машин та ін.

Під час організації водопостачання для виробничих та господарсько-побутових потреб треба враховувати вимоги екології середовища і впроваджувати сучасні технології вторинного використання води після її регенерації, системи очищення води перед виведенням до природних джерел.

Залежно від технології та структури сировини і матеріалів для виготовлення виробів використовується тверде, речовинне та газоподібне паливо. При плавленні чавуну використовується вугілля та кокс. Для пристроїв, що нагрівають, застосовується мазут; бензин та дизельне пальне – для транспортних засобів; паливом для установок, що нагрівають, є природній газ; для виробничих процесів використовуються також інші гази: кисень, ацетилен, вуглекислий газ (для зварювального виробництва).

4. Резерви та напрями вдосконалення енергетичного господарства.

Робота енергетичного господарства оцінюється системою техніко-економічних показників, яка повинна всебічно охоплювати енергетику підприємства як відносно економічності виробництва та споживання енергії, так і щодо різного роду структурних співвідношень, що характеризують енергетичний баланс підприємства.

Техніко-економічні показники енергогосподарства об'єднують в такі групи:

♦ показники економічності виробництва та розподілу енергії.

До них відносять питомі витрати палива на виробництво електроенергії і теплоти, коефіцієнти корисної дії генерування електричної і теплової енергії, питома витрата електричної енергії на 1000 м³ стисненого повітря, Питома витрата електроенергії або палива на тонну рідкого металу або придатного литва, на одну деталь або на одну операцію і т.д.;

♦ показники собівартості енергії і питомої величини енергетичних витрат.

Наприклад, собівартість 1 кВт / год електричної енергії, 1 МДж теплової енергії, 1000 м³ стисненого повітря;

♦ показники енергоозброєності, зокрема електроозброєність, озброєності тепловою енергією, показники озброєності первинними енергоресурсами.

При аналізі роботи енергетичного господарства виявляються:

1) ефективність режиму енергоспоживання виробництва, цеху, агрегату;

2) характер роботи технологічних установок у часі (протягом доби, днів тижня і місяця, влітку і взимку і т.п.);

3) раціональність структури розподілу та обліку споживання енергоносіїв з оцінкою джерел їх надходження і споживання;

4) ефективність розподілу витрат усіх видів енергоносіїв по підприємству;

5) взаємозв'язок показників витрат енергоносіїв обстежуваного виробництва із суміжними технологічними виробництвами;

6) фактичні і нормативні втрати енергоносіїв у розподільних мережах і системах;

7) випадки аварійності в системах виробництва, споживання і розподілу енергоносіїв на підприємстві.

Останньому напрямку на підприємствах не приділяється належної уваги. У той же час аналіз аварійності тільки в системах внутрішнього електропостачання ряду вітчизняних підприємств показав, що непродуктивні втрати енергоносіїв внаслідок аварійності сумірні з втратами енергоносіїв з інших причин: втрати в кабелях, недовантаження трансформаторів і т.п.).

Для оцінки ефективності енергозбереження використовують показник енергоекономічного рівня виробництва, що визначається за формулою:

ЕУП = Д / W, (4.1)

де Д - результат господарської діяльності аналізованого виробництва, тис. гpн.; W - сумарне споживання енергоресурсів на технологічні цілі, т у. п.

Для зіставлення різних видів палива та сумарного обліку його запасів прийнята одиниця обліку - умовне паливо (у.п.), теплота згоряння якого прийнята за 29,3 МДж / кг (7000 ккал / кг). Показник енергоекономічного рівня виробництва дозволяє оцінити рівень реалізації енергозберігаючих технологій, економічних теплових схем, енергозберігаючого обладнання і т.д.

Одним з показників ефективності використання на промислових підприємствах електроенергії є cos φ (косинус фі). Він являє собою відношення кількості електричної енергії, потрібної на виконання певної роботи, до кількості витраченої.

Чим вищий цей показник, тим ефективніше витрачається електроенергія. Зниження cos φ викликається недостатнім використанням потужності обладнання, в результаті чого виникають втрати в мережах і на електростанції. Для зменшення цих втрат застосовуються штрафи або встановлені раніше надбавки до тарифу.

При підтримці cos φ у заданих розмірах або підвищенні його значення підприємство отримує премію чи додаткову знижку з тарифу. Нормальною величиною вважається cos φ, рівний 0,9-0,92.

При проектуванні нових об'єктів для визначення максимуму навантаження використовується коефіцієнт попиту. Коефіцієнт попиту Кп, що показує ступінь використання та якість експлуатації електрообладнання, визначається добутком двох коефіцієнтів (Кс = Кз * Ко): коефіцієнта завантаження Кз, що показує, яку частину від максимально можливої (номінально приєднаної) потужності становить завантаження електроприймачів, і коефіцієнта одночасності Ко, що показує, яка частина всіх встановлених струмоприймачів знаходиться в роботі.

У результаті аналізу визначається можливий потенціал енергозбереження за видами енергоносіїв, дається оцінка розміру інвестицій на енергозберігаючі заходи, складається енергетичний паспорт підприємства та розробляється комплексна програма з енергозбереження з урахуванням зміни обсягів виробництва та асортименту.

Шляхами вдосконалення енергетичного господарства є:

1. Організація роботи з економії палива і енергії.

Заходи з економії палива і енергії на підприємстві можна об'єднати в такі групи: енергетичні, спрямовані на підвищення економічності виробництва, транспортування та використання енергоресурсів; технологічні, спрямовані на вдосконалення технології та поліпшення режиму роботи обладнання та забезпечують тим самим скорочення витрат енергоресурсів на одиницю продукції; організаційно-економічні, спрямовані на вдосконалення господарського розрахунку всередині підприємства, технічно обгрунтованих норм витрат палива та енергії, стимулювання працюючих за їх ефективне використання.

На всіх стадіях технологічного процесу виготовлення продукції використовуються різні види енергії та енергоносіїв. При цьому характерною рисою більшості виробничих процесів промислового підприємства є єдність і взаємообумовленість технології і енергетики. Зміна технології впливає на енергетичні показники підрозділів підприємства. Створюються нові енергозберігаючі та екологічно чисті технології, нові енергонасичені машини та обладнання з низьким споживанням енергоресурсів.

Подальший прогрес спостерігається у створенні надійних, технічно досконалих, економічних і простих в експлуатації конструкцій енергоустановок на базі нетрадиційних відновлювальних джерел енергії.

Однією з умов забезпечення дбайливого і раціонального використання палива та енергії, скорочення їх втрат у виробництві є здійснення на підприємствах організаційно-масової роботи, спрямованої на економію паливно-енергетичних ресурсів. Основним призначенням цієї роботи є доведення до всіх членів трудового колективу важливості економного і дбайливого використання палива та енергії, недопущення їх втрат на всіх ділянках виробництва, залучення в роботу з економії кожного працівника підприємства, організація роботи громадських організацій з виявлення й усунення втрат, преміювання персоналу за економію і прийняття суворих заходів до порушників. При цьому важлива активізація на підприємствах розробки раціоналізаторських пропозицій щодо економії енергоресурсів та надання робочим допомоги в оформленні рацпропозицій.

2. Вибір та використання найбільш економічних енергоносіїв. Це завдання має здійснюватися на основі комплексного вирішення питань енергетики, технології та економіки. Якщо енергетичні баланси району, підприємства дозволяють застосовувати кілька енергоносіїв, а технологія виробництва - відповідно різні способи виготовлення продукції, то вибір найбільш економічного енергоносія здійснюється на основі порівняльного аналізу питомих норм витрат технологічного палива і енергії, а також їх використання по всьому енергетичному ланцюжку, розраховуються собівартість і необхідні інвестиції за варіантами, враховуються зміни умов праці. Розвиток і вдосконалення використання енергоносіїв йде за напрямками:

♦ газифікації високотемпературних технологічних процесів;

♦ електрифікації ряду технологічних процесів, де це економічно доцільно;

♦ використання вторинних енергетичних ресурсів. Енергія, втрачена для даного процесу, може бути використана в інших процесах. У такому випадку вона називається вторинними енергетичними ресурсами. Ці ресурси повинні нормуватися, плануватися, враховуватися і калькулюватися як енергетична продукція відповідних цехів підприємства.

Використання вторинних енергетичних ресурсів дає не тільки енергетичний ефект, але й екологічний, оскільки зменшується кількість викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище, в тому числі і в повітряний басейн.

3. Створення бази стандартизації енергозбереження та вдосконалення тарифної політики в енергетиці. Відомо, що державні стандарти - це компроміс між виробником (його можливостями) і споживачем устаткування (його бажаннями). Але коли споживач не представлений належним чином в органах, які стверджують стандарти, а виробник не зацікавлений встановлювати жорсткі нормативи, ми отримуємо стандарт, що фіксує нормативи устаткування, що випускається з хорошим їх запасом. Тому потрібно забезпечити систему заходів для процедури розробки і затвердження стандартів, яка забезпечить встановлення об'єктивного значення нормативу енергоспоживання. Крім того, необхідна продумана тарифна політика. Непомірно високі тарифи, особливо на теплоенергію, змушують багато промислових підприємств створювати власні енергоджерела, енергетично менш ефективні, ніж в енергосистемі, а також нераціонально використовувати електроенергію на цілі теплопостачання. При цьому залишилися споживачі, змушені брати на себе весь тягар перехресного субсидіювання, підриваючи тим самим свою економічну ефективність і конкурентоспроможність.

Тарифи на енергію повинні створюватися на базі об'єктивно існуючого економічного механізму, вираженого залежністю ціни і попиту па енергію.

Недоліком систем тарифоутворення є також їх недиференційованість в часі, тоді як в індустріально розвинених країнах (США, Франція, Англія та ін) тарифи диференційовані не тільки по годинах, а й по сезонах, декадах місяця. Застосування тарифів, різних за зонами доби, дозволяє зберегти 5-10% енергії, так як вони стимулюють споживачів знижувати навантаження в години максимуму навантаження енергосистеми і заповнювати нічні «провали» навантаження.

Традиційно керівництво підприємств більше уваги приділяє насущним потребам виробництва, а не ефективності використання енергії, яку розглядає більше як проблему технічну, а не управлінську. У той же час управління енергоресурсами є науковий процес і життєва необхідність для кожного підприємства.

Особливо актуально воно для країн СНД і Східної Європи, де енергії на випуск продукції витрачається в 3-5 разів більше, ніж в індустріально розвинених країнах. Можливість роботи вітчизняних підприємств з підвищеною енергоємністю продукції за рахунок зростання цін практично вичерпала себе, тому що веде за собою подальше падіння їх конкурентоспроможності. У цьому зв'язку в травні 1990 р. представники країн, що входять в Європейську економічну концепцію ООН, розробили програму кампанії «Енергозбереження-2000», що передбачає розширення контактів, встановлення інформаційного обміну, визначення загальносвітових стандартів, знайомство з ефективними технологіями, демонстрацію передового досвіду, відбору новинок, та ін.

Питання для самоконтролю:

1. Які Ви знаєте основні задачі енергогосподарства?

2. Розкрийте організаційну структуру енергетичного господарства підприємства

3. Розкрийте функціональну структуру енергетичного господарства підприємства.

4. Опишіть техніко-економічні показники енергогосподарства

5. Які показники використовуються для оцінки ефективності енергозбереження?

6. Назвіть основні шляхи вдосконалення роботи енергетичного господарства.